Дифузіонізм, як метод дослідження історії первісного суспільства

Одним з методів дослідження історії первісного суспільства є дифузіонізм - (від лат. diffusio - проникнення).З`явивсяна при кінці XIX початку XX віку, як напрямоку етнографії, соціології, соціальній антропології, культурології, археології, яке пояснює розвиток культури окремих народів запозиченням інших культурних досягнень інших народів.Важливою особливістю розглянутого підходу є аналіз просторових і часових характеристик культур, що представляє собою конкретизацію об'єкта дослідження, порівняно з еволюціонізмом. У певному сенсі дифузіонізм можна розглядати як спробу замінити ідею економічно-прогресивного розвитку принципом просторово-часового переміщення окремих елементів культури.Ідеї дифузіонізма, вперше з`явилися у роботах німецького  географа та этнографа Ф. Ратцеля. Свою концепцію культури він виклав у багатотомних дослідженнях: «Антропогеографія» (1882—1891) і «Народознавство» (1885—1895).З факту географічного розташування та переміщення етнографічних предметів робився висновок про просторове поширення культур, про спорідненість та походження останніх. Ф. Ратцель виділяв два способи переміщення елементів культури: 1) повне і швидке перенесення не окремих речей, а всього культурного комплексу; цей варіант, використовуючи термінологію американських вчених, він називав аккультурацією; 2) переміщення окремих етнографічних предметів від одного народу до іншого, але остаточний розвитокдифузіонізм здобуву роботах німецьких вчених :Л. Фробеніуса та Ф.Гребнера, австрійських етнологів В.Шмідта та В.Коперса, англійських антропологів:У. Ріверса,та Г.Чайлда.Вони стверджували, що вся історія людства не більш, як торгівля, взаємовідносини, зіткнення та запозичення  між племенами та народами. Поняття еволюції та економічного прогресу відкидалося цими вченими,як хибне та непотрібне.На противагу еволюціоністам, у дифузіоністов існувала думка про те, що абсурдно вважати, що кожне суспільство існує незалежно,адже первісна людина ніколи і нічого не відкривала. Звідси виходить, що дифузіоністи ґрунтували свої теорії натому, що ідеї та культурні риси переміщуються, передаються з одного континенту на інший і дифузіонує в інші суспільства. Науковці цієї теорії стверджували, що цей процес зовсім не новий, а існував упродовж усієї історії людства і поширюється по усьому світі шляхом міграції та торгівлі.

Окрім центральної Європи, наукове явище дифузіонізму, було поширене серед вчених істориків  та географів у Скандинавських країнах.Починаючи  50-х років XX ст. ідеї дифузіонізма розвивав у своїх роботах, мабуть, один з найвідоміших антропологів Тур Хейєрдал, норвезький мандрівник та вчений, дослідник культури та походження різних народів світу: полінезійців, індіанців, жителів острову Пасхи тощо. Здійснив декілька надзвичайно хоробрих і відомих мандрівок на копіях стародавніх суден. У США цей напрямок існував під назвою «age-and-area» - час і простір.

Завершеної форми дифузіонізм  в Англії набув у працях Г. Еліота Сміта і У. Дж. Перрі.  Напрямок у вивченні культур, пов'язаний з  іменами цих дослідників, нерідко  називають «гіпердифузіонізмом» або  «панегіптизмом», що обумовлено колом  їхніх інтересів, а саме вивченням  культури Стародавнього Єгипту. Г. Елліот Сміт, досліджуючи культуру Стародавнього  Єгипту і межуючих з ним культур, звернув увагу на схожість низки ознак давньоєгипетської культури (наприклад, техніка муміфікування) з культурою інших народів, в тому числі розташованих в інших частинах світу. Порівняльний аналіз загальних моментів у культурах різних народів навів Р. Еліота Сміта до висновку про те, що явища культури, зародившись у Давньому Єгипті біля IX—VIII ст. до н. е., поширилися по всьому світу, перш за все в східному напрямку: через Аравію і Перську затоку, Індію і Цейлон — до Індонезії, потім далі на схід — до Океанії. З Океанії елементи первинної культури потрапили через північну частину Тихого океану в Америку.

Взагалі, про цю течію  можна сказати, що вона не є школою, а скоріше є реакцією на деякі  проблеми еволюціоністів. В принципі основна ідея дифузіонізму була правомірною  і продуктивною. На противагу абстрактному розгляду культур, який існував в  еволюціонізмі, вони поставили питання про історичні зв'язки у взаємовпливах культур різних народів. У їхніх дослідженнях відпрацьовувалися прийоми аналізу, порівняння, пошуку подібних моментів у частинах, що складають культуру. Саме дифузіоністи досліджували питання про просторово-часові характеристики культур.

Список використаної літератури.

1. Белик А. А. «Культурология: Антропологические теории культур.» — Москва:РГГУ, 1999.
2. Кафарський В. І., Савчук Б. П. Етнологія: Навчальний посібник. — К., 2008.
3. Кравченко А.И. Культурология: Словарь. - М.: Академический проект, 2000. - с.147-149.
4. Робер Дельеж «Нариси з історії антропології» — Київ:Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008
5. Новая философская энциклопедия: Диффузионизм, 2003 г