Види терапії для дітей

Необхідно також пам'ятати, що найкращий  ефект у реабілітаційній практиці з використанням метода гіпотерапії  досягається завдяки поєднання  його з іншими методами лікування  й реабілітації.

Заняттєва терапія

Заняттєва терапія (працетерапія) - сфера  діяльності, основною метою якої є  відновлення, навчання та вдосконалення  навичок самообслуговування; побутова та соціальна адаптація неповносправної особи.

Терапія базується на щоденній праці  з людьми, спрямованої на досягнення ними максимально можливої незалежності й самостійності у повсякденному  житті.

Заняттєва терапія (ЗТ), як професія, набула розвитку під час Першої світової війни (1914-1918), швидко поширюючись в англомовних країнах. Вже тоді визнавалась її необхідність не тільки для солдат-інвалідів, але і для цивільних пацієнтів. Набагато давніше було визнано цінність ЗТ для людей з психічними захворюваннями. Але, як особливий вид лікування при різних захворюваннях входить у вжиток тільки з 1918 року. Друга світова війна (1939-1945) внесла чітке розуміння понятть такого лікування. В той самий час разом із поширенням реабілітації, як медичною необхідністю, у багатьох країнах розвивається й заняттєва терапія. У 1952 році засновано Світову Федерацію Працетерапевтів. Ця організація зробила дуже багато для розвитку навчальних програм щодо освіти заняттєвих терапевтів і стандартів професії, а також вплинула на розповсюдження даного виду терапії в різних країнах.

Заняттєва терапія використовується при: психічних захворюваннях, загальних захворюваннях, при наявності неврологічних, фізичних, розумових, ортопедичних проблем, при ампутаціях, при слабозорості і сліпоті та інш.

Спеціаліст проводить детальне обстеження після чого визначає програму занять і навчає пацієнта необхідним навичкам з метою покращення якості його життя.

Працетерапевти розглядають чим  ви займаєтесь з ранку до вечора. Важливим моментом працетерапії є вибір не лише діяльності, важливою для незалежного функціювання, але й діяльності, що є значимою для самого пацієнта.

Заняттєва терапія включає в себе такі напрямки роботи:

 Самообслуговування:

- одягання / роздягання;

- прийом їжи;

- справляння туалетних потреб;

- гігієна

 Побутова адаптація: 

- приготування їжі;

- прибирання помешкання;

- миття посуду;

- прання і прасування і т.п.

 Дрібна моторика:

- маніпулювання дрібними предметами;

- шнурування взуття / зав'язування  шнурівок;

- защіпання гудзиків.

 Дозвілля:

- хоббі;

- зустрічі;

- театр;

- свята і т.п.

 Мобільність:

- архітектурні перешкоди (сходи, бордюри, пандуси, приміщення і т.п);

- транспорт;

- пересування і переміщення.

Сенсорна інтеграція

Розглядаючи минулий розвиток науки  у галузі лікування рухових дисфункцій, виникнення яких пов'язане з ЦНС (центральною нервовою системою), виявляється, що спочатку переважав підхід, що брав до уваги лише непрямий ефект із застосування методів реабілітації, які випливали з анатомічного стану та ортопедичних знань. Тепер ідуть пошуки відповіді, яким чином дисфункції, які стосуються сенсорної сфери спричиняють рухові порушення. Термін "сенсорна інтеграція" вперше було вжито сером Ч.Шеррінгтоном у 1902 році. Але наприкінці 60-х рр. нового, ширшого значення цьому термінові надала др. Джейн Айрес, із якою пов'язан справжній вибух відомостей щодо поняття "Сенсорна інтеграція".

 Розуміння терміну сенсорна  інтеграція співзвучне з розумінням  того, як функціонує мозок і  вся нервова система (НС). Д.  Айрес визначає сенсорну інтеграцію, як процес, в якому настає організація  вражень, які надходять до нашого  організму так, щоб вони могли бути використані в цільовій дії, яка закінчиться успіхом.

 

Отже, Сенсорна інтеграція - це здатність  сприймати інформацію за допомогою  органів чуттів, поєднувати цю інформацію з іншими відомостями, що зберігаються в пам'яті та фізично діяти  відповідно до одержаної інформації.

Д.Айрес близько 30 років досліджувала роботу мозку. Спостерігала за реакцією дітей на своєрідну стимуляцію. І лише 30 років тому висловила думку, що основними та базовими системами відчуття є дотикові, пропріоцептивні та вестибулярні, які відіграють головну роль у зростанні й розвитку дитини. Ці системи відчуттів готові до функціонування ще до народження.

Для правильного функціонування ЦНС  необхідне належне надходження  інформації від органів чуттів. Тому надмір імпульсів, а також їх нестача призводять до різних порушень.

Встановлення порушень інтеграції відчуттєвих функцій здійснюється на підставі розпитування родичів і обов'язково вчителів зі школи чи садка, на основі клінічного обстеження, а також результатів докладних тестів.

Для дітей з важкими розумовими, фізичними вадами сенсорна стимуляція набуває форми освітніх занять. Терапевт надає дитині різноманітні смислові збудники: дотикові, пропріоцептивні (система глибинного відчуття), вестибулярні, смакові, нюхові, слухові, зорові і т.п. Робиться це відповідно до перцепційних потреб і можливостей дитини, вживаючи всі засоби, які не викликають почуття дискомфорту.

Збурення перцепцій сенсорних  збудників можуть проявлятися надвразливістю, дуже малою вразливістю чи сенсоризмами. Дуже часто проявом збурень перцепції  подразників є стереотипи, автостимуляція і автоагресія (погойдування, ритмічне підскакування, рухи головою, вкладання пальців у рот і ссання їх і т. ін.). Поява їх зумовлена потребою забезпечення себе необхідною стимуляцією або визнається, що вони є наслідком перцепційних збурень на органічній основі (сенсоризм).

Ці збурення часто трапляються у дітей з важкими розумовими вадами і є шкідливими для функціонування цих осіб. Вони ж замикають коло їхніх повторюваних відчуттів, блокують шляхи розвитку й унеможливлюють комунікування з довкіллям.

Особа з дуже обмеженою моторикою  переважно не володіє знаннями, які  пов'язані з різними формами руху. Таким чином, її спостереження за собою, контроль за власним тілом дуже обмежені, внаслідок чого, страждають пізнавальна й емоційна сфери.

Тому метою сенсорної освіти є допомога дитині в подоланні  цих проблем, досягненні того, аби  вона могла краще приймати інформацію від навколишнього середовища та власного тіла.

У країнах, де відомості про роль інтеграції відчуттєвих функцій поширились вже досить давно, у кожному реабілітаційному осередку є принаймні один кабінет для "Сенсорної інтеграції". Він має типове обладнання для стимулювання систем відчуття: гойдалки, гамаки, камертони, "сухі" басейни, наповнені кульками, матраци, наповнені водою, м'ячі, наповнені грубо подрібненим пінопластом, різнокольорові освітлювачі і т. ін.

 Основні аспекти:

 Суть терапії полягає в  застосуванні базових чинників  впливу, що означає просте стимулювання  основних відчуттів. Іноді, згідно  з результатами діагностики, це  робиться з метою подразнення  конкретних рецепторів, що належать  до тієї ж системи.

 Дуже важливо уникати порушення  протипоказань, які визначаються  шляхом ретельного розпитування  й обстеження (у тому числі  тестового обстеження).

 Поєднується (одночасно або  у відповідно підібраній послідовності) стимуляції різних систем.

 Поєднуючи стимуляцію з відповідною  ситуацією, можна використовувати  інформацію, отриману завдяки цій  практичній стимуляції. Корисно  використовувати одну й ту  саму стимуляцію в різних ситуаціях.

 Дуже важливо домогтися високої  мотивації у дитини і зберегти  її. Разом із тим треба підтримувати певний рівень зосередження і не допускати надмірного ентузіазму і хаосу.

Точне, мистецьке застосування сенсорної  інтеграції-терапії вимагає як глибоких знань, так і проходження детального навчання і практичних занять під наглядом досвідченої особи (заняттєвий терапевт (працетерапевт), лікар, психолог, спеціаліст фізичної реабілітації або спеціальний педагог) після відповідної підготовки.

Належне усвідомлення проблеми дозволяє зрозуміти як її причину, так і  відсутність прогресу в реабілітації і навчанні. Таким чином терапевти, а особливо дитина та її батьки зможуть  обійтись без зайвих процедур і подальших  розчарувань. Оскільки різноманітні види відчуттєвої стимуляції входять до складу багатьох сучасних методів і засобів впливу, знання у цій сфері дозволять краще зрозуміти їх значення. Можливо, це також дозволить виявити проблему на ранній стадії і спрямувати пацієнта до центру з відповідним досвідом.