Борис Олійник

Борис Олійник

Ім'я Бориса Олійника з'явилося на сторінках  республіканської преси в середині 50-х років. Пора його літературного  по-чатківства припала на той час, коли в радянському письменстві,—  поезії, прозі, драматургії,— дедалі інтенсивніше розгорталися творчі шукання, обумовлені новими процесами в житті, зокрема піднесенням громадянської і творчої активності радянських людей.

У творчості  видатних поетів-майстрів старшого покоління (назвемо М. Рильського, П. Тичину, М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського, В. Мисика, І. Мурато-ва) та обдарованих «новобранців» поетичного жанру стає помітнішим поглиблення ліричного осмислення людини у вирі суспільного буття, її духовного «статусу», її моральних цінностей, отже, й поглиблення особистісного характеру лірики.

Б. Олійникові, як і багатьом його літературним ровесникам, були органічно близькі згадані  зміни в суспільному житті  і літературному процесі. На формування його особистості великий вплив  мали дитячі та юнацькі враження, винесені з років Великої Вітчизняної війни та повоєнної відбудови.

Народився Борис  Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівка на Полтавщині. Вірші  почав писати в шкільному віці. Він «топтав стежку до п'ятого  класу Зачепилівської семирічки», коли побачив у новосанжарівській  райгазеті «Ленінським шляхом» свій невеличкий вірш і своє прізвище.

1953 p., після закінчення  шкільного навчання, вступив на  факультет журналістики Київського  університету імені Т. Г. Шевченка, а вже 1958 р. розпочав роботу  в редакції газети «Молодь  України». Поет і журналіст, Олійник часто їздив у відрядження, зокрема на ударну комсомольську будову — Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродо-нецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сівер-ським Дінцем» (1959).

Пережите в дитинстві та в роки комсомольської молодості вилилось у теплі, щирі рядки поезій, які склали першу його збірку «Б'ють у крицю ковалі» (1962). Автор з часом самокритично скаже про неї: «Була вона така собі, за винятком кількох віршів» '.

Разом з тим книга засвідчувала, що в особі її автора до літератури йде перспективний молодий поет. В його віршах, нехай часом по-молодечому наївних, правдиво передано настрої та переконання, широчінь та серйозність громадянських інтересів поетового покоління, і головне — вагомо сказано про спільність долі та ідеалів «батьків і дітей». Мотиви цієї непорушної спільності голосно прозвучали у віршах «Портрет Леніна» і «Б'ють у крицю ковалі».

Образ вождя  революції бачиться авторові вірша  «Портрет Леніна» і на тлі подій  епохальної ваги, і невіддільним від долі конкретної, окремої людини. В цьому щиро своєму, конкретно-особистісно-му плані, в «переведенні» значущих соціальних понять на регістри найщиріших особистих переживань — ключ до творчого успіху поета. Нагадаємо основні мотиви цього художньо-невишуканого авторового монологу. Ліричний герой дає зрозуміти — йому дороге захоплення старого хлібороба тим, хто «поборов царя» і дав біднякам землю, тому й він сам зберігає отриманий у спадок од того хлібороба «Великого Вождя малесенький портрет» і обіцяє, як чисту совість, пронести його через усе життя, щоб потім передати нащадкам. Таким чином, загальне і конкретне, історичне і сьогоденне, стаючи неабияким надбанням духовного буття нашого молодого героя, стає водночас і фактом поезії.

Уже на цій порі в Олійника визріває усвідомлення того, що історичний час країни й окремої  людини неподільний, злитий «воєдино. Його вірш «Б'ють у крицю ковалі»  переконливо підтверджує цю думку. Як у фольклорних зразках, у вірші  молодого автора з'являється прийом трикратної повторюваності дії: в його родину тричі приходить горе і тричі змоізкає веселий передзвін мирної праці. (Спочатку, каже ліричний оповідач, «не кували ковалі: Мого діда серед ночі вбили кляті куркулі», потім, у сорок другому, фашисти вбили брата, затим прийшла сумна звістка з фронту про батька.) Чи ж розділити тут історію країни й історію окремої родини?

Перед читачем  збірки Б. Олійника постає поет чітко  визначених громадянських інтересів, довірливо-розважливого тону, одвертого  і нерідко пристрасного публіцистичного слова. Уже тут досить чітко виявилася схильність автора до певного кола ідей і естетичних принципів. Не випадково в «Легенді про гілку бузкову» він повідав — у дусі «Гренади» М. Свєт-лова — про смерть українського хлопця, воїна інтербригад, у далекій революційній Іспанії. У наступні роки тема героїки молодих інтернаціоналістів, борців проти фашизму стане однією з найважливіших у поетовій творчості.

Друга його збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островсько-го,— засвідчила і розширення ідейно-тематичних обріїв автора, і помітне його художнє зростання. «Степового роздолля син, Повен ніжного співу», поет строгий, суворий у ставленні до своїх ровесників і разом з тим захоплений романтикою дерзань і новотворення. Хоч оця світла захопленість, піднесений тон, яскрава, нерідко сповнена драматичного змісту образність — ще не все визначальне, що характеризує найбільш романтичні Олійникові вірші з перших його збірок. Так, у них помітне окрилено-романтичне ставлення до життя, але все «високе», масштабне автор ніби коригує, «заземлює», намічаючи другий план, другу течію ліричної розповіді, що захоплює в своє річище звичні та буденні факти, деталі наших буднів. Для поета стає творчим принципом поєднання героїчного і буденного, високого і приземленого. В «Тяжінні серця» він говорить: «Земне тяжіння можна побороти, Тяжіння серця — не дано збороть!»

В добу видатних науково-технічних відкриттів Олійник  прагне сказати вагоме слово про  людину, здатну прокладати дороги в космос, пізнавати мікросвіт фізичних речей і водночас якнайглибше вкорінюватися в рідний грунт, в історичний досвід народного життя. Якщо Е. Меже-лайтіс у циклі віршів «Людина» уславлював свого сучасника на фоні цілої планети, то автор «Тяжіння серця», не заперечуючи такої поетичної концепції, разом з тим переносив наголос на конкретику буднів, на непоказний щоденний труд хлібороба і вченого, сталевара, лікаря, вчителя. Скажімо, докопуючись суті такого поняття, як щастя (цим словом і названий один з ранніх його віршів), поет поряд із досягненнями космонавтів («Найкращі пісні — героям, і квіти найкращі — їм») високо ставить працю і конструктора ракет, і тракториста, що «плугами Гортає рахманні скиби» землі.

В своїх естетичних уподобаннях і пристрастях Б. Олійник здебільшого близький до побратимів-ровесників — В. Симо-ненка, який гаряче утверджував думку про цінність і неповторність кожної окремої людини, І. Драча, В. Коротича, Р. Третьякова та інших. І, треба сказати, його творчість сприяла переборенню в поезії 60-х років таких тенденцій, як абстрактний космізм і «глобальність», нерідко позбавлених конкретнішого життєвого змісту. Олійник обстоював у поезії «права громадянства» таких ознак, як життєва конкретність, предметність слова, зрештою, той же таки принцип «тяжіння серця». Він переконливо виступав проти шаблонних «романтичних», а по суті риторичних і порожніх слів про велич праці й водночас влучно вказував на джерела романтики справжньої, тієї, що йде од живого життя, а не від екзотичних примар:

Синій птах не в  мареві Атлантики, І не в екзотичному  Коломбо... Косять жито стомлені романтики  У неромантичних робах 2.

Творче втручання  поета в проблеми літературного  процесу не лишилось непоміченим. Умудрений  досвідом П. Тичина занотував у своїх щоденникових записах: «Правильно протестує проти наших діляг молодий поет Борис Олійник,— протестує проти того, що деякі діляги-поети хочуть шукати романтики у наслідуванні ділягам закордонним» 3.

Цінна риса творчості  Б. Олійника — концептуальність у підході до найважливіших соціальних тем і проблем художніх. Ведучи мову про чесну і сумлінну працю, ширше — народне її розуміння, він у вірші «А люди ідуть...» уславлює «царицю Роботу», стародавнішу за «богів і царів». Відповідно і образ її в авторовій інтерпретації наче утворює концентричні кола, що охоплюють великі просторові й часові «масиви», то поширюючись до вимірів вселюдських, глобальних, то зводячись до конкретного шматочка землі і конкретного людського «ми». Та при всій глобальності цього концептуального образу автор наголошує на соціально-класових його вимірах, кажучи про сучасну Царицю Роботу, яка бере свій початок од «рубікону Неви»,— тепер перед нею відкрите щасливе майбутнє:

Ми звершим  Роботу!

На радісне  новосілля

Нові покоління  увійдуть до нового Дня.

Незмінно червоним лиш буде високе

Вітрило, Бо кров комуністів

Кольору не міня.4

І поет у ряді віршів продемонстрував плідні пошуки художніх засобів, придатних для  «окреслення» внутрішніх, психологічних  портретів рядових трудівників, які чесно несуть «на кованих бронзою м'язах Царицю Роботу». Він «приземлює» свою художню фантазію, ведучи лірично-довірливі монологи про сільських трудівників, як-от хворого хлібороба («Про хоробрість») чи інваліда з фронту, кришталево чесну людину («Дядько Яків»), або ж «співрозмову» зі скромною вчителькою В. І. Левкович («Формула»), з художньою тонкістю і етичною делікатністю відтінює ті риси, завдяки яким ці люди здобувають право бути героями життя і письменства.

Тим самим він, один з представників літературного покоління 60-х років, збагачує досвід української радянської поезії, яка в 30-х роках і в наступні десятиліття цікаво розробляла -жанр своєрідних віршованих «портретів» («Корній», «Вчителька», «Зачепилівка» К. Герасименка, «Дядько мій Микита-чорнокнижник», «Урожай», «Балада про Зозулю» А. Малишка та ін.).

У згаданих творах Б. Олійник переконливо реалізує концепцію героя як трудівника і  борця, громадянина, людини духовно  красивої і скромної. Відданість такому героєві, щиру в нього залюбленість він підтвердив і в автобіографічних нотатках «Про себе»: «Мабуть, саме тому мої вірші, як це помітили й критики, мають конкретних адресатів: адже народ — це не безликий натовп, а поєднані воєдино люди, особистості, -кожна зі своєю індивідуальністю, характером і нахилами. Кожна з них несе визначальні риси свого народу, як і народ — риси кожної з них» 5.

Водночас на перших порах у поетовій творчості  відчувався брак філософської глибини  та різнобічності в погляді на світ, вільної розкутості та природності  в ліричних роздумах над подіями та явищами сучасності. З цього погляду вже його збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973), укладені за принципом ідейно-тематичної та композиційної цільності, засвідчили якісно вищий рівень поетичної змістовності й, майстерності.

Художній пошук  на цьому етапі концентрується довкола  важливих громадянських, морально-етичних  питань. Це, зокрема, проблема вибору —  остаточного і непохибного —  громадянської позиції; це втілена  в образі кола проблема об'єднання  помислів, поривань та інтересів людей різних поколінь, зрештою, це образ руху, історичного і соціального, що втілює ідею безперервності нашого радянського життя.

В художньому осмисленні цих і подібних проблем бачиться і ширший ідейний план, об'ємніший  мотив, а саме: думка про те, що вибір шляху та громадянської позиції для його покоління передусім пов'язаний з ім'ям і діяльністю В. І. Леніна, із звершеннями героїв Жовтня і Великої Вітчизняної війни; для них, людей революційної мислі і дії, не було альтернативних «варіантів» у ситуаціях вибору, окрім одного — самовідданої боротьби і самопожертви в ім'я щастя прийдешніх поколінь.

Це — провідна ідея не тільки вірша «Вибір» та однойменної збірки, але і всієї  поезії Б. Олійника.

Звичайно, конкретна  тематика її різноманітна. Поет присвячує свій вірш М. Рильському («Пісня»), мовить задушевно-ліричне слово про матір («Мати»), філософськи роздумує про непорушність зв'язку людини із землею («Заземлення»), щиро, інколи з добрим усміхом над собою, оповідає про сокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай...»). Але в цілому поетичному масиві Б. Олійника громадянські, філософські, морально-психологічні проблеми посідають першорядне місце, стають ідейною домінантою світовідчуття ліричного героя, його головною характерністю.

Безупинність поступу, збагачення людини, покоління, народу цінними набутками духовного досвіду — ідея, для художнього утвердження якої автор знаходить оригінальні художні засоби. Це з особливою наочністю виявилось в ряді віршів, зокрема, в громадянськи наснаженій поезії «Батьки і діти!..», в якій поет од імені свого покоління висловлює думку про вірність молоді наших днів справі батьків

Разом з тим  Олійник не зупиняється на самому лише позитивному утвердженні важливих ідей та істин у своїх пристрасних  віршах-деклараціях. Уважний до зіткнення доброго і злого начал у житті, він створює і лірику, сповнену драматизму та конфліктності. В цьому плані вирізняються поетові твори «Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засторога» та ін., ряд віршів зі згадуваного циклу «Коло», зокрема ті, де ідеї й почуття громадянської чесності, патріотизму утверджуються в непримиренних зіткненнях з їхніми антиподами — пристосовництвом, егоїзмом, міщанською ницістю, корисливістю тощо. Люди, віддані народній справі, читаємо у вірші «О ви, з одвертим поблиском очей...», «себе жбурляли долям на терези», накладали життям в ім'я ідеалів людяності й справедливості, тоді як пристосуванці скрізь і в усьому шукають власної вигоди, прагнуть години народної скрути пересидіти в затишку, а в слушний момент — і тут авторова іронія стає особливо знущальною,— виступити вже в ролі суддів-поцінювачів і самих подій, і їхніх героїв: мовляв, «полеглим — слава. Нам — тесать хрести».

Поезії Б. Олійника притаманний художньо змістовний поліфонізм вираження і зображення, що добре видно, наприклад, у вірші «Пам'ять».

Користуючись  прийомами художньої умовності (зведення у єдину часову площину «берега  вічності» — днів Вітчизняної  війни — і нашого сьогодення), він створює об'ємну картину: ліричний оповідач, дружини, матері, діти бачать незвичайне — «крізь попіл, і бронзу, і мрамор» проходять найрідніші їм люди, полеглі герої, ті, хто відстояв соціалістичну Вітчизну і мир на планеті. Болюче переживання оповідачем втрати батька, втрати мільйонів співвітчизників породжує не лише сум, а й мужню просвітленість філософської думки. Спізнані в ліричних роздумах істини поетизуються як громадянські, політичні, моральні набутки молодого сучасника:

Нам випало, сину,

досіяти і долюбити Отецькеє поле —

і стати нового початком... І я відчуваю,

як доля великого світу

На наші раменаляга,

Наче батькова скатка.8

З роками Олійник  дедалі більше цінує рух і драматизм  думки, почуття, внутрішню конфліктність  теми. Ці риси притаманні таким віршам, як «Мавзолей Володимира Леніна», «Пізнання», «Гора (Роздум)», «Комуністи», «Кредо (Кантата)».