Естетика фовізму

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

 

 

 

 

 

Естетика  фовізму

РЕФЕРАТ 

 

 

 

Поляничко Людмила Віталіївна

2 курс 2 група математиків

Викладач: Подолян Г.П.  

 

 

  

 

 

Київ 2013

Зміст

Вступ 3

Фовізм 4

Найменування "фовізм" 4

Анрі Матісс 5

Поль Гоген 6

Вінсент Ван Гог. 6

Неоімпресіонізм. 7

Колір. 7

Висновок 9

Список використаної літератури 10

 

 

Вступ

Розглянемо  культурну ситуацію першої половини XX століття, яка складалася під знаком модернізму. Його мистецтвознавці розуміють  двояко – в широкому і вузькому сенсі. У першому він позначає всю сукупність художніх течій, шкіл і напрямів почала XX століття, що виразили відхід від культурних цінностей  XVIII–XIX століть і проголосили нові підходи і цінності. Фовізм, експресіонізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм – такий далеко неповний список напрямів художнього пошуку на початку XX століття.

У вузькому сенсі  модерн позначає тільки один напрям в  мистецтві. У такому разі його назву  беруть в лапки. «Модерн» (фр. moderne – новітній, сучасний, ар нуво, югендстіль) – стильовий напрям в європейському і американському мистецтві кінця XIX – почала XX століття. Новий напрям розповсюдився по всій Європі і в першу чергу торкнувся архітектури і декоративного мистецтва. Представники «модерна» використовували нові техніко-конструктивні засоби, вільне планування, своєрідний архітектурний декор для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель (X. Ван дер Велде в Бельгії, І. Ольбріх в Австрії, А. Гауді в Іспанії, Ч.Р. Макінтош в Шотландії, Ф.О. Шехтель в Росії). У Італії його називали рослинним стилем, або «ліберті», у Великобританії – стилем «модерну», в Іспанії – модернізмом, в Бельгії – стилем Велді, в Австрії – сецесіоном, в Германії – югендстілем. Стиль «модерну» виник як реакція на еклектизм і мляве копіювання історичних стилів минулого. Для модерна характерні гнучкі текучі лінії, стилізований рослинний узор. Ексцентричний декоративний стиль використовувався для обробки крупних магазинів, які в цей час починають будуватися у великих містах Європи і Америки, і усесвітніх виставках, символізуючи таким чином процвітання і могутність торгівлі.

 

 

 

Фовізм

Фовізм нерідко  називають першим модерністичним стилем мистецтва XX ст. Ця художня течія  мала досить короткий період організаційно оформленого існування, — якщо про такий етап фовізму взагалі можна говорити, оскільки стабільної фовістської групи або якої-небудь загальної теоретичної програми так і не було створено. Історія фовізму поволі починається близько 1902 p., він дістає найменування в 1905 p., завершується до 1908-го.

Найменування "фовізм" (від фр. fauves — дикі, хижі), як і багато інших назв художніх напрямів, було придумано критиками. Луї Воксель, який у паризькій газеті "Жіль Блаз" від 17 жовтня 1905 р. ділився з читачами своїми враженнями від одного із залів традиційної щорічної художньої виставки Осінній салон, першим ужив термін "фовізм" щодо картин групи художників, серед яких були Анрі Матісс, Моріс Вламінк, Андре Дерен, Отон Фрієз, Анрі Мангсн, Жан Пюї, Луї Вольта. Склалася традиція саме від цієї події вести і недовгу історію фовізму. Однак дехто із самих художників дотримувався іншої точки зору. Так, Моріс Вламінк, який виборював у Анрі Матісса лідерство серед фовістів, стверджував, що фовізм народився від його знайомства і початку творчого спілкування з Андре Дереном у 1900 р. Молоді художники (Вламінкові тоді було 24 роки, а Деренові — 20) випадково познайомилися в розташованому неподалік від Парижа невеликому містечку Шагу, звідкіля обоє були родом, і відразу ж з'ясувалося, що в них є багато спільного в поглядах на мистецтво і художніх смаках.

Власним шляхом прийшли до фовізму Анрі Матісс і  Альбер Маркс Познайомившись ще в 1892 р. у Школі декоративного мистецтва, вони пізніше разом перейшли працювати в майстерню відомого художника-символіста Гюстава Моро. Там Матісс і Марке познайомилися з Руо, Мангеном та Пюї.

Крім згаданих художників, у спільних виставках  фовістів протягом 1902—1907 pp. брали участь також художники з Гавра Рауль Дюфі і Жорж Брак, голландський художник Кес Ван Доніен та деякі інші, менш відомі живописці.

Анрі Матісс (1869—1954) став визнаним лідером фовізму. Він починав свою професійну діяльність як клерк адвокатської контори. Його перші малярські роботи з'являються в 1890 р. У 1892 р. він починає навчатися в паризькій Школі декоративного мистецтва, потрапивши в майстерню до популярного на той час салонного живописця В. Бугро. Навчання Матісса йшло досить традиційним шляхом: він працює з натури, вивчає і копіює в Луврі твори великих майстрів минулих століть, серед яких Ель Греко, Карраччі, Рембрандт, Пуссен, Шарден, Гойя. Привертали його увагу і французькі художники XIX ст.: Домінік Енгр, Ежен Делакруа, Каміль Коро, Опоре Дом'є, Едуар Мане. Особливе значення для майбутнього колоризму Анрі Матісса маю його знайомство з експериментами, що їх проводив у свій час з кольором Делакруа, і з письмом чистими відкритими фарбами, характерним для Мане. Крім того, саме у творчості майстрів XVI—XIX ст. вбачаються іконографічні джерела багатьох робіт Матісса пізніших років.

Уже в середині 90-х років Анрі Матісс переконався, шо наслідувальне, реалістичне мистецтво, "завдяки якому зібрано величезний матеріал", виконало свою історично позитивну роль і його прогресивний етап завершується. Варто сказати, що дехто з фовістів дотримувався і більш категоричного погляду, наприклад, Андре Дерен вважав, що реалістичний етап був тільки підготовкою до появи справжнього мистецтва живопису, виявленням якого (принаймні одним з найбільш характерних) і став фовізм.

Як і більшість художників того часу, Матісс не оминає спокуси імпресіонізму. Майбутні фовісти цінували в імпресіонізмі прагнення показати красу живопису як такого, художньо-естетичні якості фактури, гармонію колірних акордів. Іконографія фовізму значною мірою збігається з імпресіоністичною: новий стиль успадкував любов до пейзажного жанру, портрета, до тематики, пов'язаної зі світом художників, артистів, танцівниць, барів і кабаре, богемним стилем життя взагалі. 
За мірою мальовничої декоративності, умовності зображення та деякими іншими суто художніми завданнями фовізм і справді можна порівняти з імпресіонізмом — одним з останніх "ізмів" попереднього сторіччя. Однак між ними є істотне розходження в розумінні цих завдань. Якщо імпресіонізм передавав "враження" від навколишнього світу і переймався проблемами адекватності цих вражень, то фовізм цікавила насамперед специфіка вражень, що їх справляє на людину мистецтво. Фовізм пішов шляхом, уторованим постімпресіоністами: шляхом відвертого підкреслення саме художньої сутності твору мистецтва. Картина вже не повинна була слугувати ілюзіоністичною "оманкою" речі або погляду на неї, символом суспільно важливої ідеї чи вираженням ставлення художника до світу взагалі. Завдання конкретизується, звужується і тим самим поглиблюється. Нове мистецтво досліджує само себе, свої форми, засоби, можливості впливу.

Поль Гоген, посмертна виставка якого була проведена в 1904 p., привернув увагу фовістів екзотизмом і декоративністю форм. Саме з фовістів починається і визнання постімпресіоніста Поля Сезанна як "батька сучасного мистецтва". Його живопис учив цілісності пластичних форм, демонстрував приклади об'єднання композиційних ритмів із самостійним буттям щільних, пастозних шарів фарби.

Вінсент Ван Гог.

Особливо  ж важливу роль у контексті  передісторії фовізму відіграв Вінсент Ван Гог. Власне, Ван Гог став тим пророком, що фактично передбачив фовістичну лінію живопису. Ще в 1881 р., на початку своєї короткої за часовим виміром, але разючої творчості він писав: " У фарбах закладені приховані співзвуччя і контрасти, які взаємодіють самі по собі і які інакше як для вираження настрою не можна використовувати". Пізніше він поділиться з братом своїми мріями: "Я постійно сподіваюся зробити в цій галузі відкриття, наприклад передати почуття двох закоханих сполученням двох додаткових кольорів, їх змішуванням і протиставленням, таємничою вібрацією зближених тонів. Чи передати думку, що зародилася в мозку, сяйвом світлого тону на темному тлі. Чи висловити надію мерехтінням зірки, жар душі — блиском сонця, що заходить. Це, звичайно, не ілюзорний реалізм, але хіба це менш реально?" І, нарешті, міркуючи над подальшими шляхами розвитку живопису, Ван Гог прорікав: "Художником же майбутнього може стати лише не бачений дотепер колорист... Я не помиляюсь, коли пророчу, що він прийде — нехай не в нашому, а в наступних поколіннях..."

Виставка  творів Вінсента Ван Гога, відкрита в 1901 p., привернула загальну увагу в художніх колах. Для багатьох же майбутніх фовістів хвилясті, експресивні мазки, зіткнення контрастних кольорів, нестримна екзальтація і вільна деформація у картинах великого голландця стали справжнім одкровенням.

Неоімпресіонізм.

Майже всі провідні фовісти пройшли через захоплення мозаїчним письмом неоімпресіонізму. Але на відміну від раціональних, наукоподібних теоретичних передумов мистецтва неоімпресіоністів, фовісти розглядали колірні плями як самодостатній засіб впливу на почуття й емоції людини. Доречно зауважити, що природнича наука XX cm. значною мірою підтвердила ті погляди на природу і Властивості світла і кольору, яких протягом тривалого часу дотримувалися теологи та містики і до яких здавна інтуїтивно приходили художники. Колір визначається як властивість світла викликати певні зорові відчуття у відповідності зі спектральним складом світла, що випромінюється та відбивається. Світлом же називається частина оптичного Випромінювання В інтервалі частот, що сприймаються людським оком. Світлові хвилі різної довжини збуджують різні колірні відчуття. Сприйняття людиною кольору є реакцією на емпірично доступну людському організму невелику частину значно ширшого динамічного природного процесу, яким є електромагнітне випромінювання.

Колір.

Доведено, що колір здатний впливати на людський організм суто фізіологічно, певною мірою навіть незалежно від зорового сприйняття. Хоча з наукового погляду тут доречніше говорити не про колір, а про оптичне випромінювання, суть справи від цього не міняється. З огляду на те, до яких наслідків іноді може приводити електромагнітне випромінювання (наприклад, рентгенівське), впливаючи на живу матерію, не дивно, що і вплив такого різновиду електромагнітних коливань, який перцептивно реєструється людиною як „колір", також має певні фізіологічні наслідки. Досить цікаві дослідження з цієї проблеми були проведені італійським дослідником Понца, який довів, що колір (точніше причина його відчуття — певний спектр оптичного випромінювання) здатний фізіологічно Впливати навіть на сліпих людей. Схожі результати були отримані французьким дослідником Бенуа в дослідах із тваринами.

Повертаючись  до фовізму, згадаємо, що саме виразність кольору художники-новатори вважали  головним у своєму живопису. При  цьому вони відмовлялися від імітаційної функції фарби. На їхню думку, фарба має бути світлоносною, інстинктивною, не замутненою подібністю або рефлексією.

Формальний  розвиток фовізму завершився в 1908 р. У цей час багато хто з художників (Брак, Дюфі, Дерен, Вламінк та ін.), вичерпавши себе у фовізмі, за принципом контрасту  зацікавлюються кубізмом, у якому  знаходять щось більш раціональне, збалансоване і методичне. З основного ядра фовістів, мабуть, лише Лнрі Матісс і далі зберігав принципи фовізму у своїй творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

У суспільстві  діють багато сил, і краса, мистецтво  – лише одна з них. Краса здатна «рятувати мир», але тоді, коли суспільно-руйнівні дії інших сил не знищують на корню  все те, що творить мистецтво.

Вища мета мистецтва – всесторонній розвиток соціальний значущій особі, формування її потреб і ціннісних орієнтацій. Тому мистецтво здатне одухотворити науковий і технічний прогрес, освітити його ідеями гуманізму. Розвиток людини, його безперервне вдосконалення  йдуть через суспільство, в ім'я  людей, а розвиток суспільства –  через людину, в ім'я особи. У  цій діалектиці людини і людства  – сенс і суть історії. Сприяти  історичному прогресу – вище гуманне  призначення мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Борев Ю.Б. Естетика. – 4-е видавництво, доп.-М.: Політіздат, 1988. – 490 с.

2. Власов В.Г. Великий енциклопедичний словник образотворчого мистецтва В 8т. – Спб.:ЛИТА, 2000.-864 с.

3. Ільіна  Т.В. Історія мистецтв. Западноєвропейське  мистецтво. Учеб. – 3-е видавництво, перераб. і доп.-М.: Висш. шк., 2000. – 368 с.

4. Турчин В.С. По лабіринтам авангарду. - М.: Вид-во МГУ, 1993. – 248 с.