Етимологічний склад англійської мови

ЗМІСТ

1. Поняття «стиль» в сучасній лінгвістиці.
2. Етимологічні особливості англійської мови та їх вплив на стиль твору.
1. Історія створення лексичного складу англійської мови.
2. Етимологічна характеристика функціональних стилів.

Запозичення, що ввійшли до словникового складу англійської мови в XV—XVI ст., відображають особливості епохи Відродження та належать до найрізноманітніших галузей науки, механіки, музики, літератури, військової справи, суду, побуту і т. д.

За своїми джерелами запозичені слова можна розглядати у складі таких груп: запозичення з латинської, грецької, французької, та інших мов.

Кількість слів, особливо латинського та грецького походження, що були запозичені в європейські мови протягом епохи Відродження, –величезна. Саме в цю епоху утворився інтернаціональний фонд слів та термінів, що вживаються в усіх мовах країн Європи та інших континентів. Основну масу цих слів становить наукова та суспільно-політична лексика.

Латинські слова, запозичені в цей час в англійську мову, відносяться до медицини, фізики, механіки, біології, мистецтва, літератури, судочинства, законодавства, релігії тощо.

Значна кількість латинських слів була запозичена без орфографічних змін: alibi, animal, errata, formula, folio, item, maximum, minimum, superior та інші.

Численна група слів, запозичених з латинської мови, характеризуються частковими змінами в орфографії, які полягали в скороченні слова за рахунок: а)відкидання суфіксів; б)відкидання відмінкових закінчень (флексій).

Прикладами таких слів можуть бути: а)consult (< лат. consult-āre), expect (<лат. expect- āre); б)exclusion (лат. exelusiōn-is (род.), -em (дав.), conjugation (лат. conjugation-is (род.), -em (дав.) та інші.

Деякі латинські слова зазнали орфографічних змін, характер яких дає підстави вважати, що ці слова були запозичені з латинської мови через французьку: лат. conspicu-us > сonspicuous; лат. extern-us > external; лат. celeri-tas > celerity тощо.

Варто зазначити, що в усіх випадках, тобто незалежно від того, безпосередньо з латинської мови чи через французьку було запозичене те чи інше слово в англійську мову в XV - XVI ст., корінь (основа) латинського слова залишається без змін: лат. irrito, irritāre - англ. irritate; лат. separāre - англ. separate; а також collect, correct, permit, produce та багато інших.

Ця особливість має істотне значення для історії мови при вирішенні питання про час та епоху, коли було запозичене те чи інше латинське слово.

У XV - XVI ст., а також і пізніше, в XVI - XVII ст. деякі латинські слова були запозичені в англійську мову вдруге, бо ці ж самі латинські слова вже ввійшли до словникового складу англійської мови багато століть тому.

Так, запозичене з латинської мови в давньоанглійську слово episcopus (VII ст.) перетворилося в bishop, а повторне запозичення цього слова в XV ст. дало сучасне слово episcopal.

Аналогічно лат. discus дало сучасне слово dish (з давньоанглійської disk) та disc. Прикладів таких етимологічних пар (дублетів) в англійській мові дуже багато: sure - secure (з давньофр. seure та лат. secūrus); ray - radius (з давньофр. rai та лат. radius); vowel - vocal (з давньофр. vouet та лат. vōcālis) і т.д.

Щодо етимології, обидва слова кожної пари походять від латинського кореня: sure та secure, від лат. securum тощо.

При запозиченні іншомовних слів часто змінювалась належність їх до певного морфологічного класу частин мови. В таких випадках „запозичувався”, власне, корінь (основа) слова (іноді з префіксом), який вже в англійській мові вживався, як та чи інша частина мови.

Так, запозичене в XVI ст. латинське adeptus, дієприкметник минулого часу від ad (ipisci) (attain) (пор. рос. адепт), вже в 1553 р. зустрічається у вигляді дієслова to adept у формі “how could you have adepted such prerogative”. Пізніше adept вживається як прикметник та іменник, які залишилися і в сучасній мові. Подібним способом від латинського ad nihil був утворений прикметник adnichilitate (reduce to nothing): “such poore adnichilitate orphans”.

Від латинського invigilare (be watch) був утворений прикметник invigilate, як в сполученні to be invigilate (be watchful), а пізніше дієслово з тим же значенням: “to invigilate thus much for me” [25,158].

Так, у працях T. Мора (Thomas More, 1478—1535) вперше зустрічаються нові для англійської мови іншомовні слова, наприклад: absurdity, anticipate, comprehensible, detector, exact, exaggerate, explain, fact, indifference, monopoly, monosyllable, paradox та багато інших.

У творах Еліота (Thomas Elyot; XVI ст.) зустрічаються слова: accomodate, analogy, animate, encyclopedia, exhaust, implacebility, infrequent, irritate, modesty, також experience (як дієслово) та інші.

Серед великої кількості слів, які зустрічаються у Шекспіра, багато залишилося в сучасній мові: antipathy, catastrophe, critical, emphasis, extract, hereditary, horrid, meditate, modest, pathetical та інші. Більшість з таких слів зустрічаються вперше в письмових пам’ятках, які хронологічно збігаються з періодом творчості Шекспіра.

Другу групу слів становлять запозичення, які вперше зустрічаються в творах Шекспіра і лише через деякий час — в інших пам’ятках: accomodation, apostrophy, dexterously, dislocate, indistinguishable, misanthrope, pedant, reliance, submerged тощо.

Кількість таких прикладів дуже велика. Багато таких слів вийшли з ужитку в XVI - XVII ст., але ще більше залишилося в сучасній мові.

Французькі запозичення іноді буває важко відрізнити від латинських, тобто, точніше кажучи, важко відрізнити прямі латинські запозичення від непрямих. Наприклад, слово figure могло прийти і прямо з лат. figura і з французьких figure. Значна кількість слів, запозичених з французької мови, є словами латинського походження.

Кількість запозичених французьких слів у мові XV— XVI ст. значно зменшилась. Нижче наведено приклади запозичень з французької мови та час їх запозичення. Ці приклади свідчать про різноманітний характер запозичених слів: ninny (1553), fallacy (1562), curas- sier (1551), havoc (1585), buff (1580), plot (1590), march (1590), lobby (1553), sentinel (1579), escalade (1598), fricasee (1568), dessert (1600), gazette (1605), mimic (1602) і т. д.

В епоху Відродження в англійській мові з’явилось багато слів, запозичених з грецької мови. Ці слова належать до різних галузей науки, мистецтва, релігії та слова, що використовувались у повсякденному житті.

Прикладами слів грецького походження, запозичених в XV—XVI ст., можуть бути такі слова, як: anachronism, atmosphere, autograph, botany, critic, dogtmg emphasis, episode, geotropism, idiosyncrasy, lexicon, metaphor, phrase, prologue, synonym, scheme та багато інших.

Окрім наведених вище запозичень французької, іспанської та інших мов, англійська мова в епоху Відродження збагатилася за рахунок запозичень з арабської, староєврейської, перської та інших мов Азії та Близького Сходу, також були запозичені окремі слова з деяких мов європейських країн.

Словниковий склад англійської мови протягом XV – XVI ст. збагачувався не лише за рахунок запозичень, але і шляхом словотворення з використанням вже існуючих у мові коренів (основ) як власне англійських (германських), так і запозичених раніше. Прикладом такого словотворення можуть бути слова, які зустрічаються в творах Е. Спенсера (1552—1599) та деяких з його сучасників: belt, birthright, glance, gloomy, merriment, wakeful та багато інших, які існують і в сучасній мові. Також до цієї групи можна віднести такі слова, як: bevy (company), glen (valley), don (put on), gaudy (brilliant), verdant (fresh-coloured), wary (circumspect) тощо, які в сучасній мові вживаються дуже рідко. В працях пуристів XVI ст. зустрічаємо новоутворення, які заміняли відповідні слова іншомовного походження: lunatic - mooned centurion - hundreder prophet - foresayer crucified - crossed resurrection - gainrising

Протягом XV—XVI ст. та пізніше до складу словника загальнонаціональної мови ввійшли слова з діалектів та говірок, деякі професіоналізми тощо, але загалом кількість новоутворень значно менша, ніж кількість запозичень з інших мов.

Запозичення у мові XV—XVI ст. стають основним засобом поповнення словникового складу новими одиницями, в той час як у мові староанглійського періоду кількість запозичень загалом незначна.