Глухівська конституція Д.Многогрішного 1669 року

Великий государ, його царська пресвітла величність, пожалував їх по їхньому чолобиттю.

12. Щоб  дозволено їм було від навколишніх  государів всякі присилані листи приймати і прочитувати, а прочитавши, до великого государя відсилати і від себе б їм до них писати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, наказав у цій статті гетьманові і всьому Війську відмовити, тому що попередній гетьман Богдан Хмельницький і інші гетьмани, хоч і на обох боках були гетьмани, але їм ні з якими государями зсилки чинити не велено, тому що від цього чиняться в малоросійських містах часті сварки.

22. Відомо  стало великому государеві, його  царській пресвітлій величності, що всяка міжусобиця, пролиття  невинної крові і відведення в полон до бусурманів відбуваються з вини свавільних людей, які, забувши страх божий і свою обіцянку, затівають всякі сварки і поширюють заколотницькі розмови і від того чиняться великі біди: залишивши свої роботи, землероби, будники, винокури об'являють себе козаками, а від того біди і розорення чиняться великі, а справжнім козакам вони причиняють безчестя; для того призначити полковника з малоросійських міст і щоб при ньому було тисяча чоловік козаків реєстрових; а якщо де виникнуть які від когось нестійкість і зрада, то йому, полковникові, тих свавільних людей утихомирювати за своїми правами, як це їм за їхніми правами належить; а тому полковникові і тисячі чоловікам козаків платити по договореності на рік, і щоб вони були на упорядженому місці, де пристойно для всіх полків, з цього боку Дніпра.

І гетьман, і старшина, і козаки приговорили цій статті бути так.

25. А якщо  війська ворожі, татарські і задніпрянські  козацькі, мали б на цю сторону  Дніпра наступати війною, тоді  смиренно просимо його царську  пресвітлу величність про швидкі  підкріплення на допомогу проти того ворога і не про кого іншого, а тільки про його царської пресвітлої величності боярина і воєводу і намісника бєлгородського про князя Григорія Григорійовича Ромадановського - Стародубського, щоб від нас по государевому указу від наступаючих ворогів боронив і разом з нами їм відсіч давав, але щоб не так, як раніше бувало, що Військо Запорозьке писало, просячи собі швидких підкріплень, а підкріплення завжди зволікалися, і тому вороги, наскочивши, країну цю до останньої загибелі довели і знищили. Тому нині смиренно просимо його царську пресвітлу величність, що якщо тільки дамо знати про наступаючих ворогів на Україну, щоб у той же час ратні його царської пресвітлої величності люди з його милостю боярином без зволікання були прислані на оборону; до того часу поки його милість боярин прийде, щоб воєводи, що є в малоросійських містах, скільки буде треба ратних людей не забороняли давати.

Про цю статтю відомо буде великому государеві, його царській пресвітлій величності, і про раті указ великого государя, його царської пресвітлої величності, буде, а раті великого государя в доброму стані перебувають устроєм і розпорядженням великого государя, і звикли з боярами і воєводами ходити усякими ратними строями і відсіч давати ворогам, про це їм і самим відомо; а швидко, і неорганізоване, і безрозсудно ходити не звикли. А якщо вороги великого государя на малоросійські міста наступати будуть, то по указу великого государя ратні люди на підмогу посилатися будуть; а якщо по нинішньому невпорядкованому останньому шляху не скоро будуть, то того собі в немилість великого государя не ставити. А з міст від воєвод і від ратних людей міська оборона подаватися буде, а з міста ходити обороняти вилазками; а якщо доведеться гетьманові йти в похід з причини приходу ворожих і свавільних людей, то йому давати з Ніжина, з Чернігова по двісті чоловік піхоти, а бути їм у походах з гетьманом на його, гетьманських, конях і харчах.

27. По  указу великого государя, його  царської пресвітлої величності, і за згодою всього Війська Запорозького цієї сторони Дніпра на раді в Глухові боярин і воєвода і намісник Бєлгородський князь Григорій Ромадановський з товаришами та гетьман Дем'ян Ігнатів, і обозний, і судді військові, осавули, писар, і полковники, і вся старшина, і козаки постановили: писати на ту сторону Дніпра, до королівства Польського і Великого князівства Литовського, до гетьмана війська запорозького Петра Дорошенка, і до всієї старшини, і до козаків, сповіщаючи про перехід у підданство до його царської пресвітлої величності і про обрання гетьмана Дем'яна Ігнатова Війська Запорозького цієї сторони Дніпра, що він, гетьман Дем'ян, і вся старшина, і військо, залишивши всякі сварливі і непотрібні слова і пораду лукаву зрадника Івашки Брюховецького, і пізнавши справжню милість і благодіяння великого государя, його царської пресвітлої величності в провинах своїх били

чолом на вічне підданство непорушне; і за це заспокоєння і за милість великого государя, його царської пресвітлої величності склавши подяку всемогутньому богові, постановили, щоб між собою ця сторона з тією стороною Дніпра війни не вели і перебували в любові і в згоді, а свавільців, які, залишивши спокій і тишину, радіють з війни міжусобної щоб утихомирювати. А як по указу обох великих государів, великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, і королівської величності, великих і повноважних послів і комісарів рішення прийнято, щоб від хана кримського їм відлучитися, то щоб після цього з ними (татарами) ніякої ради не мати; а якби стали сили хана кримського наступати, то з допомогою всемогутнього бога проти тих сил об'єднано міцно і непохитно стояти[8,166].

І гетьман, і старшина, і козаки постановили цій статті бути так.

Результати  конституції

Після обрання гетьманом Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. Домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир´я, залишився у складі Гетьманщини. Зміцнював гетьманську владу, поступово послаблюючи політичну роль козацької старшини. Така політика викликала невдоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду.

Дем’ян Многогрішний при гетьманській булаві теж не затримався надовго. Селянин з походження, людина простакуватої і недипломатичної вдачі, новий гетьман нажив собі ворогів досить швидко. Різкі ж висловлювання стосовно московського правління, доволі незалежна позиція, а особливо – неприхована симпатія до Дорошенка, давали добрі підстави для доносів, що скоро надійшли до Москви. Заручившись таємною підтримкою царського резидента, змовники 12 березня 1672 р. силами російського загону оточили вночі гетьманський двір у Батурині і забили в кайдани захопленого зненацька гетьмана. Обраного вільними голосами гетьмана судив не суд Війська Запорозького в Батурині, як велів би звичай. Немов царського холопа, його таємно, без відома й згоди полків вивезли до столиці, допитали із застосуванням тортур і засудили до страти. На лобному місці її було замінено вічним засланням; деякий час Дем’яна, його родину та кількох слуг, вивезених разом з ним, тримали в Тобольському острозі, а далі зарахували на московську козачу службу. Востаннє гетьман згадується під 1688 р. у зв’язку з придушенням повстання бурятів. Наприкінці життя нібито постригся у ченці; помер на початку ХVІІІ ст.

 Позбувшись  Многогрішного ,старшина вислала царю проект нових виборчих статей. У ньому просили, аби гетьману раз і назавжди було заборонено зноситися з іноземними державами і політичними діячами, щоб його дії контролювалися військовим судом, і щоб козацька чернь надалі ніколи не брала участі у виборах. Цими пунктами і були доповнені нові – Конотопські – статті, які в решті питань спиралися на текст попередніх, Глухівських. Остерігаючись несподіванок, старшина зібрала вузьку раду значних людей у Козацькій Діброві між Конотопом і Путивлем, причому не по українському, а по московському боці кордону. В оточенні стрільців Григорія Ромадановського згоди вдалося досягнути відразу, тим більше що кандидатура була наперед узгоджена[6,225].

«Глухівські статті» 1669 р. позбавили гетьмана права на ведення зовнішньополітичної діяльності, а також передбачали його підсудність російській владі. «Конотопські статті» 1672 р. для того, аби старшина надалі не зазнавала від гетьмана утисків , закріплювали положення, що забороняли українському правителю одноосібно, без ради зі старшиною, карати козацьких урядовців, провину яких відтепер мав обов'язково засвідчити Генеральний суд. Аналогічна вимога ставилась і при позбавленні реґіментарем старшин урядування.

Висновки

Глухівські статті є результатом багаторічних переговорів між Росією та Україною. Цими статтями обидві сторони прагнули з одно боку, закріпити правове положення, з іншого боку, забезпечити собі привілеї.

 Україна  намагалася юридично закріпити  для себе військову допомогу  Москви проти військових домагань  Польщі і Туреччини, зберігаючи  при цьому максимальну незалежність. Для Росії це питання було так само не мало важливе, тому що її південні рубежі були відкриті для набігів з боку татар.  
Закріплюючи Глухівські статті становище українських козаків як військового стану, створювало перешкоду для ворогів Росії. Це юридичне рішення формувало українське дворянство (шляхта), як частина загальноросійського дворянства.

Глухівські статті регулювали відношення держава до селянства і це створювало умова для формування лояльного до Росії класу.  
Таким чином, розглянувши даний документ ми можемо говорити про значущість цього договору як для Росії, так і для України.  
Таким чином, прийняття Глухівські статті призвело до деякого ослаблення політики Російського царизму спрямованої на обмеження самоврядування на Україну. Російські воєводи залишалися лише в Києві, ніжний, Переяславі, Чернігові, Були обмежені їхні функції. Тепер вони займалися виключно військовими справами.

Так само статті сприяли зміцненню класових інтересів Української козацької старшини та російського дворянства.  
Список використаної літератури

1. Борисенко, В. Дем'ян Многогрішний / В. Борисенко // Володарі гетьманської булави. – 1994. – С. 331-345.
2. Гончарук, Т. Г. Дем'ян Многогрішний / Т. Г. Гончарук. – Київ: Прадес, 2012. – 120 с.
3. Костомаров М. Руїна. Гетьманування Дем'яна Многогрішного / М. Костомаров // Руїна: друга половина XVII ст. / упоряд. і передм. О. І. Гуржія. – Київ : 1996. – С. 183-275.
4. Мельник, Л. Гетьманство Дем'яна  Многогрішного : Лівобережна Гетьманщина 1668 рік. / Л. Мельник  // Історія України. – 1997. – № 3. – С. 1-3.
5. Мицик, Ю. Гетьман Дем'ян Многогрішний / Ю. Мицик // Історичний календар'2002. – 2002. – Вип. 8. – С. 130-137.
6. Сегеда, С. Дем'ян Многогріший (Ігнатович) / С. Сегеда // Сегеда, С. Гетьманські могили / С. Сегеда. – К., 2009. – С. 222-239. – (Невідома Україна).
7. Сушинський, Б. І. Дем'ян Многогрішний, наказний гетьман, гетьман Лівобережної України, гетьман сіверський / Б.І. Сушинський // Козацькі Вожді України / Б.І.Сушинський. – Одеса, 2004. – Т. 2. – С. 103-107.
8. Хрестоматія з історії держави та права України / За ред. А. С. Чайковського. — К., 2003.