Відшкодування збиткві

Як уже згадувалось, ЦК України не визначає розмірів відшкодування моральної шкоди. На відміну від ЦК УРСР 1963 р., у ст. 440і якого було передбачено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди — п'ять мінімальних розмірів заробітної плати, він не встановлює і меж розміру (мінімального та максимального) відшкодування моральної шкоди.

Верховна Рада України  неодноразово розглядала законопроекти про визначення максимального відшкодування за моральну шкоду, завдану поширенням неправдивої інформації, але жоден із них не був прийнятий. На їх відхиленні наполягали представники засобів масової інформації, вважаючи, що позови на мільйонні суми можуть звести нанівець право на свободу слова, розорити "невигідні" видання. Політики, навпаки, вважають, що тільки за допомогою великих за розміром грошових відшкодувань можна застерегти представників преси від поширення неправдивої інформації.

У результаті закон, який би встановлював певну граничну  межу розміру можливого відшкодування моральної шкоди,  завданої засобами масової інформації, прийнято не було. Однак все ж таки були запроваджені механізми (у вигляді державного мита, пропорційного розмірам заявлених вимог — від 1 до 10% ціни позову), які змусили позивачів реально оцінювати заподіяну їм моральну шкоду і не висувати до засобів масової інформації необґрунтованих мільйонних позовів.

Повертаючись до визначення судами розмірів відшкодування моральної  шкоди, слід зазначити, що чинне законодавство  не містить способів їх обчислення.

На думку значної кількості  юристів-практиків та науковців, для  визначення сум відшкодування потрібні спеціальні знання, адже кожен випадок має свої відмінні риси. Людина — істота біопсихосоціальна, порушення функціонування однієї зі складових її організму тягне за собою погіршення (або порушення) функціонування всього організму. Тому розмір відшкодуванні моральної шкоди буде більші адекватним, якщо у процес оцінки будуть застосовані спеціальні психологічні, медичні та інші знання, для чого під час судового розгляду доцільно було б призначати відповідну судову експертизу.

Для обчислення розміру відшкодування на сьогодні пропонуються різні методики, які намагаються виробити універсальну формулу, застосування якої дало б можливість приймати більш-менш однакові за розміром відшкодування судові рішення у справах з подібними правопорушеннями.

Наприклад, російський вчений О. Ерделевський запропонував методику визначення розміру компенсації моральної шкоди, яка грунтується на:

- презюмуванні моральної шкоди — страждань, які повинна відчувати "середня", "нормально" реагуюча на протиправні щодо неї діяння людина;

- визначенні базисного  рівня розміру компенсації за  страждання, спричинені заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю, що приймається в розмірі 720 мінімальних розмірів заробітної плати (дохід працюючої людини за 10 років);

- розробленій шкалі співвідношень розмірів компенсації моральної шкоди на основі співвідношень максимальних санкцій норм Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за посягання на аналогічні права людини;

- розробленій формулі,  за допомогою якої можна визначати  розмір компенсації та яка  враховує критерії, що повинен прийняти до уваги суд при вирішенні відповідного питання. Ця формула має наступний вигляд:

D = d * fv* i * c * (l- fc),

де:

D (від англ. damage — збиток) — розмір компенсації дійсної моральної шкоди;

d (від англ, damage — збиток) — розмір компенсації презюмованої моральної шкоди;

fr (вія англ. fault — вина, violator — заподіювач шкоди) — ступінь вини заподіююча шкоди, при цьому 0 < fr < 1;

і (від англ, individual — індивідуальний) — коефіцієнт індиві-дуалн-'"-' особливостей потерпілого, при цьому 0 < і < 2;

с (від англ. circumstances — обставини) — коефіцієнт урахування обставин, що заслуговують на увагу, при цьому 0 < с < 2;

fs (від англ, fault — вина, survivor — потерпілий) — ступінь вини потерпілого, при цьому 0<fe< 1.

Однак ці розробки все ще залишаються теорією.

А в судовій практиці поки що, на жаль, існують непоодинокі приклади, коли розмір відшкодування моральної шкоди, стягненої різними судами не лише в подібних справах, а й різними судовими інстанціями за однією справою значно різниться як в абсолютному, так і у відносному значенні. При цьому, в судових рішеннях не наводиться такого обгрунтування розміру відшкодування моральної шкоди, яке було б абсолютним і безапеляційним.

Таким чином, питання як вдосконалення  чинного законодавства, що регулює визначення розміру відшкодування моральної шкоди, так і забезпечення однакового його застосування судами України потребують вирішення в першочерговому порядку.

РОЗДІЛ3. Особливості  відшкодування моральної шкоди

Хочу наголосити на тому, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, позаяк немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Однак, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають ураховуватися вимоги розумності і справедливості. Так, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу – ст.ст. 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»). Відповідно ж до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як правило, передбачаються укладеним сторонами контрактом, який, у разі погіршення становища працівника, порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством згідно зі ст. 9 КЗпП вважатиметься недійсними [17, с.50].

Іншого аспекту моральної  шкоди торкається ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим  ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Так, моральна шкода, завдана  смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю. Крім цього, Законом України від 1 грудня 1994 р. за № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства [19, с.46].

Підставою для відшкодування  шкоди в цих випадках є: постановлення  виправдувального вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю  події злочину, відсутністю у  діянні складу злочину або недоведеністю  участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення. Однак не слід забувати, що право  на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими  заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення  про порушення за результатами цих  заходів кримінальної справи або  таке рішення було скасоване. Цікавим, на думку автора, було і обговорення  проблем, що торкаються випадків заподіяння моральної шкоди через поширення  у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкоди певним інтересам (ст. 49 Закону України «Про інформацію»). Відповідно до чинного законодавства обов’язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки без участі у справі автора – фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом [6, с.62].

Зокрема, редакція, журналіст  не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права  і законні інтереси громадян або  являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової  інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від  інформаційних агентств або від  засновника (співзасновників); вони містяться  у відповіді на інформаційний  запит щодо доступу до офіційних  документів і запит щодо надання  письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»; вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом тощо [11, с.118].

Висновки

Щодо підстав виникнення цивільних обов’язків, що випливають із завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди особі, то це, як правило, деліктні зобов’язання.

Основний принцип, який закон  намагається втілити через реалізацію зобов’язань з відшкодування  шкоди, – це принцип генерального делікту, який полягає в тому, що:

1. заборонено завдавати шкоду майну або особистості будь-кого; будь-яке заподіяння шкоди є протиправним, якщо інше не випливає з закону чи договору;
2. будь-яка позадоговірна шкода, завдана майну або особі, повинна бути відшкодована в повному обсязі особою, яка її завдала.

Що стосується моральної шкоди, то відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою, і протиправною поведінкою заподіювача та вина. 

Слід наголосити, що під  час написання даної роботи виникали дуже різноманітні питання, які торкались  таких проблем, як відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів  дізнання, попереднього слідства, прокуратури  та суду; відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; складові, які потребують оцінки при визначенні немайнової шкоди юридичній особі; практика призначення судових експертиз  із метою надання доказів спричинення  моральної шкоди і оцінки розміру  її компенсації тощо. Однак відсутність  доказів щодо того, яка саме моральна шкода завдана неправомірними діями  відповідача (відповідачів), часто і  призводить до винесення судом ухвали про залишення заяви без руху, а в разі не виправлення позивачем  недоліків у встановлений строк  – ухвали про повернення позовної заяви позивачу. Таким чином, найскладнішим  моментом при оформленні позовної заяви про відшкодування моральної (немайнової) шкоди був і є збір доказів, які доводять факт спричинення моральної шкоди та розмір такої шкоди.

Як відомо, новий спосіб захисту цивільних особистих  прав (компенсація моральної шкоди) встановлений ще Законом України  від 6 травня 1993 р. за № 3188-XII «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій». Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами (наприклад, ст. 1170 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно). Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває дедалі більшої популярності, що, попри деякі зловживання (особливо за умов нинішньої відсутності мінімального та максимального розмірів такого відшкодування), все ж свідчить про зростання правосвідомості та правової культури громадян, тобто зроблений ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа. На сьогодні, крім ЦК, відшкодування моральної шкоди також передбачають закони України «Про захист прав споживачів», «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права» та інші.

Підсумовуючи, можна з  упевненістю зазначити, що опрацювання  такої важливої теми та дослідження  її в рамках даної кваліфікаційної  роботи  несуть позитивний заряд  практичних навичок та дозволяють отримати нові знання.

Відповідно до вимог статті 3 Конституції України “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і  спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною  за свою діяльність. Утвердження і  забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Проте загальновідомо як потерпає сьогодні людина в Україні від  правопорушень органами державної  влади, юридичними, посадовими і службовими особами. Звернення громадян з цього  приводу надходять до Верховної  Ради і до мене особисто постійно.

Одну із причин такого становища, ми вбачаємо, в тому, що законодавством донині не визначено, що моральна шкода  полягає, зокрема, в душевних стражданнях  завданих громадянинові актами і  діями, що визнані Конституційним Судом  України неконституційними та душевних стражданнях, яких громадянин зазнав у  зв’язку із рішенням, дією або бездіяльністю  державного органу, юридичної, посадової  або службової особи під час  здійснення ними управлінських функцій.

На нашу думку, у зв’язку  з цим доцільно було б внести внесення доповнення до статті 23 Цивільного кодексу  України, які мають на меті посилення  відповідальності за рішення, дію або  бездіяльність державного органу, юридичної, посадової або службової особи  під час здійснення ними управлінських  функцій. Проект таких законодавчих змін визначав би, що моральна шкода  полягає в душевних стражданнях, завданих фізичній особі актами і  діями, що визнані Конституційним Судом  України неконституційними, а також  в душевних стражданнях, яких фізична  особа зазнала у зв’язку з  рішенням, дією чи бездіяльністю державного органу, юридичної, посадової або  службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.