Системний аналіз у безпеці життєдіяльності

Самостійна робота 1

Тема: Системний аналіз у  безпеці життєдіяльності.

План

1. Системно – структурний підхід та системний аналіз.
2. Метаморфічна основи безпеки життєдіяльності.

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз. Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають в системах. Під системою розуміється сукупність взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета). 
 
Під елементами (складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Будь-які групи людей чи колективи — спільноти — єсоціальними системами. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи: «людина — природне середовище», «людина —машина», «людина —машина — навколишнє середовище» тощо. 
 
Системи мають свої властивості, яких немає і не може бути в елементів, що її складають. Ця найважливіша властивість систем, яка, зветься емерджентністю,лежить в основі системного аналізу. 
 
Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом. 
 
Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж входить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи. 
 
Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище». 
 
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» або на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини. 
 
Отже, при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих елементів впливає на інший і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. У той же час від рівня життя, здоров'я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин залежать стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку останньої. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину. 
 
Виходячи з цього, системно-структурний підхід у системі «людина — життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але й передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей. 
 
Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років XXст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».

 

 

 

 

 

 

 

 

Метаморфічна  основи безпеки життєдіяльності.

Безпека систем — це наука, яка застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів для запобігання та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та з урахуванням ефективності операцій, часу й вартості. 
 
Концепція безпеки систем уперше була використана в ракетобудуванні наприкінці 40-х років XX ст. У подальшому вона відокремилася в окрему дисципліну та використовувалась головним чином у ракетобудівних, авіабудівних та аерокосмічних об'єднаннях. До 40-х років конструктори та інженери при розробці безпечних конструкцій орієнтувалися виключно на метод спроб та помилок. Такий підхід виправдовував себе у часи, коли системи та конструкції були відносно простими. Однак з часом системи ставали все складнішими, а швидкість і маневреність літаків зростали, збільшилася ймовірність значних наслідків аварії системи або однієї з багатьох її складових. Такі чинники призвели до виникнення системного інжинірингу, з якого потім зрештою виникла концепція безпеки систем. 
 
Програми, розроблені спочатку військовими й фахівцями у галузі космонавтики, з часом були пристосовані до використання у промисловості в таких галузях, як ядерна енергетика, нафтопереробка, перевезення вантажів, хімічна промисловість, а пізніше — в комп'ютерному програмуванні. 
 
Але вимоги до контролю безпеки (письмові й фізичні) переважно вводилися лише після того, як сталася аварія, або після того, як хтось далекоглядно передбачив її можливість і запропонував контроль, щоб запобігти такій події. Отже, було напрацьовано два методи. 
 
Перший метод — створення правил з безпеки після того, як нещасний випадок або аварія сталися, другий метод — передбачення можливої аварії та спроба запобігання їй за допомогою використання різних контрольних операцій, регулювання тощо, є саме тим методом, який використовує спеціаліст з безпеки систем, коли аналізує якусь конструкцію, умови праці чи технологію. Там, де це можливо, концепція безпеки систем випереджає на крок можливі інциденти, і насправді намагається виключити ризик цих подій з процесу взагалі. З появою безпеки систем як науки метод забезпечення безпеки і надійності систем перетворився на метод гарантії безпеки систем, який названо «визначення, аналіз та виключення». Цей метод може успішно використовуватись для дослідження будь-яких систем «людина — життєве середовище». 
 
Успішним застосуванням останнього методу можна назвати заходи, яких було вжито країнами Європейського співтовариства після великої аварії в Севезо (Італія). Згідно з «Директивами по Севезо», всі нові об'єкти повинні мати точне обґрунтування їхньої безпеки. 
 
БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина —життєве середовище», в якій людина є джерелом активності, спрямованої на об'єкт — життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології і багатьох інших наук. 
2.Система "Людина – життєве середовище" та її компоненти 
Система «людина—життєве середовище» є складною системою, до неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує багато зв'язків. Тому математична обробка даних і виведення універсальних законів у цьому напрямку будуть дуже складними. Складність вивчення систем «людина — життєве середовище» зумовлюється тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні й гомеостатичні, прямі й зворотні зв'язки та мають багато емерджентних властивостей. 
 
Людина є одним з елементів — суб'єктом зазначеної системи, в якій під терміном «людина» розуміється не тільки одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людина розглядається як самоціль розвитку суспільства. 
 
Життєве середовище — другий елемент системи «людина — життєве середовище», її об'єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. Життєве середовище людини складається з трьох компонентів—природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ: 
 
1) природне середовище (людина знаходиться в оточенні земного ґрунту, повітря, водоймищ, рослин, тварин, сонця, місяця, планет тощо). Сформоване незалежно від волі людини і має свої закони розвитку, які певним чином впливають на людину; 
 
2) соціальне, соціально-політичне середовище (форми спільної діяльності людей, єдність способу життя). Людину оточують інші люди, набуті ними політичні системи, інтереси, суперечності, непорозуміння та ін.; 
 
3) техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо). Створене самим людством для задоволення власних потреб, за рахунок природи. Це середовище є антагоністичним з природним. 
 
Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове й виробниче. 
 
Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, наявність холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін. 
 
Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергоємність, сировинна база, відходи виробництва тощо. Крім цих параметрів є такі, що визначають умови праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочих місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших. 
 
Враховуючи те, що одна і та ж людина постійно може перебувати і в одному, і в другому середовищі, будь-які системи «людина – життєве середовище» будуть розглядатись у взаємодії двох зазначених середовищ, як побутового, так і виробничого. 
 
Параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормативними документами, які встановлюються державними або місцевими органами влади й охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні. 
 
Параметри виробничого середовища регламентуються державними нормативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання покладається на власників підприємств або уповноважених ними осіб. 
 
Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров’ю, а й життю людей. 
 
Як правило, ми не можемо назвати приклади окремого існування кожного з названих вище компонентів життєвого середовища — природного, соціального або техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища взаємозв'язаний з іншими, і людина чи соціальна спільнота відчуває вже результат їх комплексної дії. 
3. Рівні системи "Людина – життєве середовище" 
Суб'єктом системи «людина — життєве середовище» може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої є ця людина. Соціальні спільноти, в свою чергу, можуть бути складовими частинами інших спільнот, а ті, в свою чергу, входять до ще більших. Завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламентована, наприклад, у різного роду виробничих структурах і в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації. Сім'я або двоє студентів, які проживають разом у гуртожитку, - це мікроколектив, що належить до більшого колективу — мешканців будинку (гуртожитку). Мікроколективи входять до більш високого рівня спільнот – макроколективу(мікрорайон міста, населення міста, області, країни, континенту і, нарешті, людство). 
 
Отже, можна говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо. 
 
Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища. 
 
Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного — Землі та космічного простору, що її оточує, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування. 
 
Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту. 
 
В основі системного аналізу лежить емерджентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких немає і навіть не може бути в елементів, що її складають. Емерджентність притаманна також соціальним спільнотам. Соціальна спільнота будь-якого рівня має властивості, притаманні лише їй і які відсутні або присутні неповною мірою в спільнот іншого рівня. Це необхідно чітко усвідомлювати, пам'ятати і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота 2

Тема: Пожежна безпека

План

1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння.
2. Етапи розвитку пожежі, ( зони горіння, зони теплового впливу, задимлення, токсичності .)
3. Небезпечні для людини фактори пожежі.
4. Вибух фактори техногенних вибухів, що призводять до ураження людей, руйнування споруд.

 

Горіння - це екзотермічна реакція окислення речовин, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) світінням.

Горіння за сучасними уявленнями — складний фізико-хімічний процес на основі екзотермічних реакцій окиснення-відновлення, який характеризується значною швидкістю перебігу, виділенням великої кількості тепла і світла, масообміном з навколишнім середовищем. Під час горіння, як правило, утворюється полум'я. Горіння може початися спонтанно внаслідок самозаймання або бути ініційоване запалюванням. Стосовно до вибухових речовин розрізняють стаціонарне або нормальне горіння (постійна швидкість розповсюдження від часток см/с до сотень см/с) та нестаціонарне або вибухове (нестабільна швидкість до сотень м/с).

Горіння виникає, коли є горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Окислювачами можуть бутикисень, повітря, бертолетова сіль, пероксид натрію, азотна кислота, хлор, флуор, бром, оксиди азоту тощо.

Горіння може бути повним і неповним.

Повне — за достатньої або надлишкової кількості окислювача і за такого горіння виділяються нетоксичні речовини.

Неповне — відбувається за недостатньої кількості окислювача. За неповного горіння утворюються продукти неповного згорання, серед яких єтоксичні речовини (чадний газ, водень).

Розрізняють наступні різновидності  горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання та само спалахування, тління.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне  перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих  газів, здатних виконувати механічну роботу. В основному, ця механічна робота зводиться до руйнувань, які виникають при вибуху і обумовлені утворенням ударної хвилі — раптового скачкоподібного зростання тиску. При віддаленні від місця вибуху механічна дія ударної хвилі послаблюється.

Детонація — це горіння, яке поширюється  зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорівшої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі. Таким чином, наявність достатньо потужної ударної хвилі є необхідною умовою для виникнення детонації, оскільки в цьому випадку передача теплоти в суміші здійснюється не шляхом повільного процесу теплопровідності, а шляхом поширення ударної хвилі.

Спалах — швидке згоряння горючої  суміші без утворення стиснутих  газів, яке не переходить у стійке горіння.

Заомання — виникнення горіння  під впливом джерела запалювання.

Спалахування — займання, що супроводжується  появою полум'я.

Салшзай.мання — початок горіння без впливу джерела запалювання

Салюспалахуеання — самозаймання, що супроводжується появою, полум'я.

Тління — горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання (самоспалахування) поділяються на теплові, мікробіологічні  та хімічні.

Теплове самозаймання — виникає при зовнішньому нагріванні речовини на певній відстані (через повітря). При цьому речовина розкладається, адсорбує і в результаті дії процесів оксидування самонагрівається. При температурі близько ЮО °С дерев'яна тирса, ДВП та деякі інші речовини схильні до самозаймання. Захист від теплового самозаймання — запобігання нагріву матеріалів від зовнішніх джерел тепла.

Мікробіологічне саліозай.мання відбувається в результаті самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів  в масі речовини. До мікробіологічного самозаймання схильні речовини рослинного походження (в основному не висушені) — сіно, зерно, тирса, торф.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок  дії на речовину повітря, води, а  також при взаємодії речовин. Наприклад, самозаймаються промаслені матеріали (ганчір'я, дерев'яна тирса, навіть металеві ошурки). Внаслідок оксидування масел киснем повітря відбувається самонагрівання, що може призвести до самозаймання. До речовин, що здатні самозайматися при дії на них води відносяться калій, натрій, цезій, карбіди кальцію та лужних металів та інші. Ці речовини при взаємодії з водою виділяють горючі гази, які нагріваючись за рахунок теплоти реакції, самозаймаються. До речовин, що призводять до самозаймання при взаємодії з ними належать газоподібні, рідкі та тверді окислювачі. Наприклад, стиснутий кисень викликає самозаймання мінеральних мастил, які не самозаймаються на повітрі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота

Тема: Радіаційна безпека

Радіаційна безпека

 

Радіаційна безпека – це комплекс заходів, що зумовлюють безпечні умови  роботи з радіоактивними речовинами та джерелами тонізуючих випромінювань.  
Радіоактивне випромінювання є невід'ємною частиною світу, в якому ми живемо; саме життя на планеті Земля виникло на тлі цих випромінювань. То щож таке радіація?  
Радіація(від лат.) – сяяння, опромінення. Отже, радіація — це випромінювання. Радіація буває теплова, сонячна, космічна, радіоактивна. 
Кожна жива істота на Землі постійно зазнає дії радіації. Вона іде до нас з космосу, глибин Землі і навіть від живих організмів. 
Космічна радіація – це сильнодіюче випромінювання, яке проходить у Землю на великі глибини. .                                                                                            .            '  
Сонячна радіація має широкий спектр: від радіохвиль до гамма-випромінювання. Ми постійно зазнаємо впливу сонячної радіації. 
Наша Земля теж випромінює радіацію, бо містить різноманітні радіоактивні речовини. І, зрозуміло, в тих місцях, де є природні поклади уранових чи плутонових руд, радіаційне випромінювання сильніше. Радіаційний фон теж, відповідно, вищий.  
Радіоактивні ізотопи (калію, вуглецю та ін.) є і в нашому організмі, тому ми теж є джерелом радіації. Тому радіаційний фон визначається сумарним випромінюванням радіоактивних ізотопів.  
Рівень радіації, або природний радіаційний фон, можна виміряти за допомогою дозиметра. Зараз, особливо після аварій на ЧАЕС, промисловість випускає різні дозиметричні прилади.  
Із широкого спектру випромінювань наші органи чуття сприймають тільки невелику частину у вигляді сонячного світла і тепла, світла зірок і місяця. Інші види випромінювань (ультрафіолетове, рентгенівське, космічне, радіоактивне), ми можемо виявити тільки за допомогою приладів. Але хоч наші органи чуття не вловлюють таку радіацію, вона постійно діє на нас і залишає свої сліди. На Чорнобильській АЕС стався тепловий, а не ядерний вибух.  
У результаті цієї аварії мав місце тільки один вражаючий фактор: радіоактивне забруднення місцевості. Скільки горя, біди і нещасть завдав він людям, природі, землі!? 
Складність аварії на ЧАЕС полягала в тому, що після зруйнування енергоблоку реактор став джерелом безперервного, пульсуючого виділення в атмосферу продуктів ядерного поділу. Все це дуже ускладнило радіаційну обстановку. Мало місце перенесення радіоактивних речовин на великі відстані.

Як повинні поводитися люди на радіоактивно зараженій території, щоб запобігти  опроміненню, виникненню променевої хвороби?

Після повідомлення чи сигналу штабу цивільної оборони люди повинні перейти в сховища, протирадіаційні укриття.  
Там вони перебувають до безпечного спаду рівня радіації на місцевості.  
В умовах радіоактивного забруднення території необхідно використовувати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри.

Які ви знаєте засоби індивідуального захисту?

Це – ватно-марлеві пов'язки, респіратор, протигаз, спеціальний захисний одяг.  
Ці засоби забезпечують захист органів дихання і шкіру від радіоактивного пилу, але не захищають від зовнішнього гамма-випромінювання.

Радіаці́йна ава́рія— подія, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки.

• В результаті аварії може відбутися:

витік (викид) радіоактивних  речовин у навколишнє середовище (наприклад, палива, охолоджуючої рідини, відходи атомних електростанцій)

вибухи (хімічні або ядерні)

радіоактивне забруднення  навколишнього середовища, організму  людини, продуктів харчування і т. д.