Бiднясть як глобальна проблема сучасностi

Міністерство освіти і  науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЕСЕ

На тему: «Бідність як глобальна проблема сучасності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

«Бідність як глобальна  проблема сучасності»

Матеріальне становище членів суспільства різнилося завжди упродовж суспільно-історичного розвитку людства. Так, молоді люди мають більше можливостей  щодо підвищення свого добробуту, аніж люди похилого віку, сім'ї з дітьми витрачають більше, ніж бездітні, а  фізично повноцінні люди можуть заробити більше, ніж інваліди; в економічно розвинених регіонах населення має  більше можливостей для створення  доходу, ніж у депресивних. Безпосередньо бідність є результатом відмінностей щодо матеріального становища індивідів і сімей, а тому завжди існувала й існує в усіх суспільствах, навіть у найрозвиненіших.

В сучасних умовах бідність часто стає на перешкоді стабільності суспільства і його подальшого розвитку. Навіть в економічно розвинених країнах бідність стає загрозою, коли вона перетворюється на застійну, тобто спостерігається довготривалий стан бідності індивідів, сімей, де бідним є не одне покоління. Люди, які тривалий час перебувають у стані бідності, соціально деградують, перетворюються на злочинців, які становлять загрозу для суспільства.

Бідність – це не тільки неможливість індивіда внаслідок нестачі коштів підтримувати існування, а й невизнання його в суспільстві, недоступність послуг, суспільних ресурсів, відсутність роботи, рання смертність і навіть проживання у забрудненому середовищі.

На сьогоднішній день використовуються два відмінних означення: абсолютна та відносна бідність.

Абсолютна бідність визначається шляхом порівняння загального доходу індивідуума чи сім'ї із загальною вартістю деякого кошика товарів та послуг що складають базові потреби у суспільстві. Люди чиї доходи менші від базових потреб перелічених у кошику живуть у абсолютній бідності.

Визначаючи відносну бідність, порівнюють загальний дохід особи чи сім'ї та структуру витрат у суспільстві в цілому. Люди із нижчим рівнем доходу, що витрачають більшу частку своїх доходів на кошик товарів та послуг порівняно із деякими пороговими значеннями, встановленими на підставі середнього в суспільстві розміру цієї частки, вважаються відносно бідними.

З'ясовуючи сутність бідності, по різному трактують причини  її загострення та виникнення нерівності. Перша причина – це нерівний розподіл економічного виграшу від функціонування більш ефективних глобальних ринків. Посилення інтегрованості ринків товарів  і послуг, збільшення потоків капіталу, поширення глобальних технологій сприяють перевищенню в усьому світі попиту на працівників, що володіють відповідними навичками, над пропозицією. У результаті підсилюється нерівність не тільки усередині  країн, - показовими прикладами можуть бути Китай і Індія, - але й між  країнами, оскільки виникають стимули  до еміграції їхніх висококваліфікованих громадян, тому що у бідних країнах  практично відсутні можливості продуктивно  застосовувати свої професійні навички.

Друга причина того, що глобалізація сприяє посиленню нерівності, - недосконалість глобальних ринків. Класичний прикладом є забруднення навколишнього середовища, у результаті якого винний одержує вигоди, не несучи повного тягаря витрат. На глобальному рівні висока емісія парникових газів у США покладає додаткові витрати на бідні країни.

Третя причина, за якою глобалізація веде до нерівності, - те, що на глобальному  рівні режими торгівлі, міграції й  охорони прав інтелектуальної власності природно надають більшу ринкову владу багатим країнам.

Бідність пов’язана і з тим, що існує прошарок людей, які в силу віку і стану здоров’я не можуть заробляти. Ліквідувати таку бідність може держава, здійснюючи перерозподіл трансфертів на користь цього прошарку населення. З іншого боку бідність в цьому випадку є результатом неефективної соціальної політики. Соціальні стандарти і гарантії, що розробляються державою не є достатніми для простого відтворення населення. 

Причиною бідності можуть стати також відсутність можливостей або не сформованість самих потреб. Низькі соціальні стандарти, злиденні умови існування виробляють звичку жити у бідності, трансформують психологію людини, що призводить до так званої успадкованої бідності.

Особливо загрозливу форму  бідність набуває саме тоді, коли вона стає не тільки «інтеграційною» (тобто  індивід стає бідним в результаті соціальних катаклізмів чи власних  промахів упродовж свого трудового  життя), а й «інтергенераційною». Неприпустимо, щоб бідність успадковувалась  і держава не давала можливість дітям  з бідних родин розірвати це замкнене коло.

Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем  є інтенсивне зростання в останні  роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю  зростання чисельності населення  в різних країнах та регіонах. Найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Станом на 31 жовтня 2011 року населення Землі складає приблизно 7 млрд. осіб. Це число продовжує зростати, згідно з прогнозами, нечуваними до 21-го століття темпами, хоча швидкість зростання, досягнувши піку в 2,2% на рік у 1963-му, скоротилася майже вдвічі. Якщо й надалі населення Світу зростатиме вздовж теперішньої кривої, то воно досягне 9 млрд. до 2042 року. При цьому 3/4 населення світу проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах.

За оцінками Світового  банку, 1,4 мільярда людей живуть у  крайній бідності, витрачаючи менше 1,25 долара на день, і 2,6 мільярда - в помірній бідності, витрачаючи менше 2 доларів  на день. Більше мільярда помірно бідних, кількість яких перевищує загальну чисельність населення Африки, живе у Південній Азії.

Тим не менш, за оцінками Організації Об’єднаних Націй, починаючи з 2001 року бідність (за рівнем 1,25 долара на день) в світі скоротилася з 1,8 мільярдів до 1,4 мільярдів людей у 2005 році. Загальний рівень зубожіння (крайній ступінь бідності) скоротився з 46 до 27 %. Багато досліджень, в тому числі Світового банку та Організації Об’єднаних Націй, вказують на те, що до 2015 року кількість людей на планеті, які живуть за межею бідності, скоротиться до 0,9 мільярдів. У звіті Світового банку зазначається, що прогрес у подоланні бідності на планеті відбувається нерівномірно. Найбільшого успіху вдалося досягти завдяки Азії. Лише в Китаї 600 мільйонів людей змогли подолати межу бідності. Натомість в Африці ситуація залишається критичною.

Проблема бідності у багатих індустріальних країнах і тих, що розвиваються проявляється неоднаково. Так, у найбідніших країнах більшість населення неписьменне, живе фактично в антисанітарних умовах. Близько 1,5 млрд. людей позбавлені елементарної медичної допомоги, майже 2 млрд. — не мають можливості користуватися безпечною для здоров'я водою, при цьому 2/3 всіх нужденних людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеші, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В'єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах).  Щорічно від недоїдання у цих країнах страждає 500 млн. осіб, вмирає від голоду 30—40 млн.

У країнах "золотого мільярда" (США, Канаді, Австралії, Євросоюзі, Новій  Зеландії, Ізраїлі, Ліхтенштейні, Монако) бідними вважають людей, які не мають  необхідних коштів для отримання  сучасної якісної освіти та інших  можливостей поліпшення власного добробуту. Незалежно від загального рівня життя населення у країні, завжди є частина людей, які живуть значно гірше. Їх вважають бідними за національними стандартами. Оскільки бідні, наприклад, у Швейцарії чи США, вважаються цілком забезпеченими за національними стандартами України, а вітчизняне бідне населення живе непогано порівняно з більшістю населення Ефіопії.

Незважаючи на те, що Велика Британія є однією з найбагатших  країн Європи і світу, вона має  доволі високий рівень бідності, основними  причинами якого вважають недостатній  перерозподіл доходів, низький рівень соціальної допомоги, а також несправедливу  сплату податку до місцевої адміністрації, оскільки найбідніше населення віддає для цього найбільшу частку своїх  доходів. Основними показниками добробуту індивіда у Німеччині, крім доходів і багатства, є такі виміри: освіта, робочий статус, здоров'я, житло, в тому числі середовище мешканця, сімейний статус та соціальні зв'язки. В США людина вважається бідною, якщо вона заробляє за місяць близько 1000 дол., в Італії межа бідності вимірюється 900 євро. Водночас, наприклад у Нігерії, така ситуація оцінюється як благополучна.

Бідність в Україні  зумовлена трансформаційними процесами. Перехід від збанкрутілої командно-адміністративної системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватись падінням виробництва, яке в своїй основі було неконкурентоспроможним і неефективним. Відсутність практичного  досвіду, теоретичного осмислення шляхів переходу економіки до ринкової,у  багатьох випадках неадекватні рекомендації міжнародних фінансових інституцій та зарубіжних експертів, що не враховували  специфіку нашої держави, нестача  кадрів на старті реформ призвели до численних  помилок і прорахунків у здійсненні управлінських рішень.

Для сучасної України характерна значна поляризація суспільства, його поділу на дуже заможних і дуже бідних, при катастрофічному зменшенні  середнього прошарку суспільства. За результатами досліджень, на сьогоднішній день, співвідношення доходів багатих українців до найбідніших складає 30:1. Для прикладу, в Китаї – 7:1, в Японії – 4,3:1, в  країнах ЄС – 5,7:1.

Бідність суттєво обмежує  можливості людського розвитку, породжує соціальні конфлікти, є загрозою єдності суспільства. Необхідним завданням  є зниження рівня бідності не тільки відповідно до доходів населення, але  і до так званої багатовимірної бідності, що обумовлена обмеженістю доступу  до якісних послуг охорони здоров'я, освіти, комунальних послуг, умов життя.

Уникнути бідності взагалі  неможливо, як неможливо її повністю подолати. Але це явище має бути контрольованим і регульованим, адже соціальною проблемою бідність стає тоді, коли виходить з-під державного контролю, набуває форм застійної і хронічної.

 

 

 

 

Використані джерела:

1. http://www.rusnauka.com
2. http://uk.wikipedia.org/
3. http://www.unicef.org/socialpolicy/files.pdf
4. http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4800776,00.html
5. http://tsn.ua/svit/svitovii-bank-borotba-z-bidnistyu-trivaye.html
6. http://cpsr.org.ua/