Пересопницьке Євангеліє – пам’ятка духовної культури України

1.Поряд із зворотами  знахідного відмінку іменника (з  прийменником) часто для означення  часу вживається конструкція  родового відмінка іменника без  прийменника, наприклад: "и сталося  единого дня …”; "было бо яко бы местной годины” та інші.

2. Зустрічається  стара давньоруська конструкція (властива й народній мові) - подвійний  знахідний відмінок, наприклад: "и  в суботу еи здоровую учинил”; "и уздрьл его іс засмученого и рекл”.

3. Звичайні для  синтаксису пам‘ятки також конструкції  із знахідним - називним відмінком  множини назв творин, наприклад: "послал его до села своего абы пасл свииn”.

4. Майбутній час  складений, поряд з утворенням  його з формою інфінітива, буває  іноді з формою минулого часу  на л, наприклад: "Зготовай ли што буду вечерял”; "Не будут могли отповьсти”.

У Пеесопницькому євангелії, незважаючи на його релігійний характер, дуже виразно виявивляються риси живої народної української мови того часу, а також риси мови літературної. Пересопницьке євангеліє, не пориваючи в багатьох випадках з традиційною, давньоруською мовою і з деякими елементами церковнослов‘янськими, приймає значну кількість елементів живої народної мови - в лексиці, фонетиці, морфології, синтаксисі.

Ще одне залишається безсумнівним: переписуавч євангеліє неодмінно повинен був мати перед очима рукопис тексту перекладу. Тому переклад повинен був або цілком передувати праці переписувача, або принаймні передувати в якійсь початковій своїй частині, після чого процес перекладання міг продовжуватися паралельно писанню книги переписувачем.

Що ж являв собою рукопис цього перекладу (він належав, як випливає з попереднього архімандритові Григорію)? О.С.Грузинський висловив з цього приводу таке припущення: "Самий рукопис, з якого списувалось Пересопницьке євангеліє, або, точніше, авторський рукопис архімандрита Григорія, був написаний, очевидно, сучасним українським скорописом. Цим можна пояснити деякі помилки, пропуски й недоліки в Дворецько-Пересопницькому списку, прекрасно виконаному з зовнішнього боку”[8]. Як відомо, рукопис перекладу, приписуваний архімандритові Григорію, до нас не дійшов.

Як уже відзначалось, виникнення перекладів священного письма на "просту мову” звичайно пояснюється впливом ідей церковної реформації (бажанням оборонців православ‘я спертися в боротьбі проти агресії католицизму на широкі народні маси, для чого необхідно було культові книги зробити для них доступними за допомогою "простої мови”.

Пересопницьке євангеліє є наочним доказом щойно сказаного. Ідея створення цього канонічного церковно-служебного євангелія в перекладі на "просту мову” зародилося в середовищі длизькоспоріднених магнатських сімкй князів Заславських, Гольшанських і Чарторийських, які, як твердить П.Житецький, "в XVI ст. Ще були віддані руській справі і православ‘ю”[9]. (Можливо, що ця ідея була їм підказана архімандритом Григорієм або взагалі духовенством Дворецького чи Пересопницького монастирів). Як видно з приписки до євангелія, матеріальні витрати по створенню євангелія взяла на себе старша представниця згаданих князівських родин Анастасія (Параскева) Заславська. Саме "накладом благоверной и христолюьивой княгини Козминой Ивановича Жеславського” було здійснен написання Пересопницького євангелія”.

Питання про долю Пересопницького євангелія в наступні півтораста років після його написання, а також про місце й обставини знайдення його Мазепою і досі лишаються відкритими. Відкриття нових списків цього євангелія, крім уже відомих науці (Житомирське євангеліє 1571 р. та вставка в Лєтківському євангелії кінця XVI ст.) може пролити світло й на долю їх оригіналу. Пошуками цих списків повинні зайнятися українські вчені насамперед на Волині і в Галичині.

З інших принципово важливих для мовознавця питань, що стосуються вивчення мови Пересопницького євангелія, слід підкреслити питання про зв‘язок його мови з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на "просту мову” на Україні і в Білорусії (Четья-мінея 1489 р., "Ізмарагд” XV ст., Біблія Ф.Скорини та ін.), а також з мовою Учительних євангелій, писаних "простою мовою” і дуже популярних на Україні в XVI, XVII, XVIII ст., про що свідчить наявність півсотні списків цих євангелій, що дійшли до нашого часу (не рахуючи двох друкованих видань).

У доповіді Ю.І.Тихновського підкреслювалось: "Учительним євангеліям належить перше місце серед українських і західноруських перекладів святого письма XVI-XVII ст. …Уцілілі рукописи (і друковані видання) за текстом не є прості копії, а все нові й нові переробки й переклади”.[10] На цій підставі Ю.І.Тиховський зробив спробу вивести основний текст Пересопницького євангелія з українських Учительних євангелій. Якщо це мислиться в тому розумінні, що попович Васильєвич та архімандрит Григорій мали попередників у справі перекладу культових книг на "просту мову” і творчо використали їх досвід, то з цим можна погодитись. Якщо ж Ю.І.Тиховський уявляв собі текст Пересопницького євангелія як суму текстів окремих євангельських епізодів з Учительних євангелій, які передували його появі, то це не відповідає дійсності, бо наша пам‘ятка являє собою не мозаїку, а монолітний самостійний переклад автора-перекладача. (Як уже зазначалось, цим перекладачем, напевно, був архімандрит Григорій.) Таким чином, Ю.І.Тиховському належить лише постановка питання про зв‘язок Пересопницького євангелія з українськими Учительними євангеліями. Сучасним же мовознавцям треба спеціально дослідити мовний зв‘язок між ними.

В загальному плані вивчення мови Пересопницького євангелія необхідні й такі праці, в яких були б порівняльно зіставлені в мовному відношенні такі пам‘ятки, як Пересопницьке євангеліє, Житомирське євангеліє 1572 р., Крехівський апостол початку 60-х рр. XVI ст., праці про мову цих пам‘яток (Перетца, Карпинського, Карського, Владимирова, Назаревського, Огієнка і ін.) Зараз таких праць ще нема.

Надзвичайно важливим питанням є питання про характер та склад мови Пересопницького євангелія і про зв‘язок його з мовою українського ділового письменства XIV-XVI ст.

Треба підкнеслити, що саме ділова, актова мова відіграла надзвичайно важливу роль в історії виникнення й розвитку "простої мови” на Україні. Коли під впливом реформації стара ідея вживання в письменстві лише культової мови втратила авторитет і перемогла ідея живої народної мови як мови літератури, освічені українці звернулись до єдиного тодішнього джерела літературної обробки живої народної мови - до ділового письменства. Ділова мова кладеться ними в основу загальної літературної мови, внаслідок чого ми не спостерігаємо великої різниці між актовою мовою XVI ст. і мовою тодішніх перкладів священного письма на "просту мову”. Порівняти, наприклад, з цього погляду загальний мовний колорит Пересопницького євангелія, який позирає навіть у мініатюрних фрагментах на зразок таких: "… а кто бы з вас хотел столп будовати (або вежу), то вперед сьдеши, розличит маетности свои, если будет имети спотребу ку збудованню…”; "ты ли еси оныи, который бы то прийти мъл…”; "…укажу, кого бысте ся бояти мъли…” і подібне. От чому дослідження мовного зв‘язку Пересопницького євангелія з сучасним йому українським діловим письменством є дуже актуальним. Тим більше, що цей зв‘язок у науковій літературі зовсім не висвітлений.

Одним з найважливіших проблемних питань у вивченні мови Пересопницького євангелія є визначення джерел Пересопницького рукопису. Нам потрібні нові праці, присвячені питанню оригіналу Пересопницького євангелія, з якого вони перкладені на "просту мову”. Це велике спільне завдання болгарських, сербських, чеських, польських і українських мовознавців.

Нарешті, сама мова Пересопницького євангелія є майже незайманою цілиною. Складові її елементи (церковнослов‘янські, українські, білоруські, польські, чеські, латинські, німецькі й ін.) лише названі Житецьким, але й досі ні окремо, ні в своїх взаємовідношеннях ці елементи не вивчені, а без цього не можливо зробити будь-які надійні узагальнення про мову пам‘ятки в цілому, зокрема, відносно її зв‘язків з братніми слов‘янськими мовами, в яких науковці могли б найти ключ до усвідомлення багатьох важливих питань культурного єднання південнослов‘янських, західнослов‘янських і східнослов‘янських народів у період середньовіччя - єднання, яке було добрим фундаментом зміцнення культурних зв‘язків між всіма слов‘янами в новий і найновіший час. Глибоке дослідження мови і палеографічних особливостей Пересопницького євангелія в багатьох випадках могло б дуже допомогти науковцям розв‘язати низку тих проблем, про які говорилося вище.

Звичайно це не всі проблемні питання, що стосуються мови Пересопницького євангелія. В дійсності їх багато більше. Але нема сумніву, що мовознавці-славісти найближчим часом по-справжньому зацікавляться цією дорогоцінною пам‘яткою української культури. Підготовчим же етапом до цієї великої й актуальної роботи повинно бути видання Пересопницького євангелія Академією наук України. Здійснення цього видання розширить коло дослідників пам‘ятки, прискорить вивчення її мови і всіх проблемних питань, зв‘язаних з цим вивченням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Білодід О.І., Бражник  І.І. Пересопницьке євангеліє і клятва президента Л.Кравчука.

2. Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо. - К., 93.-с.71

3. З історії українських  та інших слов‘янських мов. - К., 65.-с.142-156

/Плющ П.П. Пересопницьке євангеліє./