Експериментальне дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Теоретичний  аналіз наукової літератури з  проблем мотиваційної сфери молодшого  школяра. 6

1.2 Психологічні  особливості формування мотивації до навчання дітей молодшого шкільного  віку. 26

 Висновок до І розділу………………………………………………….....30

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

2.1 Підбір методик  для дослідження навчальної мотивації  дітей молодшого шкільного віку 32

2.2 Аналіз та  інтерпретація емпіричних даних дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів 34

Висновки до ІІ розділу……………………………………………………40

ВИСНОВКИ 41

ЛІТЕРАТУРА 44

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Останнє десятиліття знаменується великими перетвореннями у всіх сферах життя України, оскільки триває розбудова українського суспільства на засадах гуманістичних цінностей, демократії, що не могло не позначитись на освіті. Нова освітня філософія нині втілилась в особистісно-орієнтованій моделі навчання, пріоритетною метою якої є розвиток особистості учня, його потреб, цінностей, мотивів, забезпечення перспектив самореалізації. Саме тому одним із найважливіших завдань сучасної школи, визначених у Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та Національній доктрині розвитку освіти, є пошук шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів та формування дієвого, зацікавленого ставлення до навчальної праці. З огляду на необхідність вирішення цього завдання винятково важливою є проблема формування навчальної мотивації школярів як чинника ефективності навчальної діяльності. Це питання набуло особливої актуальності після затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти, в якому велике значення надається удосконаленню мотиваційного компонента учіння молодших школярів.

У теоретичних працях відомих психологів і педагогів мотивацію розглядають як одне із стержневих утворень особистості, при цьому наголошують на складності та якісній неоднорідності будови мотиваційної сфери. Взаємозалежність зовнішніх і внутрішніх умов розвитку особистості та її мотиваційної сфери досліджували Б. Г. Ананьєв, В. Г. Леонтьєв[9;191], С. Л. Рубінштейн[56;415]. Про зміни в розвитку і формуванні мотивації йдеться у працях В. К. Вілюнаса[9;191], Д. Б. Ельконіна, Л. В. Занкова[17;199], Г. С. Костюка, Т. І. Шамової, П. М. Якобсона[72;8]. Джерела мотивації розглянуто у працях В. Г. Асєєва, С. С. Занюка, О. Г. Ковальова та ін[17;199]. Багато вчених (І. Д. Бех, Н. М. Бібік, В. І. Бондар, Є. П. Ільїн, А. К. Маркова, О. Я. Савченко та ін.) особливого значення надають питанню розвитку внутрішньої мотивації навчання молодших школярів[1;120].

Результати останніх психолого-педагогічних досліджень показали, що молодший шкільний вік має великі резерви для формування мотиваційної сфери учіння, які необхідно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» під час переходу учня до середньої школи.

Узагальнення наукових досліджень з цієї проблеми показує, що структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є чинником формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й пізнавальних інтересів, бажання учитися, допитливості, прагнення до самоосвіти. Саме навчально-пошукова діяльність має значні потенційні можливості для формування  мотивації, оскільки створює атмосферу загального захоплення цікавою справою, стимулює пізнавальні потреби та інтелектуальні почуття дітей (здивування, зацікавленість, інтерес, задоволення від подолання труднощів).

Особливо слід зауважити, що мотиваційний компонент є одним з найважливіших елементів будь-якого навчального процесу в різноманітних навчальних дисциплінах. Це чітко ілюструють дані про засвоєння навчальної інформації дітьми 6-10 річного віку.

Відтак проблемою мотивації навчання в початковій школі займаються чимало українських та російських педагогів-практиків, серед них слід особливо виділити Т. Бабійчук, Ф. Габдулхакова, А. Ісмаілову, Л. Корепіну, М.Проць  та ін.

Об'єктом дослідження є навчальна мотивація молодших школярів.

Предметом дослідження є психологічні особливості формування навчальної мотивації у молодших школярів

Метою даної курсової роботи є дослідження мотивів навчальної діяльності учнів початкових класів методом анкетування. У зв'язку  з цим були поставлені наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз наукової літератури.

2. Підібрати методологічний  апарат дослідження мотивації  молодших школярів

3. Провести емпіричне дослідження мотивів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку

4. Проаналізувати отримані результати і зробити висновки.

Теоретичне значення полягає у розкриті і теоретичному обгрунтуванні психологічних особливостей у формуванні мотивації до навчання дітей молодшого шкільного віку, а також висвітлено роль особистості вчителя у формуванні позитивних мотивів у молодших школярів.

Практичне значення полягає у виявлення рівня навчальної мотивації молодших школярів. Результати емпіричного дослідження можуть бути використані у роботі психологів та педагогів молодших класів.

Базою дослідження була ЗОШ І ступеня №8 м. Хмельницький. Емпіричне дослідження проводилось з дітьми 1 - Г класі (вік 6 - 7 років) — 18 школярів.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновку, опис літературних джерел та додатків.

 

 

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.

1.1 Теоретичний аналіз наукової літератури з проблем мотиваційної сфери молодшого школяра.

У книжці „Серце віддаю дітям" В.О.Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це - бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без нього немає школи". Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Мотив (від латинського moveo - штовхаю, рухаю) -спонукальна причина дій, вчинків людини (те, що штовхає до дії). Мотив в учінні — це пробудження, які спрямовують діяльність учнів. Ступінь навчальної активності школяра є наслідком сильної або слабкої мотивації навчання (мотивація — це система мотивів). Мотиви учіння — це активізуючи сила, одна з основних умов навчальної діяльності.

У загальному вигляді проблема мотивації навчання є проблемою причин, які наперед визначають різні форми виявлення активності тих, хто навчається.

Мотиваційному аспекту навчання уже порівняно давно приділяли велику увагу в психологічній і педагогічній літературі (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, В.С.Мерлін, В.О.Сухомлинський, М.І.Алексеева, І.О.Синиця та інші). В працях видатних психологів та педагогів засуджувалися учіння з-під палиці, як малопродуктивне. У світовій літературі багато написано про те, які страждання терпіли школярі усіх часів від такого навчання. А тим часом на початку навчання усі діти прагнуть учитися. А потім?

Питання мотивації навчальної діяльності є предметом педагогічних і психологічних досліджень, які ведуться здебільшого в двох основних напрямках.

Перший — безпосередньо стосується проблем мотивів учіння учнів різного шкільного віку; загальної структури мотиваційної сфери механізмів спонукальної дії мотивів, динаміки їх розвитку в різних вікових групах, а також способів формування повноцінних мотиваційних комплексів під впливом різноманітних факторів.

Другий напрям - це дослідження з проблем розвитку активності школярів у навчанні, позитивних і негативних мотиваційних факторів пізнавальної діяльності, зв'язаних з явищами соціального і суто особистого характеру. Проблема мотивів учіння ще недостатньо розроблена в педагогічній психології.

Тим часом із цією проблемою тісно пов'язано чимало практичних питань педагогіки, зокрема таких, як формування у дітей правильного ставлення до навчальної діяльності, до шкільних оцінок, учнівських обов'язків, до школи, вчителів та ровесників, та багато інших, які можна звести до одного - як пробудити в учнів бажання вчитися, прагнення набувати знання, уміння, навички, іншими словами, як виховувати, розвивати повноцінні мотиви учіння.

З вступом дитини до школи докорінно змінюється її об'єктивне становище в суспільстві та конкретні взаємовідносини з навколишнім середовищем. Головною діяльністю стає навчання, яке ставить до неї нові, складні умови, пов'язані з виконанням нових обов'язків. В аспекті цих вимог перебудовується весь перебіг життя дитини, який від нині визначається вимогами школи, вчителя, специфікою її навчальної діяльності. Водночас відбуваються зміни загальної спрямованості особистості дитини, а отже, й значення основних мотивів діяльності. Якщо в дошкільному віці основними були ігрові мотиви, то в шкільному віці вони поступаються навчальним. Звичайно, ця зміна відбувається поступово, носить закономірний характер, хоча і є індивідуальні варіації.

Прагнення бути учнем, вчитися у школі виявляється насамперед у намаганні змінити своє становище маленького. Сам факт вступу до школи підносить дитину на новий щабель в її житті. Все це відіграє значну роль у формуванні позитивного ставлення до навчальної діяльності і є джерелом соціальних мотивів учіння.

Поряд з деякими зовнішніми аспектами шкільного життя (шкільна форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дзвоники .) спонукальною силою для дітей стає учитель, який є носієм вимог, що повинні виконувати учні. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків: “Так говорить наша вчителька. Так вона робить, це вона веліла нам”, - ось основні аргументи, якими регулюється тепер їхня поведінка і вдома.

Інтерес до самого процесу навчання. Далеко не в усіх випадках молодші учні пов'язують його з прагненням до нових знань, умінь, їх приваблює дійовий бік навчання: писати, читати, лічити, розповідати, малювати, їм подобається виконувати завдання вчителя, чути оцінюючі судження. Часто розгублюються, коли вчитель надає їм змогу проявити власну ініціативу[21;189].

Маленьким школярам взагалі не подобається, коли їм не задають уроків, не дають конкретних завдань. Це зумовлено тим, що порушується погляд учнів 1-2 класів на характер навчання як на обов'язкову і серйозну діяльність. Починають вони це усвідомлювати дуже швидко, переважно через 2-3 тижні, коли зникає святкова атмосфера (лінійка, свято, елементи ігор на уроках) і наступають ділові, буденні дні. Саме тут потрібна підтримка і допомога учням як з боку вчителя, так і батьків, щоб заохочувати їх успіхи в учінні. Інтерес до результатів діяльності у дітей формується швидко: як тільки учень одержить перші реальні результати своєї праці. Радість першокласника при цьому іноді не має меж. Один хлопчик на вулиці вперше самостійно прочитав вивіску - від радощів пустився в танок. Інший, вперше правильно написав складну букву, так зрадів, що нахилився і з почуттям почав її цілувати, доки не розмазав плоди своєї праці. Третій просив батьків піти в іграшковий магазин: - „Хочу сам почитати назви іграшок!".

Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується третій вид інтересу — інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба оволодівати знаннями. Центром уваги маленьких школярів стає навчання, як суспільне значуща діяльність, і саме в цьому розкриваються провідні мотиви їхньої поведінки в навчанні.

Протягом навчання в молодших класах в мотивації дітей, починаючи з 2 класу, відбуваються певні зміни. Ці зміни спостерігаються в якості відповідей учнів 1-4 класів на запитання: „Для чого ти вчишся в школі?".

Діти 1-2 класів, як правило, наводять один-два аргументи (переважно вказівки або настанови дорослих): „Тато з мамою сказали", „Усі діти ходять до школи", „Щоб навчитися писати, читати", „За хороші оцінки мене хвалять" тощо.

Для учнів 3-4 класів характерні такі відповіді: „Я вчуся, щоб стати лікарем, як мій батько", „Я вчуся в школі, щоб бути грамотним. Я дізнаюся багато цікавого про життя людей, природу, космос", „Я люблю уроки математики, а ось вчити правила з граматики — ні"[12;5].

Подібні відповіді свідчать, що в учнів починає утворюватися певна система мотивів (мотивація) і широкі соціальні мотиви, пов'язані з підготовкою до праці, до майбутнього життя, прагнення посісти в ньому певне місце. У них виробилося нове ставлення до учіння, однолітків, вчителів.

У 3-4 класах, порівняно з 1-2, дещо змінюється зміст і характер пізнавальних мотивів, розвивається інтерес до розумової діяльності. Для них поступово розкривається змістовний бік учіння, виявляється інтерес до змісту навчальних предметів, до читання літератури з певної тематики (про природу, рослини, історію .). Навчання перетворюється для них на засіб пізнання дійсності. Водночас виявляється прагнення до виконання складніших завдань, робити самостійні висновки, аналізувати факти в доступних формах. Виникають інтелектуальні почуття: радість від успіху в пізнанні нового, сумнів, задоволення від розумового напруження тощо, які при вмілому керівництві і відповідних методах навчання стають стійкими мотивами учіння. Не слід забувати про особливу спонукальну силу оцінки знань. Якщо в 1-2 класах оцінка означає успіх або неуспіх дитини в навчанні і відповідно до цього радість чи незадоволення батьків, то в 3-4 класах оцінкою визначається місце учня в колективі, його громадське становище. Свої успіхи школярі починають розглядати як частину загальних, співвідносять їх з успіхами всього класу. Поступово в учнів зростає й роль громадської думки. У 3-4 класах зауваження вчителя, зроблені учневі в присутності однокласників, переживається гостріше, ніж наодинці [11; 5-6].