Інститут депутатської недоторканності і кримінальна відповідальність

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

 

Кафедра історії та теорії держави і права

 

Наукова дисципліна – Основи права України

 

 

 

Реферат на тему:

Інститут депутатської недоторканності і кримінальна відповідальність

 

Консультант – Василенко О. В.

Виконавець – студент 134 гр.

Полегенько А. В.

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв-2014

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………ст. 2

Розділ 1………………………………………………………………………….ст.3-7

Розділ 2………………………………………………………………………ст. 8-11

Розділ 3………………………………………………………………………ст. 12-15

Висновки………………………………………………………………………...ст. 16

Література……………………………………………………………………….ст. 17

 

Вступ

Слід одразу підкреслити, що в нашій Конституції визначені дуже вірні та гуманістичні принципи, зокрема "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.", або "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Оскільки всі ми одразу асоціюємо себе з цією абстрактною людиною з Конституції, то в нас начебто є привід пишатися тим, як високо нас цінує рідна держава та які ми все ж таки захищені з усіх боків. Проте подальше вивчення цієї ж Конституції поступово наводить на роздуми, що серед рівних у своїй гідності та правах людей є все ж таки ті, хто більш рівний, або більш цінний для держави.

Так, ст. 80 Конституції каже "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність." Отже, якщо глибоко замислитись над питанням, то виходить що народний депутат або не людина, або принаймні не така людина як інші. Ну це просто випливає з визначень, що якщо  усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах і їм гарантується недоторканність і безпека, то це правило мало би поширюватися і на депутатів? Але ж ні, для депутатів існує як раз ця "депутатська недоторканість", яка до людей відношення не має. 

Тоді спробуємо розібрати сутність цього явища, і що забороняє йому перерости у абсолют, який дає необмежену свободу тим, хто підлягає під «депутатську недоторканість».

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Поняття депутатської недоторканості

Депутатський імунітет має досить складну природу, що визначає неоднозначність та багаторівневість законодавчого впровадження даного інституту в систему захисту парламентаріїв. Це зумовлює практичну неможливість виділення спільних рис та розробку універсальної термінології, яка б допомогла уникнути неузгодженості при науковому описі проблеми (наприклад, якщо на позначення принципу недоторканості законодавство Німеччини та Іспанії послуговується терміном «імунітет», то в Ірландії, Мальті, Канаді, Великобританії йдеться про «свобода від арешту»).

Незважаючи на поширену практику законодавчого закріплення недоторканості депутатів, відповідна норма не є універсальною для всіх країн. Так, наприклад, у Малайзії, Намібії та Нідерландах інститут депутатського імунітету взагалі відсутній; у Австралії, Великобританії, Іспанії, Канаді, Колумбії, Новій Зеландії імунітет відсутній, але притягнення депутатів до відповідальності відбувається за особливих умов та у визначеному законом порядку; у Канаді, Мальті Ірландії, Великобританії імунітет поширюється виключно на цивільні справи.

Визначення меж імунітету виходить з того, що він покликаний забезпечити незалежність депутатів та їхню можливість безперешкодного здійснення покладених на них обов’язків. Загалом, він захищає парламентарів від усіх форм арешту та переслідувань без даної парламентом згоди на це. Проте це правило має кілька винятків: в країнах, що належать до системи загального права, та в деяких інших країнах недоторканість поширюється виключно на цивільні справи (Австралія, Великобританія, Іспанія, Ірландія, Мальта, Канада, Колумбія, Нова Зеландія); в Австрії, Німеччині, Киргизстані, Латвії, Росії, Словаччині – на адміністративні правопорушення включно; у Молдові – на усі правопорушення, окрім спеціально визначених законом. Такі норми були закріплені через необхідність забезпечити присутність депутатів на засіданнях парламенту, чому перешкоджав цивільний або адміністративний арешт. Однак даний привілей не завжди передбачає абсолютне звільнення від відповідальності: наприклад, в Канаді імунітет діє з моменту оголошення результатів виборів, протягом сесії та сорока днів після її закінчення, а також протягом сорока днів після розпуску парламенту. У одних країнах не можна обшукувати парламентаріїв, їхні офіси або будинки, залучати до попереднього розслідування або розслідування взагалі (наприклад, Албанія, Австрія, Білорусь, Грузія, Росія, Туреччина); в інших – принцип недоторканості не поширюється на залучення депутатів до процесу розслідування (Франція, Португалія, Японія).

Немає однозначного підходу до питання визначення кола осіб, що можуть володіть імунітетом. Відповідно до загального правила, об’єктом захисту імунітету є депутати парламенту. Однак, є випадки поширення його дії на інших осіб: усіх осіб, що беруть участь у парламентських процедурах (країни з британським стилем правління – Великобританія, Нідерланди, Ірландія); членів регіональних асамблей (Ландтагів) в Австрії; членів регіональних рад та міністерств в Бельгії. Досить неоднозначною є практика застосування імунітету в країнах з двопалатним парламентом: якщо сенатори в США захищені імунітетом, то на членів Бундесрату (верхньої палати парламенту Німеччини) його захист не поширюється. Крім того, імунітет може поширюватися на осіб, які дають свідчення парламенту або його комітетам (Австрія, Замбія, Індія, Кенія, Нова Зеландія); службових осіб апаратів парламентів (Австралія, Бангладеш Замбія, Індія, ПАР); омбудсманів (Іспанія); міністрів (Бельгія, Македонія).

За загальним правилом, дія в часі імунітету обмежена строком виконання мандату. Проте законодавство може містити різні формулювання: а) з дня обрання депутата (Австралія, Індія); б) з дня складання присяги або підтвердження мандату (Бангладеш Хорватія); в) протягом строку повноважень парламенту (Великобританія, Бельгія, Франція); г) протягом парламентської сесії (Чехія, Швейцарія, Південна Корея, Філіппіни). Є низка норм, які визначають порядок притягнення депутата до відповідальності за правопорушення, які були скоєні до початку терміну його повноважень, а саме: а) кримінальне переслідування, що розпочалося до набуття імунітету, не зупиняється, якщо парламент не прийме рішення про його зупинення (Польща); б) кримінальне переслідування, що розпочалося до набуття імунітету, не зупиняється (Великобританія, Естонія, Фінляндія, Філіппіни, Замбія); в) кримінальне переслідування припиняється з моменту набуття імунітету та може бути продовжене за згодою парламенту (Данія, Єгипет, Греція, Німеччина, Чехія, Угорщина). Конституції деяких країн передбачають специфічні процедури поширення дії імунітету на період між розпуском парламенту та формуванням нового складу в результаті перевиборів. Така практика передбачена конституціями Італії та Греції та стосується звинувачень у злочинах.

Депутатська недоторканість, як привілей, не має абсолютного характеру. Ступінь захищеності депутата залежить від особливостей, визначених національним законодавством. До поширених обмежень імунітету належать: а) можливість відкриття судової справи проти депутата виключно за попередньої згоди парламенту (наприклад, Аргентина, Бельгія, Болгарія, Латвія, Литва, Молдова, ФРН, Фінляндія, Франція); б) винятки зі сфери дії принципу непідсудності певних категорій злочинів (наприклад, в Португалії імунітет не захищає депутатів від відповідальності за зловмисні правопорушення, які караються ув’язненням на термін не менше 3-х років; в США – за вчинення державної зради, інших тяжких злочинів або порушення громадського порядку); в) винятки зі сфери дії принципу непідсудності випадків коли особа була затримана під час скоєння злочину, а також брала в ньому безпосередню або опосередковану участь (наприклад, Болгарія, Литва, Молдова, ФРН, Угорщина, Франція, Японія). Однак, в Австрії, Болгарії та Угорщині навіть у випадку затримання депутата на місці скоєння злочину необхідна згода парламенту для притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім того, в Ірландії, Норвегії та США депутата не можна заарештувати по дорозі до парламенту або у приміщенні парламенту; в Австралії, Новій Зеландії, США та Угорщині члени парламенту не можуть бути викликані до суду під час засідання парламенту; в Іспанії, Румунії та Нідерландах кримінальні справи, порушені проти депутатів, розглядає Верховний Суд, в Колумбії Верховний Суд дає дозвіл на арешт депутата, в Швейцарії справи щодо зняття імунітету віднесені до відома Федерального Трибуналу, а у Греції – Апеляційного Суду.

У 90-х роках у багатьох країнах сфера дії імунітету була звужена. У Франції та Італії було введене правило, відповідно до якого дозвіл парламенту необхідний лише у разі арешту депутата; у Бельгії згоди парламенту потребує ув’язнення депутата або його виклик безпосередньо до суду, однак не залучення парламентарія до процесу досудового слідства. Деякі країни не враховують до сфери імунітету певні категорії серйозних правопорушень: конституція Ірландії виключила державну зраду, злочини, порушення громадського порядку; Конституція Швеції не враховує злочини, що караються ув’язненням на термін не менше двох років.

Обмеження принципу недоторканості часто має місце і щодо дрібних правопорушень. Це зумовлене тим, що ціла низка правопорушень жодним чином не впливає на незалежність парламенту та не перешкоджає реалізації його функцій. Крім того, поширеною є думка, що залучення парламенту до процесу притягнення до відповідальності за такі протиправні дії є порушенням принципу рівності громадян. Так, наприклад, відповідно до Федерального конституційного акту Австрії, правопорушення, що не пов’язані з парламентською діяльністю, не входять до сфери захисту імунітету.

На підставі аналізу практики державних процесів у країнах світу можна виділити специфічні механізми, через які реалізується депутатський імунітет. До них відносяться:

1.  Звільнення  від обов’язку виступати присяжним  у суді. Дане право спрямоване  на забезпечення можливості депутатів  бути присутніми на робочому  місці під час роботи парламенту. Крім того, законодавство деяких  країн може передбачати поширення  цього права на службовців  парламенту (наприклад, в Канаді  підставою для цього є виклик  особи до парламенту або його  комітету).

2.  Звільнення  від обов’язку виступати в  якості свідка в суді. Невиконання  цього громадянського обов’язку  депутатами можливе під час  сесій парламенту. Звільнення може  поширюватися на цивільні, кримінальні  та військові справи, що розглядаються  судом. Це не перешкоджає здійсненню  правосуддя. Крім того, звільнення  від обов’язку свідчити в суді  часто нехтується, особливо коли  йдеться про кримінальні справи. По-перше, навіть під час сесій  депутат може висловити бажання  виступати в якості свідка  у суді, якщо вважає, що відмова  від цього може призвести до  несправедливого вироку. По-друге, поширеною є практика, відповідно до якої депутат має право надавати докази добровільно, без будь-яких формальностей навіть у день роботи парламенту. Однак, утримання від вчинення таких дій добровільно зумовлює можливість зобов’язати депутата надати докази.

 

Розділ 2. Інститут депутатської недоторканності в Україні

Як засвідчує аналіз зарубіжного досвіду, існування інституту депутатської недоторканності в Україні цілком узгоджується з конституційно-правовою практикою зарубіжних країн, де депутатський імунітет визнається на конституційному рівні. Відповідно до ст. 80 Основного Закону народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, згідно з якою вони, по-перше, не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, а по-друге, не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

При цьому депутатській недоторканності народних депутатів України не властивий такий собі необмежений (абсолютний) характер. Зокрема зміст ч. 2 ст. 80 Конституції (за якою народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за наклеп та образу) повною мірою узгоджується з практикою переважної більшості демократичних країн, конституції яких, як зазначалося вище, встановлюють заборону на переслідування членів парламентів (палат) за їх висловлювання або результати голосування у представницькому органі не лише на строк їхніх повноважень, а й після припинення дії депутатського мандата. Тож у цьому плані ч. 2 ст. 80 Основного Закону потребує навіть відповідного уточнення, яке унеможливлювало б переслідування колишніх народних депутатів України за їх висловлювання чи результати голосування у парламенті в минулому.

На тлі конституційно-правової практики сучасних держав не є якимось унікальним явищем й положення ч. 3 ст. 80 Основного Закону України, згідно з яким «народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані» та яке також не має абсолютного (необмеженого) характеру. Адже за його змістом народний депутат (на відміну, до речі, від деяких інших країн) може бути притягнутий до будь-якої юридичної відповідальності (крім кримінальної), яка не пов’язана з обмеженням його особистої свободи. Такий характер депутатської недоторканності відображений, зокрема, в рішенні Конституційного Суду України у справі про гарантії діяльності народного депутата України від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003. Згідно з п. 1.3 резолютивної частини цього рішення «народний депутат України може бути без згоди Верховної Ради України притягнений до адміністративної відповідальності, якщо можливі запобіжні заходи чи стягнення за вчинене правопорушення не пов’язані із затриманням чи арештом народного депутата України».