Безпека абсолютна та відносна, аксіоми небезпеки

Біоіндикація - це оцінка стану довкілля за реакцією живих організмів. Залежно від властивостей використовуваного біоіндикатора розрізняють специфічну і неспецифічну біоіндикацію. Коли різні антропогенні фактори викликають відповідні реакції, то мова йде про неспецифічну біоіндикацію. Якщо зміни, що відбуваються, можна пов'язати тільки з одним фактором, то йдеться про специфічну біоіндикацію. В якості біоіндикаторів використовують тварин, рослини, бактерії, віруси.

Біоіндикатори - це живі організми, за наявністю, станом і поведінкою яких можна робити висновки про ступінь зміни довкілля, у тому числі про наявність забруднюючих речовин. Живі індикатори мають істотні переваги, вони підсумовують усі без винятку біологічно важливі дані про забруднення, вказують швидкість змін, що відбуваються, шляхи і місця накопичень в екосистемах різних токсикантів, дозволяють судити про ступінь шкідливості певних речовин для живої природи й людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 2.

 
1. Землетрус, фактори ураження, що утворюється  при його прояві, їх характеристика  та параметри оцінки ступені  небезпеки.

Землетрус – короткотривалі, раптові струси земної кори, викликані перемінним переміщенням мас гірських порід у надрах Землі, чому сприяє порушення розтяжності осередка гірських порід і виникнення сейсмічних хвиль; під час сильних землетрусів, на поверхні Землі часто виникають щілини, скиди, зсуви, цунамі; часом землетруси спричинюють великі руйнування.

Ті місця, в яких стикаються між собою тектонічні плити (з них складається земна кора), є сейсмічно небезпечними зонами, тобто рух плит уздовж їхніх границь супроводжується землетрусами. Землетруси з особливо важкими наслідками відбуваються там, де дві тектонічні плити не просто труться одна об одну, а зіштовхуються. Це причина найбільш руйнівних землетрусів. Вчені геофізики виділили два головних сейсмопояси:Середземноморський, що охоплює південь Євразії від Португалії до Малайського архіпелагу, та Тихоокеанський, що оперезує береги Тихого океану. Вони включають молоді гірські пояси: Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, Гімалаї, Крим, Кордильєри, Анди, а також рухомі зони підводних океанів, материків.

Коливання земної кори передається сейсмічними хвилями. Найсильніші вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.

Для реєстрації землетрусів зроблено дві шкали. До 30-х років XX ст. сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками – за так званоюшкалою Меркаллі. Зараз для визначення сили землетрусу користуються більш досконалим засобом. Ідею подав 1935 р. американський сейсмолог Ч.Ріхтер. Він запропонував визначати силу землетрусу за 12-бальною шкалою. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій ґрунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою один бал (табл. 4.1).

В європейських країнах для визначення інтенсивності землетрусів використовується 12-бальна шкала MSK-64. Умовно землетруси за цією шкалою поділяються на:

• слабкі – 1–3 бали;

• помірні – 4 бали;

• достатньо сильні – 5 балів;

• дуже сильні – 7 балів;

• руйнуючі – 8 балів;

• спустошуючі – 9 балів;

• знищуючі – 10 балів;

• катастрофічні – 11 балів;

• дуже катастрофічні – 12 балів.

Основними характеристиками землетрусів є:

• глибина осередка,
• магнітуда,
• інтенсивність енергії на поверхні землі.

Глибина осередка землетрусу зазвичай перебуває в межах від 10 до 30 км, в деяких випадках вона може бути значно більша. Магнітудахарактеризує загальну енергію землетрусу і є логарифмом максимальної амплітуди зміщення ґрунту в мікронах, яка вимірюється за сейсмограмою на відстані 100 км від епіцентру. Магнітуда за Ріхтером вимірюється від 0 до 9 (найсильніший землетрус).

Інтенсивність – це показник наслідків землетрусів, який характеризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психогенного впливу; це міра величини стану ґрунту.

Розглядаючи уражаючі фактори землетрусу, слід відзначити, що основний збиток завдається у результаті впливу не первинних факторів, що породжуються земною стихією, – коливаннями ґрунту і тріщинами, що в ньому утворюються, – а повторними, які виникають під впливом первинних: руйнуваннями, пожежами, повенями тощо.

При землетрусах високої бальності можливі масові ураження населення, у тому числі травми різного ступеня, порушення нормальних умов життєдіяльності людей, руйнування окремих об'єктів і систем інфраструктури.

 

2. Осередок ураження, що утворюється при землетрусі: характеристика, порядок виявлення та оцінки.

Більшість землетрусів зосереджена у двох протяжних, вузьких зонах. Одна з них обрамляє Тихий океан, а друга тягнеться від Азорських островів на схід до Південно-Східної Азії. Тихоокеанська сейсмічна зона проходить уздовж західного узбережжя Південної Америки. У Центральній Америці вона розділяється на дві гілки, одна з яких йде вздовж острівної дуги Вест-Індії, а інша продовжується на північ, розширюючись у межах США, до західних хребтів Скелястих гір. Далі ця зона проходить через Алеутські острови до Камчатки і потім через Японські острови, Філіппіни, Нову Гвінею й острови південно-західної частини Тихого океану до Нової Зеландії й Антарктики.

Друга зона від Азорських островів простягається на схід через Альпи й Туреччину. Виділяється також зона меншого розміру в центральній частині Атлантичного океану, що простягається вздовж Серединно-Атлантичного хребта. Існує ряд районів, де землетруси відбуваються досить часто. До них належать Східна Африка, Індійський океан, у Північній Америці долина р. Св.Лаврентія і північний схід США. Іноді в районах, що прийнято вважати неактивними, відбуваються сильні землетруси, як, наприклад, у Чарльстоні (шт. Південна Кароліна) у 1886 р.

Для підвищення точності прогнозу землетрусів необхідно краще уявляти механізми нагромадження напруження у земній корі, крипу і деформацій на розламах, виявити залежності між тепловим потоком з надр Землі й просторовим розподілом землетрусів, а також встановити закономірності повторюваності землетрусів у залежності від їхньої магнітуди. У багатьох районах земної кулі, де існує ймовірність виникнення сильних землетрусів, ведуться геодинамічні спостереження з метою виявлення провісників землетрусів, серед яких заслуговують на особливу увагу зміни сейсмічної активності, деформації земної кори, аномалії геомагнітних полів і теплового потоку, різкі зміни властивостей гірських порід (електричних, сейсмічних і т. ін.), геохімічні аномалії, порушення водного режиму, атмосферні явища, а також аномальне поводження комах й інших тварин (біологічні провісники).

3. Регіональний комплекс природних загроз.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморськата Південно-Азовська. У сейсмічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим. На теренах Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6-7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах Тячів-Сигет, Мукачево-Свалява. Закарпатська сейсмоактивна зона характеризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній частині земної кори на глибинах 6-12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 балів. Шестибальні землетруси зафіксовані також у Прикарпатті (Буковина). Прикарпаття відчуває вплив від району Вранча (Румунія). В 1974—1976 роках тут мали місце землетруси інтенсивністю від З до 5 балів. Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками землетрусів в масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румуни. Починаючи з 1107 року до цього часу там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів. Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає-з півдня Кримський півострів. Осередки сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах 20-40 км та 10-12 км на відстані 25-40 км від узбережжя з інтенсивністю 8—9 балів. За останні два століття на Південному узбережжі Криму зареєстровано майже 20О землетрусів від 4 до 7 балів. Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5—6 балів Крім того, за палеосейсмотектонічними та археологічними даними встановлено сліди давніх землетрусів інтенсивністю до 9 балів з періодичністю близько  одного разу на 1000 років. У платформній частині України виділено ряд потенційно сейсмотектонічних зон з інтенсивністю 4-5,5 балів. За інженерно-сейсмічними оцінками приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, і у зв'язку з чим було визначено, що в окремих районах 30—50% забудови не відповідає сучасному рівню сейсмічного та інженерного ризику. Попередити-землетруси точно поки що неможливо. Прогноз справджується лише у 80 випадках і має орієнтовний характер Серед всіх стихжних лих за даними ЮНЕСКО землетруси займають перше місце в світі за заподіяною економічною шкодою і кількістю загиблих.