Державотворча діяльність гетьмана Івана Мазепи

 Частина військової  старшини незалежно від Мазепи  теж прийшла до рішення, що теперішня історична хвиля – єдина для звільнення України від Москви. Прилуцький полковник Горленко, лубенський Зеленський, миргородський Апостол і військовий обозний Ломиківський вже порозумілися між собою і лише думали як перетягти на свій бік Мазепу. Перша ж спроба переговорів показала, що і гетьман думає про те саме, що і старшина. Як і в кожної великої ідеї, був і свій зрадник. Таким виявився генеральний писар Кочубей. Кочубей склав донос в Москву про зраду гетьмана і старшини, цей донос налічував 32 пункти. Щоправда з кочубеївського доносу нічого вийшло: московський уряд не повірив Кочубею і Іскрі (бувшому полтавському полковнику) і приговорив їх до страти. Після їх смерті донос був ліквідований. В доносі брали ще участь сотник Кованько, піп Святайло і вихрест жид Яненко їх наказано було взяти на муки і бити кнутом.

 Тим часом шведський  король все ж таки направив свої війська на Україну. Цар Петро наказав Мазепі йти на з`єднання з московськими військами. Мазепа зібрав нараду на якій було вирішено не йти на це з`єднання, а направити листа Карлові, аби він навіть не пустив московських військ на Україну. Гетьман не поїхав сам, зіславшись на хворобу, а послав лише частину козаків. З листом до короля Швеції все відтягувалося, аж поки не напосіла старшина. В листі була просьба прийняти український народ під свою протекцію. Король шведський нічого не відписав, але усно передав, що буде коло річки Десни 22 жовтня. Темп подій все прискорювався і гетьман вирішує їхати на зустріч до Карла ХІІ. Батурин залишає сердюцькому полковнику Чечелю, якому було залишено чотири сердюцьких полки та частину полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького. Сам гетьман взяв з собою 5000 козаків, стільки ж поставив по цей бік Десни. Але це були не свідомі повстанці. Це були не люди які йдуть за ідею на смерть, це були “солдати”. Козакам досі нічого не сказали про зносини Мазепи із шведами. Офіцери робили революцію, а солдатам про це нічого не сказали. Думали, що досить видати наказ, а солдат послухає, і діло революції буде зроблене. Вцьому і полягає головна помилка ініціаторів тієї революції, трагічний момент революції 1708 року. Лише в останній момент перед лицем швецького війська Мазепа проголосив військові про своє рішення. Не вся й старшина пішла за Мазепою. Ось імена тих хто пішли:

1.                    З генеральної сиаршини обозний Ілля Ломиківський, суддя Семен Чуйкевич, писар Пилип Орлик, осаул Антін Горленко, хорунжій Іван Сулима, бунчужний Дмитро Максимович. Племінник Мазепи Андрій Войнаровський, бунчуковий товариш Федір Миронович, Клим Довгополенко, Григорій, Іван і Афанасій Герцики, Федір Нахимовський, Федір Третяк, Антін Гамалія, Семен Лизогуб.

2.                    З канцелярії: писарі Михайло Ломиковський, Яків Гречаний, Іван Максимович та канцеляристи Антонович і Григорович.

3.                    Полковники: київський Мокієвський,  прилуцький Горленко з зятем  Бутовичем, лубенський Зеленський, миргородський Апостол, компанейські  Гнат Галаган та Кожуховський, сердюцький Яків Покотило, усі  з своїми полками але такими  яким навіть не сказано куди  вони ідуть.

 Перше офіційне побачення  Мазепи і шведського короля  відбулося 29 жовтня, при чому гетьманові  з огляду на його літа (на  той час Мазепі вже було 70 років)  було дозволено сидіти, а король  його слухав стоячи.

 На цей час Петро  І вже знав про крок Мазепи. Положення було грізне. Сильне шведське військо, підкріплене козацькими військами могло повернути московське колесо історії в небажаний для Москви бік. Петрові було потрібно терміново щось робити. Перш за все він наказав Меньшикову “сколь возможно ласково призывать” козацьку старшину, а сам кличе всю старшину до Глухова обирати нового гетьмана. Видається маніфест в якому Мазепу безпідставно звинувачується в накладені аренди та податків на народ України без відома царя.

 Меньшиков же з великим військом виступає в Батурин. Козаки мужньо відстоювали гетьманську столицю і Меньшиков вже почав відступати, якби не зрада сотника прилуцького полку Носа. Він послав уночі свого прибічника Соломаху доганяти Меньшикова і провести його в місто насвітанку, коли всі оборонці сплять, потайним ходом. Меньшиков так і зробив: увійшов в місто і напав на сонних козаків. Москалі перебили всіх козаків, спалили мість, а Меньшиков з катами вішав і мучив всіх хто був у місті.

 Шведи ж йшли по землях України зовсім інше. Під страхом смерті король заборонив своїм військам грабувати чи вимагати будь-що у місцевого населення. Війська обходили поля і пашні, не торкаючись жодної власності українців. Все, що було потрібно військові виторговувалося шляхом вільної торгівлі за справжні гроші. Кожен швд був навчений фрази: “Не бійтеся: ми ваші, а ви наші.” Сам же Карл випустив універсал до українського народу в якому говорив, що на цих землях він не як завойовник, а лише переслідує царя московського, який осмілився напасти на нього. Там же він говорив, що хоче повернути всі права і свободи українців, за які ще його предки вступалися перед польськими королями.

 Петро також випустив  подібний універсал, який був  цілковитою брехнею. В ньому  говорилося, що цар ніколи не  помишляв чинити безчинства на  Україні, а все, що чинилося, чинилося без його відома, а з відома і дозволу Мазепи. Зрештою на протязі всієї історії співіснування українського народу і москалів ми бачимо подібні універсали. Розпускалися найнеймовірніші чутки про Мазепу з метою дискредитувати його в очах народу. Говорили, що Мазепа в церкві в селі Дехтярі зірвав зі стіни образ Матері Божої став на нього ногами і відрікся від своєї віри та прийняв католицтво.

 У Глухів на вибори нового гетьмана з`їхалося лише чотири полковники. Вибори відбувалися в оточені полку московських стрільців. Все ж таки у старшини вистарчило духу вимагати у царя перед виборами потвердити всі права і свободи, які до цього мала козацька старшина. Цар на це пристав. Спочатку було обрано Полуботка, але ця кандидатура не сподобалася царю і тому вибраним став старий стародубський полковник Скоропадський.

 В кінці цих театралізаваних виборів цар, не маючи живого, повісив опудало Мазепи. Потім зібрав всіх попів і дяків під проводом свого архієрея Прокоповича. Одгнув їх всіх у чорні ряси і дав до рук чорні свічки. Знявши опудало Мазепи з шибениці, його втягнули до церкви і проголосили анафему. З того часу, ще довго співалася по московських церквах анафема Мазепі. Так Петро познущався над Мазепою, принизивши його по всій Україні.

 Новий гетьман аби  піддобритися цареві, 8 грудня видав універсал в якому дякував цареві за його заступництво за Україну, говорив, що святий обовязок кожного українця пристати до московського війська і піти на оборону землі великої московської перед лицем ворожим шведським.

 Мазепа ж був у  той час у Ромнах. Гибель Батурина справила на старшин велике враження. Старшина почала боятися московського гніву і тікати до Петра. Першими втекли до царя Апостол, Сулима, Галаган, Гамалія, Кандиба, Бунтович і Антонович. Всіх їх цар прийняв і не тільки повернув їм колишні посади, а й возвисив. Зате кожного, хто підозрювався в прихильності до Мазепи хапав, мучив, а потім убивав.

 Єдиним відразним моментом був перехід на бік Мазепи запорізького кошового Кості Гордієнка. З 15 000 запорожців він вітав гетьмана в Диканці. В той же час був підписаний договір з королем Швеції, в якому Карл ХІІ присяга піти на мир з Москвою лише за умови, що Україна відділиться від Москви і стане незалежною державою. У відсутності Гордієнка на Січ прийшов полковник Яковлєв з Галаганом. Вони запевнили козаків, що цар не хоче Україні зробити нічого поганого, а Мазепа – зрадник українських та козацьких інтересів. І козаки повірили.

27 червня 1709 року відбулася  рокова для тогочасної України  Полтавська битва. Вже значно  послаблена тривалими боями на  чужій території, шедська армія  і трохи більше 15 000 козаків виступили  проти царського війська. Битву  було програно. Це був кінець  не тільки автономії України,  а й взагалі Української державності.  Україна стала житницею Росії,  український народ власністю  великоросійських панів, українська  мова – мужицькою, ім`я рідного краю – забороненим звуком.

 Захоплених у полтавській  битві українців цар віддав  на страшні муки. Мазепа і Карл  ХІІ змушені були втікати під протекцію турецького султана. Де і 22 серпня 1709 року Іван Мазепа помер. Похований він був у Яссах. Король Швеції Карл ХІІ сам супроводжував гріб. Попереду їхали шведські трубачі, за ними на шести білих конях везли труну гетьмана, оббиту червоним оксамитом. По обох боках катафалку йшло козацтво з голими шаблями. Попереду бунчужний ніс булаву, а за домовиною йшли українки, жінки тих, хто був з Мазепою до самого кінця. А за ними вже йшла старшина і козачество з опущеними прапорами і зброєю.

Так ховали українці всю  майбутню долю рідного краю і рідного народу.

 Протягом 21 року свого правління гетьман показав себе талановитим адміністратором і політиком, але не державотворцем. Та у 1708 році Мазепа здійснив вчинок, який 300 років викликав і викликає бурю емоцій і протилежних оцінок. Теофан Прокопович вважав: “Мазепа… не вдовольнившись всіма благами, забажав добути собі незалежність…” Маркіз де Бонак писав: “… він утомився від своєї вивищеності… і вирішив за краще бути рядовим у вільному краї, аніж головним управляючим України під п’ятою Москви”.  О. Рігельман зазначив: “Він заключив союз зі шведським королем, щоб таким чином позбутися залежності від російського государя і утвердити своє положення в Україні як самостійного князя”. М. Брайчевський вірив, що будь-які спроби пояснити поведінку гетьмана через особисті мотиви не мають сенсу. Олекса Мартос: “Він був друг свободи….” В. Шевчук: “… вчинок Мазепи з моральної точки зору – це самооборона від хижака”.

 На мою думку, перехід  І. Мазепи на бік шведського  короля, не може свідчити про прагнення до утворення держави. Адже за умовами шведсько-української угоди, укладеної у Бахмачі у жовтні 1708 року, Україна переходила під протекторат Швеції, шведські гарнізони мали перебувати в Стародубі, Мглині, Батурині, Полтаві та Гадячі (Вивід прав України. – Нью-Йорк, 1964. – С.88 - 89), що нагадує аналогічні пункти т. зв. Березневих статтей, і важко уявити, до якої нової Руїни міг завести Україну цей новий протекторат. Наврядчи хоча б ще і тричі побитий Петро змірився б з втратою України та зрадою Мазепи.

 Мені здається,що три основні причини спричинили до відмови Мазепи від виконання союзницьких функцій по відношенню до Петра І.

 На першому місці  слід поставити військовий успіх  Карла ХІІ і реальну перспективу  для Мазепи опинитися віч-на-віч  з переможною шведською армією  без жодної допомоги з російського  боку.

 По-друге, у 1707-1708 роках  посилюються чутки і таємні  перестороги гетьману, що цар  його збирається замінити Меншиковим, а гетьманат ліквідувати, про  що згадує Орлик (Вивід прав  україни. – с.80 - 82). Про це також свідчать події у Жовкві у 1707 році, де гетьмана не було запрошено до царського столу. До цього також відноситься істория із нібито побиттям Мазепи царем по щоках, що теотетично могло статися.

 На третьому місці,  як мені здається, зіграла стара звичка, не тонути разом із потопаючим човном. Петро І був добрим правителем для Івана Степановича, не зважаючи на нестриманий характер, (так само як і Голіцин, і Самойлович, і Дорошенко), але його час, здавалося минув, і треба було орієнтуватися на нову зірку.

 Серед інших причин  дослідники називають також вплив найближчого оточення: І. Скоропадський, Горленко, Апостол, Ломиковський, Зеленко наполягали, щоб гетьман використав важке становище Москви для відокремлення. Але їх поведінка підчас подальших подій настільки відрізняється від їх попередніх слів, що мимоволі, починаєш підозрювати старшину у нещирості та бажанні зпровокувати гетьмана до вистпів проти царя.

 У будь-якому разі  від самого початку стало ясно, що змінювати табори одному  набагато легше, ніж усій країні разом. Мазепа нічого не підготував для гідного наступу на Петра І. Більша частина українських військ була розкидана в різних містах. Виступ гетьмана проти царя булв несподіваний не лише для простого населення та козаків, але й для більшості офіцерського складу гетьманських військ. Найкраще, що зміг придумати Мазепа – удавати з себе важко хворого аж до того моменту, коли далі не діяти було вже неможливо. Невідомо чому залишив власну столицю, невідомо чому порадив Карлові йти на Новгород-Сіверськ. На власній території не зміг забезпечити союзникам надійних квартир і провіанту. Звичайно, Мазепі було б важко, не викликаючи підозри готувати виступ проти Петра, але, не готуючись, виступати міг лише авантюрист, ким старий гетьман можливо і був.

 Україні не пощастило  із гетьманом. Він не зміг  об’єднати розрізнені території;  за 21 рік правління не зміг набути популярності та авторитету, або принаймні виховати відданих послідовців. Щасливий у вирішенні особистих справ Іван Степанович Мазепа виявився неспроможним очолити державу у скрутний час, і тому важко однозначно відповісти, чи привів би Мазепа Україну до незалежності, чи взагалі планував такий розвиток подій. Принаймні на основі того матеріалу, що маємо, напевно щось сказати здається неможливим.

 Конкретними наслідками  діяльності І. Мазепи стала  жахлива пацифікація країни, загибель  тисяч українців, дискримінація,  обмеження автономії і активний  наступ на саму українську  ідею.

                Цікаві факти . Де сховано скарби гетьмана Мазепи?

Напевно немає в українській історії людини більш суперечливої, ніж Іван Мазепа. Москва досі вважає його зрадником, українці називають героєм, а в Швеції і зараз святкують річниці Мазепи. Як би там не було, але Мазепа залишився в історії України і всієї Східної Європи легендарною особистістю. До того ж ще й казково багатою ..Його добре знали і в палаці Російського імператора і в палатах Шведського короля, він відмінно себе зарекомендував і у Польщі, і у Молдові. Його завжди багато і з багатьма пов’язувало. Але ніколи не можна було точно сказати, про що думає гетьман у цю мить.

Лише приблизно можна  судити про скарби Івана Мазепи. Сам Шведський король позичав гроші у великого гетьмана (близько 240 тис. Тайлерів). Існує маса документальних джерел про подарунки Івану Мазепі. Це десятки великих золотих і срібних предметів, захованих у різних тайниках Молдови та України. Що казати, якщо тільки в одній похідній скарбниці гетьмана після його смерті залишилося близько 160 тис. червінців золотом, не кажучи вже про срібло ..