Диплом Дослідження креативності

Таким чином  прихильники цієї теорії повністю виключають можливість розвитку творчих здібностей у молодших школярів і підлітків і пов’язують цей процес з процесом соціалізації особистості.

Прихильники другої позиції розглядають процес розвитку творчих здібностей через розвиток когнітивної діяльності. Так, В. Юркевич  пише про подвійну природу креативності. Вона виділяє „наївну” креативність дошкільника (від 3 до 6 років) і „культурну” креативність, що формується у початковій школі. „Наївна” креативність виникає внаслідок бідності досвіду дитини, від наївної безстрашності її думки. У міру накопичення знань, зразків поведінки дитяча креативність зникає і з’являється принципово інша креативність складне утворення, в якому „особистісні особливості людини особливим чином поєднуються з деякими характеристиками її пізнавальної потреби і когнітивної діяльності” [2].

У дослідженні  М. Фідельман було виявлено, що у  високоінтелектуальних дітей спад дитячої креативності починається  вже в 7-8 років, а зростання „культурної” спостерігається до 9-10 років. У групі  дітей із середнім рівнем інтелекту спад „наївної” креативності дещо запізнювався і доводився на 9-10 років. Велике значення для розвитку „культурної” креативності мали спеціальні заняття з розвитку творчих здібностей, на яких „підкреслювалася цінність творчої діяльності, проводився інтенсивний тренінг креативності” [3].

Експерименти  Д. Богоявленської [4] підтверджують  взаємозв’язок між інтелектуальними процесами і розвитком творчого мислення. Вона провела обстеження трьох вибірок дітей: 5-6 років, 7-8 років і 9-10 років, вивчаючи їхнє творче мислення і ступінь розвитку теоретичного мислення. Виявилось, що у вікових групах, де теоретичне мислення відсутнє (або виявляється у поодиноких випадках), були високі показники гнучкості й оригінальності, виявлені по тесту Торренса. У групі дітей 9-10 років, де чверть учнів продемонстрували сформованість теоретичного мислення, показники швидкості й оригінальності знижувалися в 1,2 рази, а гнучкості в 1,1 рази. Разом з тим, методика „креативного поля”, що показує рівень надситуативної творчої активності, у цих випробовуваннях показала значне зростання. На евристичний рівень вийшли 57% учнів із високими показниками за методиками В. Давидова. Це дає можливість стверджувати, що креативність напряму залежить від психологічного стану та вікових особливостей дитини, адже спад дитячої креативності пов'язаний із зростанням теоретичного мислення негативно, а зростання зрілої креативності позитивно. Таким чином, можна припустити, що вікова динаміка змісту інтелектуальних процесів безпосередньо пов’язана з віковою динамікою творчого мислення.

Глобально ж  в житті людини перемагає якщо не творчість, яка пробуджується  епізодично, то процес дезадаптації: біологічна смерть припиняє будь-яку діяльність.

Мабуть, щоб  творити, потрібно засвоїти зразок активності творчої людини, шляхом наслідування вийти на новий рівень оволодіння культурою і направитись самостійно далі. Для творчості необхідні власні пізнавальні зусилля. Але, якщо немає сил, зразки адаптивної поведінки дискредитовані, а до творчості людина не підготовлена (зразків такої поведінки в її оточенні не було), вона зривається в прірву руйнування.

Творчість, як і  руйнування, амотивна, спонтанна, безкорисна. Це не цілеспрямована діяльність, а  спонтанний вияв людської сутності. Але  і творчість, і руйнування мають  певну соціально-культурну оболонку, так як людина і руйнує, і творить не в природному, а в соціокультурному середовищі. Однак, засоби і результати процесів творення і руйнування протилежні.

Головне в творчості  не зовнішня активність, а внутрішня  – акт створення „ідеалу”, образу світу. Зовнішня активність є лише експлікацією продуктів внутрішнього акту.

Виділяючи ознаки творчого акту, практично всі дослідники творчості і самі творці підкреслювали  його безсвідомість, спонтанність, не контрольованість волею і розумом, а також зміненість станів свідомості.

Наприклад, М. Арнаудов [5] підкреслює, що багато поетів і художників наголошували на безсвідомій активності духу в творчому процесі. З головною роллю безсвідомого, домінуванням його над свідомим в творчому акті, пов’язаний і ряд інших особливостей творчості включаючи ефект „безсилля волі” при натхненні.

В момент творчості, мимовільної активності психіки, людина абсолютно не здатна керувати потоком  образів, довільно відтворювати образи і переживання. Художник не може відтворити прогалини творчої фантазії. Образи зароджуються і зникають спонтанно, борються з первинним задумом художника (раціонально створеним планом твору), більш яскраві і динамічні образи витісняють зі свідомості менш яскраві. Тобто свідомість стає пасивним екраном, на якому людське безсвідоме відображає себе.

Творець завжди відчуває неможливість пояснити причину, джерело своїх фантазій. С. Грузенберг виділяє декілька варіантів пояснення  художниками творчого натхнення. Найбільш поширені „божественна” і „демонічна” причини творчості. Причому художники і письменники приймали ці версії в залежності від свого світогляду. Якщо Байрон вважав, що в людину вселяється „демон”, то Мікеланджело що його рукою водить Бог: „Гарна картина наближається до Бога і зливається з ним”. Як зазначають дослідники, існують письменники, для яких видана книга ніби перестає існувати” і наводить відповідні приклади. Кафка, скажімо, заповідав спалити свої рукописи, Кіплінг один із своїх творів („Recessional”) кинув у корзину.

Спонтанність, раптовість, незалежність творчого акту від зовнішніх ситуативних причин – друга основна його ознака.

Потреба в творчості  виникає тоді, коли вона небажана або  неможлива із-за зовнішніх обставин: свідомість ніби провокує активність безсвідомого. При цьому авторська активність знищує будь-яку можливість логічної думки і здатність до сприйняття оточуючого. Багато авторів приймають свої образи за реальність. Творчий акт супроводжується збудженням і нервовою напруженістю. На долю розуму залишається лише надання закінченої, соціально прийнятної форми продуктам творчості, відкидання зайвого і деталізація.

Отже, спонтанність творчого акту, пасивність волі автора і зміненість стану його свідомості в момент натхнення, активність безсвідомого говорять про особливе відношення свідомого і безсвідомого.

Свідомість (свідомий суб’єкт) пасивна лише сприймає творчий  продукт. Несвідоме (несвідомий творчий  суб’єкт) активно породжує творчий  продукт і представляє його свідомості.

Таким чином, головна  особливість творчості пов’язана зі специфікою протікання процесу в цілісній системі психіки, яка породжується активністю суб’єкта. Інша справа – оцінка продукту як творчого. Тут в силу вступають соціальні критерії: новизна, осмисленість, оригінальність і т. д.

Не існує  особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє певною мотивацією і рисами. Творчість – це вихід за межі заданого. Перше, що відмічається – це подібність поведінки творчої людини і людини з відхиленнями. Поведінка тієї і іншої людини відхиляється від стереотипної, загальноприйнятої.

Виникає запитання: чи спадкові творчі здібності, точніше  креативність?

Численні історичні  приклади: сімейства математиків  Бернуллі, композиторів Бахів, російських письменників і мислителів (сім'я  Соловйових та інші) на перший погляд, переконливо свідчать про переважний вплив спадковості на формування творчої особистості.

Критики генетичного  підходу заперечують проти прямолінійної  інтерпретації цих прикладів. Можливі  ще два альтернативних пояснення: по-перше, творче середовище, утворюване старшими членами сім'ї, їхній приклад впливають на розвиток творчих здібностей дітей і онуків. По-друге, наявність однакових здібностей у дітей і батьків підкріплюється творчим середовищем, що укладається стихійно, адекватно генотипу (гіпотеза генотип-середовищної взаємодії).

У докладі Ніколаса [6, 29], що узагальнив результати 211 досліджень близнюків, говориться, що внесок спадковості в детермінацію індивідуальних розходжень за рівнем розвитку дивергентного мислення дуже невеликий. Російські психологи Е. Григоренко і Б. Кочубей у 1989 році провели дослідження МЗ і ДЗ близнюків (учнівських 9-10-х класів середньої школи). Головний висновок, до якого прийшли автори: індивідуальні розходження в креативності і показниках процесу перевірки висування гіпотез визначаються чинниками середовища. Високий рівень креативності зустрічався в дітей із широким кругом спілкування і демократичним стилем взаємовідносин із матір’ю.

Таким чином, психологічні дослідження не підтверджують гіпотезу про спадковість індивідуальних розходжень у креативності (точніше рівня розвитку дивергентного мислення).

Спроба реалізації іншого підходу до виявлення спадкових  детермінант креативності розпочата  в роботах дослідників, що належать до вітчизняної школи диференціальної психофізіології. Представники цього напрямку підтверджують, що в основі загальних здібностей лежать властивості нервової системи (задатки), що обумовлюють також особливості темпераменту.

Гіпотетичною  властивістю нервової системи людини, яка могла б у ході індивідуального розвитку детермінувати креативність, вважається „пластичність”. Полюсом, протилежним пластичності, є ригідність, що виявляється в малій варіативності показників електрофізіологічної активності центральної нервової системи, утрудненні переключення, неадекватності переносу старих способів дії на нові умови, стереотипності мислення і т. д.

Одна зі спроб  виявлення спадковості пластичності була розпочата в дисертаційному дослідженні С. Бірюкова [7, 479]. Але  оскільки психологічні дослідження дотепер не виявили спадковості індивідуальних розходжень у креативності, звернемо увагу на чинники зовнішнього середовища, що можуть зробити позитивний або негативний вплив на розвиток творчих здібностей. Дотепер дослідники відводили вирішальну роль спеціальному мікросередовищу, у якому розвивається дитина, і особливо впливу сімейних відносин. Більшість дослідників виявляють при аналізі сімейних відносин такі параметри: 1) гармонійність не гармонійність відносин між батьками, а також між батьками і дітьми; 2) творча нетворча особистість батька як зразок імітації і суб’єкт ідентифікації; 3) спільність інтелектуальних інтересів членів сім’ї або їх відсутність; 4) очікування батьків стосовно дитини: очікування досягнень або незалежності [8, 7-17].

Якщо в сім’ї культивується регламентація поводження, подаються однакові вимоги до всіх дітей, існують гармонічні взаємовідносини між членами сім'ї, то це призводить до низького рівня креативності дітей. Правда, ряд інших дослідників вказують на необхідність гармонійних відносин для розвитку креативності, але ці висновки в меншій мірі емпірично обґрунтовані. Схоже на те, що більший спектр припустимих поведінкових проявів (у тому числі емоційних), менша однозначність вимог не сприяє ранньому утворенню жорстких соціальних стереотипів і веде до розвитку креативності. Тим самим творча особистість виглядає як психологічно нестабільна. Вимога досягнення успіхів через слухняність не сприяє розвитку незалежності і, як наслідок, креативності.

Стернберг вважає, що людина може не реалізувати свій творчий потенціал у двох випадках: 1) якщо вона висловлює ідеї передчасно, 2) якщо вона не виносить їх на обговорення занадто довго, після чого ідеї стають очевидними, „застарівають”. Цілком очевидно, що тут прояв творчості заміняється його соціальним прийняттям і оцінкою.

За Стернбергом, творчі прояви детермінуються шістьма  основними чинниками:

1) інтелектом  як здібністю; 

2) знаннями;

3) стилем мислення;

4) індивідуальними  рисами;

5) мотивацією;

6) зовнішнім  середовищем. 

Інтелектуальна здібність є основною. Для творчості особливо важливі такі складового інтелекту:

1) синтетична  здібність нове бачення проблеми, подолання меж повсякденної свідомості;

2) аналітична  здібність виявлення ідей, гідних  подальшої розробки;

3) практичні здібності уміння переконувати інших у цінності ідеї („продаж”).

Якщо в індивіда занадто розвинута аналітична здібність  на шкоду двом іншим, то він є блискучим  критиком, але не творцем.

Синтетична  спроможність, не підкріплена аналітичною  практикою, породжує масу нових ідей, але не обґрунтованих дослідженнями і марних. Практична здібність без двох інших може призвести до продажу „недоброякісних”, але яскраво поданих публіці ідей.

Вплив знань  може бути як позитивним, так і негативним: людина повинна подавати, що саме вона збирається зробити. Вийти за межі поля можливостей і проявити креативність не можна, якщо не знаєш меж цього поля. Водночас знання, що занадто вкорінилися, можуть обмежувати кругозір дослідника, позбавляти його можливості по-новому глянути на проблему.

Для творчості  необхідна незалежність мислення від  стереотипів і зовнішнього впливу. Творча людина самостійно ставить проблеми й автономно їх вирішує.

Креативність  припускає, із погляду Стернберга, спроможність йти на розумний ризик, готовність переборювати перешкоди, внутрішню мотивацію, толерантність до непевності, готовність протистояти думці навколишніх. Проявити креативність неможливо, якщо відсутнє творче середовище. Окремі компоненти, відповідальні за творчий процес, взаємодіють. І сукупний ефект від їхньої взаємодії не можна звести до впливу якогось одного з них. Мотивація може компенсувати відсутність творчого середовища, а інтелект, взаємодіючи з мотивацією, значно підвищує рівень креативності.

Виникає проблема: як відокремити продуктивні прояви творчості від девіантної поведінки?