Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні

Створення на території СЕЗ "Курортополіс Трускавець" комерційних банків, їх філій, аудиторських фірм, страхових, інших фінансових організацій, учасників фондового ринку, діяльність яких підлягає ліцензуванню, здійснюється у встановленому законодавством порядку після попереднього погодження з виконавчим комітетом Трускавецької міської ради. Суб'єкти зони, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи (філії, відділення, відокремлені підрозділи тощо), за результатами роботи складають відокремлений фінансово-господарський баланс у порядку, встановленому Державною податковою адміністрацією України.

Надання дозволів на спеціальне використання мінеральних вод у позакурортній  практиці здійснюється виконавчим комітетом  Трускавецької міської ради на конкурсній основі.

На території СЕЗ "Курортополіс Трускавець" справляється курортний  збір з осіб, які прибули за путівками  та курсівками в санаторії, будинки  відпочинку, пансіонати та інші санаторно-курортні установи, в розмірах, встановлених законодавчими актами України.

2.3.2. Деякі проблеми формування  спеціальних (вільних) економічних  зон.

Процес формування вільних економічних  зон у різних країн світу зовсім не є безхмарним. Як показує світовий досвід, лише близько трьох десятків промислово-експортних зон у країнах, що розвиваються, можна вважати успішно діючими, у той час як решта або тільки розпочали свою діяльність або зіткнулися з певними проблемами. До останніх зокрема належать недосконалий менеджмент, погане географічне розміщення, недостатнє фінансування, відсутність належної системи стимулювання, недостатня забезпеченість інфраструктурою, відсутність відповідного інвестиційного клімату, нечіткість законів і правил або труднощі у вільному функціонуванні у рамках глобальної виробничої діяльності [12].

Становлення та розвиток ВЕЗ на теренах колишнього СРСР і зокрема в Україні також супроводжується численними проблемами, серед яких безпосередньо можна виділити наступні:

1. Основна проблема і прихильників, й опонентів ВЕЗ в Україні  полягає у відсутності загальної ідеології та розуміння самої суті поняття “вільна економічна зона”. Це спричиняється до повної плутанини і поширення переконання в тім, що ВЕЗ – це “дірка”, крізь яку невпинно спливають державні кошти.

2. Законодавство про ВЕЗ не  по всіх параметрах відповідає міжнародним нормам, які обумовлюються в нормативних документах Євросоюзу та Світової організації торгівлі (СОТ). На думку західних експертів, податкові пільги у ВЕЗ не повинні розповсюджуватися на ті компанії, які експортують до країн ЄС до 80% виробленої продукції. Згідно з директивами ЄС пільги таким компаніям з боку держави вважаються незаконними субсидіями.

3. Відповідно до положень законів  України “Про оподаткування прибутку  підприємств” і “Про податок  на додану вартість” ставки  податків, пільги по податках, строк та порядок їх сплати можуть встановлюватися і змінюватися лише шляхом внесення змін до цих законів. Проте в Україні вже спостерігалася ситуація, коли при створенні ВЕЗ не були внесені зміни до зазначених законів. Тобто тут проявляється звична для вітчизняного законодавства колізія: одночасно діють закони, які суперечать один одному.

4. ВЕЗ діють у середовищі, що  постійно змінюється, але всередині  ВЕЗ це середовище повинно  гарантовано залишатися незмінним  принаймні впродовж 10 років – це міжнародна практика. Якщо ж правова база функціонування ВЕЗ буде формуватися зі збереженням загальної для українського інвестиційного законодавства тенденції до регулювання режиму іноземного інвестування за допомогою численних підзаконних нормативних актів, а також практика запровадження низки винятків із раніше запропонованих правил, то навряд чи можна розраховувати на позитивний результат.

5. Часто відчувається часовий  розрив між появою потенційних  інвесторів і розробкою конкретних  програм, під які можна реально залучити інвестиції. Більше того, невиправданим є встановлення у тих чи інших ВЕЗ розміру мінімальних вкладів для потенційних інвесторів (що часом обчислюється цифрою з шістьма нулями!), оскільки ВЕЗ у всьому світі орієнтовані на малого і середнього інвестора. Такі інвестори більш оперативні, гнучкі і прихильні до нововведень, тобто мають достатні можливості оживити малий і середній бізнес в регіонах, що переживають депресію. Середні і малі фірми у своїй сукупності створюють сприятливе середовище для формування розвиненої інфраструктури, зростання капіталу, досягнення соціальної стабільності. А великий бізнес приходить тоді, коли у ВЕЗ хоча б рік успішно попрацюють малі та середні фірми.

6. Бувають випадки нецільового  використання бюджетних коштів, спрямованих на розвиток ВЕЗ. Скажімо, кілька років тому з отриманих адміністрацією російської ВЕЗ “Нахідка” коштів на розвиток зони за прямим призначенням було витрачено лише третину. 24 жовтня 1990 року територія, що включає Нахідку і Партизанський район, постановою Верховної Ради РРФСР і Ради Міністрів першою в Росії отримала статус вільної економічної зони. Якщо вірити проголошеним програмам, то в Нахідці вже повинні були б постати два технопарки — південнокорейський та американський, свій цивільний аеродром, нафтотермінал, університетське містечко і навіть канадський коледж, гірськолижна траса та розвинена інфраструктура міста. Проте зазначені проекти здебільшого залишилися прожектами. Гроші, які отримала ВЕЗ за ці роки у вигляді бюджетних коштів, спрямовувалися на видачу пільгових кредитів різним підприємствам під їх програми. Адміністрація ВЕЗ стала головним засновником банку “Нахідка”, який сьогодні збанкрутував, причому залишившись винним приватним вкладникам значні суми. Частина отриманих адміністрацією коштів пішла на внески до статутних фондів підприємств, створених за участі ВЕЗ. Більшість цих підприємств загрузли в неплатежах і ледве тримаються на плаву.

7. Як свідчить досвід створення  і функціонування ВЕЗ у Росії,  залучення інвестицій за наявності широких і неконкретних цілей, невизначеності пріоритетів може спричинити незначний реальний ефект, зате шкода в частині втрат бюджету і підриву національного митного, податкового та валютного законодавства буде непоправною.

8. Необхідно своєчасно приймати рішення про подовження строку експериментів, що проводяться. Так, наприклад, якщо подовжити строк експерименту в СЕЕЗ “Сиваш” не тепер, а за півроку до закінчення його нинішнього терміну, то, за експертними оцінками, у найближчі два роки нових вкладень у територію не надійде, оскільки на реєстрацію інвестиційного проекту в СЕЕЗ витрачається приблизно сім місяців.

9. Матеріали щодо створення ВЕЗ,  що надаються регіонами Верховній  Раді, грішать одними і тими  самими вадами. Серед них типовими  є такі:

• намагання заснувати зону на надто великій території (тоді як, за оцінками зарубіжних експертів, для нормального облаштування одного квадратного кілометра зони, орієнтованої, скажімо, на експорт, необхідні вкладення обсягом близько 40—45 млн. дол., митно-торговельної зони – 10—15 млн. дол. Окрім того, орієнтовною сумою початкових інвестицій у ВЕЗ є показник, що дорівнює 5 тис. дол.)на одне робоче місце. Це означає, що для створення зони, в якій передбачається 10 тис. робочих місць (а це досить стандартний показник для ВЕЗ), потрібно початкових капіталовкладень на суму близько 50 млн. дол. [11];
• нечіткість цілей створення зон та окремих положень нормативних документів; відсутність узгодження короткострокових інтересів окремих регіонів з перспективами розвитку держави загалом; нереальність зазначених інвестицій; неув’язки із незональною економікою тощо;
• багато розробників вважають, що ВЕЗ допоможуть їм швидко позбутися численних проблем регіону, які вони не в змозі вирішити самотужки (це незадовільний стан інфраструктури, занепад виробництва, безробіття, складний соціальний стан, екологічні проблеми). З огляду на це зони здебільшого створюються не як результат продуманої, обгрунтованої програми дій, а як реакція на ті чи інші події, в основі чого лежить необхідність вирішення нагальних проблем;
• часом виступи на користь створення таких зон є достатньо дієвим засобом отримання залікових очок в умовах передвиборних перегонів. Окрім того, створення ВЕЗ лобіюють місцеві групи впливу, які намагаються легалізувати частину тіньового бізнесу або значно знизити витрати на діяльність обраних підприємств, в “нормальних” умовах.

Проте створення ВЕЗ заради досягнення одноразових цілей окремих політичних або корпоративних сил лише дискредитує  цей ефективний інструмент економічного розвитку.

Аналіз документів, що надаються, наочно свідчить про недостатній досвід фахівців, які беруть участь у їх розробці, з одного боку, а з іншого – і про недосконалість базового Закону України “Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. До загальних недоліків цього закону експерти відносять:

• процедуру затвердження документів щодо заснування зон виключно шляхом прийняття нового закону після розгляду в Верховній Раді України, що призводить до суттєвого зволікання з вирішенням питання;
• відсутність належної чіткості у визначенні типів зон;
• обмеженість строку (60 днів), встановленого для розгляду документів Кабінетом міністрів України і прийняття рішення про заснування ВЕЗ тощо.

З огляду на вищезазначене вдосконалення чинного законодавства має відбуватися з урахуванням можливостей досягнення оптимального поєднання економічних інтересів усіх ділових партнерів, що будуть забезпечувати ефективне функціонування ВЕЗ.

Ефективність же законодавчого  забезпечення процесів створення і функціонування ВЕЗ, дієвість уже розроблених правових документів і тих, які ще формуються, значною мірою залежатиме від додержання їх розробниками концептуальної єдності підходів до мети, умов і результатів створення сприятливого клімату у ВЕЗ, від взаємної узгодженості всіх законопроектів, спрямованих на врегулювання питань, пов’язаних з ВЕЗ. Тому експертами пропонується, щоб Кабінет міністрів України підготував і вніс на розгляд Верховної Ради України відповідний пакет законопроектів [11].

Проте слід мати на увазі, що навіть найідеальніший пакет документів по створенню будь-якої ВЕЗ на практиці не збігатиметься  з фактичним процесом його реалізації. Ось чому при обгрунтуванні конкретного  проекту передусім необхідно  враховувати такі чинники: логічність задуму, послідовність його реалізації, а також його ресурсну забезпеченість.

10. В Україні зазвичай зацікавлені  в інвестиціях, але не в самому  інвесторі. Бажаючи отримати інвестиції  в свої підприємства, їх керівники  не завжди надають інвестору можливість вирішувати питання про їх використання.

11. На думку фахівців, незважаючи  на те, що уряд дуже важко,  але все ж іде на надання  пільг потенційним інвесторам, їх  може виявитися недостатньо для  залучення капіталів [12]. У світі є чимало вільних економічних зон з більш привабливими умовами для інвесторів, ніж Україна. Крім того, зазвичай уряди вкладають у ВЕЗ чималі власні кошти на облаштування, що в наших умовах зовсім неможливо. Водночас, як показує світовий досвід, система надаваних ВЕЗ пільг повинна слугувати засобом реалізації наявних переваг даної території, а не механізмом компенсації її недоліків або відсутніх тут факторів розвитку. Ба більше, за сучасних широких масштабів розповсюдження ВЕЗ у світовому господарстві податкові пільги – далеко не головний стимул для залучення в зону іноземних інвестицій. Більш важливими в цьому плані сьогодні, на думку експертів, можуть виявитися такі фактори, як політична стабільність у країні, інвестиційні гарантії, якість інфраструктури, кваліфікація робочої сили, спрощення адміністративних процедур. А перші українські ВЕЗ можуть ще й зацікавити іноземних інвесторів перспективою освоєння великого ринку.

Окрім того, як відомо, не лише розмір прибутку є фактором залучення капіталу. Іншою основною складовою є ступінь ризику.

Як свідчить світовий досвід, страх  перед загрозою “експропріації”  може виявитися сильнішим за найщедріші пільги. Тим більше, що сумний досвід ВЕЗ “Нахідка” нагадує, що пільги, про які красиво говорили в  адміністративному комітеті цієї ВЕЗ, виявилися липовими. Іноземців примусили компенсувати їх “заднім числом”. Компанії з іноземним капіталом стали розвалюватися, представництва закриватися.

12. Для успішного функціонування  ВЕЗ необхідна досконала система  управління нею. На думку фахівців, основа успіху, скажімо, китайських ВЕЗ полягає саме в досконалому управлінні цими утвореннями. Світовий досвід накопичив багато випадків проведення міжнародних тендерів на право керувати ВЕЗ. В Україні ж, на жаль, фахівців, які б досконало володіли специфічними проблемами функціонування ВЕЗ, майже нема. Посилати ж їх на навчання в інші країни або запрошувати викладачів із-за кордону – надто дорого. Як вихід з цієї ситуації пропонується підготовка обмеженої кількості вітчизняних спеціалістів, консультантів, викладачів, які, пройшовши спеціальний курс, потім надовго зв’яжуть свою долю з питаннями розвитку ВЕЗ.

Окрім того, проблемою залишається  і недостатня прозорість управління в українських спеціальних економічних  зон (СЕЗ). Через відсутність чіткої системи критеріїв для надання статусу суб’єкта СЕЗ або спеціального режиму інвестування процедура отримання такого статусу і, відповідно, надання пільг стає непрозорою. У результаті управління розвитком зони відбувається в “ручному” режимі, отже, можуть створитися сприятливі умови для будь-яких зловживань, а тоді про ефективність СЕЗ доведеться забути [14].

13. Здебільшого у ВЕЗ не виникають  нові бізнеси. Сюди переміщуються  господарюючі суб’єкти із сусідніх  територій. Тим самим зменшується  кількість легально діючих  компаній поза зонами, що спричиняє значне зменшення податкових надходжень на “великій землі”. У разі відсутності компенсації за рахунок залучення іноземних інвестицій, позазональним територіям загрожує фінансове голодування, особливо якщо соціальні виплати лягають на плечі місцевих органів влади.

14. Заснування ВЕЗ по суті  означає запровадження подвійних  стандартів у національній економіці. 

15. Якщо не вирішені фундаментальні  правові та економічні питання  на рівні країни (безумовний захист  приватної власності, правові гарантії рівності суб’єктів усіх форм власності, гарантування виконання договірних зобов’язань тощо), то намагання створити оазу економічного раціоналізму в атмосфері вакханалії і всевладдя бюрократа приречені на поразку.