Організація виробничої дільниці. Вибір і обґрунтування організації роботи на дільниці.

1. Організація виробничої дільниці.
1. Вибір і обґрунтування організації роботи на дільниці.

 

Відповідно з запланованим обсягом випуску продукції та вагою вузла визначити тип  виробництва та дати його техніко-економічну характеристику.

На підставі вибраного  типу виробництва визначити форму організації виробничого процесу, при цьому передбачити реалізацію найбільш прогресивних форм.

Для дільниці потокового виробництва необхідно вибрати  потокову лінію складання – зварювання вузла, використовуючи класифікаційну характеристику потокових ліній.

Режим роботи називають  сукупність таких даних: кількість  робочих днів у році; кількість  робочих змін, тривалість робочої  зміни в годинах.

Для складально – зварювальних цехів машинобудівних підприємств  прийнята 5-денна робоча неділя з тривалістю робочої зміни – 8 годин і тривалістю робочої неділі – 40 годин. Добова робота на машинобудівних підприємствах характеризується, як правило, 2-х змінним робочим днем.

 

2. Визначення фондів часу роботи обладнання та робітників.

 

На основі встановленого режиму роботи дільниці визначаються фонди часу роботи обладнання та робітників, які потрібні для розрахунку кількості обладнання (робочих місць) і основних виробничих робітників.

Розрізняють:

календарний фонд часу, який дорівнює кількості днів  у році (тобто 365 або 366).

Номінальний фонд часу –  це час, який максимально може бути використаний на протязі року. Він  менше календарного на кількість  вихідних та святкових днів у році і може бути розрахований за формулою:

де - кількість днів за календарем;

     - кількість неробочих днів у році;

     - кількість передсвяткових днів;

      - тривалість зміни;

      - час скорочення передсвяткових днів – 1 година.

Ефективний (дійсний) річний фонд часу роботи обладнання розраховується за формулою:

де  - кількість робочих змін на протязі доби;

     - коефіцієнт, який враховує витрати робочого часу на плановий ремонт обладнання за системою ППР. Величина цього коефіцієнту залежить від категорії ремонтної складності обладнання, кількості робочих змін. Для складально-зварювального обладнання приймається середнє значення , яке вказано у таблиці.

Значення 

Кількість робочих змін	Витрати часу на ремонт
Одна зміна	3,0	0,97
Дві зміни	5,0	0,95
Три зміни	7,0	0,93

Дійсний фонд часу робітників визначається за формулою:

де  - коефіцієнт, який враховує витрати часу на заплановані невиходи робітників на роботу (чергові відпустки, хвороби). При тривалості чергової відпустки 18 робочих днів =0,89, а при 24 робочих днях =0,88.

Примітка: точні значення та визначаються за даними базового підприємства на кожний окремий рік у період проходження переддипломної практики.

 

3. Розрахунок потрібної кількості обладнання та його завантаження.

Необхідна кількість  обладнання, робочих місць визначається по кожній операції окремо за формулою:

де  - норма часу по технологічному процесу на виконання операції;

     - річна програма випуску вузлів;

     - дійсний річний фонд часу роботи обладнання;

      - число робітників, які одночасно працюють на одному робочому місці (щільність робіт).

Прийнята кількість  обладнання визначається до цілого числа в більшу сторону.

Коефіцієнт завантаження даного типу обладнання (робочих місць) визначається по операціям за формулою:

де  - розрахункова кількість робочих місць;

     - прийнята кількість робочих місць.

Відсоток завантаження визначається за формулою:

Відсоток завантаження % повинен бути не нижче 70-75% в умовах потоково-масового виробництва і не нижче 80-85% в умовах серійного виробництва.

Результати розрахунків заносяться до таблиці 2.

Таблиця 2.

Розрахунок необхідної кількості обладнання (робочих місць) дільниці.

Найменування операції	Тшт, хв.				%
005
010
015
Всього:

На основі розрахунків  необхідно побудувати графік завантаження обладнання (робочих місць) по горизонталі  розташовуються обладнання прийнятих  моделей. При цьому ширина стовпців у відповідному масштабі повинна бути пропорційна кількості обладнання (робочих місць) для даної операції. По вертикалі відкладається відсоток завантаження кожного типу обладнання (по операціям). На графіку прямою лінією відображають середній відсоток завантаження.

Наприклад: 

 

 

 

 

 

 

 

4. Організація транспортування виробів на дільниці.

В залежності від призначення  внутрішньоцеховий транспорт поділяється  на загальноцеховий  та між операційний. Перший використовують для перевезення вантажу між внутрішньоцеховими складами та виробничими дільницями, а другий забезпечує транспортний зв'язок між окремими робочими місцями.

У зварювальному виробництві  широко використовують мостові крани, підвісні та поворотні кран-балки, консольні  крани, які встановлюються на колонах, а виліт стріли забезпечує обслуговування 1-2 робочих місць. Широко використовують місцеві пневмо- і гідропідйомники для складально-зварювальних одиниць масою до 500 кг.

Для транспортування заготівок, напівфабрикатів, складально-зварювальних одиниць з проміжних складів на робочі місця та для вивезення готових виробів використовують також електричні візки.

Студенти повинні передбачити  в курсовій роботі на дипломному проекті  максимальну механізацію транспортних робіт на всіх робочих місцях, а також для міжопераційних переміщень.

Дані про прийняте технологічне обладнання і транспортні  засоби заносяться до таблиці. При цьому  оптові ціни приймаються за прейскурант  цін; вартість складальних та зварювальних стендів за даними базового підприємства (можна збільшено прийняти в залежності від маси певного виду стендів); потужність обладнання визначається за каталогом обладнання (технічна характеристика). При розрахунку первісної вартості враховуються витрати на транспортування та монтаж. 

 

 

 

5. Визначення площі дільниці. Розробка планіровки.

 

Виробнича площа, яку  займають робочі місця визначається з урахуванням габаритів вузла  плюс 1м з кожної сторони, а також  враховуються розміри необхідних зон  обслуговування в проходах, проїздах.

де  - площа обладнання та оснастки;

     - коефіцієнт, який враховує додаткову площу (проходи, проїзди, зони обслуговування).

В даній курсовій роботі загальну площу дільниці визначаємо збільшено за розмірами планування, використовуючи формулу:

де  – довжина дільниці

     - ширина дільниці

На плануванні робочі місця розташовують за ходом технологічного процесу. Між обладнанням, колонами та стінами передбачають необхідні відстані. Крок колони, розміри проїздів та проходів повинні відповідати прийнятим нормам.

 

6. Організація робочого місця за НОП

 

У цьому пункті курсової роботи студент повинен докладно освітити усі фактори, передбачені для раціональної праці на робочих місцях:

1. Забезпечення заготівками,  технічною документацією.

2. Забезпечення зварювальними  матеріалами.

3. Обслуговування робочого  місця (ремонт, налагодження).

4. Здача готової продукції.

5. Контроль якості.

6. Транспортування вантажу.

7. Оплата праці.

8. Бригадна або індивідуальна  організація робіт.

9. Умови праці.

10. Механізація робіт.

11. Планування робочого  місця.

12. Облік готової продукції.

Робоче місце –  це первинно-виробничий осередок, в  якому здійснюється процес виробництва матеріальних цінностей. Це закріплена за окремим робітником або групою робітників, бригадою, частина виробничої площі з розташованими на ній засобами праці призначеними для виконання певної частини виробничого процесу.

Організація робочого місця – це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці. Наукова організація праці (НОП) передбачає систему втілень у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, поєднання праці і матеріальних ресурсів  в умовах підвищення продуктивності праці на кожному робочому місці.

Залежно від характеру, ваги, габаритних розмірів, вимог до якості проектується процес із вказівкою  на вид і характер знарядь праці, тобто визначається наперед устаткування та оснащення робочого місця.

Проектування робочого місця у відповідності з вимогами НОП забезпечує:

• найбільш зручне розташування засобів і предметів праці з тим, щоб виключити зайві рухи і переміщення робітників;
• виконання трудових прийомів в найбільш зручному робочому стані;
• зручність у використанні технологічного і організаційного оснащення для чого приймають оптимальні варіанти оснащення обладнання і оснастки на робочому місці;
• створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці, раціональна спеціалізація, правильне освітлення, втілення наукового обґрунтування режимів праці і відпочинку.

 

 

7. Визначення кількості основних (виробничих) робітників

 

Всі працюючі на дільниці поділяються на наступні категорії:

• основні (виробничі) робітники (ОВР);
• допоміжні робітники (ДР);
• інженерно-технічні робітники (ІТР);
• службовці;
• молодший обслуговуючий персонал (МОП).

Визначення чисельності  основних виробничих робітників здійснюється на основі розробленого та пронормованого технологічного процесу, де встановлена  трудомісткість кожної операції.

До основних робітників відносяться:

• слюсарі-складальники;
• електрозварювальники;
• газозварювальники;
• різальники на ножицях;
• свердлувальники та ін.

Необхідна кількість  основних виробничих робітників визначається по кожній операції окремо по формулі:

де  - норма штучного часу на виконання операції;

     - річна програма випуску;

      - дійсний фонд часу роботи робітників за рік;

  - коефіцієнт виконання норм-1,1-1,2.

При організації потокового виробництва чисельність основних виробничих робітників приймається  по кількості одиниць обладнання з врахуванням його відсоткового завантаження, планових невиходів та можливого суміщення професій. Здійснені розрахунки по кількості ОВР заносяться до таблиці.

Таблиця

Розрахунок кількості  основних робітників на дільниці

Найменування операції	, хв.	Розрахункова чисельність  ОВР	Прийнята чисельність ОВР
Всього

 

 

 

 

8. Організація бригадної форми праці.

 

Бригадна форма праці  відповідає вимогам сучасного виробництва. Вона посилює зацікавленість робітників у високих кінцевих результатах  виробництва, сприяє швидкому зростанню  кваліфікації кадрів, підвищує продуктивність праці. Раціональніше використовується техніка та матеріали, зменшуються непродуктивні витрати робочого часу. Завдяки суміщенню професій знижується монотонність праці.