Емпіричне дослідження професійно важливих якостей працівників міліції громадської безпеки

8) група людей не  існує сама по собі, а включається  в склад і різноманітні зв’язки  з іншими групами, які стають  органічною частиною великого  утворення – суспільства.

 З погляду впливу  на соціальну перцепцію цікавим  є трансактний аналіз взаємодії.  Такий аналіз припускає, що  кожен учасник взаємодії в  принципі може займати одну  з трьох позицій, які умовно  можна позначити як «батько», «дорослий», «дитина». Ці позиції не обов’язково пов’язані з номінальними значеннями указаних соціальних статусів. Йдеться лише про суто психологічний зміст певної стратегії у взаємодії.

Позиція «дитини» може бути визнана як позиція «Хочу!», позиція  «батька» - як «Треба!», позиція «дорослого» - як «Хочу» і «Треба». Залежно від цього формуються й певні перцептивні образи. Спільна діяльність ефективна тоді, коли трансакції мають «доповнювальний» характер, тобто збігаються, і якщо партнер звертається до іншого як «дорослий», то і той відповідає з тої ж позиції. Якщо ж один учасник звертається до іншого з позиції «дорослого», а той відповідає йому з позиції батька, то гармонія взаємин порушується, що прямо зумовлює і зміну змісту міжособистісної перцепції.

Проблема взаєморозуміння передбачає наявність двох рівнів глибини стосунків, соціальної перцепції та взаємодії:

• усвідомлення мотивів і мети поведінки партнера;
• внутрішня згода з цими мотивами і метою, за певних обставин – пряме схвалення їх.

Важливе значення в міжособистісному сприйманні має соціально-психологічна ідентифікація – вміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позиції. Це допомагає краще зрозуміти партнера зі спілкування.

З ідентифікацією тісно  пов’язана емпатія – емоційний  аспект розуміння іншої людини, здатність емоційно відгукнутися на її проблеми, переживати разом з нею.

Як уже згадувалося, одним з основних психологічних  феноменів міжособистісного сприймання є соціально-психологічна рефлексія  – усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається оточуючими. Л.С. Виготський зазначав, що особистість стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших [1].

Зміст міжособистісного сприймання обов’язково включає  в себе інтерпретацію поведінки  іншої людини. В буденному житті суб’єкту, як правило,  не вистачає інформації про дії і вчинки оточуючих, і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх поведінки. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб’єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, відповідних конкретній ситуації. В такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання міліціонером змісту та механізмів міжособистісного сприймання значною мірою полегшує йому налагодження комунікативних контактів зі своїми співпрацівниками та підлеглими і допомагає ефективніше корегувати в бажаному напрямку діяльність.

4. Пізнавальні якості працівника міліції громадського порядку. Крім особистісних якостей міліціонер для відмінного виконання професійних повноважень повинен мати розвинуті наступні пізнавальні якості.

Спостережливість і  увага. (стійкість уваги, розподіл уваги, хороший об’єм уваги, уміння бачити малопомітні зміни на об’єкті  і ін.).

Як зазначає В.І. Страхов, увага – це зосередженість діяльності суб’єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага є не психічним процесом, а формою організації пізнавальних процесів та умовою їх успішного протікання, бо мислить не саме по собі мислення і не саме по собі сприймання, а сприймаюча та мисляча особистість. Як пише С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об’єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програму дій та зберігає зосередженість, контроль над протіканням їх.

В той час П.Я. Гальперін  дотримується гіпотези, що увага є  діяльністю психічного контролю. Основні  положення цієї гіпотези полягають  в тому, що увага є однією зі складових  орієнтовно-виконавчої діяльності, що в цій діяльності увага не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

Увага відіграє важливу  роль у житті людини. Завдяки увазі  здійснюється регуляція діяльності та поведінки людини, що має безпосередній  зв'язок з виконанням службових обов’язків. Особливо велике значення має увага в виконанні професійних обов’язків працівника міліції громадського порядку. За допомогою мовленнєвої інструкції, уміння сформулювати мету може виникати сильна і до того ж вибіркова орієнтувальна реакція, створюється домінантний осередок збудження. Велике значення для організації уваги має вироблення динамічних стереотипів. Коли міліціонер, виконуючи будь-яке завдання, не допускає неуважності, у нього відносно легко формується оптимальний осередок збудження. Динамічний стереотип неуваги важко змінити.

Увага – це динамічна  сторона протікання пізнавальних процесів. Вона не має власного змісту, а також  продукту, але має специфічні властивості. В підручниках поняття уваги  розкривається через такі важливі властивості цього явища, як спрямованість та зосередженість свідомості людини. Під спрямованістю розуміють насамперед вибірковий (селективний) характер свідомої діяльності. Вибірковість виявляється не тільки в доборі потрібної діяльності чи потрібного об’єкта, а й у більш-менш тривалому зберіганні їх у свідомості. Вибірковість дістає свій вияв у сприймання, у моторних процесах, у мисленні, почуттях тощо.

Другою важливою характеристикою  уваги є зосередженість психічної  діяльності. Зосередженість означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не мають відношення до діяльності, що становить предмет уваги суб’єкта. Зосередженість уваги – це утримання уваги на одному об’єкті або на одній діяльності при абстрагуванні від усього іншого.

Із зосередженістю пов’язана  інтенсивність, або напруження уваги. Чим менший інтерес у людини до діяльності, тим більше впливають  на неї інші подразники. Загальмувати їхню дію людині важче, а тому увага  її буде напруженішою.

Зосередженість та інтенсивність  уваги об’єднують, називаючи таку властивість уваги концентрацією. Концентрація уваги є умовою успішного  виконання діяльності в тому випадку, коли вона поєднується з іншими властивостями, наприклад, з обсягом, розподілом уваги.

Стійкість уваги –  це тривале утримання уваги на предметі чи якісь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага – це тривала, висококонцентрована  увага. Ця особливість характеризується часом, впродовж якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість.

Стан, протилежний стійкості  уваги, називається нестійкою увагою. Нестійкість уваги виявляється  в її відвертанні, або відволіканні, іншими об’єктами, тобто в зміні  під її впливом спрямованості  діяльності людини. Чим менш розвинена особистість, тим сильнішою є відтяжна дія побічних подразників. Нестійкість уваги виникає в умовах непосильної, важкої, нецікавої та невмотивованої діяльності.

Обсяг уваги – це кількість  об’єктів, які сприймаються одночасно  з достатньою чіткістю. Обсяг уваги визначається низкою чинників, насамперед особливостями предметів, що сприймаються. Обсяг уваги залежить від досвіду та практичної діяльності людини.

Відволікання уваги  треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об’єкту на інший. Потреба переключати увагу виникає в багатьох випадках діяльності людини.

У переключенні уваги  яскраво проявляються індивідуальні  особливості людини. Уповільненість або швидкість переключення уваги залежить від рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), проте вправляння у переключенні уваги може підвищити показники.

Розподіл уваги –  це одночасна увага до двох або  кількох об’єктів та одночасне виконання дії з ними чи спостереження за ними. Уміння розподіляти увагу виробляється в практичній діяльності. Дві роботи тільки тоді можна успішно виконувати, якщо одна з них на стільки засвоєна або легка, що не потребує зосередженої уваги, людина виконує її вільно, лише трохи контролює і регулює. Здатність людини до розподілу уваги залежить від її віку, рівня розвитку особистості та індивідуальних особливостей.

Властивості уваги слід розглядати як складну ієрархічну систему. Так, усі властивості уваги вважають проявами зосередженості уваги або поділяють на три види: інтенсивність, широту (обсяг та розподіл) і переключення (єдність стійкості та динаміки).

В.І. Страхов пише, що увага  походить від утворених властивостей особистості і разом з тим  є опорною властивістю, яка впливає на формування інших властивостей особистості, що проявляються у діяльності та у взаєминах людей [19].

Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, тоді увага  стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю.

Уважним працівникам міліції властива здатність до довільної регуляції поведінки, до виявлення післядовільної уваги. Високий рівень розвитку цих видів уваги компенсує певні недоліки у властивостях уваги.

Неуважність виявляється  у невмінні зосередитися на об’єкті, у ковзанні по поверхні предметів та в нездатності відобразити їх істотні властивості, приховані від ока. Неуважність, як і уважність позначається на мисленні, викликаючи у ньому, на противагу уважності, непослідовність, неаргументованість тощо.

Отже, всі негативні риси уваги (нестійкість, поверхова зосередженість, легкість відволікання) охоплюються поняттям неуважності. Ці негативні риси проявляються в розсіяній увазі. За такого типу уваги мимовільна увага стійко домінує над довільною, людина не здатна до внутрішньої зосередженості. Але є й інший вид розсіяності, що виявляється в людей з досить вираженою вибірковістю уваги. Людина з таким типом уваги може бути інтенсивно зосередженою на якомусь об’єкті й неуважною до всього іншого.

Якості пам’яті (хороша пам'ять на зовнішність і поведінку людини; відмінні моторна і рухова пам'ять; здатність протягом тривалого часу утримувати в пам’яті велику кількість інформації; хороша зорова пам'ять на обстановку об’єкта, за яким потрібно вести спостереження і ін.).

Пам'ять – це одна з форм психічного відображення. Завдяки пам’яті індивід може закріплювати, зберігати і відтворювати свій життєвий досвід. Образи предметів і явищ дійсності, що виникають у процесі сприймання, а також пов’язані з ними думки, емоції, дії за певних умов знову з’являються тоді, коли предмети і явища, що їх викликали, не діють на органи відчуттів.

Ці ідеально відтворені образи предметів і явищ навколишнього  віту називаються уявленнями. Вони утворюються внаслідок взаємодії  різних аналізаторів і поділяються на зорові, слухові, рухові, дотикові, нюхові та ін. завдяки пам’яті людина може утримувати безліч змістових зв’язків між явищами світу; за її відсутності створюються «болісні розриви» в усьому духовному житті людини, що може призвести до тяжких хворобливих явищ.

Набуття життєвого досвіду  в широкому розумінні можливе  тому, що до сучасного пам'ять додає  минуле, а уява допомагає перенестися  у майбутнє. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне  життя. Завдяки пам’яті, індивід  у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Людська пам'ять, таким чином, - ланка зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Пам'ять – характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда, при чому не лише чуттєвої, а й раціональної. Вона виконує функцію накопичення, збереження і використання наслідків дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви.

Отже, пам'ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, посідає  важливе місце в системі пізнавальної діяльності людини та її професійного становлення [37].

Потенційно в людині закладені  всі психічні якості, надбані людством в процесі культурно-історичного  розвитку. Але актуальними на рівні  індивідуальності стають ті якості, прояв  яких детермінується обставинами та соціальним оточенням. Ці якості, «привласнені» людиною в процесі діяльності, безпосередньо використовуються нею, задіяні у практичному житті, перетворюються на властивості особистості.

Проблема формування особистості  професіонала має комплексний характер. Вона містить у собі соціальні, психологічні, фізіологічні та медичні складові; загальні й спеціальні професійні аспекти. Стосовно особистості правоохоронця додатково постає завдання постійного підтримання високої готовності до виконання службових обов’язків в стресогенних та екстремальних ситуаціях. Професійна діяльність структурує властивості особистості в систему, наближаючи її до професійно-типової, а з іншого боку, індивідуально-психологічні особливості можуть, в тій чи іншій мірі, відповідати або не відповідати вимогам професії.

При підготовці майбутніх  правоохоронців до професійної діяльності доцільно визначити професійно важливі якості особистості, необхідні для ефективного її здійснення, що зумовлено соціальним замовленням суспільства. Починати вирішувати це завдання необхідно вже на етапі навчання курсантів у вищому навчальному закладі МВС України.

Певні аспекти підготовки майбутніх  працівників міліції до професійної  діяльності розглянуто в дисертаційних  дослідженнях В. Барковського, С. Богдан, Ф. Думка, Л. Дягілєвої, М. Ісаєнка, О. Косаревської, І. Михайличенко, Н. Могілевської, А. Морозова, Г. Яворської, С. Яворського та ін. Але невизначеним залишається перелік (комплекс) професійно важливих якостей майбутніх працівників органів внутрішніх справ, що необхідні їм для ефективного здійснення професійної діяльності.