Доводи про хибність норманської теорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проблема походження Київської Русі є однією з найактуальніших у вітчизняній і світовій історіографії .  Вперше до неї звернувся легендарний літописець Нестор  в «Повісті минулих літ».

Перші спроби розв'язати цю проблему було здійснено ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи — скіфами, кельтами, сарматами,аланами. 

Серед науковців існує декілька теорій походження Давньоруської держави, основні із котрих:

• норманська (варязька) теорія;
• автохтонна (анти норманська)  теорія;
• хозарська теорія (теорія О.Пріцака);

Навколо проблеми походження Київської держави півтора століття точиться дискусія між так званими норманістами й антинорманістами.

Недостатність, суперечливість і неоднозначність історичного матеріалу, різні методологічні підходи, політична заангажованість ставали на заваді об’єктивного дослідження процесу виникнення Давньоруської держави. Позанаукове трактування цієї проблеми було започатковане у середині XVIII ст. в Санкт-Петербурзькій академії наук у полеміці між Г. Міллером та М. Ломоносовим. Перший доводив, що Київську Русь заснували нормани, а другий рішуче спростовував цю версію. Майже одразу полеміка, що спершу претендувала на науковість, переросла в ідеологічне протистояння.

Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX – першої половини XX ст. У центрі дискусії фігурувало обмежене коло питань – про походження назви «Русь», про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі.

 

1. Автохтонна (анти норманська, слов’янська, природно-історична) теорія

 

1. Прибічники анти норманської теорії

Антинорманісти рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" — слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Як було сказано вишче, антинорманську концепцію започаткував російський учений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої самої думки дотримувалася більшість видатних українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. та інші і стояли на позиціях антинорманізму.

 Родоначальник  слов’янської (або автохтонної, антинорманської) теорії походження Давньоруської держави М.В.Ломоносов (1711-1762рр.) у варязькій версії побачив натяк на неповноцінність слов’ян, на їхню нездатність самостійно організувати на свої землях державу.

Очевидно, що в спорі між норманістами і анти норманістами безпосередньо найбільш зацікавлена була українська історична наука. Представники її мали відмінні погляди на це питання. Центром дослідження стали намагання вияснити походження назви «Русь». В.Антонович, О.Партицький, Д.Багалій, В.Пархоменко, М.Грушевський, старалися пояснити назву «Русь» за допомогою місцевих географічних назв.

Для історії наукового спору між прибічниками норманської  теорії і автохтонної в рядах представників української історичної науки надзвичайно важливий той факт, що головним речником анти норманізму став наш найбільший історик – Михайло Грушевский. Нова схема історії України Грушевського, що починалася не традиційним розділом про початки Київської держави, а від праісторичних часів, дала поштовх до дослідження раннє історичних передумов далеко пізнішої племінно-політичної й згодом державної організації на території України.

1.2. Головні аргументи антинорманістів

Головними аргументи антинорманістів є таки:

• Назва Русь етимологічно пов’язана Середнім Подніпров’ям. Топонімічним доказом цього твердження є наявність у цьому районі річок із назвами Рось, Русява, Роставиця.
• У Скандинавії не жили племена або народ із назвою русь, про них нема згадок у скандинавських сагах.
• Норманські імена візантійських послів до імператора франків 839р.) і руських послів до Візантії (911р.) зовсім не доказують, що руси були шведами. Нормани-дипломати лише виконували доручення слов’яно-руських князів.
• Ісламський письменник Ібн-Хордадбег, що писав між 840 і 880 роками, однозначно називає русів слов’янським племенем.
• Археологічний матеріал із Східної Європа дає дуже мало речей варязьського походження.
• Нормани не могли «експортувати» ідею державності у Східну Європу, тому що в самій Скандинавії в ту епоху ще не завершився процес розкладання первіснообщинних відносин і були відсутні більш досконалі політичні інститути ніж у східних слов’ян. Прихильники цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави: високий рівень розвитку виробничих відносин, існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі.

 

2. Доводи про хибність норманської теорії

На думку академіка Б.Рибакова, норманізм виник тоді, «коли й німецька, й російська науки знаходилися ще в дитячому стані, коли в істориків були досить туманні уявлення про складний багатовіковий процес народження державності. Ні система слов’янского господарства, ні тривала еволюція соціальних відносин не були відомі вченим. «Експорт» державності з іншої країни, здійснений двома-трьома войовничими загонами, здавався тоді природною формою народження держави.

 

Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі «варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля: «Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів».  

Сучасна історична й історико-правова наука також виступила проти норманізму. Б. Греков, Д. Лихачов, В. Мавродін, І. Рибін, С. Юшков, П. Толочко, М. Котляр, В. Смолій та інші переконливо критикували основні положення норманської теорії, показали її невідповідність історичним фактам.

 

Так, факти свідчать, що поява у Східній Європі Давньоруської держави пов’язана не з покликанням варягів, а з явищами, характерними для розвитку суспільно-економічного ладу східних слов’ян. У розкладі первіснообщинних і виникненні феодальних відносин у східних слов’ян нормани ніякої ролі не відігравали. Вплив норманів на Русь не мав вирішального значення і перш за все тому, що самі вони знаходилися на тому ж рівні суспільного й культурного розвитку, що і Давня Русь.

 

 

ВИСНОВОК

На сьогодні крайності старої норманської школи (як, до речі, й анти-норманізму) подолані, однак, проблема залишається. Неонорманісти оголошують варягів однією з історичних сил, котра відіграла вирішальну роль в утворенні Київської Русі, заснуванні давньоруських міст тощо.

 

Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів: норманського і анти норманського, визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак, не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).