Засоби вираження і функції займенникової семантики в українській мові

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені  ПЕТРА МОГИЛИ

 

 

Кафедра української філології

та загального мовознавства

 

 

Засоби вираження і функції  займенникової семантики 

в українській мові

 

 

Курсова робота

студентки 3 курсу

спеціальність 6.030500 "Українська мова та література"

Чорної  Катерини Юріївни

 

Науковий  керівник –

доктор філологічних наук,

професор  О.А. ДУБОВА

 

 

Миколаїв 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 6

ЗАЙМЕННИКОВА  СЕМАНТИКА ЯК ЯВИЩЕ МОРФОЛОГІЇ 6

1.1. Поняття про суть  займенникової семантики 6

1.2. Класифікація слів  із займенниковою семантикою 9

1.3. Засоби вираження  займенникової семантики 14

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ЗАЙМЕННИКОВОЇ СЕМАНТИКИ 17

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 24

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖУВАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку української мови питання займенникової  семантики та її функцій в мові залишається недостатньо розглянутим. Поряд з ним стоїть і питання про виділення слів із займенниковою семантикою як самостійну частину мови.

Дані проблеми розглядаються в морфологічній студії І. Р. Вихованця та К.Г. Городенської, в якій ідеться про те, що слова із займенниковою семантикою не можуть бути виділені в окремий клас, а є підкласами тих самостійних частин мови, значення яких вони репрезентують вказуючи, а не символізуючи [4].  В. М. Ярцева в своєму словнику теж не виділяє займенники в окрему частину мови – як і вищезгадані науковці, вона називає їх займенниковими словами [23]. Такого погляду в своїй праці притримується і О. К. Безпояско [2]

Протилежну ж думку висловлюють у своїх працях Плющ М.Я. [14], Леонова В.М. [10], Єрмоленко С.Я. [22], Ахманова О.С. [1],                Русанівський В.М. [21], які кваліфікують займенники як самостійну частину мови.

Жовтобрюх М.А. в якості аргументу  на користь виділення займенникових  слів як окрему самостійну частину мови наводить саме узагальнююче їх значення, відсутність конкретно виявленого матеріального змісту [8].

Селіверстова О.М. та Падучева О.В. вважають займенникові слова складниками специфічної неповнозначної частини мови.

Невизначеність частиномовного статусу  займенникових слів спричиняє проблему при встановленні функцій та засобів вираження займенникової семантики.

Актуальність нашого дослідження полягає в необхідності зібрання інформації про займенникову семантику, особливості її вираження та функціонування в українській мові з метою встановлення єдиного порядку її використання в мові та фіксування в науковій літературі.

 

Об’єктом дослідження є сукупність мовних одиниць української мови, що містять займенникову семантику.

Предметом дослідження курсової роботи є особливості семантики прономінальних слів та засоби її вираження в мові .

Метою нашого дослідження є з'ясування складу засобів вираження займенникової семантики та визначити закономірності вияву займенникової семантики у слів різних частин мови. Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження:

1. визначити суть займенникової семантики;
2. визначити групи займенникових слів за рядом ознак;
3. визначити сукупність засобів вираження займенникової семантики;
4. схарактеризувати процес прономіналізації, його закономірності;
5. схарактеризувати особливості семантичних змін прономіналізованих слів;
6. визначити функції займенникової семантики.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. У якості основного методу був використаний описовий метод, метою якого є шляхом вичленовування мовних одиниць проаналізувати, класифікувати та виявити особливості функціонування в мовній системі української мови. Поряд із цим методом значною мірою в нашій роботі використано структурний метод, суть якого полягає у визначенні універсальних закономірностей вияву займенникової семантики.

Наукова новизна курсової роботи полягає у тому, що в ній, одній із перших в українському мовознавстві, проаналізовано особливості функціонування займенникової семантики, зокрема експресивне функціонування в художньому мовленні. З'ясовано особливості займенникових слів як неповнозначної частини мови, виявлено закономірності засобів її вираження.

Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що результати наукового дослідження можуть бути використані:

• при лексикографічній роботі з укладання словників;
• при проведенні лекційних занять із сучасної української літературної мови для спеціальностей філологічного факультету при вивченні ;
• при підготовці підручників і навчальних посібників із сучасної української літературної мови для доповнення інформації.
• при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт з сучасної української мови;

Матеріал і джерела  лінгвістичного дослідження

Фактичним мовним матеріалом нашого дослідження послужила суцільна вибірка слів, що містять займенникову семантику з творів художнього стилю таких збірок Д.Д. Кременя як "Літопис (вибране)", "Полювання на дикого вепра" та "Шлях по зорях".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАЙМЕННИКОВА СЕМАНТИКА  ЯК ЯВИЩЕ МОРФОЛОГІЇ

1.1. Поняття про  суть займенникової семантики

В сучасній лінгвістиці ще не виявлено повністю сформованої єдиної думки щодо проблеми суті займенникової семантики.

Перш за все, відповідь на це питання  залежить від того, як конкретний лінгвіст розглядає слова із займенниковою семантикою, і чи враховуються при цьому всі особливості даних слів.

Ця проблема тісно пов’язана з іншою – проблемою займенникових слів як самостійної частини мови та наявності/відсутності власного значення. Так, О.М. Селіверстова подає три можливі точки зору щодо цього питання: "займенники не мають значення, що і є специфічним для них; займенники не мають постійного значення, воно змінюється в кожному мовленнєвому акті; займенники не відрізняються від інших мовних знаків з точки зору несталості значення; їх специфіка полягає у тому змісті, яке виражає дане значення" (переклад автора – Ч.К.) [16, c. 27].

Проте більшість дослідників дотримуються того погляду, що займенникові слова мають непостійне значення, яке змінюється в умовах певного мовленнєвого акту (В. М. Леонова, І. Г. Вихованець, К.Г.Городенська, О. А. Дубова, О. В. Падучева, Ю. Л. Воротніков).

О. С. Ахманова подає таке визначення займенника:

"Займенник (англ. pronoun, фр. pronom, нем. Pronomen, Furwort, ucn. pronombre) – частина мови, категорійним значенням якої є вказування на предмет (ознаку), виходячи з даної ситуації, з обстановки мови. "Я" – суб’єкт даного мовленнєвого акта. "Він" – особа, що не бере участі в даному акті. "Цей" – той, що знаходиться недалеко від мовця. "Той" – віддалений від мовця тощо" (переклад автора – Ч. К.) [1, c. 227].

Інший науковець, В. М. Ярцева, розглядає  власне займенники як одиниці, що входять до складу займенникових слів у цілому. "Займенник – лексико-семантичний клас повнозначних слів, значення яких включає або посилання на певний мовленнєвий акт (його учасників, мовленнєвої ситуації чи власне висловлювання), або вказування на тип мовної співвіднесеності слова з позамовною дійсністю (його денотативний статус); до займенників прийнято зараховувати тільки імена – іменники, прикметники, числівники. Займенники входять до більш широкого лексико-семантичного класу займенникових слів, які іноді в розширеному змісті всі називаються займенниками" (переклад автора – Ч. К.) [23, 294].

"Займенникові слова – лексико-семантичний клас повнозначних слів, що належать до різних частин мови і для яких характерною є наявність "займенникового" типу лексичного значення. Крім займенників до складу займенникових слів входять займенникові прислівники та займенникові дієслова" (переклад автора – Ч. К.) [23, 295].

Подібну думку щодо визначення займенника як лексико-граматичного класу висловлює  в своїй праці й О. В. Падучева: "Займенники – це слова, до значення яких входить або посилання на мовленнєвий акт (на його учасників, мовленнєву ситуацію чи саме висловлювання), або вказування на денотативний статус того чи іншого висловлювання" (переклад автора – Ч.К.) [12, c. 133].

Багато науковців (О. Д. Пономарів, С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О.Г.Тодор, М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик, М. Я. Плющ, В. Т. Бусел, В.М.Русанівський) у своїх працях визначають займенник як змінну самостійну частину мови, що вказує на особу, предмет, ознаку і кількість, але не називає їх.

І. Г. Вихованець, К. Г. Городенська у своїй монографії "Теоретична морфологія української мови" висловлюють думку про те, що "...займенникові слова – це підкласи іменника, прикметника, числівника або прислівника, конкретні репрезентанти яких вказують на все те, що має стосунок до безпосереднього акту мовлення" [4, c. 185].

"Займенникові слова не мають  єдиного категорійного значення, яке б уможливило об’єднання  їх в окрему частину мови  або приєднання тільки до однієї частини мови, і власних граматичних категорій. Вказівність як спільна ознака всіх займенникових слів є їхньою лексико-семантичною, а не граматичною ознакою" [5, c. 187].

Якщо розглядати власне значення займенників, тобто ту інформацію, яку займенники передають про свій денотат (референт), то легко побачити, що це значення не залежить ні від контексту, ні від  ситуації: в «характеристику», яку  займенники дають актанту ситуації, може входити вказівка, наприклад, на ту роль, яку даний актант відіграє в акті мовлення, проте сама ця вказівка не змінюється від контексту або  ситуації. Навпроти, якщо розглядати ті додаткові конкретні знання, які  необхідні для ідентифікації  денотата, скажімо, – встановити час, визначений прислівником зараз, у якомусь окремому випадку його вживання, то можна побачити, що значення займенника змінюється  залежно від контексту і ситуації [16,  с.9].

Семантична своєрідність займенників  полягає не в відсутності лексичного значення і навіть не в його змінності, а в тому, що займенники задають  той чи інший спосіб (рівень) представлення (характеризації) актанта ситуації, але не містять в собі інформації, яка б відповідала цьому рівню  представлення. Замість цього вони або відсилають до того елемента контексту чи ситуації, або ж вказують на несуттєвість цих даних або ж відсутність їх у мовця. Інформація, яку можна відновити, не входить до складу самого значення, тому її флуктуації в різних частинах мови свідчать про його змінність. До складу значення входять тільки: 1) вказування на рівні характеризації; 2) інформація про те, де шукати і чи шукати взагалі дані, яких не вистачає. Ці два "пласти" інформації не залежать від контексту і не змінюються в кожному мовному акті" (переклад автора – Ч.К.) [16, c. 32 – 33].

Специфіка лексичної семантики  займенників полягає в тому, що вони співвідносяться з широким  колом денотатів, в той час  як лексична семантика повнозначних частин мови формується на основі співвідношення з конкретним денотатом. Такої думки дотримується ряд дослідників (В.М.Леонова, О. А. Дубова, Ю. Л. Воротніков).

1.2. Класифікація  слів із займенниковою семантикою

У своїй монографії О. В. Падучева розглядає займенники з точки зору референції – "проблеми співвідношення висловлювання та його частин з дійсністю – з об’єктами, подіями, ситуаціями, станом речей в реальному світі" (переклад автора – Ч. К.) [12, c. 133].

Спираючись на специфіку виявлення  референційної функції, займенники поділяються на два класи – анафоричні та дейктичні. Дану класифікацію висвітлює в своїй праці і О.М. Селіверстова [16].

"Анафоричні займенники містять у своєму значенні посилання на певне висловлювання або текст, до складу якого він входить. Вони посилаються або (частіше) на попередній текст, або на наступний, виражаючи анафоричний зв’язок між займенником та його антецедентом" (переклад автора – Ч.К.) [23, c. 295]. 

Анафоричні займенники поділяються  на кілька референційно-семантичних  розрядів: займенники 3-ї особи, зворотні та відносні. Розряди анафоричних  займенників відрізняються не тільки за референційно-семантичним аспектом, але й за своїми синтаксичними характеристиками. Займенники 3-ї особи не мають, як правило, ніяких синтаксичних вимог до антецедента. Зворотні займенники характеризуються найбільш жорсткими обмеженнями щодо синтаксичного зв’язку з антецедентом: вони посилаються на суб’єкт того предиката, якому підпорядковується займенник. Відносні займенники поєднують анафоричну функцію з вираженням підпорядкованості другорядного речення (до складу якого вони входять) головному. В якості анафоричних, тобто для виконання анафоричної функції, можуть вживатись і вказівні займенники.

Дейктичні займенники містять у  своєму значенні посилання на учасників  даного мовленнєвого акту чи мовної ситуації. Це особові займенники 1-ї та 2-ї особи, що вказують на мовця ("я", "ми"),  або слухача ("ти","ви"), а також вказівні, які вказують на об’єкт, відносно якого направлений вказівний жест мовця (іноді мисленнєвий)" (переклад автора – Ч. К.) [23, 294]. "Із вказівних займенників одні виражають субстанціальну ідентифікацію (як той), інші – ідентифікацію якісних характеристик (як такий)" (переклад автора – Ч. К.) [12,  c. 133].

У "Великому енциклопедичному словнику. Мовознавство" за редакцією Ярцевої  В. М. відповідно до референційної функції виділяється ще й третій клас займенників – кванторні [23]. Про них говорить і О. В. Падучева у своїй монографії [12]. Проте кванторні  займенники виділяються не за відношенням до мовленнєвого акту, а за вираженням денотативного статусу.