Стефан Душан

При всіх успіхах серби вдруге не змогли завоювати добре укріплену Фесалоніку на березі Егейського моря. Тільки тепер її захищали не візантійські найманці, а самі городяни, які в ході повстання проти константинопольського імператора проголосили рідне місто незалежною державою з республіканським правлінням.

Завоювання Македонії  та Албанії стало важливою віхою  в біографії Стефана Душана. У 1345 році він урочисто проголосив себе «царем сербів і греків». У наступному році сербський архієпископ без згоди Константинополя був проголошений патріархом.

16 квітня 1346 (на Великдень)  Стефан Душан був коронований як «цар Сербів і Греків» (в грецьких текстах - «василевс Сербії і Романії»; обидва цих слова означали імператорський титул). Коронацію провів нещодавно призначений сербський патріарх Іоанникій II; на церемонії був присутній і болгарський патріарх Симеон. Втім, варто відзначити, що новий титул не був визнаний більшістю сусідів Сербії (Візантією у тому числі); царем Душана іменували лише представники Венеції і Дубровника. Сам Душан, проте, визнавав за візантійським імператором верховенство - хоча б теоретичне; так, у тому ж 1346 на переговорах з представниками монастирів Афона він дав згоду на те, що його ім'я буде згадуватись у молитвах лише після імені імператора Візантії. [6, c. 70]

Створене Стефаном Душаном Сербо-Грецьке царство було великою для Європи державою. До неї увійшли більша частина сучасної Сербії, Герцеговини, Чорногорія, Македонія, Албанія, Епір, Акарнанія, Фессалія, Етолія. Грецькі області були приєднані до царства останніми.

Тепер «цар сербів і греків» з Неманичів поставив перед собою нову мету - завоювати балканські володіння Візантійської імперії та стати «царем ромеїв». Сербська армія, яка здобула під проводом Стефана Душана чимало перемог, поповнюється новими силами. Незабаром вона починає серію успішних походів, добре продуманих і забезпечених.

Удари наносяться по корінним північним грецьким областям - Епір, Фессалії, Акарнанії. Бойові дії ведуться в гірських умовах, які не дозволяють розвернутися багатотисячним військам. Війська царя Стефана Душана здійснюють швидкі переходи, часто ставлячи візантійців в скрутне становище. До 1348 ці грецькі землі були остаточно завойовані Сербією.

Потім сербський монарх-полководець  вирішив опанувати і самим  Константинополем. Але спроба укласти  військовий союз з Венеціанською  республікою, що володіла в той час  найсильнішим флотом на Середземному морі, успіху не мала. Венеція не пішла  на запропонований союз, оскільки не бажала непомірного посилення «царя сербів і греків», націленого тепер на візантійську імператорську корону. Крім того, вона боялася появи ще одного сильного суперника в східній частині Середземномор'я.

У Константинополі після  отримання звістки про те, що союз Сербії і Венеції не відбувся, зітхнули вільно. Константинополь, оточений потужною кам'яною стіною, був уразливий з  боку бухти Золотий Ріг. Супротивника, що не володів сильним військовим флотом, багатолюдна столиця Візантійської імперії могла не побоюватися.

За час свого царювання Стефану Душану довелося воювати не тільки з Візантією, але й з іншими сусідами - Боснією та Угорщиною. Але ці війни успішними для Сербії не стали. Зіткнення з Боснією проходили за володіння приморською областю Хум на річці Неретва, втраченої сербами ще при правлінні Стефана Дечанського. [6, c. 71]

Війни з Угорщиною більше нагадували прикордонні військові конфлікти. Угорці хотіли заволодіти містом Рудником з його багатими рудними розробками. Вони нападали зазвичай в ті роки, коли царські війська відволікалися на боротьбу з візантійцями. І у сербів великих військових сил для захисту Рудника не знаходилося.

Серби, у свою чергу, бажали закріпитися на рівнинних берегах річок Дунай і Сава, і оволодіти містом Белградом (нині столиця Сербії) і областю Мачвой. Але в підсумку декількох невеликих воєн обидві сторони зберегли за собою старі креслення ліній державного кордону.

Войовничий сербський  цар Стефан Душан пішов з життя несподівано 20 грудня 1355 році, не проживши й п'ятдесяти років. Спочатку він був похований в своїй задужбині, монастирі Святих Архангелів поблизу Призрена; у 1615 році церква була зруйнована османами. У 1927 році в ході археологічних розкопок на місці монастиря гробниця Стефана Душана була виявлена​​, а прах царя був перенесений в Церкву Святого Марка в Белграді. [2, c. 58]

Змінив його на престолі син Урош V на прізви сько Божевільний або «Слабкий», який не зміг ні зміцнити, ні утримати від неминучого історичного розпаду Сербсько-Грецьке царство. Воно після смерті свого творця стало надбанням історії.

 

 

Список використаної літератури

 

1. Дворник Ф. Славяне в европейской истории и цивилизации. М., 2001.

 

2. Качановский Б. История Сербии с половины XIV — до конца XV в. Киев, 1899.

 

3. С. Чиркович. Сербия. Средние века. — М., 1996

 

4. Флоринский Т. Д. Памятники законодательной деятельности Душана — Царя Сербов и Греков. Киев, 1883.

 

5. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

 

6. Шишов А. В. 100 великих полководцев Средневековья

 

.

 

 

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Політика Стефана  Душана

 

 

 

 

Підготував студент 

3 курсу 4 групи

Чепур Богдан Дмиртович

 

Перевірила

кандидат історичних наук, доцент

Шилова Алла Василівна

 

 

 

 

 

 

Київ - 2012