Психологічні особливості спілкування дитини дошкільного віку з батьками

Розвиток мовлення і спілкування взаємопов’язані: прагнучи задовольнити потребу у спілкуванні, дитина звертається до мовлення як основного способу його здійснення. Цей двосторонній зв’язок – основа паралельного розвитку в дітей мовлення і комунікативної діяльності.

У сучасній психології доведено, що діалогічний тип спілкування є необхідною умовою життєдіяльності людини, формою становлення, розкриття та вираження її сутності [20, с. 15-19]. Отже, однією з оптимальних умов розвитку особистості виступає саме особистісно-діалогічне спілкування, що являє собою таку суб’єкт-суб’єктну взаємодію, де, на думку І. Беха, на основі обміну особистісними позиціями суб’єктів можливе їхнє морально-духовне зростання [1]. Теоретичний аналіз наукових джерел показав, що вибір стилю спілкування батьків з дітьми обумовлено типом батьківського ставлення, якій розглядається як суб’єктивно-оцінне, свідомо вибране уявлення про дитину, яке визначає особливості її сприйняття, спосіб спілкування, характер прийомів дії [23, с. 57 ]. Відповідно до типу батьківського ставлення, на думку О.Горецької, дорослі застосовують два протилежних стилі спілкування: авторитарно-монологічне й особистісно-діалогічне [7, с. 81].

Перший базується на установці суб’єкт-об’єктної (авторитарної) взаємодії. Батьки з авторитарно-монологічним стилем спілкування застосовують жорсткі форми наказів та розпоряджень, часто використовують зауваження і покарання, уникають можливостей вислухати дитину, дати пораду, емоційно підтримати, прийняти її позицію, часто бувають непослідовні у вимогах до дитини. Прийняття, визнання й розуміння дитини замінюється стереотипами й проекціями дорослого, регулятивна функція спілкування значно домінує над функцією взаємозбагачення.

Другий тип базується на установці, що суб’єкти спілкування завжди паритетні між собою. Батьки з особистісно-діалогічним стилем спілкування приймають дитину такою, якою вона є, оцінюючи її як рівноправного партнера, співучасника; надають перевагу позитивній оцінці вчинків дошкільника, заохочують, підтримують його у прагненні досягти успіху; у процесі спілкування переважають дружні та теплі стосунки. Особистісно-діалогічне спілкування – єдність гуманістичної позиції дорослого щодо дитини, тобто її прийняття, визнання й розуміння реального діалогу, у якому насамперед реалізується функція взаємозбагачення суб’єктів цінностями, інформацією й почуттями, через які здійснюється регулятивна функція спілкування. За таких умов створюється середовище, що сприяє розвитку здібностей дитини, самореалізації її особистісного потенціалу, забезпечує їй психологічний комфорт, створює у неї відчуття захищеності і водночас відкритості світу. За умов такого спілкування ціннісно-смисловою позицією батьків вступає особистість дитини  [6].

Отже, сприйняття батьками своєї дитини як особистості, що виявляється насамперед у превалюванні особистісної форми спілкування і навпаки, безособистісне ставлення до дитини з боку батьків, яке породжує авторитарну форму спілкування, призводить до відповідних деформацій в особистісному розвитку дитини, ускладнюючи можливості її самореалізації, актуалізуючи необхідність надання сім’ї психологічної допомоги [20, с. 15-27]. Звідси випливає, що батькам варто вміти встановлювати такий тип взаємин, який сприяє гармонізації стосунків з дитиною та реалізується у просторі психологічно оптимального спілкування.

Важливі ознаки психологічно оптимального спілкування: готовність до усвідомленого взаємопізнання, взаєморозуміння та взаємоприйняття; використання діалогічної стратегії спілкування як основи суб’єкт-суб’єктної взаємодії; дотримання відкритості, щирості, поваги, адекватної вимогливості, конгруентності, співучасті; уміння говорити і слухати; уміння відображати думки та почуття партнера; спрямованість на самовиховання і самореалізацію; використання оптимальних засобів виховного впливу.

Прояв цих ознак залежить від рівня психологічних знань батьків про сутність та особливості спілкування з дитиною, зокрема, про особливості власного стилю; від дії їх перцептивно-рефлексивних умінь; від ступеня готовності до безумовного прийняття дитини, позитивного ставлення до неї, співучасті; від рівня сформованості в батьків умінь та навичок ефективного використання різноманітних засобів спілкування, встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин, застосування конструктивних стратегій взаємодії та ефективних засобів виховного впливу. Отже, оптимізація спілкування – це процес свідомого вибору найкращого варіанту спілкування в конкретних умовах, який передбачає нерозривний зв’язок мети спілкування (обмін інформацією, організація взаємодії, пізнання один одного) та засобів і форм її досягнення (особистісно орієнтоване спілкування)  [7, с. 82].

Найбільш доцільним у процесі спілкування батьків з дітьми є застосування особистісно орієнтованого підходу, впровадження основних ідей та принципів якого в родинне спілкування гармонізує сімейні стосунки, обумовлює вибір батьками психологічно оптимального спілкування, сприяє в цілому всебічному розвитку дитини [1].

Характер спілкування дитини з батьками значною мірою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дотримуватимуться.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки з розділу 1

 

Психологи визначають спілкування як багатоплановий процес, один з видів діяльності дитини, завдяки якому вона пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальний досвід, розвивається і утверджується як особистість.

Спілкування виступає найважливішим фактором психічного і особистісного розвитку дошкільника.

Вплив спілкування на психічний розвиток маленької дитини відбувається в такий спосіб: 1) завдяки сприятливим «об'єктним» якостям дорослого, що сполучаються з його властивостями як суб'єкта спілкування; 2) завдяки збагаченню дорослими досвіду дітей; 3) шляхом прямої постановки дорослими завдань, що вимагають від дитини оволодіння новими знаннями, уміннями й здібностями; 4) на основі підкріплювальної дії думок і оцінок дорослого; 5) завдяки можливості для дитини черпати в спілкуванні зразки дій і вчинків дорослих; 6) внаслідок сприятливих умов для розкриття дітьми свого творчого, самобутнього початку при спілкуванні їх один з одним.

Протягом дошкільного дитинства послідовно змінюються такі форми спілкування: ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне. Форми спілкування дошкільників з дорослим розрізняються між собою за місцем спілкування у життєдіяльності дитини, змістом комунікативної потреби, мотивом і засобами спілкування, значенням для психічного і особистісного розвитку дитини

Найважливіше значення у виникненні і розвитку у дітей спілкування мають впливи дорослого, випереджуюча ініціатива якого підносить діяльність дитини на вищий рівень. Дорослий повинен контролювати хід розвитку спілкування дошкільника, встановлюючи випередження чи відставання розвитку його комунікативних потреб і підбираючи адекватну програму спілкування з дитиною.

Розділ 2. Психологічні особливості спілкування дитини дошкільного вік

                 з батьками

             2.1. Діагностика особливостей змісту і форм спілкування дітей 6-7

                    років з близькими дорослими

 

Комунікативно-мовленнєвий розвиток – це процес становлення форм і засобів мовної взаємодії дитини з оточуючими під час формування мовленнєвих умінь та навичок дитини. Розвиток мовлення і спілкування взаємопов’язані: адже прагнучи задовольнити потребу у спілкуванні, дитина звертається до мовлення як основного способу його здійснення.

Експериментальна робота проводилась на базі дошкільного навчального закладу № 38 м. Миколаєва. В ході експерименту було залучено дітей старшого дошкільного віку, загальною кількістю 20 чоловік. Загальна кількість родин, які брали участь у констатувальному етапі дослідження – 20 сімей. Компонентом комунікативно-мовленнєвого розвитку дошкільника є комунікативний розвиток дитини у спілкуванні з батьками (за критеріями: тип і мотиви спілкування з батьками, ставлення до батьків та очікування від спілкування з ними).

Мета: вивчення особливостей змісту і форм спілкування дітей 6-7 років з близькими дорослими, включала два етапи дослідження. Крім того, таке вивчення створить можливість більш глибокого розуміння мотивів, інтересів дитини, дозволить визначити причини її поведінки в певній ситуації взаємодії з дорослими і допоможе знайти правильний підхід до дитини, підібрати відповідні методи і прийоми роботи з нею.

Перший етап – констатувальний (вивчення особливостей змісту і форм спілкування дітей 6-7 років з близькими дорослими).

Другий етап – формувальний (комунікативно-мовленнєвий розвиток дошкільників).

Для діагностики комунікативного розвитку дитини у спілкуванні з батьками застосовувались: методика «Опитувальник змісту спілкування батьків», запропонована Т.Андрющенко і Г.Шашловою; експериментальна ситуація (Методика «Вивчення типу спілкування дитини з дорослим» (М.Лісіна, Х.Шерязданова).

Методика «Опитувальник змісту спілкування батьків» складалася із двох частин.

У першій частині батькам пропонувалося відповісти на низку питань, що стосуються різних ситуацій їх спілкування з дітьми. На основі відповідей визначався домінуючий тип і зміст спілкування.

Друга частина проводилася з дітьми у вигляді гри в «Пошту». Дітям треба було розподілити «листи» з короткими «посланнями» між членами сім’ї. В «листах» був відбитий адаптований для дітей зміст різних комунікативних ситуацій. У випадку, якщо зміст листа не підходив нікому (на такі теми діти не спілкуються з дорослими), то «послання» відправлялося незнайомій людині (фігура людини «Ніхто»).

Зміст комунікативних ситуацій для батьків і дітей відповідав певним номінальним шкалам, що припускають спілкування із приводу:

1) задоволення вітальних потреб дитини (ВП) - здоров'я, гігієни, харчування, безпеки;

2) ситуативно-побутових  дій (СПД) - допомоги по дому, домашніх обов'язків, ставлення до домашніх речей, самообслуговування;

3) формальних спільних  занять (ФСЗ) - спільних ігор, конструювання, малювання, читання, перегляду телепередач;

4) змісту пізнання (ЗП) - законів природи, рослин, тварин, анатомо-фізіологічних відомостей про людину, інформацію про відомих учених, письменниках, мандрівниках і ін.;

5) процесу пізнання (ПП) - способів самостійного вивчення дитиною оточуючих предметів і явищ, використання навколишніх предметів і ін.;

6) формальної навчальної дійсності (ФНД)   ре, що відбиває виконання, дитиною вимог вихователя, його відносини з однолітками, участь у заняттях, організованих дорослими, виконання доручень, успіхи, невдачі в дитячому садку;

7) норм соціальної взаємодії (НСВ): відповідність поведінки загальноприйнятим правилам, етичним нормам; учинки дитини з погляду  того, що «добре», що «погано»; взаємини людей; наслідки асоціальної поведінки;

8) світу думок дитини (СДД) - особливостей уявлень дитини про ті або інші речі; її думки, погляди з тих або інших питань; того, що і як вона вигадує, складає; способів розв'язку того або іншого завдання, які дитина сама знайшла;

9) світу почуттів дитини (СПД) - переживань, настроїв дитини і їх причин, її ставлення до людей (симпатії, антипатії) і ін.;

10) «Я-концепції» дитини (ЯКД), де обговорюються перспективи загального розвитку дитини; її уявлення про себе; зміни, що відбувся в ній за якийсь проміжок часу (якою вона була і якою стала); відношення до себе.

 Інші шкали представлені ситуаціями, характерними для позаситуативно-особистісного спілкування (причому, останні три відбивають, на думку авторів методики, справжній «настрой» дитину на себе, внутрішній світ людини й характеризують її вступ у кризу 7 років).

Методика вивчення типу спілкування дитини з дорослим

Процедура тестування

Обладнання: цікаві іграшки, 2-3 книжки пізнавального змісту.

Дослідження поводилося індивідуально з кожною дитиною. На столі розкладені іграшки, книжки. Дитину запитують, що б вона хотіла зробити: пограти з іграшками; почитати книжки; поговорити з дорослим про себе, своїх друзів, погані і хороші вчинки. Тривалість бесіди, гри, читання обмежена 20 хв. Дослідником фіксуються: порядок вибору ситуації, об'єкт уваги в перші хвилини, характер активності стосовно об'єкта уваги, рівень комфортності дитини в ситуації спілкування (напружений, скований, збентежений, спокійний, веселий), характер, зміст, тема мовленнєвих висловлювань, наявність питань, прохань про допомогу, бажана для дитини тривалість взаємодії. Залежно від ступеня виразності тих або інших показників у дітей визначався домінуючий тип спілкування: позаситуативно- особистісна, позаситуативно-пізнавальна, ситуативно-ділова, ситуативно-особистісна.

Оцінка результатів

З’ясовують, який тип спілкування сформований у дітей.

• спільна гра з іграшками – це ситуативно-ділове спілкування;
• читання книг пізнавального змісту – поза ситуативно-пізнавальне спілкування;
• бесіда на особистісні теми – позаситуативно-особистісне спілкування.

Якщо дитина послідовно обирає пункти 1, потім 2) і 3), то орієнтуємось на час, особливості поведінки, характер висловлювань дітей в кожній з трьох ситуацій.