Геополитични школи та Украина в сучасному геополитичному контексти

Вступ

Першим, хто застосував поняття  геополітика був швед Рудольф  Челен (1864-1922 р.). Геополітику він  розглядав як частину політології. Відповідно до його визначення, геополітика - "Це наука про державу як географічний організм, втіленій у просторі".

Головним законом геополітики є твердження фундаментального дуалізму, відбитого в географічному пристрої планети й в історичній типології цивілізацій. Цей дуалізм виражається в протиставленні телурократії (сухопутної могутності) і таласократії (морської могутності). Вся історія людського суспільства розглядається як така, що складається із двох стихій - сухопутної й водної.

Теллурократія (сухопутна  могутність) пов'язана з фіксацією  простору й стійкістю його якісних  орієнтирів і характеристик. На цивілізованому рівні це втілюється в осілості, консерватизмі, строгих юридичних нормах, яким підкоряються великі об'єднання людей - пологи, племена, націй, держави, імперії. Сухопутним (особливо осілим) народам далекий індивідуалізм, дух підприємництва. Їм властивий колективізм і ієрархія. Таласократія (морська могутність) - тип цивілізації, що ґрунтується на протилежних установках. Цей тип динамічний, має схильність до технічного розвитку.

Отже, геополітика являє  собою науку, за допомогою якої владні структури визначають, що слід ураховувати при прийнятті глобальних рішень для своїх народів - таких, як висновок союзів, початок війни, здійснення реформ, структурна перебудова суспільства, введення масштабних економічних і політичних санкцій. Геополітика - це світогляд влади, наука про владу й для влади, геополітика - це підручник політичних еліт.

 

1. Наукові школи геополітики

Сучасна геополітика опирається на результати досліджень учених різних наукових шкіл, які, як правило, представляли більші по масштабах планетарного значення держави.

Батьком геополітики по праву вважають німецького дослідника Фрідріха Ратцеля (1844-1904 р.), хоча сам  він цей термін у своїх роботах  не використовував. Його головна робота, що була опублікована в 1897 році називалася "Politische Gegaphi". Головна ідея геополітичної доктрини Ф. Ратцеля - відношення до держави як до живого просторового, укоріненому в землі організму. Об'єктивність цього повинна бути осмислена народом. Просторова експансія держави є природним процесом, характерним для розвитку живого організму. У розвитку більших країн є тенденція до максимальної географічної експансії, що поступово виходить на планетарний рівень. У цьому контексті Ратцель бачив Німеччину в майбутньому як могутня континентальна держава з розвиненими військово-морськими силами.

У короткому виді в працях Ф. Ратцеля втримуються практично  всі основні тези, які лягли  в основу геополітики. Німецький  політик Карл Хаусхофер (1869-1946 р.) створив  свою теорію. На основі ретельного вивчення концепцій Ратцеля, картина планетарного дуалізму - морські сили проти континентальних сил - були для нього тим ключем, що відкривав всі таємниці міжнародної політики.

Планетарний дуалізм морської сили й сухопутної сили ставив Німеччину  перед проблемою геополітичної  самоідентифікації. Майбутнє Великої Німеччини бачилося в геополітичному протистоянні Заходу й особливо англосаксонському миру. У своїй доктрині К. Хаусхофер обґрунтував необхідність створення континентального блоку Берлін - Москва - Токіо.

Рудольф Челен був першим, хто вжив поняття геополітика. У своїй основній праці "Держава як форма життя", надрукованому в 1916 році, учений розвиває геополітичні принципи Ратцеля щодо конкретної історичної ситуації в сучасній йому Європі. Шведський дослідник довів до логічного завершення ідею Ратцеля про континентальну державу відносно Німеччини, що, на його думку, є простором, що володіє динамізмом і покликаним структурувати навколо себе інші європейські держави.

Інтелектуальним батьком  сучасного атлантизму по праву вважається американський адмірал Альфред Мехен (1840 - 1914 р.). Свою доктрину "морські сили" А. Мехен виклав у ряді робіт, зокрема в роботі "Зацікавленість Америки в морських силах сьогодні й у майбутньому".

Для Мехена поняття морська  могутність ґрунтується на свободі  морської торгівлі, а військово-морський флот служить тільки гарантом забезпечення цієї торгівлі.

Однієї з яскравих фігур  серед геополітиків є англійський  учений і політик Хелфорд Дж. Макиндер (1861 - 1947 р.). В 1904 році в доповіді "Географічна  вісь історії" Макиндер затверджував, що із планетарної точки зору в центрі миру перебуває Євразійський континент - і географічна вісь історії.

Американець голландського  походження Николас Спайкмен (1893-1943 р.) разом з адміралом Мехеном  може бути названий батьком атлантизму й ідейним натхненником НАТО. На відміну від перших геополітиків, Спайкмен не приділяв велику увагу географії, зв'язку народу із землею, впливу рельєфу на національний характер, а розглядав геополітику як найважливіший інструмент конкретної міжнародної політики, ефективної стратегії.

Спайкмен уводить надзвичайно  важливе поняття серединного  океану, маючи на увазі Атлантичний  океан, обоє берега якого - американський  і європейський - є ареалом найбільш розвинутої технології й економіки  західної цивілізації. Таким чином, уже в 1942 році Спайкмен передбачив найбільш важливі політичні процеси і їхні наслідки - створення Північноатлантичного союзу (НАТО), обмеження суверенітету європейських держав, планетарну гегемонію США.

Петро Миколайович Савицький (1895-1968 р.) перший (і один з деяких) російський автор, якого цілком можна назвати геополітиком. По утворенню економіст, учень В. Вернадського й П. Струве. Основна ідея Савицького полягала в тому, що Росія являє собою особливе цивілізоване утворення, що визначається через якість серединності. Якщо серединність Німеччини обмежується європейським континентом, а сама Європа є тільки західним мисом Євразії, то Росія займає центральну позицію в рамках усього континенту. Росія - не частина Європи й не продовження Азії, вона самостійний мир, самостійна й особлива духовно-історична геополітична реальність - Євразія.

 

 

2. Україна в сучасному геополітичному  контексті

За останні 20 років геополітична ситуація у світі кардинально  змінилася: розпався Радянський Союз, відбулися істотні зміни в колишніх соціалістичних державах Центральної й Східної Європи, об'єдналася Німеччина. На міжнародній арені з'явився цілий ряд нових держав, і серед них незалежна держава Україна.

Як знову утворена держава Україна  прагне усвідомити себе в геополітичному контексті й у контексті розвитку світової цивілізації, визначити, у чому складаються її пріоритети, реальні національні інтереси й розробити стратегію й тактику реалізації останніх.

По своїм геополітичним одиницям (площею, населенням, природними запасами) Україна відразу стала помітним державним утворенням. Україна має у своєму розпорядженні майже половину всіх світових ресурсів родючих чорноземів, могутній промисловий і науково-технічний потенціал, досить розвинену інфраструктуру й у той же час відчуває гостру необхідність капіталомісткої структурної перебудови економіки, слабість експортних можливостей, втрату традиційних ринків, розривши зовнішньоекономічних зв'язків.

У термінах класичної геополітики  українську геостратегію сьогодні визначають дві головні парадигми: Євразійська і Євроатлантична, хоча останнім часом дає про себе знать і третя - Чорноморська. У теоретичному плані це обумовлює необхідність Наукових розробок пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній політичній і економічній системах. У практичному - створення механізму реалізації національних інтересів політичного й економічного характеру на глобальному й регіональному рівнях. Політична історія свідчить: спілкування нашого народу з іншими було інтенсивним у періоди повної або неповної державності. Так само й мир знав про Україну й більше до неї адресувався в період державності, а в періоди бездержавності вона виявлялася на периферії міжнародних контактів.

На даному етапі Україна переживає  фінансову кризу, найбільш глибокий із часу проголошення незалежності. Експертам ще має бути визначити причини нинішнього кризового стану економіки держави. Зрозуміло, що Україна не могла не відчути ударів світової фінансової кризи, фінансово-економічної кризи, що охопив Росію. Але все-таки головними є внутрішні причини, імітаційна діяльність владних органів по реформуванню економіки, що привела до негативних результатів.

Визначаючи роль і місце України  в сучасному геополітичному просторі, треба, з одного боку, ураховувати  тяжіння України до Росії - великій державі, з яким неї поєднує спільність долі, стратегічні інтереси, насамперед в економічній сфері, і насторожує непередбаченість дій її сучасних політиків, їх постійні імперські амбіції, з іншого боку - із цивілізованою Європою

Прогнозуючи розвиток взаємин України й Росії, варто виходити з того, що істотний вплив на україно-російські відносини робить внутрішньополітична обстановка в самій Росії.

Без успішного здійснення політичних реформ, помітних ознак економічного підйому й підвищення життєвого рівня населення не стане можливої ні повноцінна й тривала нормалізація відносин України з Росією, ні інтеграція її в європейські й північноатлантичні структури, ні регіональне самоствердження нашої держави в Центральній і Східній Європі.

Друге - Україна має багаті ресурси, самі родючі землі в Європі, могутній науковий, кадровий потенціал і сьогодні повинна - і в цьому чому далі, тим більше переконується суспільство - нарощувати свій власний виробничий і науково-технічний потенціал з метою ефективного використання цих багатств. Однак у сучасному світі національне багатство зв'язане не з якістю чорноземів, нехай навіть і самих родючих у світі, а із засобами організації суспільства. Перед елітою України встало завдання сформулювати нову державну стратегію опираючись на Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». "Державна стратегія - з одного боку - публічний виклад владою перспективи держави, усередині якого ця сама влада збирається працювати; з іншого боку - поточні рішення, спрямовані на безпосереднє рішення цієї перспективи вже зараз, негайно". Ученими запропонована в політичній сфері модель соціально-правової держави, в економічної - модель формування ринкової економіки у вигляді науково-технологічної доктрини, що ґрунтується на інтелектуальному факторі, на розвитку науки й технології й відповідної світовим цивілізованим тенденціям XXI сторіччя.

Вирішуючи питання нарощування  внутрішніх виробничих і людських ресурсів, треба на державному рівні визначити  економічні пріоритети, у першу чергу - аграрний сектор, розвиток інформаційних технологій, космічної галузі, утворення й туризму. Особлива увага вдує приділити Збройним Силам України, знайти засоби рішення не тільки соціальних проблем армії, але й для відновлення техніки й озброєння відповідно до світових стандартів.

Вибір стратегії внутрішньої й  зовнішньої портики України повинен  доповнюватися гнучкою тактикою й сильною політичною волею відносно реалізації поставленої мети.

 

Висновки

Узагальнивши думки різних авторів (див. список літератури), чиї роботи присвячені основам геополітики, та місцю України в геополітичному середовищі.

У складній геополітичній ситуації незалежна Україна, що перебуває  на перехресті стратегічних інтересів  великих держав, повинна керуватися концепцією "динамічної рівноваги сил", що орієнтує на встановлення дружніх відносин як з Росією й іншими державами, які виникли на території СРСР, так і з європейськими державами, іншими країнами світу. Україна повинна послідовно дотримуватися стратегічного курсу, нарощувати внутрішні виробничі й людські ресурси, стати своєрідним "інтеграційним містком між, так сказати, європейською Європою і Європою євразійської", тобто впливовим фактором створення механізму загальноєвропейської системи колективної безпеки, оптимальної моделі безпеки Європи XXI сторіччя. 
Список літератури

1. Гаджієв К.С. Геополітика. - К., 1997

2. Дугін А. Основи геополітики:  Геополітичне майбутнє Росії. - К., 2007

3. Врублевський В., Хорошковський  В. Український шлях. Начерки:  геополітичне становище України та національні інтереси. - К., 2007

4. Парахонський Б. Місце та  роль України в сучасному геополітичному  просторі // Стратегічна панорама. - 1998-№1-2

5. Макиндер Хелфорд Джордж. Географічна  вісь історії. - К., 2002

6. Івченко О. Україна в системі  міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. - К., 2004