Індивідуальне завдання «Основи зовнішньоекономічної діяльності підприємств»

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Донбаський  державний технічний університет

Лисичанська філія

 

 

 

Індивідуальне завдання

«Основи зовнішньоекономічної діяльності підприємств»

Варіант № 13

 

 

 

                                                            Виконала студентка групи 2 ЕП- 10з

                                                                                    Жукова Н.В.

                                                                              Перевірив викладач

Антипова  Л.А.

 

 

 

 

 

 

Лисичанськ 2012

ЗМІСТ

 

1. Парадокс Леонтьева та його пояснення

2. Фінансові умови контракту

3. Ризики в ЗЕД та їх страхування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Парадокс Леонтьева та його пояснення

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьев (Wassily Leontief) опублікував  результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера — Оліна (праця "Domestic Production and Foreign Trade: the American Capital Position Re-examined" (1953)).

В. Леонтьев у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера  — Оліна про те, що країни експортують  товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві  яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера — Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Для підтвердження цих припущень В. Леонтьев підрахував, скільки необхідно капіталу та робочої сили, щоб виробити товари для експорту вартістю в 1 млн. дол. США та товари такої ж вартості, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси "затрати — випуск", підготовлені для американської економіки за 1947 р. Промисловість була поділена на 50 секторів (з яких 37 виходили зі своїми товарами на зовнішній ринок). Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, а робив розрахунки й для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США у 1947 p., він розрахував затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів вартістю в 1 млн. дол. США. Аналогічно були обчислені затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва американських товарів, які могли б прямо замінити імпортні, причому зі структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались (наприклад, олово, кава тощо). Результатом досліджень стало порівняння співвідношення капіталу (К ) та праці (Lx), необхідних для виробництва одиниці американського експорту (Kx/Lx), із співвідношенням капіталу (KJ) та праці (LJ), потрібних для виробництва одиниці американського імпорту .

Умови перевірки були такими: якщо висновки теорії Хекшера —  Оліна правильні, а капітал у  США відносно надлишковіший, то (з  врахуванням внеску усіх галузей) показник затрат капіталу в розрахунку на одного працівника (Кх /Lх ) у стандартному наборі товарів, що експортуються із США, повинен бути вищим, ніж аналогічний показник (Kм/Lм) в імпортозаміщувальній продукції, що входить у стандартний набір товарів, які ввозяться до США.

Співвідношення (K/L) отримало назву "статистика Леонтьева" (Leontief Statistic). Згідно з цим співвідношенням країна може вважатися капіталонасиченою, якщо (Kx/Lx) / (Km/Lm) > 1, і праценасиченою, якщо (Кх /Lх ) / (Kм/Lм) < 1.

Результат, отриманий Леонтьєвим, виявився парадоксальним: у 1947 р. США  продавали іншим країнам працемісткі (а не капіталомісткі) товари в обмін на відносно капіталомісткі (а не працемісткі). Ключовий параметр (Кх /Lх ) / (Kм/Lм) становив лише 0,77, тоді як згідно з теорією Хекшера — Оліна він повинен бути набагато більшим від одиниці.

Парадокс Леонтьева (Leontief Paradox): теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера — Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені — працемістку.

Сам Леонтьев та інші економісти робили численні спроби пояснити цей  парадокс. У 1956 р. Леонтьев повторив свої розрахунки, використовуючи дані за 1951 p., який був роком завершення післявоєнного відновлення економіки США. Американський експорт знову виявився менш капіталомістким порівняно з американським імпортом, але лише на 6 %. Для 1962 р. результат був ще парадоксальнішим: американський експорт виявився на 27 % менш капіталомістким порівняно з імпортом. Аналіз експортно-імпортних операцій Японії за 1959 р. показав, що Японія, яка у 50-ті pp. була праценадлишковою країною, експортує капіталомісткі та імпортує працемісткі товари. Індія, яка має надлишок робочої сили, експортувала, за опублікованими у 1962 р. даними, у цілому працемісткі товари, але її експорт у США був капіталомісткішим. Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьева, вчені почали вводити в модель Хекшера — Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Наприклад, один і той  самий продукт може вироблятися  на основі різної технології — з високими затратами праці або капіталу, іншими словами, він може бути працемістким у праценадлишковій країні та капіталомістким — у капіталонадлишковій країні. США виробляють пшеницю капіталомістким способом (високий рівень механоозброєності праці) завдяки надлишку дешевого капіталу відносно трудових ресурсів. В Україні та ж пшениця виробляється з використанням меншої кількості машин, тому що держава має багато дешевих трудових ресурсів. Той факт, що продукція може вироблятися різними методами, є одним із пояснень парадокса Леонтьева.

Необхідність введення кваліфікованої праці як самостійного фактора виробництва  була доведена американським вченим Дональдом Кісінгом (Donald Keesing). У дослідженні, опублікованому у 1966 p., він дійшов висновку, що характер та напрямок міжнародної торгівлі для групи готових виробів визначаються надлишком кваліфікованої та некваліфікованої праці. За основу для розроблення теорії він взяв дані перепису населення США 1960 p. Робоча сила у досліджуваних галузях промисловості була поділена на 7 груп залежно від кваліфікації, починаючи від "вчених та інженерів" та закінчуючи "некваліфікованими робітниками". Підрахунки Кісінга показали високий рівень "кваліфікаційної насиченості" товарів, які експортуються із США, порівняно з рівнем імпортних товарів. Професійна підготовка та освіта потребують капітальних вкладень, які не виявляються у традиційних показниках капіталу, включаючи тільки вартість обладнання та конструкцій. Якщо трохи змінити теорію Хекшера — Оліна, врахувавши різноманітні групи робочої сили та капіталу, вкладеного у підготовку цих груп, теорія співвідношення факторів виробництва залишається правильною. В експорті США відображається вища частка праці спеціалістів, наприклад, вчених та інженерів, отже, США використовують свої надлишкові фактори виробництва, а саме капітал, вкладений у підготовку цих груп. Імпорт США виробляється низькокваліфікованою робочою силою. Той факт, що робоча сила не є однорідним товаром, є ще одним поясненням парадокса Леонтьева.

Наступним поясненням парадокса  Леонтьева є те, що США імпортують значну кількість сировини, видобування  якої вимагає значних затрат капіталу. Якщо американські експортні товари потребують значної кількості такої  сировини, це робить експорт США  капіталомістким. Американець Джеймс Хартіген (James Hartigan) повторив розрахунки Леонтьева на базі даних тих самих  років, але виключив галузі, які значною  мірою залежать від капіталомісткої  сировини. Результати показали, що парадокс зник, теорія Хекшера — Оліна  виявилася справедливою. Ще одне пояснення парадокса Леонтьева у 1971 р. дав американський економіст Роберт Белдвін (R. Baldwin), який врахував існування американського імпортного тарифу. Цей тариф вводився для того, щоб захистити від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перерахунки, зроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьева на 5 %, але не скасовує його зовсім.

Висновки

1.Численні емпіричні тести  як підтверджували, так і заперечували теорію Хекшера — Оліна.

2.Парадокс Леонтьева полягає  у тому, що всупереч теорії праценадлишкові країни експортують капіталомістку продукцію, а капіталонадлишкові — працемістку.

3.Парадокс Леонтьева не  відповідав на численні запитання,  а багато інших тестів, враховуючи  кваліфікаційний склад робочої  сили й інші фактори та охоплюючи великі групи країн, підтвердили справедливість теорії Хекшера — Оліна.

4.Парадокс Леонтьева застерігає  від прямолінійного використання  теорії Хекшера — Оліна у  практиці міжнародної торгівлі.

5.Теорія Хекшера —  Оліна разом з доданими пізніше уточненнями залишається одним із головних інструментів аналізу міжнародної торгівлі та її впливу на розподіл і перерозподіл доходів.

2. Фінансові умови контракту

До фінансових умов контракту  належать способи платежу; форми  розрахунків і засоби розрахунків.

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару стосовно моменту його фактичної  поставки. У зовнішньоторговельних  операціях існують три способи  платежу: готівкою, авансовий і у кредит.

Платіж готівкою у міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично тут не застосовуються. Поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому і кредитному способам платежу.

Готівковий платіж залежно  від обраної сторонами в контракті форми розрахунків здійснюється, якщо дотримано одну з таких умов: імпортер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження; імпортер одержав телеграфне повідомлення про закінчення відвантаження товару; імпортер отримав комплект документів, передбачених у контракті; імпортер отримав комплект документів і право відстрочки оплати на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару. Звичайно, що для експортера найвигіднішою буде перша умова, а для імпортера - остання.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обговорених у  контракті сум до передання товаророзпорядчих  документів і самого товару в розпорядження  покупця, а найчастіше - під час і навіть до початку виконання замовлення.

З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з другого - забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом, і, якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання замовленого товару, експортер може використовувати аванс для відшкодування своїх збитків.

Аванс може надаватися у  грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (давальницька сировина). Аванс у грошовій формі визначається у відсотках від контрактної вартості замовлення. Найчастіше аванс становить 15-20 % від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту.

Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті через якийсь час після поставки товару. Таким чином, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. Оскільки одна фірма дає кредит іншій, такий кредит називається ще і фірмовим товарним кредитом.

Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, наданий покупцю одноразово, звичайно не перевищує 10 % від капіталу покупця. Проте фактично така межа залежить від фінансового стану покупця, ділових відносин між партнерами тощо.

Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80-85 %, іншу частину покупець виплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов'язання за контрактом.

За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (від  одного до п'яти років) і довгострокові (від п'яти до десяти років і більше). У контракті обумовлюються вартість кредиту, виражена у відсотках річних, термін використання кредиту, термін погашення кредиту, пільговий період, протягом якого не відбувається погашення процентів за кредит та інші умови.

Форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ  - це доручення клієнта банку  перерахувати грошові кошти на  користь іншої особи. У міжнародних  розрахунках банк здійснює переказ  коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, в якій одержують кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

      -     o боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

• o рекламацій за постачання неякісної продукції;
• o авансових платежів;
• o розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів така: 1) експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом; 2) імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.

2. Розрахунки за відкритим  рахунком полягають у продажу  товарів у кредит, при цьому  в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.