Класифікація злочинів

За умов надмірної криміналізації і несвоєчасної декриміналізації діяння, яке втратило необхідний ступінь  суспільної небезпечності, суспільна небезпечність діяння буде своєрідною нейтралізуючою ознакою щодо протиправності.   Тобто,   відсутність  необхідного  рівня  суспільної небезпечності діяння як матеріальної ознаки злочину свідчитиме і про відсутність самого злочину. Цим, здебільшого, і зумовлене фактичне незастосування   значної кількості кримінально-правових норм чинного Кримінального кодексу за значного поширення дій, передбачених його статтями.

       Для розкриття змісту поняття "ступінь суспільної небезпечності" використовується поняття "характер суспільної небезпечності". Якщо ступінь  суспільної небезпечності  є показником  рівня  суспільної небезпечності окремо взятого, конкретного діяння, її "кількісною" характеристикою, то характер суспільної небезпечності діяння — це показник рівня суспільної небезпечності певної групи злочинів, який визначається, перш за все, місцем цінностей, що є об'єктом кримінально-правової охорони. Тому, наприклад, за інших рівних умов злочини проти життя і здоров'я людини будуть за характером   більш суспільне небезпечними, ніж злочини проти власності, оскільки згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Характер і ступінь суспільної небезпечності кримінальним законом визнаються структурними елементами (критеріями) одного із загальних начал призначення покарання, встановленого ст. 65 КК: призначаючи покарання, суд поряд з іншими критеріями враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину.

              У процесі застосування кримінально-правових  норм суспільна небезпечність  діяння є критерієм:

1.  кваліфікації злочинів (відмежування злочинів від інших  правопорушень; відмежування злочинів  від діянь, що через мало  значущість не є суспільне небезпечними; розмежування злочинів як таких);

2. індивідуалізації кримінальної  відповідальності та покарання.  При цьому показником рівня  суспільної небезпечності злочину  є (має бути) санкція відповідної  статті (частини, пункту статті) Кримінального  кодексу.

Кримінальна протиправність є формальною ознакою злочину,визнача забороненість діяння КЗ,і його передбачення у цьому законі.

Як уже зазначалося, в  чинному кримінальному законодавстві  склади конкретних злочинів передбачені  В Особливій частині Кримінального кодексу. Проте можливо, що на певних етапах розвитку суспільства окремі склади злочинів будуть сформульовані в інших, крім Кримінального кодексу, законах прямої дії, що й мало місце до введення у вересні 1996 р. національної валюти України, оскільки кримінальна відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання була передбачена не Кримінальним кодексом, а Указом Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 р.

Протиправність означає  закріплення в кримінальному законі принципу "nullum crimen sine lege" (немає злочину без вказівки про це в законі). Яка б не була суспільна небезпечність того чи іншого діяння, доки воно не буде визнане злочином кримінальним, а не будь-яким іншим, законом, кримінальної відповідальності воно тягти не повинно.

Соціально-економічні зміни  в нашому суспільстві, пов'язані  зі становленням нових економічних  відносин, породжують появу діянь, які  в умовах соціалістичної економіки  не могли бути вчинені: обмеження  конкуренції, прояви монополізму, протидія законній підприємницькій діяльності тощо, або ж зумовлюють підвищення ступеня суспільної небезпечності певних дій чи навпаки, втрату певними діяннями суспільної небезпечності взагалі, чи суттєве зниження її рівня. Але доти, доки такі зміни в оцінці суспільної небезпечності конкретних дій не будуть відображені в кримінальному законі, відповідно дії   або не можуть визнаватися злочином, або ж навпаки, формально вважатися злочинними, аж поки відповідні норми не будуть вилучені з кримінального закону,

Закріплення в законі безпосередньо  формальної ознаки злочину також  означає , що не допускається застосування кримінального закону за аналогією. Як відомо, до 1958 р. у радянському  кримінальному праві у визначенні поняття злочину вказівки на його найважливішу ознаку — протиправність — не було, а навпаки, законодавче була закріплена можливість застосування кримінального закону за аналогією. Так, у ч.2 ст. 7 Кримінального кодексу УРСР 1927 р. було записано: "якщо тієї чи іншої суспільне небезпечної дії безпосередньо не передбачено в цьому Кодексі, то підстави і межі відповідальності за неї, а також заходи соціального захисту визначаються за аналогією з тими статтями Кодексу, в яких передбачені злочини найбільш подібні важливістю та характером".

 

 

            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         Розділ 2. Злочини та інші правопорушення.

Визначаючи  вид кримінальної відповідальності за ті чи інші правопорушення, законодавець враховує цілий ряд обставин:      ступінь суспільної небезпечності (шкідливості) правопорушень, їх поширеність, реальну можливість ефективної боротьби з такими правопорушеннями, наявні в суспільстві традиції, звички, оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо. Встановлення кримінальної відповідальності за окремі дії,

які мають значне поширення, призведе до того, що до відповідальності буде "вибірково" притягатись лише незначна кількість осіб із числа тих, котрі їх вчинили.

Розрізняються злочини та інші правопорушення, перш за все, за ступенем їх су спільної небезпечності. Проте сам   по   собі   ступінь суспільної небезпечності діяння, як уже зазначалося, не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння.

Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна  розмежувальна ознака між злочинами  та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини , мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Наприклад, зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем визначається злочином у разі, якщо діями посадової особи заподіяно істотну шкоду  державним чи громадським інтересам або правам та інтересам, що охороняються законом, окремих фізичних чи юридичних осіб, якщо ж істотної шкоди не заподіяно, то діяння посадової особи може кваліфікуватися як дисциплінарний проступок.

Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч. 1 ст.194 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об'єктом посягання ознак інших злочинів, наприклад, хуліганства (ст. 296 КК).

Головна відмінністю  злочину від цивільних правопорушень  заключається в тому, що цивільні правопорушення (проступки) визначаються як:

"майнові  і пов'язані з ними особисті  немайнові відносини, які регулюються  нормами цивільного права, а  також деякими нормами трудового,  сімейного, земельного права.

Свій  зовнішній вираз дана різновидність  правопорушень отримує, як правило, у формі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань, у завданні будь-якої майнової шкоди. Санкції за подібні правопорушення носять правовідновлювальпий характер і полягають у відшкодуванні нанесеної майнової шкоди, у відміні незаконних договорів, а також у відновленні порушених прав і законних інтересів."

Злочином же визнаються діяння, які посягають  на більш значні, суттєві інтереси суспільства, які охороняються від  посягання кримінальним законом  та за здійснення яких встановлюються найбільш суворі міри покарання, включаючи позбавлення волі та застосування виключної міри покарання довічне ув*язнення.

Найчастіше  виникає питання про відмежування злочинів від адміністративних правопорушень.

Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного,   фінансового,   земельного, процесуального і інших галузей права посягання на встановлений порядок державного управління, власність, права і законні інтереси громадян. Сюди відноситься і дрібна крадіжка, і порушення правил дорожнього руху, правил фінансової та податкової звітності, правил протипожежної безпеки та ін.

Змістом адміністративних правопорушень  є види протиправної поведінки, які  виражаються в порушенні загальнообов'язкових  правил, встановлених адміністративними органами, в дезорганізації порядку державного управління .

Специфіка посягань при адміністративних правопорушеннях визначає і характер покарання за вчинені діяння. Це попередження, штраф, позбавлення прав водія і інші заходи державного правового впливу, які накладаються спеціалізованими органами держави.

За своїм проявом адміністративні  правопорушення подібні до злочинів, але за своїм змістом різко  від них відрізняються.

Критеріями  розмежування   злочинів і адміністративних правопорушень є:

1) розмір заподіяної шкоди: так, розкрадання державного чи

колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з  проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем при вартості викраденого до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, спричинює відповідальність за ст. 51 КАП, тобто є адміністративним проступком, а при вартості викраденого понад цю суму — тягне кримінальну відповідальність відповідно за ст.185 КК;

2)   вартість предмета правопорушення: так, незаконне скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу або як застави валютних цінностей, при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком і тягне відповідальність за ст. 162 КАП, а якщо вартість предмета незаконної операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати, то дії визнаються злочином і тягнуть кримінальну відповідальність; незаконне переміщення    через митний  кордон  України поза  митним контролем товарів, валюти, цінностей та інших предметів при їх вартості до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком, відповідальність за який передбачена ст.209 КАП, а при вартості понад вказану суму — злочином, відповідальність за який передбачена ст. 201 КК та ін.;

3) наслідки   правопорушення : так, пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало тимчасового припинення зв'язку, є адміністративним правопорушенням і тягне відповідальність за ст. 147 КАП, а якщо названі дії викликали тимчасове припинення зв'язку, то настає кримінальна відповідальність.

4) повторність вчинених дій: наприклад, незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати визнаються злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення; порушення правил адміністративного нагляду визнається злісним і є злочином у разі, якщо воно вчинене особою, до якої двічі протягом року застосовувались адміністративні стягнення за такі ж правопорушення (ст. 395 КК); заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, визнається злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж правопорушення настає кримінальна відповідальність.

5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який визначається всіма ознаками вчиненого діяння. Так, вчинення особою дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян, зокрема, нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії є дрібним хуліганством і кваліфікується за ст. 173 КАП, а якщо цими діями грубо порушується громадський порядок і виявляється явна неповага до суспільства, то вони стають кримінальне караним хуліганством і кваліфікуються за ст.296 КК. На ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння значною мірою впливають форма і вид вини, мотив і мета вчинення суспільне небезпечних дій (злочину). Наприклад, виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання апаратів для їх вироблення без мети  збуту  зазначених  напоїв  і  апаратів  є  адміністративним правопорушенням і тягне відповідальність за ст. 176 КАП, а якщо перелічені дії вчинені з метою продажу таких напоїв та апаратів, то вони визначаються злочином. На ступінь суспільної-небезпечності діяння впливає і кількість епізодів вчинених дій (за відсутності адміністративної преюдиції як умови визнання діяння злочином, про що йшлося у попередньому пункті). Так, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками або іншими особами, від яких неповнолітній не перебував у службовій залежності, тягне відповідальність за ст. 180 КАП, а неодноразове споювання неповнолітнього визнається втягненням його у пияцтво і тягне відповідальність. Інколи визнання вчинених дій адміністративним правопорушенням чи злочином залежить від того, ким вчинені дії. Зокрема, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння, якщо воно вчинене особою, в службовій залежності від якої перебував неповнолітній, тягне відповідальність за КК.

Відмежування  злочину від дисциплінарних правопорушень не викликає ніякої складності, оскільки дисциплінарні правопорушення являють собою протиправні діяння, які порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Здійснюючи дисциплінарний проступок, правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, учбову, службову, виробничу, військову дисципліну (прогули, спізнення на роботу, пропуски навчальних занять, невиконання   розпоряджень   адміністрації   і   т.д.).. Дисциплінарні правопорушення на відміну від злочинів не несуть великої суспільної небезпеки.

При розмежуванні злочинів та інших правопорушень  за ступенем їх суспільної небезпечності  досить часто необхідно визначити  зміст так званих оціночних ознак  складу злочину, які використовуються законодавцем. Оціночні ознаки в кримінальному законі вживаються, в основному, або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків: "злісне" ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст. 164 КК); "грубе" порушення громадського порядку, "явна" неповага до суспільства (ст. 296 КК).