Вступ до соціології

Тема 1. Вступ до соціології

1.1. Предмет та об”єкт  вивчення соціології.

Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти об'єкта, які підлягають безпосередньому вивченню з допомогою притаманних саме цій науці методів.

Ще П. Сорокін у праці «Система соціології» звернув увагу на те, що з'ясування суті самого терміна «соціологія» зовсім не вичерпує питання, що ж таке соціологія як наука. З моменту появи соціології як самостійної науки (понад півтора сторіччя тому) не вщухають пристрасні суперечки, що ж саме має вона вивчати.

Так, засновник соціології О. Конт уважав, що соціологія — це позитивні знання про суспільство. Його співвітчизник Е. Дюркгейм називав предметом соціології соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тому предметом соціології, на його думку, є колективне в усіх його проявах. М. Ковалевський розглядав соціологію як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Американський соціолог Н. Смелзер трактує соціологію як наукове вивчення суспільства та суспільних відносин; Е. Гідденс називає її наукою про нас самих — людей, про сучасне суспільство, в якому ми живемо, та інші суспільства, що відрізняються від нашого у часі і просторі.

1.2. Сутність “соціального” як ключової соціологічної категорії Категорії соціології — це загальні поняття, що відтворюють певні властивості об'єкта, тобто суспільства як цілісної соціальної системи. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспільстві, потребує з'ясування суті самого суспільства, досліджуваного процесу і явищ, що з ними зв'язаний цей процес.

Центральним і засадним поняттям соціології є «соціальне». Проблема соціального пронизує всю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її, найчастіше акцентують увагу на тому, що соціальне — це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стадних сукупностях тварин чи в сім'ях комах. Наприклад, дуже наочно це проявляється у бджіл, мурашок тощо.

Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспільного» і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.

1.3. Особливості соціологічного  знання, рівні його формування  Суспільство в цілому в соціології прийнято називати соцієстатним (соцієстальним) рівнем.

Наступні рівні представлені соціальними інститутами, соц організаціями та індивідами.

Кожному з цих рівнів притаманні специфічні способи діяльності. Інститут організований не так як суспільство. У кожного з них є свої потреби, цілі діяльності і, урешті-решт, своя культура, яка існує на різних рівнях і в різних формах.

Рівні соціологічного знання:

1. Галузеві та спеціальні теорії:

• соціальних інститутів та організацій (соціологія політики, культури, релігії, освіти, сім”ї, організації, праці, управління)
• соціальних спільнот (соціологія малих груп, страт, міста, села, молоді)
• спеціальних соціальних процесів (соціологія конфліктів, урбанізації, мобільності і міграції, девіантної поведінки).

2. Первинні соціологічні знання  – гіпотези: узагальнення матеріалів  емпіричних соціологічних досліджень

1.4. Сутність понять “соціальні  відносини”, “соціальне явище”, “соціальний процес”, “соціальний закон”, їх взаємозв”язок       Соціальні відносини – це усталена, така що історично склалася за конкретних умов місця і часу, система зв'язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному, політичному й духовному житті, мають різний соціальний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Соціальне явище – це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його етапів є соціальним процесом. У соціології соціальний процес – це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв'язаних між собою структурними чи причинними (функціональними) залежностями, які призводять до переходу певної соціальної системи з одного стану в інший.

Соціальний закон – це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв'язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв”язків між соціальною діяльністю людей як спільноти та соціальними діями окремих індивідів.

1.5. Соціальні закони, їх класифікація

Соціальний закон – це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв'язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв”язків між соціальною діяльністю людей як спільноти та соціальними діями окремих індивідів.

Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати як:

1) закони, котрі діють на рівні соціальних інститутів (діалектична єдність людини й соціального середовища; визначальна роль колективу в розвитку особистості; постійне вдосконалення колективу; провідна роль виробничого колективу в системі колективів);

2) закони, що визначають розвиток  складових соціальної структури  суспільства:

– постійне збільшення самостійного населення, прискорене збільшення кількості міського населення;

– прискорене зростання частки населення, зайнятого у сфері обслуговування;

– зменшення кількості селян і наближення їхньої праці за змістом і характером до індустріальних видів праці;

– збільшення темпів зростання кількості інтелігенції, збільшення внутрішньокласових відмінностей у порівнянні з міжкласовими;

3) закони, що діють на рівні  конкретних соціальних систем:

– самовдосконалення систем;

–  пропорційний їх розвиток;

– діалектична єдність об”єктивних і суб”єктивних факторів у процесах керування соціальними системами.

1.6. Закони, дію яких потрібно враховувати прирегулюванні соціальних процесів

Регулюючи соц процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати дії таких законів:

а) закону соціального порівняння, що виражає суспільні зв'язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних житейських порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимось еталоном.

б) закону вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності виробничої діяльності держава має виділяти частину сукупного часу в якості вільного.

в) закону піднесення потреб, що характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб (згасання одних, поява інших, їх розвиток, заміна і т.п.) в міру вдосконалення матеріального виробицтва, зміни умов і способу життя.

г) закону великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої кількості випадкових факторів (причин, умов) приводить до результату, майже не зв'язаного із сутністю якогось одного конкретного випадку.

1.7. Сутність основних ф-цій соціології     Роль соцологї в суспільстві визначається її предметом та функціями.

Головною з функцій є теоретико-пізнавальна, яка полягає в тім, що соціологія разом з іншими науками бере активну участь у пізнанні об"єктивної реальності, допомагає з'ясовувати та формувати нові теоретичні та практичні знання про світ, в якому живе людина, про закономірності розвитку соціальних відносин у ньому.

Досліджуючи та вивчаючи будь-які явища, учені-соціологи, як і всі інші науковці, публікують результати соціологічних досліджень у різних звітах, наукових статтях, монографіях. І це є проявом описово-інформаційної функції соціології.

Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу у розв”язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем, які виникають у різних царинах суспільного життя: економіко-господарських, політичних, поведінкових тощо.

Така функція називається прикладною, прогностично-перетворювальною, або конструктивною.

Ефективне прогнозування і розробка таких рішень можливі лише за умов соціологічної грамотності управлінців, глибокого засвоєння ними знань, методів і методик соціології, формування практичних навичок їх застосування.

Останнє належить уже до світоглядно-освітньої функції соціології, яка проявляється в популяризації і поширенні сучасних наукових знань та уявлень про механізми соціальних процесів.

Ідеологічної функція соціології, яка орієнтує, мобілізує, насамперед через освіту, через проникнення соціологічних знань і соціологічного стилю мислення в різні царини суспільного життя.

Отже, функції соціології різноманітні, але головне в них – дати об”єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення.

1.8. Роль і завдання соціології в соціальному реформуванні укр суспільства  Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях відчувається нині у зв'язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб'єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення людей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу у здійснюваних соціальних перетвореннях, у новаційних процесах.

Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, вибрати оптимальні засоби управління ними, треба знати можливості соціальних спільностей, що вивчаються, умови використання засобів, що пропонуються.

Перетворення, які здійснюються в нашій державі, зачіпають інтереси всього населення, змінюють майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, що взаємодіють між собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію – завдання соціології.

Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв'язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і настроїв трудящих, урахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дійовості й оперативності соціологічної інформації буде сприяти оновленню нашого суспільства.

Значна роль належить соціологічним знанням у конкретизації рішень уряду, кожне з яких має соціологічно осмислюватися й обґрунтовуватися.

1.9. Місце соціології  у професійній підготовці молоді   Особливо актуальним для соціології в Україні є формування соціологічного мислення в усік верств населення передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, — від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соціологічно освіченим, має розуміти значення і роль соціологічним знань у розбудові нового суспільства, має вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соціальні наслідки своїх втручань у суспільне життя.

Тема 2. Історія становлення та розвитку соціології

2.1 Особливості протосоціологічного  знання, його основні форми   Соціологія як окрема наукова галузь виникає в середині минулого сторіччя — тоді, коли О.Конт, спираючись на ідеї Сен-Сімона, висунув проект створення нової науки про суспільство, котра має грунтуватися не на спекулятивних принципах, а на спостереженнях та аналізі реальних фактів. З часів О. Конта бере початок так звана академічна, або офіційна, соціологія як самостійна наука.

О.Конта не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям науковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, учень тощо. Однак вони становлять невід'ємну частину людського суспільного життя, людської культури, історії соціологічної думки. Цю частину знань називають протосоціологією.

На стадіях раннього класового суспільства міф і епос були основними формами відображення соціальної дійсності. Міф — це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уявлень.

Епос — це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. В епосі суспільні відносини описуються такими, якими вони були насправді, а не віддзеркалюються у перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали реальне життя людини.

Міф та епос — це позанаукові форми відображення дійсності. Соціально-історичний прогрес породжує нові форми її пізнання та відтворення у свідомості людей.

2.2. Головні соціально-пізнавальні  здобутки Демокрита, виокремлення  ним 2-х видів пізнання  Давньогрецький філософ матеріаліст Демокріт (460 – 370 р. до н. е.) розрізняє два роди пізнання. До першого належать зір, слух, нюх, дотик. Те, що недоступне чуттєвому пізнанню, людина осягає за допомогою мислення, що є істинним пізнанням, коли пізнавальним «органом» стає дослідження.

Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії. Він чітко уявляв собі людину як політичну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому він наголошував, що пристойність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому і дуже тяжко бути під владою гіршого.

2.3. Демокрит та Геракліт  про роль потреби вжитті людини       Кожна людина має набиратися мудрості, яка не стільки дана від природи, скільки породжується сумлінним навчанням.