Митна політика і митна безпека України

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Марта 2012 в 00:04, реферат

Описание работы

Митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Головним завданням митної політики є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах.

Содержание работы

1. Вступ
2. Правове регулювання митної політики України
3. Проблеми формування чіткої митної політики держави.
4. Структура, функції та організація діяльності митної служби України
5. Проблеми митного контролю в Україні та способи їх вирішення
6.Умови та чинники забезпечення митної безпеки
7.Список літератури

Файлы: 1 файл

митна полытика.docx

— 62.19 Кб (Скачать файл)

У загальному розумінні "національна  безпека – це державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих  для збереження чи зміцнення життєво  важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує захи­щеність інтересів  народу й держави, суспільства та кожного його члена".

У залежності від об'єктного  складу (особи, суспільства або держави, що є об'єктом загрози) ми можемо класифікувати: міжнародну безпеку, національну  безпеку (безпеку держави), особисту безпеку (безпеку конкретної особи) та суспільну безпеку (безпека невизнаного  кола осіб). У залежності від сфери суспільних відносин, що є об'єктом загрози, ми можемо виділити: військову, економічну, політичну, екологічну, санітарно–епідеміологічну, культурну, інформаційну, технологічну, ядерну, пожежну, безпеку дорожнього, залізничного та повітряного руху, безпеку мореплавства та деякі інші види безпеки.

Конкретний зміст національної безпеки має діалектичну природу і визначається характером наявної чи можливої загрози чи загроз, тим самим актуалізуючи певні її складові: військові, екологічні, політичні тощо. Проблема національної безпеки конкретної держави носить індивідуальний характер і напряму залежить на тільки від теперішнього геополітичного становища країни але й від історичних, політичних та правових аспектів виникнення та розвитку країни протягом усього її існування (особливо це характерно для "молодих", таких як Україна, країн). Подібні аспекти включають у себе характер та зміст основної національної ідеї, наявність історичних загроз та супротивників у вигляді сусідніх країн. Для прикладу можна навести Францію, частина ядерних сил стримування якої була націлена на територію Федеративної Республіки Німеччини, що вважалася однією з найбільш вірогідних супротивників до початку 90–х pp., і це, не дивлячись на те, що з середини 50–х pp. обидві країни були членами НАТО, Європейського Економічного Союзу і не мали територіальних претензій.

У цілому, політика національної безпеки держави спрямована на зменшення  та уникнення наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави  у відповідності до її цілей і  є частиною національних інтересів  держави. Характеризуючи поняття національних інтересів, необхідно усвідомлювати, що інтерес взагалі – це "об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети". Ми маємо можливість визначити таку структуру інтересу: конкретні об'єктивні умови існування суб'єкту цього інтересу, суб'єктивна система цінностей, яка обумовлює конкретні завдання та необхідність їх досягнення і, нарешті, конкретна ціль (завдання) що стоїть перед суб'єктом. Таким чином, у той час, як зміст національної безпеки виражається в стані захищеності держави, її громадян та їх життєво важливих інтересів від різного роду загроз, поняття національних інтересів якраз і відбиває зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства і держави на конкретно–історичному етапі розвитку. Національні інтереси можна визначити як "інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави, як компроміс у поєднані запитів кожної людини і суспільства в цілому".

Державна політика завжди виражає і представляє певний спільний інтерес, і митна політика як складова її частина є виключенням. У формуванні митної політики виражаються  інтереси держави та суспільства  в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних  осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових справ по заявах суб'єктів господарської діяльності).

Категорія національних інтересів  носить системний характер в тому розумінні, що з одного боку вона є  основою для визначення цілей  і напрямків державної політики та діяльності органів публічної  влади і політичної системи в  цілому, а з іншого – в тому, що сам зміст національних інтересів формується в процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх і внутрішніх об'єктивних факторів, у формуванні змісту національних інтересів приймають участь всі інститути держави, суспільства, окремі громадяни. Подібна ситуація вимагає комплексного підходу до формування національних інтересів та характеризує його як досить складний процес, оскільки при визначенні єдиної загальнонаціональної системи потреб (інтересів) необхідне врахування інтересів і потреб різних за характером суб'єктів (держави в цілому, її органів та інститутів, суспільства, суспільних індивідів). Нерідко подібні інтереси можуть бути радикально протилежними і можуть вступати в конфлікт. Для уникнення таких конфліктів і необхідне існування базових національних та державних цінностей, які, як правило, формалізуються в нормах головних законодавчих актів держави. Вперше у законодавчій практиці України питанню національної безпеки та національних інтересів було приділено увагу в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Зокрема, розділи VII та IX Декларації були присвячені питанням екологічної та зовнішньої і внутрішньої безпеки відповідно, хоча необхідно зазначити, що питання безпеки в цьому нормативно–правовому акті не були достатньо розроблені, і в першу розглядалися питання системи державних органів щодо забезпечення відповідних видів безпеки. Але це був документ, так би мовити, перехідного періоду.

Згаданий комплексний  підхід та досягнення консенсусу щодо визначення конкретних національних інтересів передбачає урахування багатьох політико–правових, економічних, історичних, моральних факторів. Основою національних інтересів, як вже говорилося вище, є триєдина система, що включає в себе національну ідею, головні цілі та прагнення (потреби) суспільства. Нормативно–правовий вираз подібних цілей і прагнень ми можемо знайти в Конституції України, яка в даному випадку виступатиме в якості суспільного договору. У преамбулі Конституції зокрема сказано, що Верховна Рада України приймає цю Конституцію – Основний Закон України, "від імені Українського народу, громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями". Цю заяву ми можемо розглядати як визначення головних державних і–суспільних цінностей, які також знайшли своє закріплення в інших правових нормах Основного Закону як, наприклад, до базових національних цінностей ми можемо віднести збереження суверенітету та незалежності, демократичний розвиток, соціальну спрямованість держави, додержання , принципу верховенства права (ст. ст. 1 та 8 Конституції") і забезпечення унітарного державного устрою, цілісності та недоторканості державної території (ст. 2 Конституції") республіканської форми правління та принципу розподілу влад (ст. ст. 5 та 6 Конституції), захист людини, її життя і здоров'я честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності (ст. 3 Конституції). Додержання подібних базових принципів при визначенні головних національних інтересів та напрямів державної політики є конче необхідним саме для молодої держави, якою є Україна, оскільки вона ще не має сталої політичної та правової системи, яка мала б забезпечити стабільність та спадкоємність її розвитку.

4.Структура, функції та організація діяльності митної служби України

 

Безпосереднє керівництво  митною справою здійснює спеціально уповноважений центральний орган  виконавчої влади – Державна митна  служба України (Держмитслужба), яку  було створено Указом Президента України  «Про державну митну службу України» від 29 листопада 1996 р. Держмитслужба  стала правонаступником ліквідованого  Державного митного комітету України.

 

Правовий статус Держмитслужби  закріплено в Положенні про неї, затвердженому Указом Президента України від 24 серпня 2000 р. Держмитслужба, здійснюючи безпосереднє керівництво митною справою в Україні, захищає економічні інтереси України, сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечує додержання законодавства про митну справу, здійснює заходи щодо запобігання контрабанди та порушення митних правил, веде разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України, співпрацює відповідно до міжнародних договорів і законодавства України з митними та іншими органами іноземних держав, міжнародними організаціями в митній сфері, керує діяльністю органів митної служби, створює, реорганізує та ліквідує в установленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління й організації, установи та навчальні заклади, реалізує в межах своєї компетенції державну кадрову політику.

 

Складовою частиною системи  митних органів є регіональні  митниці. Регіональна митниця є  митним органом, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї  компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України  з питань митної справи, керівництво  і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.

 

Регіональна митниця є  юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та положення, яке затверджується наказом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

 

Створення, реорганізація  та ліквідація регіональних митниць здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

 

Керівник регіональної митниці  призначається на посаду та звільняється з посади керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

 

Наступною ланкою митної системи  є митниці. Митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання  законодавства України з питань митної справи, справляння податків і  зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

 

Митниця є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та положення, яке затверджується наказом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

 

Митниця підпорядковується регіональній митниці та спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи або спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи безпосередньо.

 

Створення, реорганізація  та ліквідація митниць здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Митниця діє в межах території, що визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

 

У складі митниці в пунктах  пропуску через митний кордон України  та на інших об’єктах чи територіях із значним обсягом зовнішньоекономічних операцій можуть створюватися митні  пости на правах структурного підрозділу митниці.

 

Керівник митниці призначається  на посаду та звільняється з посади керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

 

Для забезпечення виконання  регіональними митницями та митницями  завдань, визначених Митним Кодексом та іншими законами України, можуть створюватися митні пости. Митний пост є структурним  підрозділом регіональної митниці, митниці, який безпосередньо здійснює митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

 

Митні пости створюються  в міру необхідності у населених  пунктах, на залізничних станціях, в  аеропортах, морських та річкових портах та інших об’єктах, розташованих у зоні діяльності регіональної митниці, митниці.

 

Типове положення про  митний пост затверджується наказом  спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

 

Створення, реорганізація  та ліквідація митних постів здійснюються спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади в галузі митної справи за поданням відповідної  регіональної митниці, митниці. Керівник митного поста призначається  на посаду і звільняється з посади керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  в галузі митної справи.

 

У межах бюджетних коштів, передбачених для утримання митної служби України, виключно для забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, можуть створювати експлуатаційні, транспортні, інформаційно-аналітичні, кінологічні спеціалізовані установи та освітні організації.

 

Створення, реорганізацію  та ліквідацію спеціалізованих митних установ і організацій здійснює Держмитслужба. Зокрема, в митній службі України створюють Центральну митну лабораторію, яка є спеціалізованою митною установою, та митні лабораторії, які є структурними підрозділами регіональних митниць, митниць. Положення про лабораторії затверджує Держмитслужба.

 

Центральна митна лабораторія, митні лабораторії мають право  на здійснення експертної діяльності в межах питань, віднесених до компетенції  митної служби. Центральна митна лабораторія  здійснює також науково-методичне  керівництво митними лабораторіями.

 

Спеціальним підрозділом митних органів, який здійснює боротьбу з порушенням митних правил, охороняє територію, будівлі, споруди та приміщення митних органів, охороняє й супроводжує товари та транспортні засоби, забезпечує охорону зон митного контролю, є митна варта.

 

Керівництво підрозділами митної варти здійснює керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, а в регіональних митницях і митницях – відповідно керівники цих митних органів.

 

Щодо класифікації функцій  митних органів серед науковців  немає єдиного підходу. Наявність досить значної кількості точок зору стосовно даного питання свідчить про відсутність у сучасній юридичній літературі єдиного підходу до вибору критеріїв, за допомогою яких здійснюється класифікація митних органів. З позиції теорії державного управління та науки адміністративного права, вважаємо, що всі функції, здійснювані митними органами, залежно від змісту, характеру та обсягу впливу можна поділити на загальні та специфічні. У загальних функціях митних органів безпосередньо відбивається владно-організуюча сутність управління, вони відповідають найбільш загальній меті діяльності керівного суб’єкта. До таких функцій належать: прогнозування, планування, організація, розпорядництво, керування, регулювання, контроль, координація, облік та інформування. Специфічні функції митних органів віддзеркалюють особливий зміст окремих впливів, обумовлених специфікою правовідносин у царині митної діяльності.

 

Деталізуючи функції митних органів залежно від їх значення, можна виокремити основні та допоміжні  функції. Основні функції митних органів розкривають сутність управлінської діяльності митних органів та їх суспільне призначення, тобто це функції, для виконання яких власне, й створена система митних органів. До основних функцій митних органів можна зарахувати:

1) Фіскальна. Є однією  з провідних. Ця функція полягає  в поповненні доходної частини  бюджету за рахунок сплати  мита та інших митних платежів, які стягуються за митне оформлення  предметів, осіб та транспортних  засобів. Фіскальна функція має  важливе значення, бо від її  виконання залежать показники  ефективності дії митних органів.  Як свідчить статистика митні органи України виконують цю функцію в повному обсязі, не дивлячись на економічну та політичну ситуацію в Україні.

Информация о работе Митна політика і митна безпека України