Іван Франко і Коломия

РЕФЕРАТ 
 
 
на тему: 
 
 
Іван Франко 
 
і Коломия 
 
 
ВСТУП 
 
Причини, які спонукали Івана Франка покинути Львів та шукати порятунку у селі Нижньому Березові (тепер Косівського району) геніальний український поет і мислитель описав у листі до Михайла Драгоманова 26 квітня 1890 року: «Безтолковий процес, котрий упав на мене, як серед вулиці цегла на голову, і котрий скінчився моїм засудженням, хоч у мене не було за душею й тіні того гріха, який мені закидували, .., був для мене страшною і тяжкою пробою... Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг... Та не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою: засуд Кримінального суду, а особливо те, що. я опісля застав на світі, сто раз тяжчий і несправидливіший засуд усеї суспільности, кинений на нас, страшне болів мене. Мене викинено з «Просвіти», заборонено приходити на «Бесіду»... Ті, котрі хотіли мати зо мною яке-небудь діло, зустрічались зі мною тільки в секреті, що мене ще дужче принижувало... Старші народовці і священики нас цуралися, при нас стояла тільки горстка молоді» (Франко Іван. Зібр. творів: У 50т.—Т.49.— С. 245—246). 
 
Така важка атмосфера панувала у Львові весь час після виходу Івана Франка на волю аж до виїзду до Нижнього Березова. 
 
У листі до Михайла Павлика 10 лютого 1880 року поет скаржився: «От я з початком року (1879) найнявся до «Діла» новини писати; іншої роботи Володимир Барвінський не хотії уступити, ну, але тепер, по виході Шеля, дем го сокрушив (ідеться цро брошуру Ганса Шеля під назвою «Суспільно-політичні сторонництва в Німеччині», виданій як додаток до 13-го випуску «Дрібної бібліотеки» 1879 року.— І. Б.), він відвернувся геть,— новшікн, правда, писати каже, але ані газет не дає, ані не платить. Нікуди члече повернутися, так що я мушу від 1 березня їхати на а село, а. іменню у Ваші сторони, до Березова, до Геника, (Г 48- С, 229). 
 
 
^ ВІД’ЇЗД ІВАНА ФРАНКА ДО КОЛОМИЇ 
 
Про свій виїзд до Нижнього Березова Іван Франко повідомив листовно свою давню знайому і кохану Ольгу Озаркевич-Рошкевич, яка проживала тоді з чоловіком Володимиром Озаркевичем у селі Белелуї Снятинського повіту. Лист цей не зберігся, але є відповіді на нього Ольги Озаркевич 12 і 19 лютого 1880 року. їхня авторка порадила письменникові приїхати до Коломиї 1 березня, а з Кирилом Геником зустрітися у Коломиї аж 4 березня. Вона також порадила І. франкові приїхати увечері. Потяг прибував до Коломиї десь о 10-й вечора. «Стрінемося на двірци, — писала давня знайома,— а хоть в ринку. До котрого дому заїдемо, сказати не можу, бо не знаю, як їх означити... На, пиши до Березова, щоби коні по тебе прислав до «К. З.» в середу по полудню». (Іван Франко: Статті і матеріали.— Львів, 1958.— Збірник 6. — С. 40.) 
 
Дехто розшифровує криптонім К. 3. як «Коломийська залізниця». Але, на мою думку, безпідставно. По-перше, літери великі, а. по-друге, навіщо було гнати коней аж на станцію. Швидше всього це ініціали якоїсь особи. Припускають, що Ольга Озаркевич мала на увазі Корнила 3аклинського, який під ту пору нібито проживав у Коломиї і працював професором тутешньої гімназії. Але й .цей здогад нічим не підтверджений. 
 
Де вони — Ольга й Володимир Озаркевичі та Іван Франко-— мешкали ті два дні (з першого на друге та з другого на третє березня) не встановлено. Про ці зустрічі довідуємося з листа Ольги Озаркевич до Івана Франка, надісланого до Нижнього Березова на адресу Кирила Геника 8 березня 1880 року. Цього листа, затримала Коломийська прокуратура, і до адресата він не дійшов. (Там же. — С. 42—45). 
 
Озаркевичі повернулися до Белелуї увечері 3 березня. На станції Снятин «коней не застали і просидівши в залі від 11 години ночі до 5 години ранку, доки не появився фіякр...» (Там же — С .43). 
 
Іван Франко, переночувавши в Коломиї з третього на четверте березня, дочекався коней і разом з Кирилом Геником поїхали де Нижнього Березова. Дорогою зупинилися в Яблунові (тепер селище Косівського району) біля шинку Глікштерна відпочити й перекусити. Там Івана Франка й заарештували. 
 
^

АРЕШТ У ЯБЛУНОВІ ТА УВ’ЯЗНЕННЯ В КОЛОМИЇ

 
Того ж дня, 4 березня, в четвер, у Яблунові був ярмарок і зібралося  багато народу. Збільшено також, як на лихо, і число чергових жандармів для дотримання порядку. Заарештували поета чергові шандарі Домінік Капустінський та Альберт Філь. У судді Анджеєвського вони пояснили, що саме викликало у них підозру до незнаної особи. Жандарм Капустінський заявив, що насамперед його насторожило те, що Геник часто вибігав з будинку Глікштерна і наче когось шукав. Відтак, коли Капустінський зайшов до приміщення і зажадав від підозрюваного документа, незнайомець не відповів і був збентежений. Геник також був якийсь неспокійний. Коли Капустінський, залишивши їх, вийшов до іншої кімнати, незнайомий і Геник миттю вибігли на вулицю. Це ще дужче насторожило жандарма, і. він заарештував І. Франка (ЛЦДІА, фонд 663, опис 1, с. 114, арк. 142—145). 
 
Жандарм Альберт Філь поцікавився підозрілим на вулиці «Незнайомий не мав при собі паспорта і назвав себе Кароль Срочинський, показавши на таке ім'я тільки проїзну карту. Для того ми завели його на постерунок, а звідтіля припровадили його в Коломию» (ЛЦДІА, фонд, 663, с. 114, арк. 160). Проте в їхніх зізнаннях не сказано, коли «незнайомого» припровадили до Коломиї: того самого дня, чи наступного — 5 березня. Тому залишається нез'ясованим, де перебував Іван Франко — в арешті Яблунівської, а чи Коломийської жандармерії? 
 
У донесенні коломийського старости Кучковського від 5 березня 1880 року, направленому до Львівського намісництва, написано: «Ц. К. жандармерія заарештувала цього незнайомого і сьогодні (тобто 5 березня. — І.. Б.) припровадила до староства» (Іван Франко: Документи і матеріали. — К., 1966. — С. 87). 
 
Але і в цьому документі достеменно не визначено, яка. саме жандармерія привела Івана франка до староства — Яблунівська чи Коломийська. З наведеного тексту випливає, що; та сама, жандармерія, яка заарештувала поета, тобто Яблунівська, та ж і привела його 5 березня до староства, а з 4 на 5 березня тримала його під арештом у Яблунові. Якщо це справді так,, то припущення, що цю ніч Іван Франко перебував під арештом у Коломийській ратуші, можна відкинути. 
 
Після допиту, що його влаштував Коломийський староста Кучковський, «незнайомий» признався, що він і є той Іван Франко, якого 1878 року судили у Львові за соціалізм (Іван Франко. Документи і матеріали. — С. 87—88). Староста Кучковський звелів відправити поета до Коломийської в'язниці, що рбзташовувалася на теперішній, вулиці Михайла Павлика (Там же. — С 87—88). Того ж дня, 5 березня, в'язниця рапортувала Коломийському повітовому судові, що Іван Франко припроваджений До тюрми і поміщений у камері № 6 (Там же, С. 88). Шостого березня слідчий суддя повітового суду Анджейовський ухвалив розпочати попереднє слідство проти І. Франка, а 7 березня допитав поета. Іван Франко подав скаргу до радної палати, яка того ж дня відхилила її як безпідставну. 
 
Восьмого березня у зв'язку з Франковою справою бул.и заарештовані Кирило Геник із Нижнього березова та селянин Антін Мельник із Яблунова,- а також Порфир Гладій, родом із Нижнього Березова, але замешкалий у сусідньому селі Лючі (ЛЦДІА, фонд 663, с. 113, арк. 20—20/а). Їх Анджейовський переслухав 9 березня. А'тим часом Косівське староство повідомило, що тамтешня жандармерія провела ревізію в хаті Миколи Колцуняка, учителя в селі Шешорах, родом зі села Ковалівки на Коломийщині. його припровадили до Коломийської в'язниці 15 березня 1880 року (ЛЦДІА, фонд 663, с. 113, арк. 57—57). Водночас 19 березня у Львові допитали студента Семена Барановського (Іван Франко. Документи і матеріали. — К., 1966,— С. 94). 
 
Слідчі органи в Коломиї намагалися об'єднати Франкову групу з косівською групою Фокшеїв і Павликів й ухвалою від 18 травня 1880 року Коломийський окружний суд таки об'єднав ці дві кримінальні справи, але прокурор на основі матеріалів слідства 29 травня відокремив їх (В. Калинович. Політичні процеси Івана Франка та його товаришів. — Львів, 1967. — С. 115). 
 
Суд над групою Івана Франка відбувся 4 червня 1880 року. Він виправдав Кирила Геника і Миколу Колцуняка і передав їхню справу до Львівської крайової шкільної ради для притягнення обидвох до адміністративної відповідальності (Там же.— С. 115). Антона Мельника та Порфира Гладія вирішив випустити на волю (ЛЦДІА. с. 114, арк. 11). Це рішення виконали 6 червня. Микола Колцуняк писав у листі до Володимира Барвінського: «...зістав їм від підозріння о соціалізм увільнений і на волю пущений, однако титул і посада учителя на завісі аж до скінчення дисциплінарного слідства (Рукописний відділ Наукової бібліотеки АН УРСР ім. Василя Стефаника. Фонди Барвінських). 
 
Того ж дня, 6 червня, рішенням окружною суду переведено Івана Франка з камери обводового суду до камери суду повітового для відбування триденного арешту за порушення паспортного режиму (В. Калинович. — С. 116). 
 
Десятого червня 1880 року в книзі доручень за номером 3775 возний судової в'язниці склав список усіх ув'язнених групи Івана Франка та косівської групи Фокшеїв і Павликів. Поруч із прізвищами Кирила Геника, Миколи Колцуняка, Антона Мельника, Порфира Гладія та Параски Павлик в'язничний возний зазначив, .щ6 перелічені особи вийшли з тюрми 6 червня, а тому їх не .ознайомлено з вироком суду. А Фокшеї, Анна Павлик та Іван Франко проставили дату 10.УІ і підписалися під цим документом (ЛЦДІА, фонд 663, арк. .12, с. 114). Це свідчить про те, що Івач .Франко вранці 10 червня 1880 року ще перебував у в'язниці Цтелер на вулиці М. Павлика). Того ж дня поета передали в розпорядження староства і посадили під арешт у міській ратуші, а її червня відправили під жандармським конвоєм етапом Коломик-Станіславів-Стрий-Дрогобич-Нагуєвичі. Дехто намагається довести, що супроводили поета під конвоєм, не потягом, а пішки. Однак із цим не можна погодитися, бо таку відстань за нецілих три дні ледве чи можна було подолати та й чи пристали б на таку «мандрівку» самі жандарми? 
 
У Стрию Іван Франко написав вірші «Милосердним» і «Човен» (Іван Франко. Зібр. творів у 50 томах. — Т. І.— С. 53—54 та 65—66). Тринадцятого червня припровадили І. Франка до Дрогобича, і після обіду жандарм пішки допровадив поета до рідного села Нагуєвичів. Так закінчився другий арешт Івана Франка, який тривав 3 місяці, а точніше 102 дні — з 4 березня до 13 червня 1880 року. 
 
Про той підконвойний маршрут Іван Франко згадував у листі до Михайла Драгоманова: «сей транспорт по поліцейським арештам... належить до найтяжчих моментів в моїм житті. Вже до Дрогобича я приїхав з сильною горячкою, а звідти послано пішки з поліціянтом до Нагуєвич. По дорозі нас заскочив дощ, який промочив до нитки. Я дістав сильну лихорадку... (Іван Франко. Зібр. творів. Т. 49. — С. 247). 
 
Повернемося, однак, до Коломийської в'язниці, в якій Іван Франко написав чимало поетичних творів. Хронологічно з'являлися вони в такому порядку: «Вій, вітре, горою над сею тюрмою» (13. III), «Мій раю зелений», «Непроглядною юрбою», «Чи слово важке у жилах» (14. III). Відтак перерва, а може на той час докінчував Каменяр поему «Ботокуди», про що й писав у вступі до цього твору. Далі з-під пера його вийшли вірші: «Дивувалася зима» (27. III), «Гріє сонечко», «Вже сонечко знов на лугах» (28.ІІІ), «Лице небесне прояснилось» (29.III), «Не довго жив я в світі ще» (1. IV), «Бувають хвилі — серце мліє», «Де моря сліз» (2. ІУ), «Semper idem» (3.1 V), «Тетяна Рсбенщукова» (5. IV), «Всюди нівечиться правда» (6.IV), «Гриць Турчин» (7. IV), «Не люди наші вороги» (9. IV), «Безкраї, чорні і сумні», «Думи, діти мої» (16. IV.), «Товаришам» (19. IV), «На суді» (30.IV), «Не винен я тому, що сумно співаю» (9. V.), «Від чого дня вже другий рік пройшов» (10. V), «Ви плакали фальшивими сльозами», «Нехай і так, що згину я» (31. V.). 
 
Отже, цих творів, які опубліковані у першому томі 50-томника, позначено датами з коломийського періоду. Але є ще й чимало поезій, написаних того ж 1880 року. Та їх не можна внести до цього списку, хоч, можливо, деякі й написав Іван Франко у Коломийській в'язниці. Зокрема, слід поміркувати, коли був написаний гімн «Вічний революцьонер». Існує думка, що з'явився він саме тут. Та підстав для цього нема жодних. Сам Іван Франко написав під цим віршем тільки рік — 1880. 
 
Український мовознавець і педагог Василь Сімович у виданій ним збірці Франкових поетичних творів «З вершин і низин» (Коломия-Лейпціг, 1920) у розділі «Спроба хронологічного впорядкування віршових творів Івана Франка 1879—1893» (С. 718) визначає дату написання «Вічного революцьонера» на період між 14—23 червня, саме на ті дні, коли поет перебував уже на волі — в Нагуєвичах, Дрогобичі чи, врешті, у коломийському готелі чи на квартирі, як з'ясуємо далі. Шкода, що Василь Сімович не мотивував своїх припущень, тому їх поки що не можна перевірити. 
 
Перебуваючи в коломийському ув'язненні, Іван Франко записав з уст людей, які там каралися, багато народних пісень, коломийок, анекдотів та інших фольклорних матеріалів. Відомо, Що його респоденти були брати Кароль і Франціщек Батовські з Ценяви, Я. Сидорук зі села Чортівця на Городенківщині, Івач Василевський з Коломиї та багато інших. Згодом зібраний матеріал публікувався в журналі «Житє і словом та ввійшов до тритомника «Галицько-Руські народні приповідки» (Львів, 1901— 1905). У передмові до першого тому І. Франко писав: «...ув'язнення в Коломиї та мандрівка «шупасом» із Коломиї в Дрогобич зводила мене з людьми, від яких я мав змогу записувати різно-родний етнографічний матеріал... Особливо багато й інтересного матеріалу я записав у Коломийськім арешті 1880 р.» (С. VI). 
 
Так закінчилося перше знайомство І. Франка з Коломиєю, яка прийняла його спочатку (1—4 березня 1880 року) гостинно, а відтак (4 березня —  
 
10 червня) повелася з ним жорстоко.