Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Октября 2013 в 06:26, курсовая работа
Досліджуючи вплив церковних братств на зміну у соціальних та культурних процесах в Україні у шістнадцятому і сімнадцятому століттях, треба звернути увагу на деякі риси, що дозволяють характеризувати процеси, котрі тоді відбувались як такі, що мають відношення до соціокультурної динаміки. Основною, в даному випадку є чітка спрямованість провідних тенденцій у соціальних та культурних процесах.
Коли вже говоримо про зміну такої спрямованості, про, так би мовити, зміну вектору культурно-соціальних процесів, мусимо визначити такі процеси та вказати до чого вони могли призвести і подекуди призводили. Без такого підходу годі буде і намагатись зрозуміти найосновніші передумови виникнення та функціонування церковних братств.
Такі зміни, без сумніву, коренилися у ідеях, що дуже нагадують засади західноєвропейської реформації. Навіть священики ставали об’єктом уваги братчиків котрі мали у разі їх неморальної поведінки сповіщати про те єпископові. Навіть єпископові слід було противитись за умови, що дії останнього розходились з апостольським каноном.
Але ця реформа на відміну від протестантських течі не пішла суто антиклерикальним шляхом. Головну причину зіпсованості кліриків вбачали братчики крім усього іншого ще й від королівської влади та у незахищеності її в неправославній державі. Тому рух у цьому напрямку звівся до підтримки церкви та підняття моральної якості духівництва.
Причиною такого вибіркового перейняття ідей реформації могла виявитись і та обставина, що православні, борючись з окатоличенням мали по своєму боці не залежну, в усякому разі від Польщі, ієрархію східних церков Константинопольського, Олександрійського та Антиохійського патріархатів. І хоча вплив їх був здебільшого обмежений лише моральним авторитетом, фундатори та реформатори братств воліли спиратися ліпше на такий визнаний авторитет лише в дечому переймаючи ідеї німецької реформації.
Також негативну для протестантів роль відігравало швидке ополячення німецьких поселенців у польських містах та прихильність польської влади до контрреформаційного руху. Всі ці фактори значно звужували силу поширення ідей та поглядів протестантів. Тому православні полемісти хоч і не цурались запозичення антикатолицьких та деяких інших ідей у діячів реформації, одначе аж ніяк не більше за те. Від більших впливів їх остерігала загроза втрати релігійної самобутності і традицій, зв’язку з православним Сходом, що ніби легітимізували в їхніх очах сам український рух.
2 Суспільно
- політична діяльність та
Як уже говорилось, за умов національного та соціального пригноблення, братства виступили у якості сили, що акумулювала та активізувала спротив поширенню унії та утискам, що чинила польська влада проти православного населення. Визначним у цьому плані було Льві́вське Успенське ставропігійне братство, яке щойно було затверджене у 1586 р. антіохійським патріархом Йоакимом IV, одразу домоглося прав контролю над духовенством навіть над єпископом. Сама назва – «ставропігійне» (від грец. «σταυρός» і «πήγνυμι» — поставлення хреста) визначала право непідвладності місцевим церковним ієрархам, а лише патріархові.
У відносинах
наприклад з сеймом чи з
королем братства рішуче
«Українське населення рішуче відкинуло унію, і це стало приводом для нових спроб зовсім усунути всіх українців з цехів, відібрати в них останні рештки громадянських прав…. У відповідь на це навколо Ставропігії згуртувались братства передмість і широкі кола трудового населення … Через два дні було вислано до Варшави двох послів – міщанина Семена Луцького і передміщанина маляра Лавріна Филиповича. Тог ж року до двору і на сейм до Варшави було послано ще кількох послів .»6
Перед сеймом
і королем посли намагалися, як
того від них вимагала братська спільнота,
добиватися для українців
прав самоврядування і прийняття
їх до міщанського стану або
хоча б таких прав, що їх мали по містах
вірмени та євреї. В цій справі
головно спирались на положення
Люблінської унії 1569 року, що
гарантувала рівні права
Як бачимо, головний спротив у соціальному плані йшов від міщан, котрі не мали таких прав і привілеїв як місцева шляхта. Але цей соціальний протест був дуже тісно пов'язаний віз невдоволенням релігійним. Причина того крилася рівно як у церковному характері братств так і в релігійному характері дискримінацій.
Одначе
і в середині православного
середовища та русинської
«Боротьбу
із зловживаннями єпіскопа-
Пізніше також братство вступило у конфлікт із племінником Гедеона - Ісайєю Балабаном, котрий на короткий час, за посередництва князя Костянтина Острожського домігся примирившись із братством у 1602 році єпископства. Все ж таки, пізніше конфлікт поновився і замість нього був обраний Євстратій Тисаровський.
Так само боролися братчики і з унією. Коли у 1604 році Іпатій Потій став уніатським митрополитос, він погрозами вимагав від львівських міщан визнання унії. Але його намагання виявилися безплідними не в останню чергу через позицію Ставропігії. Саме непримиренність до його переходу в унію з боку братств і стала головною перешкодою в поширенні ним уніатства. Закономірно виникає питання: Як семе соціальне походження мали братчики та їхні прихильники? Відповідь на таке питання дозволила б осягнути ширше інтереси братств та мотивацію їхніх дій.
Тут стикаємося
з двояким становищем: братства були
організаціями, що мали величезний вплив
на духовне життя та церкву, однак
у складі їх майже не було духовенства.
Світська частина братств теж
була неоднорідною. З одного боку Ярослав
Ісаєвич пише :«Безпідставно включаючи
до числа активних діячів братств
магнатів та шляхту, буржуазна історіософія
разом з тим тенденційно
З іншого боку : як тоді бути із діяльністю князя Острожського, котрий хоч і підтримував у багатьох справах Гедеона Балабана та все ж таки відкритої ворожості до братств не виявляв ? Ще більше в такому разі стає проблемним питання про вступ до Київського братства, котре теж як і Львівське з 1620 мало права ставропігії, Петра Конашевича Сагайдачного разом з усім військом Запорізьким. Крім того в організації братства у Луцьку (засноване 1617року) брали участь представники місцевої української шляхти. Михайло Грушевський, згадуючи про роль Української шляхти та козацтва у справах братств, писав : «Тут характеристично заакцентоване Запорізьке Військо як другий фундатор і патрон братства поруч шляхти, задокументований і іншими звістками. Звістку "Віршів на погреб" Сагайдачного, що він в братство "зо всЂм войском вписал", я вже згадував; додам тепер, що Б. Хмельницький, рекомендуючи московському правительству братську організацію, підчеркував, що вона була козацькою фундацією: "Перед нами бывшій гетман войска запорожскаго Петр Конашевич Сагайдачный в память свою за спасеніє души воздвигл церковь в Кіе†богоявленія, идЂже нынЂ училище монастыря Братского"»9
Роблячи висновок, можна сказати, що братства у своїй суспільно-політичній діяльності відстоювали головним чином прав православного населення Речі Посполитої і, перш за все прав міщан. Вони чинили тиск і на православних ієрархів, котрих вважали винними у відступленні від апостольських канонів та протистоянні їх рухові. Активність виражалась також і в представленні своєї позиції Польському сеймові та двору короля і в непримиренній боротьбі з поширенням унії.
Щодо
соціального складу – то більшість
«записних» братчиків були міщанами
(ремісниками, купцями,
3 Видавнича та освітня діяльність
Тут підходимо до опису та переліку основних напрямків просвітницької діяльності. Коли казати про видавничу справу, маємо згадати кілька братств, що мали власні друкарні: Львівське Ставропігійне братство, Луцьке та Кремя'нецьке братство. Особливу увагу привертає саме Львівська Ставропігія. Тут свого часу працювали такі відомі діячі як Іван Федоров, Андрій Скульський, Памво Бери́нда та інші. Друкарство , мабуть було відоме у Львові і до Федорова але лише за кілька років по його смерті у 1585 році братчики викупили у обладнання Федорова та почали самі займатися видавничою справою . Так у 1591 році була видана грецько-церковнослов’янська граматика з промовистою назвою «Адельфоте́с» ( від грец. Αδελфoτης — братство) автором якої був Арсеній Еласонський - перший ректор Львівської Братської школи. Крім того друкувались там і інші твори наприклад перша східнослов’янською мовою збірка віршів під назвою «Просфонема» а з 1630 року основна увага приділялась уже друку не так освітньої як літургійної літератури.
Видавничу діяльність регулювали збори братств, що і виділяли на неї кошти У Ярослава Ісаєвича читаємо: «Рішення про видання тієї чи іншої книги затверджувалося, як правило, загальними зборами братчиків , які визначали і тираж. Після цього укладалась угода з майстром, за якою братство зобов’язувалось заплатити певну суму грошей за кожен примірник, а також надати в його розпорядження папір і шрифт.»10 Видання, що були надруковані у Львові розповсюдились у Молдові, Волощині, Московському Царстві та Трансільванії. Окрім власних видань братства купували й інші книги а Ставропігія у Львові мала свою книгарню де поширювались книги не лише місцевого друку але й із друкарні Києво-Печерського монастиря. З цього випливає, що книги в той час швидко розповсюджувались не лише територією України але й за її межі.
Широка просвітницька та культурницька діяльність неможлива без діяльності освітньої. Братчики чудово розуміли значення освіти і тут вони виступили фундаторами нового типу освітніх закладів, шо мали б виховувати культурних та освічених людей. «Львівське братство, яке організаційно оформилось у 1585-1586рр.,виступило організатором школи нового типу –«єже нигді же в насдо нині обрітпється», тобто школи, яка ґрунтувалася б на власних культурних традиціях, і водночас творчо засвоювала досягненни польських і західноєвропейських шкіл.»11
У 1586 році заснована братська школа У Львові до заснування якої прилучились Юрій Рогатинець, Іван Красовський та інші діячі, а першим ректором був уже згадуваний тут Арсеній Еласонський. Вже 1615 року заснована братська школа у Києві ректорами якої свого часу були Іов Борецький та Мелетій Смотрицький, а 1619 року і в Луцьку створено такий заклад. Діяльність таких шкіл регулювалася статутами («Порядок шкільний» у Львові, «Артикули» у Луцьку ). Школи мали всестановий характер і плата за навчання була дость невисокою. Опікувалися ними старшини братств.
Вивчали в цих закладах, на зразок Острозької Академії та подібно до єзуїтських шкіл, грецьку та латинську мову а також граматику арифметику музику астрономію і взагалі всі так звані «Вільні мистецтва» . Як видно на той час: «Кола, пов’язані з братствами, добре розуміли суспільне значення шкільної освіти. 1609 р. у братській друкарні вийшов збірник "О воспитанії чад" ("Про виховання дітей"). Основна частина книжки містить церковнослов’янський переклад повчань отців церкви, насамперед Іоанна Златоуста…..Виходячи з таких поглядів на значення шкільної освіти, братчики і пов’язані з ними освітні діячі намагалися зробити свою школу зразковою. Навчання в ній, як свідчать джерела, мало характер "українських студій" (studii Ruthenici). Разом з тим школа мала назву греко-слов’янської навіть після того, як в ній було запроваджено вивчення латинської мови.»12
Цікава історія Київської братської школи , що її митрополит Петро Могила, котрий до речі роком раніше сам записався до братства, у 1632 році об’єднав із Лаврською школою реорганізувавши у Києво-Могилянську Колегію. Об’єднання відбулось наступним чином: «Петро Могила змушений був погодитися на злиття лаврської школи з братською, причому об’єднана школа 1632 р. стала функціонувати на Подолі, на місці колишньої школи братства…. Цю школу і пізніше часто називали Києво-братською школою (колегіумом), згодом — Києво-Могилянським колегіумом, ще пізніше, з 1701 р. — Київською академією (за традицією її називали ще Києво-Могилянською академією). Зустрічається в літературі другої половини XVII ст. і образне окреслення "Могилянський Атеней". Наявні у джерелах назви "Києво-братський колегіум", "Києво-братський монастир" стали приводом до того, що деякі дослідники вважали Київську школу (колегіум, академію) другої половини XVII — XVIII ст. братським навчальним закладом. Насправді, у цей час братства вже не існувало, хоч назва "братський" традиційно застосовувалася щодо монастиря і школи.»13 Отож можемо сказати, що братства дуже активно діяли у галузі просвітництва та поширення освіти і культури серед православного населення тодішньої України. Розгорнута ними, видавнича діяльність була чи не найбільшою у православному світі в ті часи. Багато було надруковано і таких книг авторами яких були братчики чи прихильники братств. В галузі освіти братства заклали підвалини освітньої організації та взагалі світської освіти, хоча суто світської вона за тих часів певно не була. Їх школи стали впливовими центрами поширення знань і чи не першими після Острозької Академії, закладами подібного типу у православному середовищі України. Такі процеси просвітництва та поширення знань заразом з процесами збереження своєї ідентичності зробили братства вогнищами відродження культури в непростих умовах чужо земного панування, поширення унії та окатоличення.
Информация о работе Вплив церковних братств на зміну у соціальних та культурних процесах в Україні