Голодомор 1932 – 1933 років в Україні

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні                                                                                                           

Українською катастрофою  ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в  Україні. Терор голодом, запроваджений  сталінським тоталітарним режимом  в Україні, заподіяв смерть мільйонам  людей. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та громадянської  воєн. 

В Україні стало  можливим говорити про голодомор  після грудня 1987 року. І тільки через  дев’ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено  День пам’яті жертв голодомору (кожна  четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада України в  офіційному зверненні до народу України  визнала голодомор 1932 – 1933 років  актом геноциду. Але це рішення  пройшло з мінімальним результатом  – 226 голосів. Генеральна Асамблея ООН 2003 року поширила заяву, у якій визнала  Голодомор 1932 – 1933 років «національною  трагедією українського народу». Факт геноциду українців сталінським  режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу, серед  яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. 4 листопада 2005 року Президент України В. А. Ющенко в Указі „Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні” назвав голодомори 1921 – 1923, 1932 – 1933 та 1946 – 1947 років геноцидом українського народу. За поданням Президента Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон „Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, у якому голодомор 1932 – 1933 років, відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, кваліфіковано як акт геноциду українського народу (згідно зі ст. 2 Конвенції, під дефініцією „геноцид” мається на увазі „будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”). 
  Своє ставлення до подій, пов’язаних з Голодомором 1932 – 1933 років в Україні, висловила 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, прийнявши 1 листопада 2007 року резолюцію про вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні. 
Президент України Віктор Ющенко 2 листопада 2007 року в інтерв’ю журналістам українських видань, відзначаючи, що міжнародна спільнота вперше в такому масштабі (193 країни світу) ухвалила консолідоване рішення відносно визнання Великого Голоду 1932 – 1933 років, вітав прийняття ЮНЕСКО цієї резолюції і висловив упевненість, що настане час, коли більшість країн світу визнають Голодомор актом геноциду українського народу. 
  Українські дослідники Голодомору 1932 – 1933 років в Україні довели, що «фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні» (В. Марочко. Голодомор 1932 – 1933 рр. К., 2007. – С. 3). Про це безперечно свідчать архівні документи партійних, радянських і каральних органів. 
  З 1929 року Сталін розпочав відверту боротьбу проти українських селян, навісивши на них ярлик спекулянтів, що автоматично зараховувало їх до класових ворогів. Чотирирічна війна шляхом «ліквідації куркульства як класу» та усуспільнення селянських господарств досягла свого апогею восени 1932 року, коли на село були направлені численні загони з чітко визначеними планами хлібозаготівель. 
     18 листопада відбулось засідання Політбюро ЦК КП(б)У, яке ухвалило постанову „Про заходи з посилення хлібозаготівель”. На її виконання з Харкова та інших промислових центрів було відправлено до сіл бригадами по 3 – 4 особи 600 робітників-комуністів, яким були надані повноваження влаштовувати в селянських господарствах подвірні обшуки, вилучати не тільки збіжжя, а й усе продовольство, застосовувати натуральні штрафи в обсязі 15-місячної норми здавання м’яса. Цією ж постановою вводилося таке невідоме жодній системі судочинства покарання, як занесення колгоспів, сіл або цілих районів на „чорну дошку”. Позбавлені усього їстівного, не маючи змоги втекти через загороджувальні пости ГПУ, яким оточували занесену на «чорну дошку» територію, люди були приречені на голодну смерть.  
  З 19 листопада у 243 районах України розпочалася спецоперація ГПУ, в ході якої мала бути виконана рознарядка на арешти 3525 сільськогосподарських працівників. За пропозицією В. Молотова 22 листопада Політбюро ЦК ВКП(б) утворило трійку у складі Косіора, Реденса, Кисельова, якій надавалося право виносити смертні вироки у справах репресованих під час хлібозаготівель. Комісії з аналогічними функціями створювалися в кожній області України. 
  З метою недопущення неконтрольованих міграцій населення 27 грудня 1932 року з’явилася постанова про запровадження паспортної системи. Селян було виключено із категорій громадян СРСР, яким видавалися паспорти.  
Заготівлі з урожаю 1932 року в хліборобних районах тривали до січня 1933 року. У „боржників” були конфісковані всі продукти тривалого зберігання. Як наслідок, в селах України, не отримуючи допомоги ззовні і не маючи можливості врятуватися на законних підставах, люди вимирали масово.  
  За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Науковці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 - 1933 роки у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.