Авторитет батьків та їх роль у формуванні особистості дитини

Нерідко можна спостерігати, як дитина щось жваво розповідає батькові чи матері, а у відповідь чує одноманітне «так», «пі», «зачекай». Якщо це повторюється раз у раз, то ставши дорослішою, дитина вже не схоче ділитися з батьками своїми радощами чи печалями. Кожен шукає у сімейному оточенні того, хто здатен поділити з ним захоплення, уподобання, найпотаємніші бажання. У дитини ж така потреба особливо гостра. Щира любов, спільні переживання невидимими нитками прив'язують дитину до сім'ї. Вони міцні доти, доки сім'я здатна допомогти їй у розв'язанні проблем, конфліктів, що можуть виникати, доки вона вірить в авторитет своїх рідних. Сім'я не тільки опора для дитини, вона здатна спонукати або стримувати її. Діти потребують поваги. Та чи не ще більша в них потреба поважати своїх батьків, пишатися ними. З часом дитина може дивитися па батьків як найсуворіший суддя. Все для неї має значення: привітність і лагідність, успіх на роботі й ерудиція, вміння поводити себе, вправні руки. Дитина хоче пишатися своїми батьками і відшукує в них найкраще. Але як нерідко батько чи мати від перевтоми або від душевних лінощів можуть дратуватися через дрібниці, скаржитися на працю, на життя, не думаючи про враження, яке справляють на дітей. Власне, не часто можна зустріти батьків, які б свідомо хотіли подобатися своїм дітям. А без цього, вважав Макаренко, ніякий виховний вплив не можливий. Не будемо лінуватися зайвий раз щось почитати дітям, кудись піти разом з ними, зробити їм радісний сюрприз. І винятково важливо постійно контролювати себе, безупинно працювати над собою, щоб бути справжніми вихователями для своїх дітей.

У сім'ї людина поводить себе більш вільно, ніж серед сторонніх, виявляючи те, що становить її натуру. Нерідко батьки забувають, якими самі були в дитячому чи підлітковому віці, коли в них, скажімо, виявлялися риси характеру, Що нині їх обурюють. Буває, що дорослі хочуть уберегти своїх дітей від усіх труднощів і незгод, яких самі зазнали у дитинстві. А буває - дорослі негативно ставляться до того, що діти перевершують їх у знаннях, більш легко ставляться до життя. Можливо, для батьків дитина завжди є фокусом їх бажань, надій, розчарувань. Дитина росте, дедалі ширшим стає коло її справ, інтересів, захоплень,спілкування. А чи завжди батьки помічають усе це. Ті, що дійсно знають свою дитину, ніколи не вважатимуть бажане за дійсне, вчасно помітять зміни в її поведінці і своєчасно на них прореагують. Тому передумова успіху виховних зусиль батька і матері - насамперед добре знання своїх дітей. Стосується це, зокрема, такого важливого аспекту розвитку дитини, як самоствердження.

Самоствердження є природною потребою людини, особливо в юності, а можливих форм його реалізації у підлітка, на жаль, не так вже й багато. До того ж батьки, не завжди достатньо педагогічно освічені, здатні навіть пригнічувати природне прагнення підлітка до самовияву. У відповідь на знак протесту підліток інколи робить вчинки, які суперечать суспільним моральним нормам. Для батьків тут дуже важливе почуття міри, щоб не зловживати ані заборонами, ані вседозволеністю.

Діти, що дорослішають, потребують глибокого спілкування з батьками, але воно не повинно перетворюватися на посилене піклування батьків. Порушення моральної рівності в сім'ї може спонукати підлітка до позасімейного спілкування, до прагнення панувати над дорослими.

Сім'я - колектив, природно, у ній з'являється лідер. Ним можуть стати не тільки батько чи мати. Так, роль організатора сімейного дозвілля здатна взяти на себе і дитина. Це збагатить її організаційним досвідом, зробить цікавішим, різноманітнішим повсякденне життя. Необхідно створювати дітям можливість для прояву ініціативи. Нерідко від батьків можна чути: «Якщо буде потрібно, моя дитина все зможе зробити». Але ж коли буде потрібно? Чому дитина не шукає такої нагоди сьогодні? Та й батьки здебільшого не поспішають сказати дітям «треба», багато що роблять самі, навіть те, що мало б становити обов'язки дитини. І ще один істотний нюанс. Замість того Щоб спрямувати дитину на будь-яку захоплюючу дитячу діяльність, батьківська увага зосереджується лише на запобіганні збочень: «не пали», «не роби того, іншого», тобто самі «не, не, не». Прагнучи уникнути небажаних наслідків, батькам варто пам'ятати, що саме середовище, де підліток відчуватиме самостійність Мабуть, жоден батько чи мати не побажають зла своїй дитині. Вважаючи себе несправедливо недооціненою, доросла дитина живе в ілюзіях про здійснення великих ідей, здобуття визнання. Але про довгий, важкий шлях до цієї мети підліток думати не бажає. А коли між уявним, найчастіше прищепленим близькими з самих добрих намірів, і дійсним виникає розрив, наступає духовна криза. Значною мірою відповідальність за нереальність мрій дитини і зумовлені ними вчинки лежить на дорослих, які позбавляють дітей права на власне рішення. Батькам варто критичніше ставитися до власних дій і вчинків, якщо вони бажають дітям справжнього, а не химерного добра.

Власне, якщо розібратися, то і юнацька пристрасть до речей, інших зовнішніх атрибутів не виникає сама по собі. На жаль, надмірне захоплення речами нерідко є хворобою дорослих, а від них вона переходить до дітей. Взагалі у кінцевому підсумку справа не в тому, чи купили дитині джинси або модну куртку, а в тому, чи знає вона ціну речам, чи навчилася цінувати створене людськими руками. Батьки мають вчасно помітити: де ті ж джинси і куртка - просто зручні, приємні і корисні речі, а де стають. Найбільшою цінністю» для дитини. Тому крізь і завжди потрібно пояснювати і доводити, що речі не можуть бути сенсом життя, хоча без них і не обійтися, хоча вони й потрібні, але вони - тільки речі. Недарма народна мудрість говорить: «за одежею вітають, за розумом проводжають».Ставлення до себе у сім'ї дитина сприймає як належне, вважаючи, що претендувати все найкраще - її право. «Знаючи» і мої права, вона нерідко вважає себе вільною від обов'язків.

Батьки нерідко скаржаться, що у сучасних мешканнях нелегко знайти для дитини відповідну трудову справу. Але ж для батьків справи знаходяться, і забирають вони чимало-таки часу. Схоже, що головна причина «усунення» дітей від домашньої праці полягає у невмінні дорослих організувати її. Існує афоризм: «не вмієш організувати - роби сам». А треба підкреслити, що домашня праця морально підвищує дитину, коли вона виконує її добровільно, як частину загальносімейних турбот.

Така співучасть не тільки сприяє здоровому морально-психологічному мікроклімату в сім'ї. Звичка до праці - це не що інше, як працелюбність, яка формується щоденною, обов'язковою й організованою працею. Тим самим підліток готується до майбутньої професійної діяльності. Як потрібні і як не вистачає тут батьків-організаторів. Коли у батьків старшокласників запитали: «До якої справи відчуває ваш син прихильність?», то виявилося, що до справ, пов'язаних з майбутніми професійними інтересами, прихильні діти у 31 % опитаних сімей, а до хобі-розваг - у 28'%, сімей, до спорту - у 12 %. У 22 % сімей батьки не знають нахилів своїх дітей, а в 7 % - вважають, що син-старшокласник не відчуває особливої прихильності до будь-якої праці. Тобто лише третина опитаних батьків мала що сказати про свою участь в організації підготовки до майбутньої професійної праці дитини .

Формування у підлітків позитивного ставлення до навчання, до майбутньої трудової діяльності багато в чому визначається структурою взаємин у сім'ї, узгодженістю виховної діяльності батьків, їх настанов.

Багато що у сімейному вихованні залежить від того, наскільки батьки спроможні передбачити перспективу формування дитини, вміють свідомо,а не сліпо спрямовувати її розвиток, запобігати появі негативних характеру.

Цілком природне прагнення батьків дати своїй дитині «найкращі» виховання та освіту. Все правильно, логічно, якщо це розумно. Але іноді ставка робиться лише на престиж, без урахування можливостей дитини. Наприклад, «модний набір»: англійська мова, музика, фігурне катання (можливі варіанти). Безперечно, знання мов дуже корисне, катання на ковзанах зміцнює здоров'я, гра на музичних інструментах сприяє духовному розвиткові, дарує насолоду. Та нерідко тут виявляється лише батьківська воля, що пригнічує особистість дитини.. Небезпідставно вчені б'ють тривогу з приводу випереджаючого інтелектуального розвитку сучасної молоді на фоні певного гальмування її морального та емоційного становлення. Акцентування лише на інтелектуальному розвиткові нерідко призводить до того, що в багатьох родинах вихованню таких найнеобхідніших людських якостей, як доброта, скромність, повага до людей, здатність до співпереживання тощо, не приділяється відповідної уваги. Ось факт. На кіностудії ім. О. П. Довженка при підготовці однієї короткометражної стрічки вирішили з'ясувати причини появи добрих і злих дітей. З цією метою батькам запропонували з десяти позитивних людських якостей вибрати три, на їх думку, найістотніші. Серед запропонованих якостей були: здоров'я, чесність, доброта,фізична краса, працелюбність та інші. Більшість батьків вибрали як необхідні для своїх дітей розум, здоров'я,чесність, сміливість і практично ніхто не назвав доброти

А хіба може вирости справжня людина,справжній громадянин з дитини, якій не прищеплене добре ставлення до навколишнього світу, любов до людей?

Високий батьківський обов'язок - виховати людину, яка була б щасливою і вміла дарувати радість іншим людям, яка приносила б користь своїй Батьківщині.

«Батьки» й «Батьківщина» - слова одного кореня. Мати і батько прилучають дитину до рідної мови, рідної природи, багатства і енських взаємин, до всього розмаїття житні. І чи ж є місія більш відповідальна!

І нерідко від чоловіків можна почути: «Ось раніше батько в сім'ї дійсно був авторитетом, його слово було законом для дітей, усіх домочадців, а зараз навіть мала дитина може підвищити голос на батька, не слухатися його». Розмови розмовами, а втім, варто розібратися, звідки такі уявлення у чималої частини чоловіків-батьків.

Як, власне, сформувалася і чим зумовлені чільна роль чоловіка в родині, які особини заслуги забезпечили йому таке становище? Адже всім відомо, яку роль у сім'ї відіграє жінка, яку велику частину турбот вона бере на себе. Де ж у такому разі логіка і справедливість, якщо, незважаючи на це,з покоління в покоління чоловік утверджувався на чолі родини?

Передусім зазначимо, що не останню роль відігравала тут природа, яка заклала психологічну нерівність і несхожість відчуттів та дій чоловіка і жінки. Ще Арістотель вважав, що на відміну від материнства - багато в чому інстинктивного стану - батьківство має скоріше характер світогляду, ніж почуття, і свідчить не стільки про фізичну зрілість, скільки про духовну, соціальну. Та людина - істота соціальна. І природні відмінності між чоловіком і жінкою закріплялись умовами розвитку суспільства. В той час, коли наші предки жили малими родинними групами, чоловіки виконували ті свої обов'язки, яких їх «навчила» природа. Добували їжу, впорядковували житло, охороняли дітей, жінок і старих, ростили хлопчаків за своїм образом і подобою. Зі збільшенням племені виник розподіл обов'язків, і чоловіки дедалі частіше йшли з дому добувати їжу, захищати володіння тощо.

У цивілізованому суспільстві закономірно склалося так, що інтереси сім'ї у суспільстві представляв той, хто брав активнішу участь у громадських, державних справах. І якщо мати своїм особистим прикладом вчила мистецтву жити і працювати у злагоді з близькими й рідними, то батько навчав позасімейним обов'язкам, учив вести суспільні справи. Такий поділ призвів до закріплення за чоловіками значної більшості соціальних функцій, що сприяло зміцненню їх чільною становища. Годувальник - то була основна роль чоловіка. Вона здебільшого визначала його позицію у сім'ї,відповідальність за її добробут. Відносини між членами сім'ї, звичайно, твердо регламентувались ієрархією родинної влади, підлеглості. Раніше, виходячи заміж за кондитера, жінка ставала «кондитершею», за лікаря - «лікаршею» , тобто місце дружини «під сонцем» визначало насамперед суспільне становище її чоловіка.

Якщо раніше авторитет чоловіка, батька стверджувався і підтримувався багатьма суспільними та релігійними настановами, то зараз однієї лише належності до чоловічої статі не досить, щоб претендувати на авторитет і шанобливе ставлення. Звичайно, перебудова традиційних звичаїв - справа досить складна, тому, мабуть, так важко адаптуватися чоловікам до свого нинішнього становища. Адже чоловіки втрачають більшість своїх привілеїв, і насамперед як «глави дому».Чоловік може бути чесним,сумлінним працівником, але не головним годувальними родини. Може мати пристойну заробітну плату і все ж певною мірою матеріально залежати від дружини. Здавалося б, яке має значення, хто створює матеріальну базу сім'ї. Мовляв, споконвіку, традиційно жінка дивилася на чоловіка шанобливо-залежним поглядом. А зараз? Як правило, у нього відсутні «вільні» гроші. До «посади» родинного скарбника допускається рідко, а всі питання щодо придбання одягу та інших речей вирішує в основному дружи на, оскільки гроші найчастіше знаходяться у неї. Авторитет чоловіка стає дедалі більш хитким. А якщо в родині є ще й мати жінки або й самого чоловіка, яка веде господарство, тримає кермо влади родиною, то чоловік узагалі опиняється десь на третіх ролях. Нерідко така ситуація призводить до конфліктів.

Спробуємо розібратися, хто у цьому винен? Часом безпорадність здорових, працездатних чоловіків буває наслідком необміркованої політики їх дружин, що відгороджують чоловіків від усяких турбот. Так у домі з'являється ще одна велика дитина. І деяких чоловіків, очевидно, таке становище цілком влаштовує. Ніякої відповідальності, ніяких турбот. А це веде до змін у ставленні до життя, у звичках, реакціях тощо.

Найчастіше (традиційний чоловічий егоцентризм) говорять про загрозу «чоловічому факторові» у зв'язку з послабленням батькового впливу в сім'ї. Звичайно, в родити, до є батько, хлопчик раніше й успішніші засвоює специфічні чоловічі ролі, уявлення про них, ніж там, де батько відсутній. Та не можна забувати і про те, що становлення особи дитини відбувається передусім як результат широкого спілкування і виховання, напрям яких самі дорослі навіть не усвідомлюють. Хлопчикам і дівчаткам дарують різні іграшки, з раннього віку привчаючи їх до різних форм діяльності. Вже у віці 3-5 років діти засвоюють уявлення про чоловічі і жіночі ролі, уявлення, що мало чим відрізняються від тих, які існують у дорослих. До батька, чоловіка сім'я ставить певні вимоги. Діти хочуть пишатися своїм татом, його силою, вмінням. Кожному батькові важливо відчути захоплений погляд свого сина чи доньки. Коли ж батько виявляє слабкість, припускається помилок, дитина боляче переживає це. Винятково сильно впливає на дітей приклад батька.