Монетарна політика

ЗМІСТ

 

Вступ                                                                                                                      

1 Сутність та визначення монетарної політики

2 Види монетарної політики                                       

3 Методи контролю та інструменти монетарної політики.                              

Висновки                                                                                                                 

Перелік літератури                                                                                               

 

ВСТУП

 

Одним з необхідних умов ефективного розвитку народного господарства в рамках змішаної економіки є формування чіткого механізму кредитно-грошового регулювання. Кредитно-грошова (монетарна) політика держави - дуже демократичний інструмент впливу на змішану економіку, що не порушує суверенітету більшості суб'єктів системи бізнесу.

В ідеалі кредитно-грошова політика повинна забезпечувати стабільність цін, повну зайнятість і економічне зростання - такі її вищі і кінцеві цілі. Однак на практиці з її допомогою доводиться вирішувати вужчі, що відповідають насущним потребам економіки країни завдання. Залежно від конкретних умов, що склалися в тій чи іншій економічній системі, визначаються пріоритетні напрями докладання монетарних методів. Але не можна забувати про те, що кредитно-грошова політика надзвичайно потужний, а тому надзвичайно небезпечний інструмент. З її допомогою можна вийти з глибокої кризи, але не виключена і сумна альтернатива - поглиблення склалися в ринковій системі негативних тенденцій. Лише дуже зважені рішення, що приймаються на вищому управлінському рівні після серйозного аналізу ситуації, розгляду альтернативних шляхів впливу кредитно-грошової політики на економіку держави, дадуть позитивні результати.

Кредитно-грошова політика призводить до зміни значень основних макроекономічних параметрів: ВВП, інфляції, рівня безробіття. Це відбувається тому, що за допомогою монетарних методів можна змінити пропозицію грошей в економічній системі.

В якості провідника кредитно-грошової політики виступає Центральний емісійний банк держави. Впливаючи на основний об'єкт монетарної політики - грошову масу, центральний фінансовий орган відіграє одну з провідних ролей у державному регулюванні ринкової економіки.

 

1 СУТНІСТЬ ТА ВИЗНАЧЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Монетарна політика - політика держави, що впливає на кількість грошей в обігу з метою забезпечення стабільності цін, повної зайнятості населення і росту реального обсягу виробництва.

Монетарна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна).

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням бюджетної політики. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони відповідно,- на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг перед фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшити чи збільшувати кредити.

Головною функцією Центрального банку кожної країни (у США Федеральної резервної системи, в Україні - Національного банку) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкості купівельної спроможності грошей,що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика Центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, Центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ВИДИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Центральний банк з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки використовує наступні інструменти грошової політики:

1. За об'єктами впливу:

- стимулювання кредитної  емісії (кредитна експансія). Кредитна  експансія має за мету збільшення  зайнятості і підйом виробництва  шляхом збільшення пропозиції  грошей.

- стримування кредитної  емісії (кредитна рестрикція). Кредитна  рестрикція має за мету запобігання  економічної кризи і зниження  темпів інфляції шляхом обмеження  пропозиції грошей.

2. За характером параметрів.

- кількісні інструменти  впливають на стан кредитних  можливостей комерційних банків.

- якісні інструменти - пряме  регулювання банківських кредитів.

3. За формою впливу:

- адміністративні (прямі) інструменти - у формі директив, інструкцій  від НБУ, мета яких - обмежити сферу  діяльності кредитних установ (лімітне  кредитування для окремих банків,пряме  регулювання процентної ставки,ліміти  на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям);

- ринкові (непрямі) інструменти - способи впливу НБУ на грошову  пропозицію шляхом формування  певних умов грошовому ринку  та ринку капіталів.

4. За строками впливу:

- короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються  проміжні цілі грошово-кредитної  політики;

- довгострокові інструменти  діють від одного року і  більше з метою фінансової  стабілізації та сприяння довгостроковому  економічному зростанню.

До основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки (дисконтна політика), зміна норми обов'язкових резервів.

Операції на відкритому ринку-найбільш важливий інструмент, з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, не фінансовими організаціями і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Якщо НБУ продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, не фінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ- гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, в інвестуванні знизиться. Це так звана політика «дорогих» грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд,здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції то грошово-кредитний механізм діє, у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, не фінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика « дешевих» грошей.

Комерційні банки, не фінансові організації і населення погоджуються на купівлю урядових цінних паперів, тому що ціни облігацій і відсоткові ставки знаходяться в оберненій залежності. НБУ продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою ціною. Отже НБУ здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей.

Змінюючи мінімальну обов'язкову норму, НБУ також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Уперше норми банківських резервів були введені у США в 1913р., їх увели і в інших країнах, зокрема у Німеччині (1948р.), Франції (1979р.). Норми обов'язкових резервів у різних країнах не однакові. Найвищий їх рівень в Італії, Австрії (25%), та Іспанії (17%). В Японії норма резервування коливається в межах 0,125-2,5%, в Англії резервних вимог практично немає. Збільшення норми резерву призводить до скорочення грошової пропозиції та підвищення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає резервну норму, НБУ здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей.

Слід зауважити, що зміна резервної норми - досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього інструменту потребує обережності. Це пояснюється тим, що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором:

Навіть незначні зміни цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовуються лише в крайніх випадках. Для простого корегування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють.

В країнах зі стабільною економікою, що характеризується високим ступенем розвитку ринкових відносин, резервні вимоги комерційних банків, як монетарний інструмент управління грошово-кредитним ринком, відіграють незначну роль. В Україні обов'язкові резерви в період 1997-1998р. були домінуючими серед інструментів монетарної політики.

 

 

 

 

 

3 МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ТА ІНСТРУМЕНТИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

В світовій економічній практиці використовують наступні інструменти регулювання грошової маси в обігу:

- операції на відкритому  ринку - на вторинному ринку казначейських  цінних паперів;

- політика облікової ставки - регулювання проценту по займах  комерційних банків у центрального  банка;

Операції на відкритому ринку.

В цей час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або вливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідти.

Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком, спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Банківська облікова ставка.

Облікова ставка - це відсоток, під яким Національний банк надає кредити комерційним банкам. Він може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Національний банк скорочує резерви комерційних банків. В результаті у них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

Спрямування зміни облікової ставки Національного банку в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики та мети регулятивного процесу, спрямованого на обмеження чи розширення кредитних можливостей банківської системи країни.

Крім того, що облікова ставка Національного банку позначається на кредитній активності комерційних банків та на співвідношенні між попитом і пропозицією на грошовому ринку, вона має вплив:

- на динаміку кон'юнктури на ринку цінних паперів. При підвищенні ставок НБ курсова вартість цінних паперів може знижуватися, оскільки попит на них на ринку скорочується як з боку банківських установ, так і з боку всіх інших економічних агентів;

- на депозити. Зменшення облікової ставки зменшує привабливість цього виду активів для населення, спонукаючи його збільшувати споживчі витрати, що в обох випадках може мати стимулюючий вплив на динаміку ВВП. У разі ж зростання облікової ставки зазначені тенденції набувають протилежного спрямування;

- на приток іноземних капіталів. Облікова ставка в разі її підвищення може виступати одним з факторів стимулювання притоку іноземних капіталів у країну.