Брестська унія

Міністерством освіти і науки,молоді та спорту України

Харківський Національний Університет імені  В.Н. Каразіна

Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни

Політична історія  України

На тему:

«Брестська унія»

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент

факультета МЕВ та ТБ 
група УТ-12

Полякова  В.К.

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2012

Зміст

Вступ

Передумови та причини укладання Брестської унії

Підготовка до Брестської унії

Реакція населення  на унію

Україна після ліквідації Брестської унії

Висновок

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Брестська унія - рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності, офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

На сьогоднішній день у перевагах і прорахунків Берестейської унії є чимало суперечок та спекуляцій. Православні акцентують свою увагу на «насильницькому впровадженні унії» , коли греко-католики – на всьому позитивному,оцінюючи тогочасну новостворену церкву ,ака дала суспільству наближення до західних цивілізацій. Багато істориків вважають що православна церква на українських землях ,які були під владою Польщі, опинилась перед дилемою:

- чи існує сенс  вести безглузду боротьбу за своє існування в умовах розширення впливу католицької церкви, де і так всі знали що народ буде примушен до католицької віри та колонізація земель;

- або ж укласти унію з Римом  ,до збережеться візантійський  обряд та змінити Константинопольського  патріарха на опіку папи Римського.

До періоду  Берестейської унії належить значна кількість робіт різних авторів, тому що Уніатська церква – це значна частина в історії України  Дуже великий внесок в історію  зробили В. Ліпський, Ю. Федорів, І. Паславський.

Важке становище  української церкви привело православних ієрархів до думки , що змінити це становище  зможе тільки союз Римом, скитаючись на те,що між православ’ям  та католицизмом  віросповідна відмінність не дуже велика. А тому ця унія може покращити долю української церкви. Берестейська унія мала урівноважити становище уніатської церкви, зберегти східні обряди та захищати від Московського патріархату.

На розвиток злиття католицтва та православ’я  впливала політика рубіжних держав. Південь  України зазнав нападів татар. Тому шляхти  не могли захищатися і  закривали на все це очі. З цього  приводу Оріховський написав польському королю Сигизмуду 2 ,де зазначив: «Та доки ти живеш у Краковському замку, люд на Русі нещасливо гине. Та ще й як гине! Цього без сліз  і розповісти неможливо : ніхто людей не захищає, ніхто не боронить, міста попалено, фортеці зруйновано, багатьох славних рицарів посічено або забрано до полону, літніх повбивано, дівчат зґвалтовано, жінок збезчещено на очах у чоловіків, молодь пов’язано і забрано разом з реманентом і худобою, без чого жодна сільська праця неможлива.»

До унійного єднання землі над Бугом і Дніпром належали Великому Князівству Литовському, тому вони не могли відчужуватись у власність польської шляхти. Після 1569 р. Волинь, Поділля та Придніпровщина перейшли до влади Польші і втратили культурне значення. Лише магнати і шляхта чинила опір Берестейської унії та сподівалися на зрівнянні у правах з польською шляхтою.

Важливим  у всьому цьому процесі було те ,що соціальний чинник відігравав важливу  роль  у процесі укладання Брестської унії. Вельможі, князі, бояри – вони прихильно ставилися до польської влади. Вагомим засобом полонізації українського населення була католицька церква. Більш жвавішим,ці процеси проходили на українських землях.

Важливу роль відігравали династичні шлюби між  польскою шляхтою та українських княжих. Завдяки цим,поляки захоплюють землі Самбірщини та Ярославщини. Тому перед українською знаттю знов повстала дилема:

• Прийняти латинську віру та сполонізуватися
• Втратити політичний статус

Знать обирає перший варіант ,тому в Галичині вже  не існує еліти, яка зберігала  та передавала релігію поколінням. Православниками залишилась лише дрібна шляхта.

Відбувалися перетворення також в церковнім  житті. Такі як кризові явища, боротьба з церковними братствами за домінуванням. Поштовхом до цього була політика Консстантинопольського патріарха Єремії, ака буда недовірою до православних.

 

Передумови та причини укладання Брестської унії

Основна мета польської влади:

Католики  та польська влада вважала, що для зміцнення Речі Посполитої, необхідно об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками. Православні єпископи також виступали за об'єднання церков, але при цьому інтереси,православних і католицьких ієрархів, їх бачення становища майбутньої уніатської церкви, були зовсім різними.

Основними причинами укладення унії для православних єпископів були:

-невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;

-бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій;

- необхідність зберегти своє становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які мали титули «князів церкви» і підкорялися владі Папи та короля;

- православні єпископи розглядали унію , як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, який після захоплення турками Константинополя залишався єдиним вищим церковним ієрархом, який мав владу.

 

Основні причини укладення унії для католицьких священиків і польської шляхти:

- необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель;

- можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможливості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.

-майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

Таємні переговори. У 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом III, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 р. єпископи Луцький К. Терлецький і Володимирський I. Потій після видання королем універсалу, у якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму і визнали владу Папи Римського. У жовтні 1596 р. король Сигізмунд III і київський митрополит М. Рогоза за дорученням Папи Римського Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії.

Проте собор одразу розколовся на два окремі собори - православний і уніатський:

Православний  собор відхилив унію; уніатський - проголосив унію, визнав владу Папи Римського, прийняв основні догмати католицької  церкви, зберігши проте православні  обряди та церковнослов'янську мову. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські  звання (ця обіцянка залишилася невиконаною). Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська  шляхта дістала право обіймати державні посади нарівні з католицькою  шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством.

 

Підготовка  до Брестської унії

Гедеон Балабан  порушив питання про унію на таємній зустрічі єпископів у Белзі. У 1590 році частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сігізмундом ІІІ хотівши приєднатися до католицької церкви. У 1595 році єпископи, після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму, представили 33 статей Унії, скомпонованих на підставі умов Флорентійської Унії, 23 грудня 1595 в Римі. Святкове проголошення самої унії планувалося у жовтні 1596 в Бересті. 
Уже 9 жовтня 1596 року король Сигізмунд ІІІ Ваза і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Климентія VIII скликали в Бересті в церкві святого Миколая церковний собор для офіційного проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори – православний і уніатський. 
Головними діячами Берестейської унії були: Потій Іпатій і Терлецький. Від Унії під тиском князя К. Острозького відступили єпископи Гедеон Балабан (львівський) і М. Копистенський (перемиський). Вони під проводом протосинкела Никифора відбули окремий синод у Бересті. Висвячення православної ієрархії єрусалимським патріархом Теофаном 16 жовтня 1620 створило дві митрополії, католицьку і православну, – і загострило боротьбу, кульмінаційним пунктом якої було вбивство архієпископа полоцького Йосафата Кунцевича.

 На Закарпатті Ужгородську Унію уклали в 1646 спершу 63 священики, а в 1652 прийняло її все західне Закарпаття. Перемиська єпархія прийняла Унію в 1692, Львівська – в 1700, Луцька – у 1702, Львівська Ставропіґія – лише в 1708. В 1716-21 роках перейшла на Унію і Мармарощина.

 

Реакція населення на унію

 

Велика частина  православної шляхти, магнати протестовали проти унії, проте спочатку її підтримувала частина духовенства. Була зроблена частина проти уніатських творів. Особливе місце серед них займали твори українського письменника Івана Вишенського.

У 1620 році було встановлено  найвищу ієрархію православної Київської  метрополії та посвячення Митрополита  Києвського та Галицького. Все це проходило за допомогою Петра Сагайдачного та патріархом Феофаном. На початку 1630 років, у наслідок українського та бела руського народів, керівництво Речі Посполитая було вимушене видати «статьи для успокоения руського народа», які узаконювали існування православної церки. Ці статті не зупинили наступи католіцизма та привели до повної ліквідації унії на Лівобережжі.

Багато людей  виступило на захист православної віри, найбільше протестовали у Львові та Києві,запорозьке козацтво. На прикарпатті головним православним був Скит Манявський. Тому Берестецька унія розкололась на три церкви:

-Православну

-католицьку

-греко-католицьку

Унія була використана  для повного окатоличення народу та посилення національного гніту.

 

Україна після ліквідації Брестської унії

Унією не біло внесено  ніякого спокою у країну та поєднання церквей, навпаки зьявилась ще й уніатська церква,на боці якої були митрополит, єпископи та Папа Римський. Проте на боці православної церкви були духовенства , народ та Царгородський патріарх. Не аби які недовольства народу не змогли зруйнувати уніатську церкву ,тому вона залишилась правною Українською Церквою.

Тяжкий стан Православної Церкви погіршував внутрішній двоподіл: владики, частина шляхти та міщан пішли за унією, але більшість духовенства, шляхти з кн. К. Острозьким, більшість міщан та братств, селяни, а головне та нова сила, що організувалася за Дніпровими порогами — козацтво — залишилися при вірі батьків.

        Метрополит Потій не мав рівних собі рівних у духовенстві , тому Костянтин Острозький присвятив себе до боротьби з унією, обороняючи православну церкву. Він зблизився з кальвіністами.  У 1599 році Радзвіл почав захищати кальвіністів, а Острозький – православну шляхту.  Через те що патріарх не дав благословення , співпраця конфесій не спрацювала, тому Генеральна конференція закінчилася ні з чим.

         У справі  оборони православ’ї ,значну  роль відігравали багато письменників ,які поширювали  релігійну полеміку  у рукописах. «Тим часом православні втрачали свої храми, церковні маєтки, які переходили до уніатських владик.»

       На перший погляд , уніати почували розачарування від берестецької унії. Після Берестейської унії виявився трагізм Української Уніатської Церкви, — пише Вінтер: православні ненавиділи уніатів за зраду, а Римо-Католицька (Польська) Церква не вважала їх за повноцінних громадян, бо вирішальним для неї було питання національності. Поляки прагнули такого об'єднання Церков, щоб православні цілковито відмовилися від своїх догматів, історичної традиції, обрядів. Уніатська Церква стала тільки «терпимою» в Польщі, як терпимою була Православна. Польський історик, єпископ Ліковський, пише, що польське духовенство, замість притягати до себе уніатів, їх тільки принижувало. Але внаслідок цього Українська Католицька Церква не зв'язалася з польським урядом «стала головним заборолом української народности проти польонізації», — писав Д. Дорошенко.

 

Висновок

Приводами до унії були:

- невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;

- бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;

- намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля

Ця історична подія показує величезний вплив церкви на управління населенням. Та ще раз підкреслює, що свобода віри дає можливість уникати великої кількості національних державних та суспільних непорозумінь.

Якщо перенести події Берестейської унії на сьогодення, ми розуміємо, що різноманітність вірувань людей можуть створювати певні конфлікти. Що підтверджує необхідність створення та підтримки релігійних інститутів, та вивчення різних вірувань, пошук спільних рис та поступову глобалізацію релігії, для підтримки миру на планеті.

 

Список використаної літератури

Адамчук М. В. та Мисак Н. Ф. «Берестецька церковна унія»

Полонська-Василенко  «Історія Україна 3-те видання»

Українська література  15-17 ст шкільний підручник

Наливайко – «Українська література  15-17»