Процедури та техніки на різних етапах консультативної взаємодії

ПРОЦЕДУРИ ТА ТЕХНІКИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ    

ПРОЦЕДУРИ ТА ТЕХНІКИ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ  ВЗАЄМОДІЇ 

Під процедурами в психологічному консультуванні прийнято розуміти групи прийомів ведення спеціалістом клієнта, об’єднані за цільовим призначенням, з допомогою яких вирішується одне із завдань того чи іншого етапу. Тобто, на думку Р.Нємова, від продуманості процедур психологічного консультування безпосередньо залежить його результат . Хоча, цитуючи Р.Кочюнаса, що модель, процедури і техніки, допомагають лише краще зрозуміти, як відбувається конкретний консультативний процес .

Кожній процедурі відповідають певні техніки – спеціальні прийоми, що застосовуються консультантом для вирішення завдань процедур на кожному із цих етапів психологічного консультування. Хоча, та чи інша техніка може бути доречною і в інших процедурах й етапах консультативної взаємодії. Таким чином, під технікою психологічного консультування розуміють спеціальні прийоми, які психолог-консультант, діючи у межах тих чи інших процедур консультування, використовує для наповнення цих процедур на кожному із етапів психологічного консультування. Техніка психологічного консультування може бути універсальною, тобто такою, що однаково може застосовуватися на кожному етапі психологічного консультування, та специфічною, тобто такою, що підходить для того або іншого етапу, певної процедури етапу психологічного консультування .

ЕТАП  ПЕРШИЙ «ПОЧАТОК РОБОТИ»

 ПРОЦЕДУРА  ПЕРША: ЗУСТРІЧ З КЛІЄНТОМ 

Як ми визначили, першим етапом у психологічному консультуванні буде етап, який умовно можна назвати «початок роботи». Першою процедурою цього етапу є зустріч з клієнтом. Як зазначає Р.Нємов: «Процедура зустрічі клієнта включає в себе спеціальні дії, що здійснюються психологом-практиком під час зустрічі клієнта, включаючи привітання з ним, проведення на місце, де він повинен знаходитися у період проведення консультування. До цієї процедури відноситься також вибір самим психологом місця свого знаходження під час початку розмови з клієнтом, прийоми встановлення психологічного контакту консультанта з клієнтом, перші слова, які вимовляє психолог-консультант, починаючи свою розмову з клієнтом».

ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ВСТАНОВЛЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ЕМОЦІЙНОГО НАСТРОЮ КЛІЄНТА

Друга процедура першого  етапу: встановлення позитивного емоційного настрою клієнта .

Вона починається з  перших секунд зустрічі. Контакт являється  фундаментом стосунків психолога  і клієнта, без якого не відбудеться ефективна робота .

Встановити контакт –  це означає створити бажану, довірливу  і безпечну атмосферу, яка б дозволила  клієнту почувати себе комфортно  і достатньо вільно у присутності  консультанта. Така атмосфера допоможе клієнту найбільш краще відчути  свої почуття і переживання, звернутися до власного досвіду і різноманітних ситуацій (іноді дуже болячих і травматичних) без страху бути незрозумілим чи почути у свій бік осудження.

Уміння встановлювати  контакт із самими різними людьми – професійне уміння психолога. Ця здатність у більшості залежить від внутрішніх установок самого психолога-консультанта, який надає допомогу, і від індивідуальних властивостей, як вроджених, так і набутих. Серед найбільш важливих особистісних якостей, які сприяють встановленню та підтриманню контакту, можна виділити наступні: доброзичливість, відкритість, життєрадісність, ввічливість і фактичність.

 

ПРОЦЕДУРА ТРЕТЯ:  ЗНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ БАР’ЄРІВ

Процедура: зняття психологічних бар’єрів. Безумовно, що клієнт переживає хвилювання, зняти яке допоможуть спеціальні техніки. Перш за все, можна надати можливість клієнту побути певний час наодинці. Наприклад, вибачившись, попросити декілька хвилин для «завершення» якої-небудь справи («справу» придумайте самі). Легка, спокійна музика також буде сприяти створенню позитивної атмосфери. Знімають психологічну напругу розмірені рухи рук. З цією метою можна дати клієнту в руки предмет (книгу, журнал, іграшку) чи під приводом допомоги попросити що-небудь зробити.

ЕТАП  ДРУГИЙ. ЗБРІР ІНФОРМАЦІЇ

ПРОЦЕДУРА ПЕРША:

ДІАГНОСТИКА ОСОБИСТОСТІ  КЛІЄНТА

Процедура перша: діагностика особистості клієнта. У межах цієї процедури застосовуються техніки: бесіда, спостереження, тести.

ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ПРОЯСНЕННЯ СУТІ ПРОБЛЕМИ КЛІЄНТА, ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО РЕСУРСІВ 

Процедура друга: прояснення суті проблеми клієнта, визначення його ресурсів. Основні техніки: діалог, слухання (ці техніки є присутніми на всіх етапах психоконсультативної взаємодії).

Діалог. Визначається як мовне спілкування між двома і більше людьми, передбачаючи обмін репліками. У широкому розумінні реплікою вважається і відповідь у вигляді дії, жесту, мовчання. Грунтується на традиції усного інтелектуального спілкування у Стародавній Греції. У її витоках знаходиться діяльність Сократа, яка, крім цього, знайшла своє відображення у психотерапевтичній методиці «Сократівський діалог». В основі цієї методики знаходиться логічна аргументація, що подається спеціалістом клієнту у вигляді запитань, які припускають тільки позитивні відповіді. При формулюванні запитань консультант свідомо ігнорує непослідовні, суперечні, бездоказові судження клієнта. У результаті клієнт планомірно підводиться до прийняття судження, яке перед цим ним не приймалося чи не розумілося .

Техніка «слухання». Ця техніка передбачає, перш за все, «чути» іншу людину, а в даному випадку – клієнта. Тобто, в процес «чути клієнта» включається не тільки сприйняття слів, що вимовляються, але й фону, на якому вони були висловлені.

Відповідно, можна виділити два аспекти слухання: вербальний і невербальний.

До вербального аспекту  відносяться безпосередньо слова, словосполучення, метафори, які вживає клієнт у своєму мовленні.

До невербального аспекту (фону) належать:

• «мова тіла» (пози, жести, міміка);
• психофізіологічні реакції (зміна кольору шкіри, частота та глибина дихання та ін.);
• голосові характеристики (тон, тембр, темп, інтонації).

ПРОЦЕДУРА ТРЕТЯ:

АКТИВІЗАЦІЯ ПАМ’ЯТІ  КЛІЄНТА

Процедура третя: активізація пам’яті клієнта. Техніки: допомога у визначенні істинних почуттів і формуванні висловлювань, психологічна підтримка клієнта, насичення пауз, провокування клієнта, конфронтація.

Для надання клієнту допомоги у визначенні істинних почуттів і  вербалізації працюють прийоми активного слухання, які були розглянуті в межах другої процедури.

Крім цього, якщо ви раніше визначили основні цінності й критерії, які керують вчинками клієнта, то вам легше буде прояснити почуття його.

До основних критеріїв і цінностей відносять :

• відсутність тривоги, проблем;
• отримання прибутку, комфорту, зручностей, новизни, задоволення;
• слідування традиціям;
• престиж;
• гарне ставлення до оточуючих (визнання).

 

 

ЕТАП  ТРЕТІЙ. СТРАТЕГІЧНИЙ

ПРОЦЕДУРА ПЕРША:

ВИЗНАЧЕННЯ МОЖЛИВИХ РІШЕНЬ 

Процедура перша: визначення можливих рішень. Техніки: інформування клієнта, порада непрямої форми, переконання, роз’яснення.

Техніка «інформування клієнта».

Кількість інформації, що надається клієнту спеціалістом у процесі консультативної сесії, перш за все, буде залежати від характеру психотерапевтичних стосунків, особистісних особливостей клієнта, змісту проблеми. Однак важливо, щоб інформація, яка надається, відповідала вимогам: доступність, конкретність й об’єктивність. Доступність і конкретність інформації визначаються тим, що дані, які повідомляються консультантом клієнту повинні, з одного боку, відповідати рівню його розвитку і, з іншого боку, виключати можливість двозначного тлумачення. Для того, щоб переконатися в правильності розуміння клієнтом наданої інформації, спеціаліст може задати декілька прояснювальних запитань.

Техніка: порада непрямої форми.

Порада – думка, висловлена кому-небудь з приводу того, як йому діяти, що робити і передбачення подальшого спільного обговорення.

Відмінність поради й надання  інформації полягає в тому, що порада висловлює особисту думку, а в інформуванні знаходиться, перш за все, безцінність.

Прямого пропонування порад  потрібно уникати.

По-перше: якою би не була правильною ваша порада, вона залишиться «чужою порадою» – людям подобається робити власні відкриття і, відповідно, будь-яка порада є вкраденою можливістю такого відкриття. Тільки коли людина сама що-небудь відкрила, це стає важливим для неї.

По-друге, даючи клієнту можливість слідувати пораді, психолог-консультант одночасно надає йому можливість приписувати невдачу спеціалісту. Якщо ж клієнт відноситься до залежного типу, то у психолога-практика вимальовується прекрасне майбутнє – до кінця своїх днів стати його «мамою», «нянею».

По-третє, наданням порад, як правило, у консультуванні не користуються, і це дарма витрачений час і зусилля.

Однак порада, що подана у  непрямій формі («Не знаю чому, але  мені пригадалася ситуація з мого життя…», «У моїй практиці був випадок…», «Мені розповідали історію…», «Один герой роману вчинив у подібній ситуації таким чином…»), може мати неабиякий психотерапевтичний ефект.

Техніка: переконання – логічна бездоганна аргументація правильності висловлюваної позиції. Як правило, повинно в основі мати факти. Застосовується при наданні порад непрямої форми як підкріплення, обґрунтування висловленої професійної позиції. Переконання повинно будуватися психологом-консультантом на рівні цього клієнта .

Техніка: роз’яснення.

Роз᾽яснення – розгорнуте конкретне пояснення консультанта проблеми клієнта. Основна ціль –  пояснити якомога доступніше думки  спеціаліста, хід його роздумів з приводу проблеми для клієнта. Може включати в себе емоційно-особистісний аспект. 

 

ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ПОГОДЖЕННЯ ПЛАНУ ДІЙ

Техніки: пошук різноманітних рішень, стимулюючі запитання, визначення алгоритму з вирішення проблеми, конкретизація очікуваного результату .

Перш ніж розробити  конкретний план з вирішення проблеми і для того, щоб цей план був  оптимальним, необхідно максимально розширити пошук можливих рішень. З цією метою можна застосувати методику  творчих рішень проблем Ділтса.

Спочатку потрібно запропонувати  клієнту придумати не менше двадцяти самих неймовірних способів вирішення  цієї проблеми (можна записувати). Потім, запропонувати клієнту вибрати оптимальний варіант вирішення проблеми (можливо, що деякі із придуманої «двадцятки» стануть елементами плану досягнення результату).

Стимулюючі запитання  доречно застосовувати упродовж всього стратегічного етапу. Особливо вони допоможуть під час другої процедури, адже, перебуваючи у соціокультурологічно обумовлених межах, клієнту, як правило, незручно проявляти творчу активність. Приклади стимулюючих запитань:

Що саме Ви можете запропонувати?

Як інакше можна це вирішити?

Що ще Ви можете придумати?

Як би Ви вирішували цю проблему, якщо б Вам було зараз десять (двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят) років?

Яке рішення запропонувала б ваша мама (батько, бабуся, тітка, дідусь і т.д.)? Що корисного Ви знайшли для себе у цьому вирішенні вашої проблеми?

Якщо спеціаліст досить уміло застосував дві попередні техніки, то алгоритм досягнення виникає природньо. Однак при його деталізації необхідно чітко прояснити, як саме розуміє клієнт кожен із етапів і яким чином збирається його реалізовувати. Це дозволить прояснити незрозумілі для клієнта моменти й ініціювати виникнення нових ідей.

Г.Колєснікова, щодо застосування цієї техніки, зазначає, що корисно також записувати цей алгоритм у двох екземплярах. На кожному із екземплярів ставлять свій підпис і психолог, і клієнт. Відповідно, один залишається у консультанта, інший віддається клієнту. Для клієнта це буде додатковим стимулом для реалізації плану в дії, а консультанта підстрахує від можливих непорозумінь .

ЕТАП  ЧЕТВЕРТИЙ. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ

ПРОЦЕДУРА: ВИЗНАЧЕННЯ СПОСОБІВ КОНТРОЛЮ ЗА РЕАЛІЗАЦІЮ НАМІЧЕНОГО ПЛАНУ 

Процедура перша: визначення способів контролю за реалізацією наміченого плану.

У межах цієї процедури  можуть використовуватися ті ж техніки, що і в межах другої процедури попереднього етапу, але тут вони спрямовані на способи контролю й оцінок очікуваного результату.

Контроль  може здійснюватися різними способами:

• клієнт може взяти всю відповідальність на себе (ідеальний спосіб у консультативній взаємодії);
• він може інформувати консультанта про реалізацію кожного пункту (використовується постконсультативний супровід);
• клієнт може інформувати тільки про досягнення кінцевого результату (види постконсультативного супроводу);
• може бути призначена додаткова консультативна сесія для відслідковування процесу реалізації наміченого плану(використовується постконсультативний супровід);
• консультант і клієнт можуть домовитися про зустріч для обговорення результатів, після повної реалізації відпрацьованого ними алгоритму (використовується постконсультативний супровід).