Анализ персонажа Рафаэль де Валентен

4. Найбільший  вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.

5. Різко  збільшувалась кількість української  преси (в 1933 р. вона становила  89% всього тиражу газет у республіці).

6. Україномовні  стаціонарні театри в 1931 р.  складали 3/4 всіх театрів в Україні;  в 1927/29 рр. у Києві збудовано найбільшу в Європі на той час кіностудії.

7. Місто  почало втрачати позиції цитаделі  російської ідентичності.

8. Різнопланова  культурно-освітня робота проводилась  серед компактно проживаючих  за межами України українців  (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. українців).

9. Велика  увага приділялась розвитку національних  меншин в Україні. Так, протягом 1925 р. було утворено 7 німецьких, 4 болгарських, один польський і  один єврейський національні  райони, а також 954 сільські ради  національних меншин, 100 міських рад. У цей час в Україні діяли 966 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 – з єврейською, 31 – з татарською тощо, а взагалі початковий всеобуч здійснювався понад 20-ма мовами.

Слід  сказати, що жодна з республіканських "коренізацій" не зайшла так далеко як українська. За десять років "українізації" (1923–1933) українці перетворилися на структурно повноцінну націю.

Проте, на початку 30-х років "українізацію", яку слушно називали Українським  Відродженням, почали поступово згортати. Розпочинається боротьба з буржуазнимнаціоналізмом, на хвилі цієї боротьби застрелилися М. Хвильовий та М. Скрипник (1933 р.), що стало своєрідним сигналом кінця "українізації". Остаточно політика "українізації" була згорнута в 1938 р., коли вийшла постанова Раднаркому УСРР про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах, яка сприяла процесу русифікації, і постанова Політбюро ЦК КП(б)У про ліквідацію національних адміністративно-територіальних утворень тощо.

Отже, проголошений партією курс на "українізацію" та його наслідки мали величезне значення. Однак було б великою помилкою вважати його тільки результатом цілеспрямованих зусиль більшовицької партії. Вона була насамперед далеким відгомоном української національної революції 1917–1920 рр. Якщо націонал-комуністи виступали керівними кадрами політики "українізації", то величезна армія виконавців складалася переважно з української інтелігенції, значна частина якої брала участь у національно-визвольних змаганнях. Особливу групу серед них складали українські емігранти та вихідці з Галичини, які повірили у серйозність курсу на "українізацію". Загалом курс на “українізацію” був тактичним кроком, який не відповідав стратегічним планам комуністичної партії.

4) Поняття "модернізація" означає оновлення, зміну у відповідності з новітніми, сучасними вимогами. Радянський уряд і більшовицька партія вважали, що необхідно модернізувати СРСР (і Україну) Засади, напрямки, принципи І засоби здійснення політики модернізації країни були визначені і розроблені партійними з'їздами, конференціями і пленумами ЦК ВКП(б)*.

Радянська модернізація складалася з трьох реформ:

індустріалізації (створення передової промисловості); колективізації (створення колгоспів, радгоспів);

культурної революції (підвищення культурного рівня, освіченості населення; поширення соціалістичної ідеології).

Індустріалізація  України

Вже наприкінці 30-х років, внаслідок індустріалізації, Україна посіла друге місце в  Європі (після Германії) по виплавці чавуну, четверте місці в світі по видобутку вугілля. По виробництву металу і машин Україна випередила Францію, Італію.

В той же час  блискучі успіхи індустріалізації не могли приховати негативні і  навіть трагічні наслідки здійснення цієї складової частини модернізації.

Негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації

· Формування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку). Зростання ролі партії в державі (бо саме партія реально керувала економікою).

· Відставання легкої і харчової промисловості, тому що цим галузям приділялося значно менше уваги, аніж важкій індустрії.

· Будівництво об'єктів важкої індустрії йшло нерівномірно на теренах України (і інших республік), що викликало відставання частини регіонів в економічному розвитку.

· Індустріалізація безпосередньо не підвищила добробут народу.

· За роки індустріалізації від тяжких умов праці, голоду, хвороб, репресій загинули десятки тисяч людей.

Колективізація  сільського господарства почалася ще в 1918-1919 pp. Як правило, у колгоспи, радгоспи, комуни селяни вступали добровільно, примусові заходи не набули ще масового характеру. Значна частина селян зоставалася самостійними господарями.

В 1928 р. Й.Сталін став ініціатором проведення суцільної  колективізації. На його думку, що була підтримана більшістю ЦК ВКП(б), колективізація мала створити умови для прискореного завершення індустріалізації. Вважалося, що колгоспи зможуть забезпечити країну великою кількістю дешевого хліба. Крім того, в ході колективізації передбачалося вирішити ще одну, вже суто політичну проблему, — ліквідувати прошарок заможного селянства, що не підтримувало радянську владу.

Основні етапи колективізації