Ідіоматичні вирази та типи їч перекладу на украйнську мову

Автори також зазначають, що нові ідеї можуть бути вираженими не тільки окремими лексемами-неологізмами, але також і комбінацією двох-трьох  слів, наприклад: відомі слова wage і to freeze, але ідея a wage-freeze прийшла в мову лише на початку вісімдесятих років  минулого століття. To freeze wages – інший  вираз, що прийшов з британської  політики та економіки та означає  «зупинити зростання заробітної плати». Подібну ідею передають усталені вирази to freeze prices та a price-freezer [2, c.2].

Отже, ідіоматичні одиниці, або фразеологічні зрощення складають  ядро фразеологічного фонду будь-якої мови. Вони не тільки містять у собі історико-культурну інформацію, а  й відображують динаміку розвитку мови.

 

 

 

 

4. Види перекладу, типи, форми і методи роботи з ним

 

Як відомо, на сучасному  етапі розвитку мовознавчої науки  переклад розглядається насамперед у двох своїх іпостасях: як процес і як результат.

За визначенням термінологічної  енциклопедії «Сучасна лінгвістика», переклад у першому значенні є  «цілеспрямованою лінгвопсихоментальною  діяльністю особистості перекладача  як ре-креативної системи, що поєднує  в одному перетворювальному процесі  дві фази: інтерпретацію оригінального  тексту та породження на підставі цієї інтерпретації тексту-перекладу» [1, с. 452]. При цьому перша фаза передбачає «рефлексивне розуміння перекладачем світу смислів адресанта оригінального  тексту, його програми інтерпретації  для читача оригіналу, ступеня цінності текстової інформації та співвіднесеності її з вихідною культурою й буттям. Друга фаза є зіставленням внутрішньо висловленої рефлексії перекладача  з кодом іншої мови з урахуванням  універсуму іншої культури й інтеріорізованого  буття іншого етносу» [1, с. 452].

Це визначення підсумовує попередні наукові доробки вчених інших країн, насамперед теоретиків перекладу радянського часу. Так, В.Комісаров визначає переклад як «складне багатогранне явище [12, с. 34] … тип  мовного посередництва, який цілком орієнтовано на іншомовний оригінал» [12, с.43]. М.Рильський трактує переклад як «акт величезної дружби між письменником і перекладачем» [13, с. 4] на противагу  відомому афоризму Жуковського: «Перекладач  у прозі – раб, у поезії –  суперник» (цитується за Рильським 1958).

Під перекладом у другому  сенсі цього слова розуміється  «результат перекладацької діяльності, представлений текстом перекладу  у фіксованій (письмовій) і нефіксованій (усній) формі» [1, с.453]. За визначенням  харківського перекладознавця радянського  часу О.Фінкеля, автора першої на теренах  колишнього СРСР монографії з теоретичних  питань перекладознавства «Теорія  й практика перекладу» (1928), основною метою всіх перекладів є «ознайомлення читача, що належить до однієї мовної групи, з літературними творами, що їх написано іншою мовою» [14, с.7].

Переклад як процес і  як результат є об’єктом дослідження  спеціальної філологічної галузі: перекладознавства (або теорії перекладу), яке є досить розвиненою та розгалуженою наукою. Зокрема, виділяють загальну теорію перекладу, що встановлює універсальні закономірності перекладу, вивчає типи міжмовної відповідності, засоби досягнення повноти і точності перекладного тексту; конкретні теорії і практики перекладу, які застосовуються щодо пари конкретних мов; спеціальні теорії перекладу, спрямовані на характеристику окремих його видів перекладацького  процесу; історію перекладу тощо.

Визначають різні типи перекладу: в залежності від типу перекладацького процесу (усний, письмовий, синхронний, послідовний) [1, с. 455] або  в залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу: художній переклад, інформативний переклад [12, с.95-97]. Останній, у свою чергу, може бути науковим, технічним, релігійним тощо.

Форми роботи з перекладом залежать від реалізації установок  самого перекладача. Ця установка може бути: універсалістською (нівелювання  або мінімізування розбіжностей культур), етнокультурною (адаптація  адресата перекладу до чужої культури) або установкою на відчуження (повне  занурення читача до іншої, чужої  для нього культури, буття і  мови – при збереженні синтаксису оригінального тексту). Останнім часом  в англо-американському перекладознавстві  посилюється орієнтація на «відчужений» переклад, корені якої сягають німецької  перекладацької традиції ХІХ ст. (Й.Гете, Ф.Шлейєрмахер та ін.). Зважаючи на це, культуролог В.Руднєв розмежовує синтетичний  переклад, завданням якого є примусити  читача забути, що перед ним переклад, й аналітичний переклад, мета якого  зворотна – «не дати читачеві забути, що перед ним переклад з іноземної  мови, яка зовсім по-іншому категорізує  та концептує довкілля» [1, с.452].

Залежно від параметра  оцінки якості перекладу, переклади  також диференціюють на адекватний (відповідає вимогам смислової точності та, в першу чергу, поставленому прагматичному  завданню), еквівалентний (відтворює  зміст оригіналу на одному з рівнів еквівалентності), точний (збереження інформаційної частини оригіналу  з можливими стилістичним похибками), буквальний (відображує формальні особливості  вихідної мови), вільний (з низьким  рівнем еквівалентності, що прагне компенсувати недосконалість оригіналу, на думку  перекладача, і прикрасити його) [1, с.453; 15, с.49; 16, с.140].

Переклад має давні  традиції: визнання перекладу як виду інтерпретаційної діяльності відбувається вже у шумерів (3 тис. до н.е.), у  Давньому Вавилоні, Єгипті. Перекладацька  традиція в Україні також існує  з найдавніших часів: перші переклади  біблійних текстів виконуються  тут у 10 ст. Першими теоретиками  перекладу стають самі перекладачі.

Головними проблемами сучасного  перекладознавства є: розробка понять еквівалентності, установлення типів  еквівалентності й чинників їхнього  балансу при перекладі, визначення перекладацьких стратегій, аналіз засобів  прагматичної адаптації при перекладі, виділення й класифікація помилок  при перекладі, засоби компенсації  лакун тощо. Для вирішення цих  завдань перекладознавство використовує загальнолінгвістичні методи і створює  свої власні: трансформаційний та дистрибутивний аналіз, герменевтичний метод (метод  тлумачення глибинного смислу текстів  та їхніх перекладів шляхом досліджень структури й семіотичної природи  мови, вивчення історичних, філософських, релігійних та інших даних, пов’язаних із конкретним типом літературного  твору) [1, с. 81]. Проте, найважливішим  і в той же час найдоступнішим методом перекладознавства є, на наш погляд, порівняльний або компаративний  аналіз перекладу, тобто аналіз форми  і змісту текстів перекладу та першотвору. Ці тексти являють собою  об’єктивні факти, доступні для спостереження  й аналізу, протягом яких можна розкрити внутрішній механізм перекладу, виявити  еквівалентні одиниці, знайти зміни  форми та змісту текстів, що відбуваються в процесі перекладацької діяльності. Можливе й порівняння кількох перекладів одного й того ж оригіналу. Цей метод надає можливість з’ясувати типові труднощі перекладу, пов’язані зі специфікою мов оригіналу та перекладу, та їхнє можливе подолання, а також знайти елементи, які залишаються непереданими у перекладі. Цей метод рекомендований В.Н.Комісаровим як такий, що дає «реальну картину перекладацького процесу» [12, c.37-38].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Висновки

 

В роботі розглядався сучасний стан наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зрозуміло, що у вітчизняній лінгвістиці мовознавці є здебільшого послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

Крім класифікації В.Виноградова  – М.Шанського [1, c. 644], розглянуто також  низку типологій ідіоматичних одиниць, зокрема: типологія Н.Амосової [8, c. 65], О.Куніна [9, c. 15], також дуже цікава та змістовна семантична класифікація Г.Грінь [11, c.36-41], яка розподіляє дієслівні  фразеологічні одиниці американського варіанту англійської мови за семантичною  ознакою. Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий  інтерес становлять класифікації ідіом  британських лексикологів Дж.Сейдл  та У.Макморді за походженням, а також  за критеріями повної/неповної фіксованості.

Розглянуто також феномен  «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова  складова.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.
2. Сейдл Дж., Макморди У. Идиомы английского языка и их употребление. – М.: Высшая школа, 1983. – I-VI+266 c.
3. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // Избранные труды. Лексикология и лексикография. – М.: Наука, 1977. – С.140-161.
4. Словарь американских идиом. / Сост. Спиерс Ричард.А. – М.: Русский язык, 1991 – 464 с.
5. Collins V.H. A Book of English Idioms with Explanations. – London, New-York, Toronto: Longmans, Green and Co., 1960. – 258 p.
6. Медникова Э.М. Предисловие к изданию Дж.Сейдл, У.Макморди «Идиомы английского языка и их употребление». - М.: Высшая школа, 1983. – С.5-6.
7. Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка. – М.: Высшая школа, 1985. – 160 с.
8. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 208 с.
9. Кунин А.В. Основные понятия английской фразеологии как лингвистической дисциплины./ Англо-русский фразеологический словарь. – М.: «Русский язык», 1967. – 1260 с.
10. Швейцер А.Д. Очерк современного английского языка в США. – М.: «Высшая школа», 1963. – 215 с.
11. Гринь Г.С. Глагольные фразеологизмы в американском варианте английского языка. – М.: Издательство МГУ, 1980. – 123 с.
12. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты). – М.: Высшая школа, 1990. – 253 с.
13. Рильський М.Т. Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу. – К.: Видавництво АН УРСР, 1958. – 50 с.
14. Фінкель О. Теорія і практика перекладу. – Харків: Держ. вид-во України, 1929. – 165 с.
15. Бархударов Л.С. Язык и перевод. – М.: Международные отношения, 1975. – 239 с.
16. Остроушко В.Б. К вопросу о переводе поэзии // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Карабіна. Серія: Романо-германська філологія. – Харків: ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2008. – №811. – С.139–143.
17. М.Лорие. Переводчик и редактор. //Вопросы теории и практики перевода художественного текста. Сборник статей. – Рига, 1968. – С. 35-51.
18. М.Шуман. Восточный колорит в переводах. // Вопросы теории и практики перевода художественного текста. Сборник статей. – Рига, 1968. – С. 94-104.
19. Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. – Львів, Видавництво при Львівському державному університеті, 1983. – 174 с.
20. Контрастивное исследование оригинала и перевода: Сборник научных трудов / Под ред. В.А.Кухаренко. – Одесса: ОГУ, 1986. – 162 с.
21. Эткинд Е.Г. Поэзия и перевод. Л.: Советский писатель, 1963. – 429 с.
22. Рильський М.Т. Мистецтво перекладу. – К.: Радянський письменник, 1975. – 344 с.
23. Miriam Allott. Jane Eyre by Charlotte Brontë. Preface to Penguin Popular Classics Edition. – London, Penguin Books, 1994. – P.1-2.
24. Шерік А.Д., Савічук В.Я., Старко В.Ф. Довідник англійських, німецьких та українських ідіом та виразів. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 173 с.
25. Terban, Marvin. Scholastic Dictionary of Idioms. - New York, Toronto, London, Auckland, Sydney: “Scholastic Inc.”, 1996. – 524 p.
26. Makkai, Adam. Handbook of Commonly Used American Idioms. - Chicago: Barron’s, 2005. – 161 p.
27. New Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English Language / Bernard S. Cayne. – Danbury: Lexicon Publications, Inc. – 1149 p.
28. Гуменюк І.І. До проблеми перекладу фразеологізмів (на матеріалі фразеологічних одиниць для позначення кольорів у англійській та українській мовах) // Матеріали Четвертої Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу». – Харків, 2007. – С. 38-40.
29. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. - М, Едиториал УРСС, 2002. – 264 с.
30. Барт, Ролан. Смерть Автора. / Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. - М.: Прогресс, 1989. – С.384-391.
31. Бургардт О. Чарльз Діккенс та його час. / Діккенс Ч. Олівер Твіст. – Харків: Держ.вид-во України, 1928. – С. 4-14.
32. Білик Н. «Великі сподівання» у контексті творчості Чарльза Діккенса. / Діккенс Ч. Великі сподівання. – Харків: Фоліо, 2003. – С.3-26.
33. Денисова, Т. Шарлотта Бронте і «Джен Ейр». / Бронте Шарлотта. Джен Ейр.– К.: Дніпро, 1987. – С. 446-459.
34. John Sutherland. Can Jane Eyre be happy? More Puzzles in the Classic Fiction. – Oxford: Oxford University Press, 1997. – 232 c.
35. Олексишина Л.Г. Типи зоонімних художніх порівнянь за структурно-граматичною формою та лексичним складом компаратора // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філологічні науки. – Луцьк, 2007 – С.377-380.
36. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. – М.: Высшая школа, 1986. – 416 с.
37. Лановик М. Теорія відносності художнього перекладу: літературознавчі проекції. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ, 2006. – С. 432–438.
38. Радчук В. На жертовнику мистецтва // «Хай слово мовлено інакше…»: Статті з теорії, критики та історії художнього перекладу. – К.: Дніпро, 1982. – С.19–40.