Основні економічні та соціальні завдання, що стоять перед Україною на сучасному етапі її розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з теми:

«Основні економічні та соціальні завдання, що стоять перед Україною на сучасному етапі її розвитку»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

1.Основні економічні та соціальні завдання, що стоять перед Україною на сучасному етапі її розвитку

Вступ

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

Катастрофічне падіння обсягів виробництва, зниження ділової активності суб'єктів господарювання, масштабне безробіття, "параліч" платіжно-розрахункової системи та криза банківської ліквідності, скорочення імпорту та експорту, зменшення доходів бюджету і валютних надходжень при значному накопиченні внутрішньої і зовнішньої заборгованості, істотне зниження реальних доходів і рівня життя населення не тільки показали нераціональність структури та рівня розвитку окремих елементів і підсистем економіки, а й чітко відобразили недоліки і прорахунки в господарському механізмі країни. На думку фахівців (включаючи зарубіжних), нинішня криза продемонструвала кризу ідеології "ринкового фундаменталізму" і ліберальної ідеї саморегулювання ринку, викликаної необхідністю докорінного переосмислення механізмів і моделей державного впливу на економічні та соціальні процеси.

Але навіть у цій ситуації, як вважають вітчизняні вчені, Україна має потенційні можливості вийти з кризи сильнішою, більш конкурентоспроможною за умови рішучого і системного переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, побудови нової економіки знань і вдосконалення регулятивної функції держави з урахуванням глобальних інтеграційних факторів .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні економічні  та соціальні завдання, що стоять  перед Україною на сучасному  етапі її розвитку

Задача економічної політики в Україні після виходу з кризи і переходу на шлях сталого розвитку визначає цілісну систему поглядів на збалансованість гуманістичного, соціального, економічного та екологічного розвитку України, правові основи, принципи, завдання та організаційні заходи, які є базисом для розробки національного прогнозу сталого розвитку на найближчу та віддалену перспективу. Однак перелік запропонованих реформ та планів дій не повний. Мова йде про ключові, з нашої точки зору, реформи і дії, без яких неможливе ніяке просування шляхом розвитку.

Основна мета економічних завдань, що стоять перед Україною, - забезпечити стабільне економічне зростання, що є єдиним засобом підвищення рівня життя населення. У свою чергу, засобом досягнення сталого економічного зростання для України може бути лише підвищення загальної ефективності економіки.

Реалізація основного завдання вимагає обов'язкового обліку та вирішення ряду стримуючих проблем та факторів ризику. Серед основних:

-застарівання, надмірна енерго- і матеріаломісткість, високий рівень відходів виробничих технологій;

- небезпечно висока зношеність основних фондів;

- недосконалість експортного потенціалу;

- нерозвинений внутрішній ринок;

- неконкурентоспроможність вітчизняної продукції;

- відсутність соціальної орієнтації виробництва;

- високий рівень витрат ресурсів, недостатня утилізація та рециклювання антропогенного вторинної сировини;

- низький рівень життя, депопуляція населення;

- занепад села, безробіття, масштабна трудова міграція працездатного населення за кордон;

- низький рівень доходів, якості життя та захищеності життєдіяльності більшості населення;

-недосконала нормативно-законодавча база забезпечення екологічних прав громадян, незадовільний стан законодавства з охорони навколишнього середовища і переходу до сталого розвитку, низький рівень екологічної культури більшості населення і недостатня екологічна свідомість осіб, які виконують управлінські рішення в цій сфері.

Особливо важким тягарем для України є проблеми ліквідації екологічних, соціальних та економічних наслідків Чорнобильської катастрофи, виходу з гострої екологічної кризи в техногеннонагруженних регіонах України (Донецько-Придніпровському та ін.). Для забезпечення сталого економічного зростання необхідно усунути ці бар'єри. Слід підкреслити, що для вирішення кожної із зазначених проблем потрібно декілька, а по деяких з них - багато років.

Обсяги і масштаби стоять перед Україною вимагають від держави і суспільства розробки та затвердження єдиної комплексної довгострокової програми реформ, яка б не обмежувалася рамками циклів передвиборних кампаній, а забезпечувала наступність при змінах складу уряду.

Розробка довгострокових стратегій сталого розвитку, програм соціально-економічного зростання, галузевих і регіональних планів дій повинна базуватися на таких основних загальних принципах:

- природні ресурси, що належать народу і складові матеріальної основи його існування незалежно від форм власності, обмежені і повинні використовуватися з урахуванням потреб нинішнього і майбутніх поколінь;

- використання природних ресурсів повинно базуватися на ощадливому і науковому підході;

- будь-яка антропогенна діяльність повинна узгоджуватися з законами природи і витікаючими з них обмеженнями;

- екологічно орієнтоване виробництво має бути економічно ефективним;

- отриманий від господарської діяльності результат не може бути меншої шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу;

- всі соціально-економічні перетворення повинні створюватися на почві гуманізму, демократії і цінностей громадянського суспільства.

До розробки довгострокового прогнозу необхідно в найкоротший термін здійснити повну інвентаризацію основних фондів у всіх галузях господарського комплексу, насамперед на підприємствах державної власності; забезпечити в кожному регіоні (області, районі, місті) проведення економічної паспортизації всіх об'єктів виробничого та невиробничого призначення, визначити існуючі економічні, екологічні та соціальні проблеми і причини їх виникнення, підготувати конкретні пропозиції щодо їх подолання.

Вихід з даної ситуації можливий тільки на основі створення нової економічної моделі розвитку країни. Реанімація економіки, орієнтованої на сировинні ринки і старі традиційні технології, неефективна і не має ніякого сенсу. Для створення ж нової економічної моделі розвитку потрібні великі зусилля держави і досить тривалий час.

Сучасна фінансово-економічна криза особливо гостро поставила проблему ролі держави в ринковій економіці. Відомо, що матеріально-технічною основою виходу з усіх видів криз і проходження циклів є науково-технічне вдосконалення виробництва, переведення його на новий щабель прогресу. Саме в цьому полягають вирішальні чинники виходу на передові позиції соціально-економічного розвитку.

В Україні за всі роки незалежності, на тлі незгасаючої політичної боротьби кланів за владу, держава здійснювала активну фіскальну політику і перерозподіл коштів з метою соціального забезпечення, замість того щоб проводити активну політику, спрямовану на зміну структури економіки шляхом пріоритетного розвитку передових високотехнологічних виробництв на основі досягнень науки, техніки і технології, переведення економіки на інноваційний шлях розвитку.

Тим часом, як показує світовий досвід, тільки держава може розробляти і організовувати реалізацію довгострокової стратегії економічного та соціального розвитку. Саме держава найбільш повно виражає загальнонаціональні інтереси, визначає формат реалізації приватних інтересів, несе відповідальність за вектор економічного і соціального розвитку. Держава має бути дієвим засобом як перебудови продуктивних сил, науково-технічного вдосконалення виробництва, так і серйозних змін у фінансово-економічній сфері.

Роль держави в соціально-економічному розвитку зрозуміли вже і в розвинених країнах Заходу. Захід не тільки піддав гострій критиці недооцінку, приниження економічної ролі держави, але і вказав на необхідність підвищення її ролі в регулюванні ринкової економіки. "Загальнонаціональні інтереси, - йдеться у прийнятій самітом декларації, - задають формат для реалізації приватних інтересів ... чим більше ринків, тим більше потрібно держави, тим більше відповідальності лягає на державні інститути за вектор економічного і соціального розвитку". Це положення має принципове значення.

Негативні тенденції, характерні для розвитку України після розпаду СРСР, заглиблюються під впливом світової фінансово-економічної кризи, свідчать про те, що Україна за час незалежності переживає процес швидкої періферізаціі, тобто перетворення в периферію світової капіталістичної системи. Неоліберальні реформи, що включали приватизацію, лібералізацію фінансів і торгівлі, дерегуляцію економіки, ставили за мету відкрити транснаціональному капіталу нові, до того закриті для нього сфери діяльності, вбудувати так звані країни з перехідною економікою в світову капіталістичну систему на позиціях експлуатованої периферії. Для цього Українську державу і було, за порадами заокеанських "друзів", усунуто від управління економікою. Результат тепер бачать всі.

Світовий досвід доводить: має держава власність або не має її, вона здійснює економічне регулювання. Ототожнення двох різних функцій - володіння і регулювання - стало основою позбавлення Української держави регулюючої функції в умовах, коли ринок формувався і ринковий механізм взагалі не діяв, що викликало в країні хаос, глибоку кризу, що призвела до руйнування економіки і перетворенню України в економічно відсталу країну. І це в той час, коли Китай, наприклад, відкинув західні "теорії" про неминучість втрат під час ринкового реформування і реалізував принцип, за яким реформи здійснюються в інтересах добробуту народу, а якщо вони цього не забезпечують, такі реформи не потрібні. Завдяки цьому Китай, починаючи з 1978 р, кожні 10 років подвоює виробництво ВВП на душу населення. А Україна і на даний час не досягла показників ВВП 1990 року.

Таким чином, можна стверджувати, що для подолання України фінансово-економічної кризи та переходу на рейки зростання, побудови постіндустріальної, інноваційної економіки держава має повернутися до регулювання соціально-економічного розвитку. Перш за все необхідно терміново перейти до державного стратегічного планування (прогнозування) розвитку країни на довгостроковий (20-25лет), середньостроковий (5років) і поточний (1 рік) періоди; збільшити до трьох років строк, на який складається державний бюджет України (з розбивкою по роках).

Серйозною загрозою для України є тіньова економіка, окремі різновиди якої (наркобізнес, корупція, фінансування тероризму) справедливо відносяться до числа глобальних проблем сучасного світу. Слід визнати, що сформований і зростаючий тіньовий сектор в Україні створює реальну загрозу демократичному розвитку держави, негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну та гуманітарну сфери, громадянську свідомість, відносини з іншими країнами. Оскільки обсяги тіньової економіки в Україні, за розрахунками, наближаються до офіційних, ця проблема повинна стати однією з основних під час підготовки плану дій щодо виходу економіки України з кризового стану.

Фінансова криза виявила неспроможність фондового ринку в Україні. Він існує сам по собі. За час кризи індекс ПФТС різко знизився, але це ні в якій мірі не позначилося на економіці. У розвинених країнах фондовий ринок - дієвий механізм зростання економіки. Він надзвичайно чутливий не тільки до реальних змін ринкової кон'юнктури, але навіть до планів або просто до намірів уряду. Так, в Японії уряд раз на 2-3 роки виступає з визначенням перспективних напрямів науково-технологічного прогресу, розвитку нових виробництв. Ці сигнали негайно сприймаються фондовим ринком. Акції працюють у цих напрямках компаній буквально злітають вгору. Великий попит на них піднімає їх ціни, що визначає приплив капіталів в дані галузі виробництва. Таким чином створюються умови для розгортання досліджень, проектно-конструкторських розробок, випробувань нових зразків техніки і технологій, налагодження індивідуального або дрібносерійного виробництва. Нічого подібного в Україні немає.

Причина такого стану - недостатня регулююча роль держави, яка повинна була б не тільки виробити загальні правила з урахуванням досвіду Європи, а й проявити вимогливість до суб'єктів фондового ринку, створити єдиний державний реєстр корпоративних прав, перекрити торгівлю на неорганізованому ринку. За цих умов кожен суб'єкт ринку діяв би в рамках правил і, дбаючи про власні інтереси, змушений був би дбати також про загальний інтерес.

З метою забезпечення стабільного, керованого і передбачуваного розвитку економіки України та її регіонів потрібно кардинально змінити роль держави в системі ринкових відносин на засадах новітніх моделей кон'юнктурного регулювання економіки та економічного зростання, посилити її вплив на пожвавлення інвестиційної діяльності, вироблення інноваційних форм конкурентоспроможного господарювання.

Слід перейти до планування розвитку країни на основі загальнодержавної Програми стратегічного соціально-економічного розвитку України та її регіонів на довгостроковий період (20-30 років), яка повинна бути затверджена Верховною Радою України відповідно до її конституційних повноважень. В основу такої Програми необхідно покласти новітню ідеологію Економіки Знань та інноваційного ділового мислення, що забезпечить потужний потенціал реальних трансформацій усіх сфер суспільного життя країни та її регіонів, орієнтованих на подолання кризових явищ і динамічне зростання економіки в умовах об'єктивних процесів інтеграції господарської системи країни у світовому економічному просторі і очікуваного значного посилення конкурентної боротьби на міжнародних ринках у зв'язку з майбутнім циклом стабілізації та зростання економічної кон'юнктури в глобальному вимірі. Програма повинна стати методологічною базою для розробки середньострокових п'ятирічних планів-прогнозів соціально-економічного розвитку України, окремих її регіонів, цільових державних галузевих і регіональних програм. На основі таких прогнозів соціально-економічного розвитку України повинні формуватися трирічний (перспективний) і щорічний (поточний) бюджети країни і регіонів.