Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Ноября 2013 в 13:30, реферат
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька германських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину. Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
1. Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів.
2. Перехід влади до нової династії. Держава Каролінгів.
3. Правління Карла Мартелла («Молота») та його реформаторська діяльність.
4. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого.
5. Загибель імперії Карла Великого та поява середньовічної Європи.
Утиснутий лангобардами, папа всі свої надії покладав на допомогу франків, тому він санкціонував захоплення Піпіном королівського титулу. У 751 р. в Суассоні зі згоди папи Піпін був офіційно проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік III був ув'язнений у монастир, де і помер.
Піпін відповів папі послугою за послугу. За закликом папи Стефана II Піпін здійснив походи в Італію (в 754 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстуль-фа, якого примусив віддати папі захоплені раніше міста Римської області і землі Равеннського екзархату (колишнього візантійського володіння).
На цих землях у Середній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави є сучасний Ватикан, розташований всередині міста Рима.
4. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого.
Час найбільшої могутності Франкської держави припадає на правління сина Піпіна Короткого — Карла Великого (768—814), що став героєм багатьох легенд, оповідань і пісень. Сучасників вражала його кипуча, невтомна енергія, здатність вникати у всі деталі управління державою, у справи адміністрації, господарства, військові, дипломатичні, справи освіти тощо. За описах сучасників, Карл Великий був величезного зросту, міцної статури. Для свого часу він був досить освіченою людиною — цікавився літературою і поезією, зокрема античною, знав латинську і грецьку мови, хоч писати так і не навчився.
Внаслідок кількох воєн
він значно розширив кордони Франкської
держави, підпорядкувавши своїй
владі різні племена і
Карл перейшов також у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778) не був успішним: дійшовши до Сарагоси, франки вимушені були повернути на свою територію ні з чим. Цей невдалий похід став пізніше сюжетною основою середньовічного французького рицарського епосу "Пісня про Роланда".
Надалі франки методично просувалися на південь від Піренеїв. У 801 р. в арабів була відібрана Барселона на території Північно-Східної Іспанії заснована Іспанська марка (прикордонна територія), населення якої становили головним чином баски і наварці.
За Карла Великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до Франкської держави Саксонія.
Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії і розділив цю область на графства. Разом із Баварією н орбіту франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Карінтія (Хорутанія) — область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців).
Захоплення Баварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у VI ст. в Паннонії. У 788 р. авари вторглися в межі Франкської держави. Почалися затяжні аварські війни, що тривали з перервами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їх держава, що довго наводила жах на сусідів, розпалася; спустошена Паннонія тимчасово потрапила в руки слов'ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї була спрямована на зміцнення дунайсько-паннонського кордону.
Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заході дійшли тепер до Барселони і середньої течії Ебро, на сході — до Ельби (Лаби), Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.
За площею держава франків наближалася до старої Західної Римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності, що стояли на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку.
Королівський титул більше не задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа Лев III, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У подяку за цю допомогу папа наприкінці 800 р. в соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала різкий конфлікт між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.
В останні роки життя
Карл обрав постійним
На протязі всього східного кордону імперії — від Балтійського до Адріатичного моря, франки межували зі слов'янськими племенами. З півночі до Рудних гір у Центральній Європі тягнулися землі полабських слов'ян: ободритів, лютичів, лужицьких сербів; далі до Дунаю йшли володіння чехів і моравів; від Паннонії до Адріатики жили південнослов'янські племена — хорутани (словенці) і хорвати.
Карл Великий приділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, була заснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від слов'ян і прикрити Саксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, що загрожував прибалтійським слов'янам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрів тягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, або Паннонська, марка, що доходила до Віденського лісу, ядра майбутньої Австрії. На крайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривала Північну Італію.
На початку IX ст. Карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі англосаксонських держав в Англії; його заступництва шукали королі Шотландії і сусідньої з Іспанською маркою Астурії, вожді племінних ірландських князів; імператор Візантії у 812 р. вимушений був визнати франкського короля імператором.
Однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона булі надзвичайно строката за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії (бургундів, аквітанців та ін.) до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні залишки старого римського населення Галлії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутани і авари нарешті, кельти (нащадки бритів) у Бретонській марці.
Всі ці племені і народності економічно ю були пов'язані одне з одним, розмовляли різними мовами і перебували на різних стадіях розвитку феодалізму.
Кожна з територій
імперії без постійного військового
й адміністративного примусу
не хотіла підкорятися владі
5. Загибель імперії Карла Великого та поява середньовічної
Європи.
Завершення в основному процесу феодалізації призвело до політичного розпаду імперії Карла Великого незабаром після його смерті. Тимчасове об'єднання під владою Каролінгів різних племен і народностей за відсутності економічної та етнічної єдності між ними було можливе лише доти, доки франкські феодали, особливо стан дрібних і середніх феодалів — бенефіціаріїв, підтримували королівську владу. Коли до середини ІХ ст. процес феодалізації імперії в основних рисах завершився, позиція феодалів стосовно центральної влади змінилася.
Великі феодали стали майже незалежним від неї; дрібні та середні феодали, стаючи їх васалами, були набагато тісніше пов'язані з магнатами, ніж з главою держави — королем. Селянство в основному було вже закріпачене. В умовах панування натурального господарства держава Каролінгів неминуче мала розпастися на кілька дрібних політичних одиниць.
Син і наступник Карла Великого — Людовік Благочестивий (814—840), прозваний так за особливо ревну прихильність до церкви і щедрі дари на її користь, вже у 817 р. розділив імперію між своїми синами, зберігши за собою лише верховну владу. Це призвело до тривалих міжусобиць і смут. Нарешті, у 843 р., після смерті Людовіка, його сини, зібравшись у Вердені, уклали договір про новий поділ імперії.
Оскільки новий поділ відповідав кордонам розселення французької, німецької та італійської народностей, Верденський договір фактично поклав початок існуванню трьох сучасних держав Західної і Центральної Європи — Франції, Німеччини, Італії і, відповідно, трьох народів: французького, німецького та італійського.
За Верденським договором молодший син Людовіка Благочестивого — Карл за прізвиськом Лисий (840— 877) отримав землі на захід від річок Шельда, Маас і Рона — Західнофранкське королівство, що включало основні території майбутньої Франції. На цих землях панувала романська мова, що лягла згодом в основу французької мови.
Середній з братів—Людовік Німецький (849—875) — заволодів областями на схід від Рейну і на північ від Альп, населення яких було чисто німецьким і розмовляло на німецьких діалектах. Це королівство стало називатися Франкським, а пізніше — Німеччиною.
Старший син Людовіка — Лотар (840—849), згідно з Верденським договором, зберіг за собою імператорський титул. Його держава складалася з Італії, а також земель, розташованих уздовж Рейну. Імперія Лотаря становила штучне з'єднання осколків різних політичних і етнічних утворень. Більш-менш єдиним цілим у ньому була лише Італія, яка стала надалі батьківщиною італійської народності.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА