Болонський процес та питання гуманітаризації вищої освіти

У документі зазначається, що функціонування сучасної вищої освіти ґрунтується на збереженні досягнень  та традицій національної вищої школи, інтеграції системи вищої освіти у світовий освітній простір, державній підтримці підготовки кадрів з вищою освітою для забезпечення потреб ринку праці, особливо у сільській місцевості, розширенні доступу до якісної вищої освіти та мобільності студентів, забезпеченні працевлаштування випускників. Ключовим завданням є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий

результат: знання, уміння та навички випускників, що повинні  бути застосовані та використані  на користь держави.[4 с.9-10]

3.Гуманітарізація  освіти у рамках болонського  процесу в Україні

Принципово важливою парадигмою у розвитку сучасної цивілізації є невпинне зростання ролі і місця фундаментальних, технологічних, інформаційних, прикладних та особливо соціогуманітарних знань у різних сферах діяльності людини. Людина-особистість є однією з реальних конкурентоспроможних ланок у цивілізаційному поступі сучасної України і саме інтелект українських громадян, їх розум, освіченість європейського зразка можуть стати стратегічним курсом, який здатний забезпечити рух українського суспільства шляхом прогресу. У межах гуманістичного поступу вищої освіти України велика увага приділяється розвитку особистості, її самореалізації, формуванню «Я-концепції». У зв’язку із вищезазначеним, Л. Шефер стверджує, що «у людини не може бути іншої мети, окрім як бути людиною». Подібний підхід не може бути реалізований під час навчання та виховання без гармонійного поєднання внутрішніх механізмів особистості та впливів соціального середовища, у якому розвивається особистість. Це відповідно вимагає зміни стратегії управління процесом навчання, зокрема у вищих навчальних закладах, за якою акценти переносяться на особистість як суб’єкт навчальної діяльності, а освіта у зв’язку з цим одержує нові філософські й методологічні передумови: демократизацію, індивідуалізацію, свободу творчості

Проблеми гуманізації  та гуманітаризації освітнього процесу  у ВНЗ знайшли своє відображення в науковому доробку багатьох вчених. Процеси трансформацій в системі вищої освіти України були закладені в період перебудови і дали поштовх для системних змін в напрямі гуманізації та гуманітаризації, як можливості кардинальної зміни спрямування діяльності ВНЗ вцілому. Поняття «гуманізація» і «гуманітаризація» освіти закріпилися в науковому колі в різний час і донині не отримали універсально-визначеного тлумачення. Така ситуація з термінологічною незафіксованістю спричиняє часту їх підміну, змішування, невірне тлумачення.

На межі 80 - 90-х років  ХХ століття термін гуманізація розглядався як один із принципів світогляду (в тому числі моралі), в основі якого лежать переконання у безмежних можливостях особистості та її здатність до вдосконалення, до вимог особистої волі та захисту громадянських прав. Характерно, що в сучасних умовах світова гуманістична думка виходить ще й з позиції, що сама людина, її права і обов’язки мають перебувати в центрі

уваги як держави так і  суспільства.

У нашій країні ідеї гуманітаризації  освіти розроблялися як у самих ВНЗ, так і на державному рівні.

Аналіз наукової літератури з проблеми гуманізації і гуманітаризації освіти дозволяє відмітити, що з початком 1985 р. в колі педагогів, психологів відмічається підвищений інтерес до питань удосконалення гуманітарної підготовки випускників ВНЗ, розвиток її форм і методів в умовах навчально-виховного процесу. Увага зосереджується на гуманітаризації навчально-виховного процесу як засобу оволодіння гуманістичними цінностями, загальнолюдською культурою. У цей період гуманітарний напрям в освіту намагалися внести в основному за допомогою кількісних методів, розширюючи кількість

факультативів, гуртків із різних видів мистецтв, часто механічно  вставлялися

в навчальні плани гуманітарні  дисципліни природничого циклу. Гуманітаризація змісту освіти повинна забезпечити деполітизацію та деідеологізацію при вивченні матеріалу в напрямі засвоєння наукових знань, в процесі формування особистості.

Таким чином, гуманітаризація  вищої освіти в широкому розумінні – це засіб глобальної гуманізації суспільства, який є необхідним для подолання негативних тенденцій у розвитку техногенної цивілізації. Розглядаючи розвиток цих понять у ґенезі, слід зазначити, що важливим періодом для процесів гуманізації і гуманітаризації вищої освіти в Україні стає час входження до європейської освітньої системи. В 2000-2005 рр. поступово провідні вищі навчальні заклади укрупнили профілі підготовки, привели програми навчання відповідно до розробленого переліку спеціальностей на рівні бакалаврату і почали давати студенту можливість вибору профілю навчання на 5 років(курсів) відповідно до його уподобань

або наявності місця працевлаштування після закінчення ВНЗ. Сучасного ж стану структура освітньо-кваліфікаційних рівнів набула протягом 1996-2005 років. Упродовж 2005-2012 рр. – розвиток вищої освіти проходить в межах Болонського процесу – це новий етап розвитку, що розпочався з розробки нового покоління освітніх стандартів у 2005-2006 рр. У 2008 р.

запропоновано змінити структуру  освітньо-кваліфікаційних рівнів шляхом вилучення рівня спеціаліста та введення магістерських рівнів двох типів: академічного та професійного. В рамках даного періоду переглянуто зміст та обсяг дисциплін, вилучено догми попередньої моноідеології. Поступово поглиблюються зв’язки з іноземними університетами, впроваджуються спільні програми. Розробка стандартів вищої освіти, упорядкування переліку напрямів підготовки забезпечили змогу Україні приєднатися до Лісабонської

конвенції. Пріоритетним став процес розширення прав та автономності ВНЗ України. Система ліцензування та акредитації поступово набирає ознак громадської організації контролю якості освітніх послуг. Налагоджуються контакти органів студентського самоврядування з Європейською спільнотою студентів, проте система студентського самоврядування ще перебуває в стані удосконалення.

Варто відзначити, щодомінуюча в радянський період знаннєва парадигма, що існувала до 2005 р.,- в рамках трансформаційних змін і впливу Болонського процесу замінена компетентнісною парадигмою, що сприяє підвищенню якості і конкурентоспроможності рівня вищої освіти. Проаналізувавши науково-теоретичний матеріал реформування змісту

вищої освіти, відмічаємо, що гуманізація та гуманітаризація  повинна

здійснюватися на основі принципів:

- формування гуманітарного  мислення на основі принципу  національної

спрямованості, що сприятиме  формуванню української нації на основі

найбільш повного засвоєння  цінностей матеріальної і духовної культур;

- прилучення до національної, світової літератури та культури, надбань

народної творчості, проведення культурно-мистецьких заходів, спрямованих

на популяризацію кращих здобутків української і світової культури;

- доступності та різноманітності  форм вищої освіти, вдосконалення

компетентності з перспективою навчання впродовж життя;

- критичного осмислення  історичних фактів, подій і явищ, шляхів

людського розвитку;

- формування світоглядної, політичної, правової, моральної,художньо-естетичної та інших культур студентів шляхом якісної підготовки, що сприятиме виробленню активної громадянської позиції;

Мета вищої освіти —  формування спеціаліста для потреб держави та суспільства, а практична оптимізація навчального процесу в системі не лише вищої освіти, а й в межах післядипломної освіти сприятиме формуванню особистості на рівні світових вимог, шляхом введення відповідних курсів, спецкурсів, факультативів в навчальні програми. Таким чином, щоб відповідати тенденціям розвитку світового освітнього простору та викликам сучасного українського суспільства, програми подальшого розвитку системи вітчизняної вищої освіти повинні передбачати розробку концепцій гуманізації та гуманітаризації вищої освіти та реалізації їх в освітній діяльності ВНЗ шляхом розробки нових підходів до навчання і

виховання. .[5 с.1,9-13]

Висновок 

Європейський процес,  завдяки  його   особливим   досягненням  впродовж  останніх  декількох  років,  стає  дедалі  відчутнішою і  значимішою реалією  для  Європейського  Союзу  та  його  громадян. Перспективи розширення  разом з поглибленням  відносин з іншими  європейськими державами надають цій реалії  ще  ширших  вимірів.  Водночас, ми є свідками дедалі більшого усвідомлення політиками та  науковцями,  а також громадськістю,  потреби у побудові  більш всеохоплюючої та спрямованої у майбутнє Європи,  зокрема на основі  використання  і зміцнення   її   інтелектуального,   культурного,

соціального, наукового та технологічного потенціалу.

"Європа знань"  є   на  сьогодні  широко  визнаним  незамінним  фактором соціального і людського  розвитку,  а  також  невід'ємною  складовою  зміцнення  та  інтелектуального збагачення європейських  громадян,  оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні  знання  для  протистояння  викликам  нового  тисячоліття  разом із усвідомленням  спільних  цінностей   та   належності   до   єдиної  соціальної і культурної сфери.  Загальновизнаним є першочергове значення освіти та освітнього співробітництва для розвитку  і  зміцнення  стабільних,  мирних  і  демократичних  суспільств,  що  особливо  відчувається на прикладі  ситуації на південному сході Європи.[2]

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти. Проте на думку деяких вчених існує ряд проблем української освіти у рамках болонського процесу .Цю думку висловив . М.З.Згуровський у статті "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі".На довод цьому фактору він приводить ряд причин :

• Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
•   Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.
• Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
• Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
• Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
• Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.
• Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
• Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.
• Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.[6]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. ФІЛОСОФІЯ.ПЕДАГОГІКА.СУСПІЛЬСТВО:Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету Випуск 2. 2012р. КокарєваА. М «До проблеми особливості організації навчального процессу в умлвах кредитно-модульної підготовки  » (с.1)інтерент посилання http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/fps/2012_2/kokar.pdf

 

2. Болонська конвенція, спільна заява європейськнх міні- стрів освіти,18-19 червня 1999 року, м. Болонья. інтернет посилання :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_525

3. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]

В. Л. Ортинський – К.: Центр  учбової літератури, 2009.(с.93-96)

4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу.- За ред. КременяВ.Г. Тернопіль,2004. (с.910)інтернет посилання 

http://old.tnpu.edu.ua/php1/include/resurs/kms/14/ukrainian.pdf

5. Гуманізація та гуматарізація вищрї освіти в Україні історичний аспект Р.В. Євсович  інтернет посилання http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/domtp/2012_5/Evsonov.pdf

6. М.З.Згуровський "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі". Стаття інтернет посилання http://kpi.ua/education/charta.html

7. Шамаєва І. Орієнтир і Болонська декларація // Синергія.–2003.–No1 (5).–С. 12

8. http://www.osvita.org.ua/bologna/ Болонський процес в Україні