Українська дерев яна архітектура

   Внутрішнє середовище храму тоже вирішено особливо – тут всі п'ять приміщень однаково просторі. Невеликий іконостас знаходиться в центральному зрубі, вишивка і старі ікони надають інтер'єру образ музею народного мистецтва.

  Основні риси Покутських храмів – вони володіють кожний своїми особливостями – розмірами, пропорціями, силуетом, Різноманітні в побудові і в деталях творці, майстри в своїй роботі не повторюються, намагаються надати кожному витвору свій особливий образ.

6

3. ДЕРЕВ'ЯНА АРХІТЕКТУРА КОЛОМИЇ

 

  Вперше про м. Коломия згадується в літописі 1240 р. Про виникнення назви міста існують різні версії. По одній з них „Коломия" походить від протікаю чого тут струмка „Миї" і означає „коло Миї".

 

  Нелегка була в минулому доля міста, багато раз воно розрушувалось пожежами. Багато раз, але піднімалося з руїн і попелу, повертало собі славу великого осередку торгівлі і ремесла. В результаті місто стало відоме, як центр Покуття. В процесі історичних контактів Коломиї з гірцями вона і сама впитувала риси їх художньої культури.

 

Розбудова Коломиї, як і багато інших західноукраїнських міст відбувалося в кількох історичних періодах. Перший – від найдавніших часів і до кінця 16 ст. – почався задовго до першої літописної згадки про Коломию, коли місто з твердження археологічних та писемних пам'яток, простяглося на правому березі р. Пруту, у межах Воскресінецької гори і навколо неї ближче до с. Корнича, місця, де впадають у р. Прут Сопівка, Пістинька, Лючка. Український історик і археолог А. Петрушевич у другій половині 19 ст. обстежував місцевість навколо Воскресінецької гори, на східному її боці знайшов чимало археологічних пам'яток.

 

У 13 ст. Коломия була великим  містом. Під ту пору в розбудові  Коломиї брали участь як західні, так і східні майстри будівничі, що повтікали в наші краї від монгольської навали. Уцілілі ще в 19 ст. будівлі 14-15 ст. вказували на те, що в них збереглося чимало рис західноєвропейського будівництва.

 

  Наприкінці 15 ст. Коломия розбудувалась на північ вузькою смугою. Виростають нові дерев'яні споруди. В кінці 16 ст. будівництво в Коломиї стає плановим, починається новий період у його розбудові. Коломия, як прикордонне місто зазнало різних нападів ворогів. 1502 р. її здобули волохи; 1532 р. – молдавани; 1539 р. – татари. Майже 90 татарських нападів на Покуття перейшли через Коломию. Зі значних споруд, зведених у ті часи відомі православний монастир і Благовіщенська церква.

 

   Благовіщенська церква і дзвіниця 18 ст. – остання, так як і в Кремниці, збудована в мініатюрних розмірах. В народі її називали „монастирською" бо в давнину, за народними переказами, знаходився біля церкви монастир. В 1589 р. татаро-монгольська навала зруйнувала дотла всю Коломию, не пощадила монастир і церкви.

 

  Невідомо, який був її початковий вигляд, бо вигляд перебудувалась. Збережені нарізи на одвірку з західного боку подають кириличними буквами рік 1709, в якому добудовано дві бічні назви – зі сходу і заходу.

                                                              7

Отже, до перебудови бічних нав не було і мала вона вигляд прямокутний.

 

  Друга реконструкція була зроблена 1846 р., про що говорить наріз на одвірку центральних дверей. В радянський період церква довгий час не функціонувала.

 

  На захід від цієї церкви у 18 ст. побудовано дзвіницю. Об'єм дзвіниці дякуючи композиції „четвірка на четвірці" і простої чотирьохгранної шатрової покрівлі значно строгіші.

 

  Церква Благовіщення належить до найдавніших храмів. Її образ склався не зразу в тому вигляді в якому вона зараз. Майстер зберіг образ первісних об'ємів, і дуже тактовно прибудував свої прируби. Її може знайти лише око вченого чи знавця дерев'яного зодчества.

 

   І з всіх Покутських храмів коломийський має самі приземесті пропорції. В народі його назвали „печеричкою".

 

  В інтер'єрі церкви все набудовано в контрасті. Бокові зруби темні, а центральні – світлі. Через сплюснуті стелі середовище бічних зрубів виглядає скромно, а центральне, дякуючи бані „вісьмірка на четвірці", яка ніби розкриває його вверх – величаво. Іконостас храму оригінальний, він виконаний десь в кінці 18 ст. На жаль іконостас не зберіг свого первісного вигляду.

 

  Є свідчення, що з кінця 17 ст. дерев'яне будівництво Коломиї поступово було витіснене цегляним. Причиною цього стало насамперед виснаження навколишніх лісів, що їх безжально вирубували на потребу різноманітних промислів.

 

   Різноманітні зміни в будівництві Коломиї розпочалися з входом, після поділу Польщі 1772 р. Галичини до складу Австрії. Можна навіть стверджувати, що з цього часу в Коломиї починає розвиватися архітектура масова, котру творили будівельники – ремісники, дотримуючись народних традицій, і архітектура офіційна, яку формували певні ідеологічні завдання, що ставилися перед архітекторами-фахівцями.

  Замовниками такої офіційної архітектури була влада, церква та, звісно багата шляхта разом з молодою буржуазією.

 

 

 

 

 

 

8

 

Висновок

   Історія дерев'яних церков мало досліджена, нею цікавляться здебільшого архітектори, а не історики. Точний період виникнення дерев'яних храмів на території України не відомий. Найімовірніше, що дерев'яні храми існували ще до Християнства на території України як язичницькі святилища. Такі святилища існували в Карпатах, де місцеві майстри обробляли деревину смереки і будували з неї домівки та храми.

   В епоху запровадження Християнства дерев'яні храми споруджували переважно у лісистій та лісостеповій місцевості, де було багато деревини. Археологоічні розкопки на території села Крилос, Галицького району виявили два кам'яних фундамента колишніх дерев'яних церков 12 та 13 століття^[1] Найстарішою дерев'яною церквою України вважають церкву святого Миколи із села Середнє Водяне, у якій 2 зруби збереглися із 1428 року, та церкву святого Миколи із села Колодне у Закарпатській області. Ці церкви поєднали у собі готичний стиль тієї епохи та угорські мотиви дерев'яної архітектури.

   Із збережених церков України на території Галичини та Карпат налічують 10 церков, збудованих наприкінці 15 століття. Із 16-17 століття в Україні збереглося близько 150-ти церков. Найбільше збережених дерев'яних храмів побудовані у 18-19 столітті. У цей період дерев'яні церкви набули популярності на Галичині, Поділлі, Гуцульщині та Наддніпрянщині і Поліссі. Значний вплив на побудову дерев'яних культових споруд в Україні вплинула епоха Українського бароко, особливо на Великій Україні.

   На початку 20 століття дерев'яні храми на окупованих територіях України майже не споруджувалися у зв'язку із панування антирелігійного більшовицького режиму. На Галичині та Волині збереглися церкви, зведені за часів Другої Речі Постолитої. Після повного сформування території УРСР, дерев'яні церкви будували переважно на Поліссі та Волині Московською Православною Церквою. У 1960-70 роки, в Україні створюються скансени у Пирогово поблизу Києва та Шевченківський гай у Львові, скансени в Чернівцях, Ужгороді та Переяслав-Хмельницькому, у які були перенесені більше десятка старих дерев'яних церков з усієї України.

За незалежності України  дерев'яні церкви продовжують споруджувати майже по всій території України. Багато новозбудованих церков є аналогами  колишніх зруйнованих церков, відтворюють  їхній вигляд. Побудова дерев'яних церков стала актуальною у західній частині України для невеликих парафій певної релігійної конфесії.

9

   Після проголошення незалежності, в Україні утворились та удосконалились нові скансени «Старе село» у Колочаві Закарпатської області, архітектури та побуту Прикарпаття у Крилосі Івано-Франківської області та інші невеликі музеї архітектури та побуту. Також планується створити музей сакральної архітектури Тернополі, куди також перенесуть декілька дерев'яних церков. Створені також музеї у таких дерев'яних храмах: Святого Юра в Дрогобичі (відділ музею «Бойківщина»), Святодухівська церква у Рогатині, Успіння Богородиці у Новоселиці та святої Параскеви в Олександрівці

 
   Архітектурна побудова православних та греко-католицьких дерев'яних храмів України формувалась впродовж багатьох століть за певними канонічними традиціями, а саме із 3 частин: бабинець, нава та вівтар. Бабинець — частина храму, у якому переважно є вхід у храм, місце де перебували переважно жінки старшого віку.

  Нава є найбільшою частиною храму, переважно схожий за формою із іншими частинами храму. Вівтар за розміром переважно такий самий як і бабинець, там перебуває священик під час літургії, царські ворота та церковний іконостас. Кожну частину храму окремо називають зрубом. Храми, що складаються із 3 частин називають тридільними, зустрічаються і храми із 5 сторін — п'ятидільні і зберігся лише один дев'ятидільний храм із дев'ятьма зрубами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10

 

Використана література

1. Асеєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. — К., 1969.
2. Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII–XVIII століття. — К., 1981.
3. Вечерський Віктор Васильович Українські дерев'яні храми. — Київ: Наш-Час, 2007.
4. Історія української архітектури. — К., 2003.
5. Крушинська О. Сорок чотири дерев'яні храми Львівщини. — К.: Грані-Т, 2007.
6. Прибєга Л. В. Дерев'яні храми Українських Карпат. — К.: Техніка, 2007, 168 с. ISBN 966-575-028-3
7. Сирохман М. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, 2008.
8. Тарас Я. М. Сакральна дерев'яна архітектура українців Карпат. — Львів 2007, 640 с. ISBN 978-966-02-4579-2
9. Шевцова Г. Дерев'яні церкви України. — К.: Грані-Т, 2007

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

 

Вступ

 

1.Народна архітектура

2. Дерев’яна архітектура Покутя

3. Дерев'яна архітектура Коломиї

Висновок