Політична діяльність Вітовта

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему:

«Політична діяльність Вітовта»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 3 курсу

2 групи МВ

Гавриш Юлія 

Київ-2012

 

Вітовт

Політична діяльність Вітовта  провадилася в той час, коли думка  про консолідацію не була поширеною. Кожне окреме князівство вважало, що вести власну незалежну від інших  політику є набагато кращим та дієвішим. Але саме Вітовту вдалося зробити  значний внесок в об’єднання досить значної кількості територій, в  тому числі, українських, під володарюванням однієї особи. Саме тому його персона, на мою думку, варта більш пильної уваги.

Точна дата народження Вітовта  невідома, проте більшість істориків, спираючись на непрямі факти з  першоджерел, доходять висновку, що народився  він у 1350 році. Історія його народження вже ставила перед ним певні  труднощі у подальшому житті, адже його матір’ю стала язичницька жриця. Такий вчинок з боку батька Вітовта, Кейстута, вважався ганебним адже жриці  не мали права виходити заміж та народжувати дітей. Проте попри  це Вітовта було визнано князем.

Із самого дитинства Вітовта  виховували як майбутнього правителя  та воїна. Його вчителем був лицар  Тевтонського ордену Гано фон Вінденгейм. Саме він і навчив хлопця користуватися  зброєю, а також німецькій мові. Із 13 років Вітовт почав брати  участь разом з батьком та дядьком, Ольгердом, у військових походах. Так, у 1368 та 1372 роках відбулися походи на Москву, у 1370 та 1376 – на Польщу та Прусію.

У 1376 році Вітовт отримує  від батька Гродненське князівство, і Вітовт вдало займається обороною цих земель від зовнішніх ворогів, кілька разів відбиваючи напади Орди та тевтонців.

Коли у 1377 році помирає  Ольгерд, до влади на його місце приходить  його син, Ягайло. Його дядько, Кейстут, визнав за племінником право на управління Великим Князівством литовським, проте новоспечений правитель все одно побоювався захоплення ріднею влади. Насправді, Кейстутові плани не йшли далі того, аби передати Вітовту право на володіння Трокським князівством, проте саме це і не сподобалося Ягайлові. Він виношує плани позбавитися від родичів та одноосібно захопити усю владу, що він і намагався зробити у 1382 році. Скориставшись дружніми стосунками із своїм двоюрідним братом, Ягайло переконує Вітовта у необхідності заключити перемир’я та припинити міжусобиці і запрошує його разом із батьком до Вільно. Там він підступно вбиває Кейстута та його дружину, а Вітовту вдається втекти. Збереглися пам’ятки, які свідчать, що втечі князя сприяла служниця його жінки Анни. Сама Анна вимолила в Ягайла помилування та втечу разом зі служницею, але остання втікати не схотіла, обумовлюючи це тим, що від неї користі держави не буде жодної, а якщо комусь і треба рятуватися, то це князеві. Вітовт прийняв жертву дівчини .

Він тікає до столиці Тевтонського ордену Маріенбургу (Мальборгу) і там розв’язує активну політичну діяльність, укладаючи угоди. Так, використовуючи допомогу тевтонців, Вітовт проводить у 1383 та 1384 роках битви з Ягайлом та повертає собі право на володіння Гродненьским князівством, хоча Трок йому повернути так і не вдалося, і він залишився під владою Скиргайла.

У 1385 році Ягайло підписує Кревську унію, стаючи польським королем. Одночасно  він бажає зберегти за собою прав на управління Великим князівством  Литовським. Проте це було зробити  не так-то просто, зважаючи на опір литовського  населення, якому унія не припала  до душі. Литовське населення не підтримує таких змін, з’являються рухи, які направлені проти приєднання до Польщі. Руські та Литовські бояри на таємному з’їзді визнали Вітовта королем литовців та русинів. Це було значним кроком на шляху до незалежності Литви.

Як би там не було, по приході до влади Вітовт почувається досить серйозно зв’язаним тиском Ягайла. Тому йому слід було серйозно зайнятися пошуком союзників. Перед ним стояв вибір між тісною співпрацею з Польщею та віднайденням альтернатив. З одного боку, союз із Ягайлом дозволяв Вітовтові почуватися в безпеці від тевтонців, але з іншого він викликав протистояння з боку литовського населення. Незважаючи на те, що Вітовт у 1386 році хрестив білоруський та литовський народи, що сприяло зближенню з Польщею, ця ідея населенню подобалася мало. Якщо казати про українські землі в цьому контексті, не можна не зазначити, що в межах литовського князівства вони були рівноправними відносно литовських та білоруських територій, тоді як приєдання до Польщі означало б підпадання під її контроль та утиск у правах.

На мою думку, недоліком  політики Вітовта можна вважати  невизначеність, на яку частину народу своєї держави він спиратиметься (чи то на слов’ян, чи то на литовців, чи то продовжувати посилення католицтва,чи підтримати православних). Хоча з іншого боку, можна зазначити й переваги такої невизначеності: Вітовту довелося керувати дуже розрізненою державою, і єдине, що об’єднувало всі народності, - це небажання підкорятися Польщі. Через це Вітовт спрямовує свій курс на схід.

В ці часи відбувалося посилення  Московського князівства, і Вітовт вирішує скріпити зв’язки із ним. Для цього він у 1391 році одружує свою доньку на Василії Дмитровичі, московському государі. Це з одного боку посилює вплив Вітовта на московські землі, а з іншого – суттєво напружує стосунки Вітовта з Ягайлом. Останній, розуміючи, що поступово втрачає контроль над Литовським князівством, вирішив вдатися до рішучих дій , через що відбирає у Вітовта міста Володимир та Луцьк, а також Гольшани у його союзника та Новгородок у його брата.

Вітовт разом з незадоволеними князями вирішує зчинити заколот  проти Ягайла, проте його спроба провалюється, і князь Литовський вимушений знову попросити допомоги у тевтонців. Ті погоджуються, і об’єднані  віська розпочинають активні бойові дії проти армії Ягайла. Польський  король, бачачи, що його шанси втримати Литву суттєво слабшають, вирішує  піти на мир із Вітовтом. Литовець опиняється перед складним вибором, адже підписання мирної угоди з Польщею означало б зраду тевтонців, які мали свої плани на польські території. До того ж, у тевтонців у заручниках були дружина та діти литовського князя. Але він робить свій вибір і йде на підписання такої угоди, що й відбувається у 1392 році. За цією домовленістю (що носить назву Острозької), Вітовт визнавався пожиттєвим правителем Литви і це розв’язувало йому руки на зовнішньополітичній арені. У 1395 році він починає серію захоплень нових міст, серед яких були Смоленськ та Орша (1395), робить успішні походи на рязанські землі (1395-1396). Окрім того, багато міст отримали Магдебурзьке право. Не забував Вітовт і про укріплення кордонів, створивши багато фортець у південній Україні та у Причорномор’ї. Все це змушує татар визнати авторитет Литовського князівства на міжнародній арені.

До певного часу це грає на руку Вітовту. Але пізніше хан  Тохтамиш звертається до нього за допомогою із заманливою пропозицією: в обмін на ханство в Сараї  він допоможе Вітовту отримати велику частину московських земель. Така ситуація Вітовту подобалася, адже він давно вже виношував плани щодо об’єднання більшості слов’янських земель під своєю владою. Проблема була в тому, що втручання у внутрішні справи будь-якої держави – дуже невдячна справа і, на мою думку, це було серйозним прорахунком з боку литовського князя. Погнавшись за легкою здобиччю, він погоджується на співпрацю з Тохтамишем, і це виходить йому боком. Він зазнає нищівної поразки від опонента Тохтамиша Тимур-Кутлука у 1399 році на ріці Ворскла. Через це він позбавляється Смоленська. Щоправда, через кілька років він поверне собі смоленські землі назад. Проте найгіршим було не це. Литовське князівство було досить сильно послабленим, і тому підпало під більшу залежність Польщі. У 1401 році була підписана Віленська угода , яка де-юре хоч і означала союз взаємної охорони та безпеки ,проте фактично ускладнювала втілення бажання Вітовта якомога сильніше відокремитися від володінь свого двоюрідного брата.

Зближення Литви та Польщі, у свою чергу, погіршило стосунки обох країн з Тевтонським Орденом. Війна була неминучою; вона розпочалася  у 1409 році, і формальним приводом для  неї послужило повстання в Жемойтії. Справа в тому, що ця територія відійшла до тевтонців, проте Велике князівство Литовське продовжувало вважати її своєю.

Найбільшою битвою війни, яка й зумовила її результат, стала  Грюнвальдська битва 1410 року, в якій об’єднані польсько-литовсько-білорусько-українські війська завдали нищівної поразки  лицарям Ордена. Війна закінчилася  у 1411 році підписанням Торунського  миру, за умовами якого Тевтонський  орден повертав Польщі та Литві території, захоплені в них раніше, та виплачував контрибуцію.

Значення поразки тевтонців  для Литви було суттєвим. По-перше, Велике князівство повертало собі території, а отже, розширювалося і зміцнювалося. По-друге, поразка Тевтонського ордену виводила Польщу та Литву в один ряд з найвпливовішими європейськими  державами. По-третє, перемоги на військовому  фронті дозволили Литві отримати більшу самостійність відносно Польського королівства, що було закріплено в Городельській  унії 1413 року, за якою, окрім вищезазначеного, литовські бояри прирівнювалися в правах до польської шляхти. Литва  після перемоги над тевтонцями отримувала від Ягайла Поділля.

Таким чином, Вітовту вдалося  перетворити несприятливі для нього  умови на зовнішньополітичній арені  на свої переваги. Одночасно побоюючись загрози з боку тевтонців і  не бажаючи підпадати під усе  більший вплив від Польщі, він зміг розв’язати обидві задачі, тим самим посиливши свої можливості для подальшого розвитку.

Стосуунки із Московським  князівством також складалися на користь Великого князівства Литовського. Протягом перший десяти років XV століття Вітовту вдалося приєднати до своєї країни території Калузької, Орловської, Тульської та Курської земель, а також повернути Смоленщину, таким чином пересунувши кордони на схід від В’язьми. Окрім того, на півдні він отримав територію між Дністром та Дніпром.

Вітовту вдалося об’єднати  найбільшу кількість земель за всю  історію Литви. Держава простягалася від Балтики до Чорного моря. Нагадую, що на ті часи бажання консолідуватися не було популярним, і кожна мала територія вважала за краще провадити самостійну політику. Вітовт скористався тим, що малому державному утворенню загрожує значно більша небезпека, аніж коли воно приєднується до великої країни. З одного боку, це була вдала спроба об’єднати велику кількість слов’ян під владою однією держави, з іншого – створена Вітовтом держава не була єдиною в культурному та історичному контекстах, і задля стримання всіх територій вкупі постійно потрібен був зовнішній загрожуючий фактор. Звісно що довго так продовжуватися не могло, і тому після смерті Вітовта держава поступово почала втрачати свою міць та підпадати в залежність від Польщі. Але то буде пізніше, а зараз Вітовт вдало виконує те, що запланував.

Під гаслом об’єднання слов’ян  з одного боку, і відчуттям небезпеки з боку Москви, що посилювалася, Вітовт провадить політику домовленостей із вільними князями Тверської, Рязанської та Пронської земель, що були налаштовані проти московської влади. Одночасно він посилював польський вплив на Київщині, Поділлі та Вітебську, впроваджуючи там єдину систему управління і таким чином зміцнюючи та уніфікуючи власну державу.

У Вітовта були спроби встановити зносини із чеськими гуситами, які  пропонували йому отримати чеську корону. Проте через протест самих  литовців та польської сторони Вітовту  довелося відмовитися від цієї ідеї.

Останньою його мрією було перетворити свої території на королівство. Спершу Вітовт спитав дозволу на коронацію в Ягайла, проте, отримавши негативну відповідь, почав діяти на власний розсуд без огляду на думку Польщі. Він заручився підтримкою німецького короля Сигізмунда, який був зацікавлений у тому, аби корону Польща не об’єднала ці всі території під власною короною, адже не хотів її посилення. Коронацію князь призначив на 1430 рік, запросивши на неї також трьох російських князів, що підтримували його у боротьбі проти Московії. Проте втілитися цій мрії так і не судилося. Коронація зірвалася, бо поки корону везли через Угорщину, польські люди встигли її перехопити. Невдача іще прискорила смерть восьмидесятирічного Вітовта. Того ж року він помирає, і після нього Литовське князівство більше ніколи не зазнавало такого піднесення.

 

Висновки

Прихід Вітовта до влади  відбувався поетапно, і навряд його можна назвати безпроблемним. Йому доводилося відстоювати свої права  на володіння територіями, що дісталися  йому від батька. Пізніше, коли він уже був правителем Великого  князівства Литовського, його доля не полегшилася. Вітовту весь час доводилося балансувати між сильними державами тогочасної міжнародної арени, коливаючись між залежністю та ворожими стосунками. Найчастіше його політику можна було назвати успішною, адже він створював тимчасові альянси з метою отримання переваг відносно погрозливого суперника (найчастіше – Польщі). Проте не обходилося і без прорахунків. Недоліками політики Вітовта варто назвати незорієнтованість на певний клас населення, об’єднання під одноосібною владою занадто різних груп людей, що призвело до повільного занепаду могутності держави в майбутньому. Окрім того, втручання у внутрішні справи Золотої Орди спричинило негативні наслідки для держави, і ризик не виправдав себе.

Проте тим не менш, Вітовту  вдалося зіграти на необхідності малих князівств захищатися від  нападів великих держав та побоюванні з їхнього боку потрапити під  владу Польщі чи Московії. Саме через  це держава, створена ним, попри усі  розбіжності в народах та мовах, існувала мирно і мала єдину мету.

Таким чином, політика, проваджена Вітовтом, зіграла визначну роль для  об’єднання слов’янських, у тому числі  українських, земель в одне ціле та посіяла певні зародки незалежної державності.

 

Список використаних джерел:

1. Витовт [Електронний ресурс] /Энциклопедия кругосвет. - Режим доступу до ресурсу: http://www.krugosvet.ru/enc/istoriya/VITOVT.html?page=0,1
2. Витовт – «король литовцев и русинов» [Електронний ресурс]/Борухсон Ю.//Ежедневная всеукринская газета -2000. - №102. - Режим доступу до ресурсу: http://www.day.kiev.ua/90410/
3. Витовт, князь трокский, великий князь литовский[Електронний ресурс] /Все монархии мира. - Режим доступу до ресурсу: http://www.allmonarchs.net/lithuania/vytautas.html
4. Витовт [Електронний ресурс] /Правители мира. – Режим доступу до ресурсу: http://pravitelimira.ru/biograf/bio_we/vitovt.php
5. От Руси до России [Електронний ресурс] /Гумільов Л.М.// - Режим доступу до ресурсу: http://www.bibliotekar.ru/gumilev-lev/42.htm