Дослідження особливостей страхів у дітей, їх прояву і формування

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Психологія»

на тему: « Дослідження особливостей страхів у дітей, їх прояву і формування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У сучасній психологічній науці проблема страху є однією з найбільш актуальних. В останні роки фахівці засвідчують досить високе зростання дитячих страхів (В. Абраменкова, І. Дубровіна, та ін.). Більш глибоке дослідження цього феномену, на наш погляд, допоможе знайти правильні підходи до його вирішення. Ми виходимо з того, що наявність страхів у дитячому віці в жодному разі не можна залишати без уваги, тому що це може зумовити порушення розвитку особистості в онтогенезі.

Дитині XXI століття доводиться боротися зі страхами, які викликають сюжети фільмів жахів, персонажі комп'ютерних ігор, серійні вбивці, бойовики зі сценами насильства і вбивствами, щоденні повідомлення про терористичні акти в засобах масової інформації.

На сьогодні відзначається тенденція зростання кількості дітей зі страхами, з якими тісно пов’язані хвилювання та почуття невпевненості в собі, що в свою чергу, негативно впливає на самооцінку. Тому дитина може неадекватно оцінювати свої можливості та переживати невдачі в житті. Діти, батьки, вчителі потребують кваліфікованої психологічної допомоги у розв’язанні питань подолання дитиною страху. Для ефективного подолання дитячих страхів в першу чергу необхідно чітко визначити, чого саме боїться дитина, як сильно, з чим пов’язане виникнення страхів. Проблема страхів у дітей набуває особливої актуальності як в науковому, так і в практичному плані.

Деякі питання проблеми страхів вивчалися вітчизняними та зарубіжними психологами та психіатрами (Виготський Л. С., Запорожець О. В., Костюк Г. С., Бехтєрєв В. М., Леві В. В., Еберлейн Г., Ізард К., Купер В., Фрейд З., Пере Б., Холл С., Хорні К.). Дослідженням вікових страхів займалися Захаров О .І., Філліпс Б., Максимова Ю. Н., Прихожан А. М., Карпенко Н. З., Панфілова М. О., Скляренко О. М. та ін

Проблема емоційного неблагополуччя дітей, зокрема проблема дитячих страхів, незважаючи на достатню дослідженість (А. Захаров, B. Мухіна, М. Осоріна, A. Прихожан та ін), не тільки не втрачає своєї актуальності в наші дні, але навіть загострюється у зв'язку з масштабними змінами в суспільно-політичному та економічному житті суспільства.

Дослідження дитячих страхів як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі (В. Вілюнас, В. Зеньковський, А. Захаров, П. Поппер, Й. Раншбург, Г. Еберлейн та ін) зумовлене розумінням важливості того, наскільки сильно емоційні порушення в дітей впливають на формування особистості дитини, а також на нормальне протікання його психічних процесів.

Метою даного дослідження є виявлення особливості прояву страхів у дітей.

Означена нами проблема потребує розв`язання таких завдань:

• визначення сутності феномену страху як однієї з актуальних проблем психологічного здоров’я особистості та механізмів його проявів у дітей;
• теоретичний аналіз проблеми дитячих страхів у сучасних психологічних дослідженнях;
• визначення методик дослідження та організація і проведення дослідження рівня прояву загальних страхів у дітей;
• окреслення засобів подолання страхів та вироблення психолого-педагогічних рекомендацій батькам, учителям, психологам для подолання, попередження дитячих страхів.

Об'єкт дослідження - страх як емоційне відображення об'єктів, явищ, сторін навколишньої дійсності дитини.

Предмет дослідження - особливості страхів дітей в контексті соціальної ситуації їх розвитку.

Гіпотеза дослідження. Невиявлені дитячі страхи можуть серйозно заважати процесу навчання дітей; страхи можуть істотно впливати на стосунки з батьками; вони можуть негативно позначатися на соціальній активності та взаємовідносинах з однолітками і дорослими.

Методологічне підґрунтя роботи склали основні положення концепції C.JI. Рубінштейна, що дозволяють визначити страх як особливу форму відображення дійсності; фундаментальні положення культурно-історичної концепції формування вищих психічних функцій JI.C. Виготського; уявлення про психологічний віці дитини А.Н. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, що базуються на ній.

Теоретичною базою дослідження стали: а) подання про страх і його тісний взаємозв'язок з іншими емоційними переживаннями, про його функції і значення в психічному розвитку дитини, розроблені А.І. Захаровим, А.М. Прихожан, Ф.Б. Березіним, К.Е. Изардом, Р. Меєм та ін; б) праці вчених, в яких розглядаються особливості розвитку та поведінки дитини в контексті різних аспектів соціальної ситуації (Є.Ю. Коржова, Л.І. Дика, A3. Махнач, В.В. Лебединський, В.А. Вишневський, К.А. Семенова, В. С. Манова - Томова та ін.).

Методична основа дослідження - комплекс методів і методик, спрямованих на вирішення поставлених завдань і перевірку висунутих гіпотез, включає: теоретичний аналіз робіт вітчизняних і зарубіжних авторів з даної проблеми; індивідуальні бесіди з дітьми, спрямовані на виявлення страхів; анкетування (опитувальник А.І. Захарова), методологія "Страх в будиночках» М.А. Панфілова. Для аналізу та інтерпретації даних використовувалися математичні методи статистичної обробки інформації.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАХІВ У ДІТЕЙ

1.1 Сутність феномену страху як однієї з актуальних проблем психологічного здоров’я особистості

 

Ситуація, що склалася сьогодні у світі і в Україні зокрема (економічна, політична, суспільна криза), значною мірою актуалізує проблему страхів, оскільки саме страх є захисною реакцією психіки людини в ситуації небезпеки, новизни чи невизначеності.

Спираючись на аналіз наукової літератури1,2,3,4,5,6, ми визначаємо страх як негативну емоцію (емоційний стан), що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки.

На відміну від болю чи інших видів страждання, обумовлених реальною дією небезпечних для існування суб’єкта факторів, страх виникає під час їх передбачення. У залежності від характеру загрози інтенсивність та специфіка переживання страху мають досить широкий діапазон відтінків: побоювання, боязнь, переляк, жах. Стан, в якому знаходиться суб’єкт, якщо джерело небезпеки невизначене або неусвідомлене, називається тривогою7.

Страх і тривога як відносно епізодичні реакції мають свої аналоги в формі більш складних психічних станів: страх – у вигляді боязливості, а тривога – у вигляді тривожності. Якщо страх, і частково тривога, швидше ситуаційно, ніж особистісно обумовлені психічні феномени, то боязливість і тривожність, навпаки, скоріше особистісно мотивовані і, відповідно, більш стійкі8.

На думку одних дослідників (Ч. Дарвін, У. Джемс, Ф. Ріман, К. Хорні та ін.), почуття страху є природженим, в той час як інші (П. В. Симонов, К. Д. Ушинський та ін.) вважають, що воно виникає у процесі онтогенезу, тобто є набутим. Ми ж дотримуємося тієї думки, що страхи є проявом інстинкту самозбереження, тобто мають рефлекторну основу, але формуються і розвиваються у процесі соціалізації особистості.

Проаналізувавши наукову літературу з досліджуваної проблематики, ми виявили необхідність у розширенні, доповненні і впорядкуванні існуючих прикладів типологізації страхів. Тому пропонуємо власний варіант класифікації основних видів страху:

1. Страхи класифікують  за природою виникнення. З огляду на дану класифікацію, ми виділяємо природжені (або біологічні), тобто такі, що викликані природними активаторами (страх самотності, болю, різких звуків тощо), і набуті (соціокультурні за К. Ізардом) страхи (страх втрати роботи або коханої людини, боязнь захворіти чи стати жертвою злочину та ін.)9.

2. За суб’єктом страхи поділяють на загальні (або вікові) та індивідуальні. Перші спостерігаються майже у всіх людей і ефективно відпрацьовуються у процесі онтогенезу; найчастіше вони пов’язані з особливостями вікової періодизації розвитку особистості. Індивідуальні страхи не пов’язані з віком суб’єкта і можуть існувати з ним протягом усього життя. За несприятливих умов соціалізації і наявності певних особистісних передумов вікові страхи можуть набувати ознак індивідуальних10.

3. У найбільш загальному  вигляді страхи класифікують  за їх обумовленістю (за походженням). Тут виділяють навіяні, ситуаційно і особистісно обумовлені страхи. Навіяними є переживання, що виникають у суб’єкта під впливом прикладу, слів чи дій референтних дорослих або однолітків, тобто повністю визначаються їх усвідомленим чи неусвідомлюваним впливом на нього. Ситуаційний страх виникає за незвичайних, вкрай небезпечних чи шокуючих індивіда обставин (наприклад, під час стихійного лиха, нападу, раптової появи собаки тощо). Особистісно обумовлений страх пов’язаний з особливостями характеру людини і виникає в нових обставинах або контактах з незнайомими людьми, а також під впливом уяви чи фантазії індивіда. Ситуаційно і особистісно обумовлені страхи часто існують поряд у залежності від досвіду міжособистісних стосунків суб’єкта11.

4. Наступною ознакою, за  якою ми розрізняємо страхи, є  їх об’єкт. Згідно даної класифікації страх буває реальним або уявним, раціональним чи ірраціональним12. Реальний страх – це страх перед конкретною, відомою людині небезпекою. Він раціональний, являє собою реакцію на сприйняття зовнішньої загрози і є проявом інстинкту самозбереження. Уявний (або невротичний, за З. Фрейдом) страх пов’язаний з небезпекою, невідомою людині. Він виникає на основі сприйняття внутрішньої, а не зовнішньої загрози, характеризується неадекватним відображенням її у свідомості і може бути початком розвитку неврозу чи навіть психічного захворювання (страх вигаданих істот, космічних прибульців тощо).

5. Близькою за змістом  до попередньої є класифікація  страхів за рівнем їх усвідомлення. Виділяємо свідомі і несвідомі переживання. Людина може розуміти об’єкт свого страху (тобто вона усвідомлює, що боїться саме втрати роботи з усіма негативними наслідками цієї події), а може боятися того, про що навіть не здогадується (не самої темряви як відсутності світла, наприклад, а чогось невідомого і загрозливого, що темрява приховує). Часто несвідомі страхи є наслідком дії психологічних механізмів его-захисту (З. Фрейд): витіснення, заперечення, раціоналізації, проекції, реактивних утворень, ізоляції або регресії.

6. За характером і тривалістю своїх проявів страхи поділяють на гострі і хронічні. Почуття страху може бути короткочасним, а може іноді тривати тижнями, навіть місяцями. Характер і тривалість переживання страху залежать від значущості об’єктів, що його викликали, та від вразливості нервової системи людини. Реальний і гострий страхи зумовлені ситуацією, а уявний і хронічний – особливостями особистості.

7. Почуття страху, яке переживає  людина, може бути слабким, а може за своєю силою наближатися до афекту (класифікація страхів за силою переживання). Сила почуття страху значною мірою залежить від сили тих обставин, які його викликали, але переважно вона визначається зв’язком цих обставин з потребами особистості, самооцінкою людини, її ставленням до інших людей і певних об’єктів.

8. Попри те, що страх  – це завжди інтенсивно виражена  емоція, слід розрізняти його звичайний (природний) і патологічний рівні. За характером переживання виділяємо власне страх у формі емоції і страх як почуття або у формі психічного процесу. Якщо страх переживається короткоплинно, швидкоминуче, поверхово, нестійко; не становить загрози структурним компонентам особистості, суттєво не впливає на її характер, поведінку, сферу міжособистісних відносин; має епізодичний, ситуативний характер і передбачає наявність конкретної загрози, то це переживання страху в формі емоції. На патологічний страх вказують його крайні форми прояву (жах, емоційний шок, потрясіння), тривалість переживання, повна відсутність контролю з боку свідомості, несприятливий вплив на характер і структурні компоненти особистості, ефективність її адаптації і соціалізації. Таке переживання відповідає всім характеристикам почуття як психічного процесу13.

Крайнім проявом страху є фобії (від гр. phobos – страх, боязнь) – нав’язливі неадекватні страхи конкретного змісту, що охоплюють суб’єктів у визначеній (фобічній) обстановці, супроводжуються вегетативними дисфункціями (серцебиття, пітливість) і відсутністю контролю з боку свідомості. Більшість науковців погоджуються в думці, що фобії є набутими розладами. Однак існує певна розбіжність у визначенні того, яким чином людина набуває їх. Деякі дослідники розглядають фобії просто як умовні емоційні реакції. Інші вважають, що в основі цих умовних емоційних реакцій лежить біологічна схильність (чи готовність) індивіда реагувати страхом на певні стимули14. Фобії як вид страху зустрічаються в рамках психозів та захворювань головного мозку.

Існує більше 600-та видів різноманітних фобій, у залежності від об’єкту страху їх поділяють на чотири типи: прості, соціальні, нозофобії і фобії простору. Люди з простими фобіями відчувають смертельний страх перед певним предметом, місцем чи ситуацією. До таких фобій належать боязнь певного виду тварин (арахнофобія – страх павуків), гідрофобія (страх води), гісофобія (страх висоти), мізофобія (патологічний страх забруднитися), танатофобія (страх смерті), еритрофобія (страх крові) тощо. Соціальні фобії – це панічний страх, що виникає в індивіда в міжособистісних контактах або серед великої кількості людей: антропофобія (боязнь людей, натовпу), соціофобія (страх публічного виступу), ерейтофобія (страх почервоніти в присутності інших), ксенофобія (страх «чужих», «інших», наприклад, етнофобія – панічна боязнь представників іншої расової чи етнічної приналежності) та ін. Нозофобії характеризуються панічним страхом захворіти (канцерофобія, кардіофобія тощо). До фобій простору належать клаустрофобія – боязнь закритих приміщень, агорафобія – страх відкритого простору15,16. Як бачимо з наведеної класифікації, одні страхи є нормальною реакцією психіки людини в ситуації реальної загрози її життю, здоров’ю чи добробуту, в той час як інші, що виникають без адекватної підстави, можна вважати патологією. До першої категорії ми відносимо реальне, гостре, ситуаційно зумовлене переживання страху як емоції. До другої, відповідно, – уявні, хронічні, особистісно зумовлені страхи, що переживаються індивідом як почуття або у формі психічного процесу.