Основи культури української мови

Лекцiя №2

Тема: Основи культури української мови

План:

1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця.

2. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

3. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення - процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує,  розвивається. Мова і мовлення тісно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення - явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови - часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвитку форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

Усне професійне мовлення - це розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків.

Усне професійне спілкування  передбачає всілякі способи взаємодії  між співрозмовниками за допомогою  вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Одним із важливих компонентів  системи масової комунікації  є комунікатор.

Необхідність аналізу  комунікаторів як учасників процесу спілкування є беззаперечним. Власне, характер, зміст, спрямування комунікації залежать від постатей комунікаторів.

Основним концептом теорії мовної діяльності є уявлення про  людину як про активного мовця  або сприймача повідомлення, які перебувають у стадії породження або сприймання та розуміння висловлювання. Таким чином, можна сказати, що процес комунікації відбувається у формі породження висловлювання, повідомлення, твору, тексту і в формі сприймання та розуміння висловлювання, повідомлення, твору, тексту.

Отже, з погляду форми  комунікації, комунікатори поділяються на комуніката й комуніканта.

Комунікатори поділяються на професійних і непрофесійних.

Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідомлює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес передачі або переробки інформації.

оволодіння спеціальністю  можливе завдяки вивченню свого "виробництва", тобто завдяки  оволодінню тим процесом, який є  суттю "виробництва". Відповідно, спеціаліст повинен мати систему  таких професійних умінь, які  формуються на основі знання про своє "виробництво" і являють собою  складну систему інтелектуальних  та фізичних дій, спрямованих на оволодіння виробничим процесом з метою отримання  необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаються  професіограмою.

До професійних комунікаторів належать професійні мовці та професійні співбесідники (аналітики мовлення).

Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів (чинників), які впливають на мовця  під час виникнення повідомлення.

2.   Користування словниками різних типів не тільки підвищує грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини, підносить загальний рівень її культури. Словники розширюють світогляд людей. У них представлено знання, якими володіє людство у певну епоху, з різних галузей науки, техніки, мистецтва, Їх заслужено називають супутниками цивілізації. Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово. Словники виходять за межі власне мовознавчого або іншого вузькофахового призначення. Їм належить важлива роль у розвитку національної духовної культури як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови.

У лінгвістичних словниках пояснюється слово. Лінгвістичні словники є:

• одномовними;

• двомовними;

• багатомовними.

В одномовних словниках у певному аспекті розкриваються особливості слів, що вживаються в одній, певній мові. В залежності від аспекту з′ясування слова та призначення словника розрізняють одномовні словники таких типів:

• тлумачні словники;

• історичні словники;

• орфоепічні словники;

• орфографічні словники;

• етимологічні словники;

• словники іншомовних слів;

• термінологічні словники;

• граматичні словники;

• інверсійні словники;

• частотні словники;

• діалектні словники;

• словники мови окремих письменників;

• ономастичні словники;

• словотворчі словники;

• морфемні словники;

• словники синонімів;

• словники омонімів;

• словники паронімів;

• словники антонімів;

• словники перифраз;

• фразеологічні словники.

Тлумачний словник - це словник, у якому засобами рідної мови розкривається значення слова, відзначають граматичні і стилістичні особливості його, наводяться зразки вживання слова у кожному з наведених значень.

Етимологічні словники розкривають відомості про походження слів, первісне значення їх, подають найдавніші форми слова та відзначають звукові зміни, яких зазнавало слово у процесі свого життя.

Словники іншомовних слів фіксують слова, засвоєні рідною мовою з інших мов, відзначають, з якої мови і якого слова та його форми засвоєне кожне з них, розкривають його значення.

Орфографічні словники подають відомості про нормативне написання слів і їх граматичних форм. Українська лексикографія має орфографічні словники різного призначення:

• для початкової школи;

• для загальноосвітньої середньої школи;

• для широких кіл громадськості.

Орфоепічні словники інформують про правильну літературну вимову й наголошення слів, їх форм. Слова та їх форми або частини, що мають вимовні особливості, подаються фонетичною транскрипцією.

Словотворчий словник допомагає з′ясувати, як утворено те чи інше похідне слово, за допомогою яких словотворчих засобів, на основі якого слова, у яке словотвірне гніздо воно входить. Слова у такому словнику розміщені словотвірними гніздами (тобто сукупністю однокореневих слів, спільних за значенням; першим розміщене непохідне слово, що виступає основою для творення інших слів; кожне попереднє слово є основою для утворення наступного слова, наступних слів). У кожному наступному слові виділені твірна основа й словотворчий засіб.

Термінологічні словники - це словники, в яких зібрані, систематизовані терміни, вживані у певній галузі науки, розтлумачено значення їх, названо походження. Такі словники можуть бути:

• одномовними;

• двомовними (перекладними).

Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей науки:

• мінералогії;

• біологіЇ;

• медицини;

• математики;

• тепломеханіки та газотехніки;

• літературознавства;

• мовознавства;

• спорту.

Фрезеологічні словники - це словники, в яких зібрано й розкрито значення фразеологічних одиниць. Такі словники є:

• одномовні;

• двомовні.

Двомовні словники - словники перекладні. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу (зякої на яку - відображено у назві словника). Поруч із перекладом уміщено типові приклади вживання слів у різних значеннях, оскільки у різних мовах похідні значення відповідних слів не збігаються, хоча основне значення в них спільне. До того ж у різних мовах неоднакова система омонімів, тому на іншу мову такі слова перекладаються не одним, а кількома відповідними.

Крім названих широко використовуються й інші лінгвістичні словники, зокрема словник синонімів, словник антонімів, словник омонімів, словник рим, частотний словник, інверсійний словник, граматичний словник, словники мови творів окремих письменників, "Словник труднощів української мови".

Таким чином, словники надзвичайно важни як для практики читання іноземної літератури, так й для пізнання своєї мови в минулому і в сучасності.

3.   Мовний етикет - це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах.

Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

Спілкувальний етикет – це правила використання  мовних і позамовних засобів спілкування, обов'язкова для членів спілкування.

Людина може по-різному  ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти своє негативне ставлення.

Незалежно від змісту розмови  мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й становлять тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку:

- привітання (Добрий день! Доброго ранку! Добрий вечір! Добридень! Вітаю Вас! Мої щирі вітання! Радий вас привітати! Здрастуйте!);

- подяки (Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Щиро вдячний! Спасибі, Ви дуже люб’язні!);

- вибачення (Вибачте! Прошу вибачення! Прошу вибачити! Мені дуже шкода, вибачте! Перепрошую! Даруйте мені!);

- відмови (На жаль, не можу..., Мені дуже шкода, але..., З радістю допоміг би, проте..., Охоче приєднався б, проте..., Мені незручно відмовляти, однак...);

-  поради (Дозвольте дати Вам пораду..., Я порадив би Вам..., Може, Вам слід було б..., Я наполегливо раджу Вам...);

-  прохання (Прошу Вас..., Чи можу я попрохати Вас..., Будьте ласкаві..., Вам не важко буде..., Чи не могли б Ви..., Дозвольте..., Будь ласка... );

- співчуття (Прийміть мої найщиріші співчуття..., Я хотів би висловити мої співчуття..., Я розумію Ваше горе..., Сумую разом з Вами...);

- прощання (До побачення! Прощавайте! Бувайте здорові! На все добре! До зустрічі! До завтра! Побачимося завтра!) тощо.

Кожне тематичне об'єднання  є частиною досить розгалуженої системи  засобів вираження мовного етикету. Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від ситуації спілкування, професії, соціального  статусу, статі, освіти, віку учасників  спілкування. За умови вмілого володіння та врахування цих складників мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.

Стандартні етикетні ситуаці:

Існує чимало типових комунікативних ситуацій, котрі називаються етикетними, в них взаємини між тими, хто  спілкується, стоять на передньому плані, а не є тлом, на якому сприймається зміст мовлення, чи етикетною «приправою»  до змісту. Це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо.

У суспільному житті людини такі ситуації трапляються безліч разів. І було б нелегко, та й недоцільно, щоразу придумувати вислови, фрази  для їх мовного оформлення.

Позаяк ці ситуації мають  стандартний, типізований характер, то їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним. Немає  потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Навіщо видумувати, як і що казати, коли існують «комплекти» готових  фраз, словесних формул для кожної із типових ситуацій, і потрібно тільки зробити вдалий вибір із цього  набору. Однак і ці комплекти, й  особливості їх застосування необхідно  добре знати.

 

 

   Парадигма  - об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.