Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Мая 2014 в 22:43, реферат
1. Поняття «пожежа», чинники, види, способи утилізації.
2. Радіація, джерела радіації.
3. Небезпечні хімічні речовини.
4. Електро-магнітні поля.
Практично не використовуються в республіці тверді побутові відходи (ТПВ), а також біомаса. При використанні прогресивних технологій з переробки їх потенційна енергія еквівалентна 630 тис. тонн питомої палива.
Професор Б.П. Савицький у доповіді "Білорусь та атомна енергія" відзначає, що "енергетика в Республіці Білорусь повинна розвиватися відповідно до Декларації про без'ядерний статус". Автор зазначає:
За 1993 р. електростанції РБ, що працюють на газі і мазуті, виробили 33,4 млрд. кВт. ч. електроенергії. У 1994 році потреба республіки в електроенергії склала близько 38,5 млрд. кВт. ч. Якщо врахувати, що із-за меж країни отримано 7,4 млрд. кВт. ч., то це означає, що гострий дефіцит енергії, необхідної для життєзабезпечення господарства республіки (побутові потреби, транспорт, освітлення і т.п.) не спостерігається.
У колишньому СРСР склалися відносини до електроенергії як до чогось безкоштовним. Це не могло не відбитися й на економіці Білорусі. Середня енергоємність промисловості в 2,3 рази вище, ніж у розвинених країнах. Відсутня культура економії електроенергії в побуті, на транспорті, при висвітленні міст і населених пунктів. У цьому відношенні слід орієнтуватися на розвинені країни - ФРН, США та інші, де боротьба за економію і раціональне використання енергії зведені в ранг національних програм.
Необхідно також знизити споживання енергії за рахунок впровадження на виробництві сучасних енергозберігаючих технологій. В іншому разі не можна домогтися модернізації економіки країни. Кошти, вкладені в атомну енергетику, можуть стимулювати подальше технологічне відставання народного господарства. Тут треба ще враховувати, що РБ не має власного ядерного палива, немає місць для переробки та захоронення відходів. Отже, вважає Савицький, довід на користь ядерної енергетики не має під собою підстави.
Однак на наш погляд головну небезпеку для екології представляють аварії на атомних станціях. Багато хто вважає, що озвучена була лише найбільша атомна катастрофа на Чорнобильській АЕС, яка була наслідком багатьох, навіть неймовірних факторів. Разом з тим аварії на атомних електростанціях трапляються регулярно. Тільки за останні чотири десятиліття зареєстровані близько 150 атомних аварій в країнах з високорозвиненою технологією, високою технічною культурою обслуговуючого персоналу. Хоча масштаби аварії непорівнянні з Чорнобильською катастрофою, наведемо хронологію найбільш значущих з них.
1957 р. - пожежа
в реакторі ядерного заводу
в Селлавіле (Англія). Результат аварії
- радіоактивне забруднення
1957 р. - вибух
сховища радіоактивних
1961 р. - аварія на ядерному реакторі в штаті Айдахо (США).
1966 р. - розплавлення
сердечника реактора Енріко
1969 р. - аварія
в системі охолодження
1971 р. - аварія
на реакторі в штаті Міннесота
(США). У річку Міссісіпі потрапило
близько 200 тис. літрів радіоактивної
води, частина її потім - в систему
водопостачання міста Сан-
1975 р. - пожежа на реакторі в штаті Алабама (США) спричинив за собою збиток 10 млн. доларів.
1979 р. - аварія
на реакторі "Тримайл-Айленд".
Ліквідація наслідків аварії
тривала до 1994 року. Витрати склали
5 млрд. доларів. Це найбільша ядерна
аварія в американській
1981 р. - забруднення території радіоактивною водою в обсязі 454 тис. літрів на заводі в штаті Теннессі (США).
1981 р. - аварія на атомній станції в Цуруга (Японія).
1983 р. - аварія на реакторі поблизу Торонто (Канада).
1986 р. - радіоактивний викид на реакторі в Північний Рейн-Вестфалія (ФРН).
1988 р. - пожежа на АЕС у Фатуба (Японія).
Багато керівників західних держав, усвідомлюючи небезпеку, все частіше відмовляються від будівництва нових атомних електростанцій. Так у США, Німеччині, Франції, Англії та інших західноєвропейських країнах заморожено проектування нових атомних блоків. Закриваються діючі, не задовольняють безпеки атомні станції. За оцінками фахівців до кінця нашого століття будуть закриті близько 40 діючих атомних електростанцій.
Підсумовуючи вищевикладене можна зробити висновок, що людство стоїть перед дуже складною проблемою в пошуках енергетичних джерел, які повинні забезпечити розвиток цивілізації в 21 столітті.
Небезпечні хімічні речовини
Усі хімічні речовини за ступенем небезпеки для людини поділяють на4 класи. Як показник небезпеки прийнятий коефіцієнт можливого інгаляційного отруєння — КМЮ. КМЮ дорівнює відношенню максимально допустимої концентрації парів речовин при 20°С СМ20 до середньограничної концентрації його парів СL50.
MKIO=CM20/CL50
Середньосмертельна концентрація парів СL. 50 визначається на білих мишах при двогодинній експозиції. Даний коефіцієнт залежно від числового значення дає можливість розділити хімічні речовини за інгаляційною небезпекою на 4 класи: — 1 клас (надзвичайно небезпечні); КМЮ = 300; — 2 клас (дуже небезпечні); КМЮ = 30-229; — 3 клас (помірно небезпечні); КМЮ = 3—29; — 4 клас (мало небезпечні); КМЮ = 3. Серед НХР виділяється особлива група речовин, які є найнебезпечнішими для людей у випадку проникнення в навколишнє середовище. Речовини цієї групи названі сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР). Прийнято два критерії відбору НХР у групу СДОР. Першим критерієм є належність токсичних речовини до 1 — 2 класів небезпеки за КМІО. Другим критерієм відбору є ймовірність та масштаби можливого зараження повітря, води, місцевості при виробництві, транспортуванні та зберіганні НХР. Введення другого критерію зумовлене тим, що із досить великої кількості відомих та перспективних хімічних з сполук, віднесених за величиною КМІО до 1-2 класів небезпеки, реальну небезпеку масового ураження людей являє лише та їх частина, котра характеризується великим масштабом виробництва, споживання, зберігання та транспортування. На підставі критеріїв відбору проведено аналіз 700 токсичних хімічних сполук, що найпоширеніші у промисловості та сільському господарстві країни. Результати проведеного аналізу дають змогу виділити із багатьох з'єднань 34 речовини, що класифікуються як СДОР. Ймовірність ураження ними населення промислових міст та сільського населення у випадку аварій чи руйнувань досить велика. Із них майже 25 % (8 речовин) є табельними ОР чи розглядаються як резервні. Узгоджений із провідними промисловими міністерствами перелік найпоширеніших СДОР, їх фізичні та токсичні властивості наведено у табл. Великі запаси СДОР є на підприємствах хімічної та нафтохімічної промисловості, кольорової та чорної металургії, оборонної, медичної промисловості, об'єктах комунального господарства, промисловості мінеральних добрив. У великих кількостях на підприємствах харчової, м'ясо — молочної промисловості, у холодильниках торговельних баз як холодоагент використовується аміак. Крім того, СДОР застосовують також на об'єктах нафтової та газової про мисловості, машинобудування, складах та базах сільськогосподарських хімікатів. В особливо великих кількостях (10—12 тис. г на окремих підприємствах) СДОР використовуються та зберігаються на підприємствах Мінхімнафтопрому та виробництва мінеральних добрив, які застосовують 50 % хлору та 70 % аміаку від усіх запасів країни. Таблиця Основні характеристики СДОР
Запаси цих речовин містяться у сховищах (до 80 %), технологічній апаратурі, транспортних засобах (трубопроводи, залізничні цистерни). їх руйнування чи пошкодження внаслідок аварії зумовлює викид (розлив) СДОР з наступним утворенням зони хімічного зараження. Найбільш потенційно небезпечним в Україні є Донецько-Придніпровський район, в Одесі — припортовий завод. Другою групою небезпечних хімічних речовин є промислові отрути. До них належать НХР, які використовуються на виробництві, що є джерелом небезпеки гострих та хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки та гігієни праці. Промислові отрути справляють миттєвий і поступовий вплив на організм. Найтоксичнішими із промислових отрут є: ртуть, свинець, берилій, талій, олово-органічні сполуки, ароматичні сполуки, нітро- та аміносполуки, галогенізовані вуглеводи, фосфорорганічні речовини, арсен, анілін та його похідні, бензин, бензол та ін. Небезпека забруднення ртуттю води, повітря, ґрунту, продуктів харчування найвища порівняно з іншими токсикантами з причини великого розповсюдження ртуті та її сполук; металева ртуть широко використовується у медичних та побутових (технічних) термометрах, люмінесцентних лампах. Органічні сполуки ртуті входять до складу травників зерна (гранозан). Значна кількість ртуті виділяється в атмосферу під час згорання твердого палива. Вона виділяється також при спалюванні автомобільного палива, яке містить сірку. Токсичною є металева ртуть (особливо її пари), солі двовалентної ртуті. Але найнебезпечнішими є її органічні сполуки, особливо метильні, етильні, фенольні. У природних водах, ґрунтах відбувається біохімічне метилування ртуті, тобто підсилення її токсичності. Для промислових підприємств встановлена ГДК шкідливих речовин в повітрі робочої зони - ГОСТ 12.1.007 — 76 «Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности». Згідно з ним ГДК шкідливих речовин в повітрі робочої зони мають бути такими, які при щоденній роботі протягом 8 год. чи при іншій тривалості, але не більше за 41 год. на тиждень протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи чи у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь. При вмісті у повітрі робочої зони одночасно декількох шкідливих речовин односпрямованої дії оцінку здійснюють за сумою відношень фактичних концентрацій речовини до їх ГДК, яка не може перевищувати одиниці:
де С , С2... С — фактична концентрація шкідливих речовин; ГДКг ГДК, ... ГДКп - відповідно ГДК цих речовин. До речовин односпрямованої дії належать такі речовини, які близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини. ГДК поширюється на всі робочі приміщення, кабінети, відкриті майданчики. У таблицях 8 і 9 наведено характеристики та ГДК деяких шкідливих речовин. Таблиця 8 ГДК шкідливих речовин
Примітки: П- пара. А— аерозоль. Таблиця 9 Характеристика деяких шкідливих речовин
Допустимий вміст у воді шкідливих речовин регламентується «Правилами охраны поверхностных вод от загрязнения сточными водами». Склад та властивості води за будь-яких типів вододжерела, засобу обробки води та конструктивних особливостей водогінної мережі мусять забезпечувати безпеку її в епідемічному відношенні, нешкідливість хімічного вмісту та задовільні органолептичні властивості. Питна вода повинна мати загальну жорсткість не більше ніж 7 мг/л, міді — 1,0 мг/л, цинку — 5 мг/л, заліза - 0,3 мг/л, хлору (у найближчій точці від насосної станції) - від 0,3 до 0,5 мг/л. Електро-магнітні поля |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Електромагнітні
поля та їх характеристика
Джерелами електромагнітних полів (ЕМП)
є: атмосферну електрику, радіовипромінювання,
електричні і магнітні поля Землі, штучні
джерела (установки ТВЧ, радіомовлення
та телебачення, радіолокація, радіонавігація
та ін.) Джерелами випромінювання електромагнітної
енергії є потужні телевізійні і радіомовні
станції, промислові установки високочастотного
нагріву, а також багато вимірювальні,
лабораторні прилади. Джерелами випромінювання
можуть бути будь-які елементи, включені
в високочастотну ланцюг.
Струми високої частоти застосовують
для плавлення металів, термічної обробки
металів, діелектриків та напівпровідників
і для багатьох інших цілей. Для наукових
досліджень в медицині застосовують струми
ультрависокої частоти, в радіотехніці
- струми ультрависокої і надвисокої частоти.
Виникаючі при використанні струмів високої
частоти електромагнітні поля представляють
певну професійну шкідливість, тому необхідно
вживати заходів захисту від їх впливу
на організм.
Струми високої частоти створюють у повітрі
випромінювання, що мають ту ж електромагнітну
природу, що й інфрачервоне, видиме, рентгенівське
і гамма-випромінювання. Різниця між цими
видами енергії - в довжині хвилі і частоті
коливань, а значить, і у величині енергії
кванта, що становить електромагнітне
поле. Електромагнітні хвилі, що виникають
при коливанні електричних зарядів (при
проходженні змінних струмів), називаються
радіохвилями.
Електромагнітне поле характеризується
довжиною хвилі (м) або частотою коливання
(Гц).
Інтервал довжин радіохвиль - від міліметрів
до десятків кілометрів, що відповідає
великому діапазону частот коливань (Гц).
Інтенсивність електромагнітного поля
в будь-якій точці простору залежить від
потужності генаратора і відстані від
нього. На характер розподілу поля в приміщенні
впливає наявність металевих предметів
і конструкцій, які є провідниками, а також
діелектриків, що знаходяться в ЕМП.
При експлуатації електроенергетичних
установок - відкритих розподільних пристроїв
(ВРП) та повітряних ЛЕП напругою вище
330 кВ - у просторі навколо струмоведучих
частин діючих електроустановок виникає
сильне електромагнітне поле, що впливає
на здоров'я людей. В електроустановках
напругою нижче 330 кВ виникають менш інтенсивні
електромагнітні поля, що не роблять негативного
впливу на біологічні об'єкти.
Ефект впливу електромагнітного поля
на біологічний об'єкт прийнято оцінювати
кількістю електромагнітної енергії,
що поглинається цим об'єктом час перебування
їх у полі. При малих частотах електромагнітне
поле можна розглядати що складається
з двох полів (електричного і магнітного),
практично не пов'язаних між собою. Електричне
поле виникає при наявності напруги на
струмовідних частинах електроустановок,
а магнітне - при проходженні струму по
цих частинах. Тому припустимо розглядати
окремо один від одного вплив, який чиниться
ними на біологічні об'єкти.
Встановлено, що в будь-якій точці поля
в електроустановках надвисокої напруги
(50 Гц) поглинена тілом людини енергія
магнітного поля приблизно в 50 разів менше
поглиненої ним енергії електричного
поля.
На підставі цього був зроблений висновок,
що негативна дія електромагнітних полів
електроустановок надвисокої напруги
(50 Гц) обумовлено електричним полем, тобто
нормується напруженість Е (кВ / м).
У різних точках простору поблизу електроустановок
напруженість електричного поля має різні
значення і залежить від ряду чинників:
номінального напруги, відстані (по висоті
і горизонталі) розглянутої точки від
струмоведучих частин та ін .