Голодомор в Украине 1932-1933 годов

 

 

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………...3

Колективізація сільського господарства……………………………….4

П’ятирічний план розвитку економіки 1929 року……………………..5

Наслідки “непоганого  врожаю” 1930 року для 

селянського сектора України……………………………………………7

Виникнення міжколгоспних  організацій……………………………….9

Голод 1932-1933 років на Україні………………………………………11

Наслідки голодомору 1932-1933 років…………………………………15

Висновок………………………………………………………………….19

Перелік використаної літератури……………………………………….21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Я вирiшила висвiтлити саме цю тему, бо це бiль i гнiв нашого народу…!

24 листопада 2012 р. в  День пам`яті жертв Голодоморів Україна згадала найбільшу трагедію українського народу та вшанувала память про невинно-убієнних.

Цьогорічне вшанування пам'яті  жертв Голодомору присвячене доброчинцям - тим людям, які в непростий  час чинили добро, рятуючи від  голоду співвітчизників у 1932-1933 роках.

Мова йде про людей, які рятували інших від голодної смерті - роздавали, хліб, напували та зігрівали. Серед них - освітяни, лікарі, пересічні  селяни, багатодітні матері.

Понад 2 тисячі людей у  столиці взяли участь у ході від  станції метро «Арсенальна» до Національного  музею "Меморіал памяті жертв Голодоморів  в Україні". Молоді люди пронесли у скорботній ході дві сотні свічок зі стрічками, на яких були вказані імена людей, що рятували інших від голоду. На території музею за участі представників опозиційних політичних партій та громадських організацій, духовенства УПЦ КП та УГКЦ Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відслужив чин панахиди за померлими. Від імені Громадського комітету з відзначення 80-х роковин трагедії Голодомору .

По всій країні відбулися скорботні заходи, зокрема покладання вінків до пам'ятних знаків і місць поховання.

На всій території України  були приспущені державні прапори й  обмежене проведення розважальних заходів.

Почалась всеукраїнська  акція "Запали свічку пам'яті" - українці запалювали свічки біля меморіалів Голодомору та на вікнах своїх домівок.

 

 

 

 

 

Колективізація  сільського господарства.

“Рік великого перелому” характеризується не тільки переходом до суцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їх заможного прошарку, а й швидким згортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містах відбувався перехід до нормової торгівлі. Призначені для села промтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівель на контракційній основі.

Ліквідація непу, перехід  до суцільної колективізації зустріли опір з боку найстаріших членів Політбюро – М. І. Бухаріна, О. І. Рикова і М. П. Томського. Але у групи Бухаріна не виявилось альтернативної програми у найважливішому для долі соціалізму питанні про темпи індустріалізації. Відкинувши у 1923р. разом з іншими членами партійно-державного керівництва курс Леніна на самофінансування і повний госпрозрахунок у соціалістичній промисловості, вони потім – хоч-не-хоч – згоджувались і на “ножиці цін”,і на обмежене застосування надзвичайних заходів про те на ліквідацію непу вони згодитись не могли.

Сталін переміг, сховавшись за гаслом боротьби за прискорену індустріалізацію країни. Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, він  негайно перейшов до авантюристичної  лівацької політики “стрибка” в  індустріалізації. Ускладнень у фінансуванні капітального виробництва більше не існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозрахунку промисловість самостійно заробляла порівняно небагато.

Іншою складовою сталінського курсу, була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. Цей напрям був визначений ще у 1927 р. на XV з'їзді ВКП(б). На початку 1928 р. Сталін та його оточення внесли в рішення з'їзду корективи,суть яких полягала в іще більшому обмеженні елементів ринку, що залишилися від Непу, у насильницькій ліквідації всіх форм сільськогосподарської кооперації, а також "куркульства як класу". Єдиною формою організації виробництва на селі малистати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти "лінії партії", оголосили "ворогами народу" і репресували (М. Бухаріна, М. Рикова, О. Томського та ін.). З цих же причин сталася й розправа над ви­датними вченими-аграрниками О. Чаяновим, К. Кондратьєвим та ін.

 

В 1928р. Сталін ще не міг відкинути  рішення XV з’їзду партії про часткову колективізацію на добровільній основі. Після того, як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм “стрибка”, складовий елемент якого становила суцільна колективізація, було запущено.

Рік “великого перелому” характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсованої колективізації збігся з практичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгоспів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням.

 

П’ятирічний план розвитку економіки 1929 року.

Керуючись в основному директивами, Держплан розробив два варіанти п’ятирічки – відправний і оптимальний. У квітні 1929р. XVI конференція ВКП(б) схвалила оптимальний варіант, а через місяць, на V з’їзді Рад він став законом. Проте цей закон залишився на папері. Перша п’ятирічка, яка почалася з жовтня 1928р., виконувалась за сумою щорічних планів, які не мали майже нічого спільного із затвердженим п’ятирічним планом.

Справа у тому, що п’ятирічка ще у формі директив ХV з’їзду ВКП(б) мала фундаментальний недолік: розрив у цінах. Селяни на це не погоджувались і взимку 1927-1928 років практично припинили підвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза. Виїхавши у січні 1928р. на хлібозаготівлі до Сибіру, Сталін у серії виступів перед партійними працівниками розгорнув програму з трьох пунктів:

• зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови – застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;
• у найближчі 3-4 роки провести часткову колективізаціюсільського господарства;
• услід за частковою провести суцільну колективізацію сільського господарства.

 

Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Надзвичайні заходи булипридатні для вилучення готової продукції. Однак навіть з їх допомогою неможливо було змусити селян-одноосібників постійно виробляти товарний хліб. Отже, одразу після ХV з’їзду ВКП(б) Сталін відійшов від курсу соціалістичного будівництва, накресленого в директивах по п’ятирічному плану, замисливши в лютому 1928р. скасування непу, примусове об’єднання селян у колективні господарства і накладання продрозкладки на колгоспи.

У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін впровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. І вона почала показувати такий приклад. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то вже в грудні того ж року їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землюта вчитися продуктивно працювати на ній.

Забираючи майже все, селян  силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Фактично йшлося про розселянювання українських хліборобів. Частина з них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому. Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Польського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика "ліквідації куркульства як класу", адже тоді постраждало й чимало середняцьких господарств.

Аби забезпечити високі темпи  колективізації, більшовики направили  до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, - як правило, російські  робітники, які мали здійснювати  аграрну політику партії. На 1 червня 1930 р.у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації - 200 тис. Разом з усіма членами сімей "куркулів" це становило 1,2-1,4 млн. осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру.

Отже, в результаті "соціалістичної колективізації" радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Не зуміла радянська влада досягти лише того, заради чого офіційно й була запроваджена "соціалістична колективізація", - створення високопродуктивного сільського господарства, піднесення життєвого рівня населення.

Природно, що насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно  розвалила українське село й відкрила дорогу ще страшнішому голодомору 1932-1933 років. Він повинен був поставити  нашого хлібороба не лише власне в  Україні, але й навсіх українських етнічних територіях — у першу чергу на Кубані, Ставропіллі, Вороніжчині на коліна.

 

 Наслідки  “непоганого врожаю” 1930 року  для селянського сектора України.

Після непоганого врожаю 1930 р. на селі виникли серйозні проблеми з укомплектуванням посівного, продовольчого і фуражного фондів. У збірнику наводиться лист голови колгоспу «Спільна праця» Гришинського району на Донеччині, двадцятип'ятитисячника Ю. С. Чорного. Звертаючись до ВУЦВК, він повідомляв, що після виконання хлібозаготівельного плану в артілі не залишається зерна, щоб забезпечити потреби людей іхудоби в першій половині 1931 р., тобто до нового врожаю. В такому становищі опинилися сотні колгоспів. Щоб вижити, селяни змушені були харчуватися різними сурогатами.

З літа 1930р. поширилась практика твердих завдань щодо здачі всіх “лишків”. Повернення до непопулярного воєнного комунізму термінологічно маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо “новим етапом непу”. Поняття “продрозкладка” замінювалося поширеним терміном “план”.

Після врожаю 1930 року, було здано по 4,7 центнера з гектара – рекордний показник товарності за всі роки Радянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити “стрибок” в індустріалізації. Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Хоч грізне слово “продрозкладка” не вживалося, в колгоспне село повертався напівзабутий побут десятирічної давнини. Ринок зникав.

Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробітки в громадському господарстві – злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте кількість колгоспів зростала.

 Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважатися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально ставало дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обкладали “твердим завданням ” та високими податками, тоді як колгоспники одержували податкові пільги. Докінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських господарств з охопленням понад 80% посівних площ.

 Не менш високого  рівня колективізації досягнули в інших зернових районах. Колективізація супроводжувалася експропріацією заможного прошарку селянства і руйнування розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого зростання кризових явищ. Найістотнішим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, їхнє пряме небажання працювати.

До початку суцільної  колективізації в колгоспах панувала “поденщина”. Іноді доходи розподілялися  по їдцям або кількості робітників в сім’ї. Колгоспцентр СРСР у директиві від 6 червня 1930р. “Про оцінку і облік праці у колгоспах” висловився за впровадження нової економічної категорії – трудодня, який давав змогу враховувати не тільки кількісні, а й якісні результати роботи. У 1930-1931рр. в колгоспах створювалися тимчасові бригади – на період сільськогосподарської кампанії.

 Непостійний склад  бригаді незакріпленність робочої  худоби, реманенту, земельних ділянок  тягли за собою знеособлення  і зрівнялівку. Під час збиральної кампанії і обмолоту запанував цілковитий розгардіяш і безладдя. Бригади розпалися, на роботу виходив хто хотів, праця організована не була. Планів не мали. Роботу зволікали. Хліб осипався, просапних не збирали зовсім. Розкрадання пішло навалою, вдень і вночі з поля возили на очах у всіх, розтягали колгоспний хліб. Обліку не було.

Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. З кількісного та якісного боку, а також за своєю організаційною структурою партійні організації не стали на належній висоті. Нечисленність сільської парторганізації і специфіка складу(переважали члени партії, які займали керівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти) перешкоджали переходу від територіального до виробничого принципу в її побутові. А життя вимагало розв’язати питання про організацію партійного осередкубезпосередньо в колгоспі.