Киевская Русь

 
 
 
 
 

Зміст:

1. Київська  Русь. Загальна характеристика.

2. Походження  назв «Київська Русь» і «Русь-Україна».

3. Виникнення  Київської Русі.

4. Економічний  розвиток Київської Русі.

5. Політична  й адміністративна система Київської  Русі.

6. Соціальна  структура Київської Русі.

7. Політична  роздрібненість Київської Русі  та її наслідки.

8. Значення  Київської Русі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Київська  Русь. Загальна характеристика.

За часів  князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) було завершено формування території  Київської Русі. Вона займала територію від Чудського, Ладозького й Онезького озер на півночі до річок Дон, Рось, Сула, Південний Буг на півдні; від Дністра, Карпат, Німану, Західної Двіни на заході до межиріччя Волги та Оки на сході; її площа становила близько 800 тис. км кв. 

В історії Київської  Русі можна виділити три послідовних  періоди:

- період  виникнення та становлення й  еволюції державних структур, що  хронологічно охоплює кінець IX - кінець X ст.;

- період  найбільшого піднесення і розвитку  Київської Русі (кінець X - середина XI ст.)

- період  політичної роздробленості Київської  Русі (кінець XI - середина XIII ст.). 

2. Походження назв  «Київська Русь»  і «Русь-Україна».

Держава східних  слов'ян мала назву «Київська Русь», або «Русь-Україна». Щодо походження та дефініції назви «Русь» дослідники не мають єдиної думки. Існує декілька версій:

- русами  називали племена норманів (варягів); вони започаткували державу слов'ян  і від них пішла назва «Руська  земля»; така теорія зародилася  у XVIII ст. у Німеччині й дістала назву «норманської», її автори - історики Г. Байер та Г. Міллер, їхніх послідовників та однодумців називають норманістами;

- руси - слов'янські  племена, які жили в середній  течії Дніпра;

- Рус - це давнє слов'янське божество, від якого походить назва держави;

- руса - у  праслов'янській мові «річка»  (звідси і назва «русло»).

Назва «Україна» (край, земля) означає територію, що була основою Київської Русі у  ХІ-ХІІ ст. Уперше цей термін уживається в Київському літописі в 1187 р. стосовно земель Південної Київщини та Переяславщини. 

3. Виникнення Київської Русі.

Перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:

а) східнослов'янські племена- предки українців - древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі хорвати;

б) східнослов'янські племена - предки білорусів - дреговичі, полочани;

в)  східнослов'янські племена - предки росіян - кривичі, радимичі,  словени, в'ятичі. 

Основні передумови утворення східнослов'янської державності:

- на початок  VIII ст. в цілому завершився процес розселення слов'ян і утворення територіально визначених великих і малих союзів племен;

- наявність  у східнослов'янських союзів племен  певних локальних відмінностей  у культурі й побуті;

- поступове  переростання союзів племен у  племінні князівства - додержавні об'єднання більш високого рівня, що передували появі східнослов'янської держави;

- формування  на зламі VІІІ-ІХ ст. навколо  Києва першої східнослов'янської  держави, яку фахівці умовно  називають Київським князівством  Аскольда.

Можно виділити такі головні етапи процесу об'єднання східних слов'ян в одну державу: 

а) створення  князівства (держави) із столицею в  Києві; до складу цієї держави ввійшли  поляни, руси, сіверяни, дреговичі, полочани; 

б) захоплення влади в Києві новгородським  князем Олегом (882 р.), під владою якого до цього перебувала частина слов'янських племен; 

в) об'єднання  майже всіх східнослов'янських племен в одну державу Київську Русь. 

Перші слов'янські князі:

- князь  Кий (напівлегендарний) - вождь союзу  племен полян, засновник м.  Києва (за легендою, разом з братами Щеком, Хоривом та сестрою Либідь у V-VІ ст.); 

- князь  Рюрик - літописна згадка про  нього в «Повісті минулих літ»,  йдеться про призвання у 862 р. новгородцями «варягів» Рюрика  з дружиною; 

- князі  Аскольд і Дір завоювали Київ у другій половині IX ст., за літописними даними Аскольд і Дір були боярами князя Рюрика; 

- після  смерті новгородського князя  Рюрика (879 р.) до повноліття його  сина Ігоря фактичним правителем  новгородської землі став Олег; 

- у 882 р.  Олег захопив Київ, за його наказом було вбито київських братів Аскольда і Діра; початок правління у Києві династії Рюриковичів; князя Олега багато дослідників вважають безпосереднім засновником Київської Русі 

4. Економічний розвиток  Київської Русі.

Провідне  місце в економіці Київської держави посідало сільське господарство, яке розвивалося відповідно до природних умов. У лісостеповій зоні Київської Русі застосовувалась вогнево-підсічна система обробки землі, а у степовій перелогова. Землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони. заступи, коси, серпи; вони сіяли злакові й технічні культури. Значного розвитку досягло скотарство. Зберігали своє значення мисливство, рибальство, бортництво. 

Спочатку  в Давньоруській державі переважало землеволодіння вільних общинників, а з XI ст. поступово формується і посилюється феодальне землеволодіння - вотчина, що передавалася у спадок. Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Цього часу було відомо понад 60 видів ремісничих спеціальностей. Через Давньоруську державу пролягали торговельні шляхи: наприклад, «із варяг в греки», що з'єднували Русь із Скандинавією і країнами чорноморського басейну. У Київській Русі було розпочато карбування монет - срібників і злотників. У Руській державі зростала кількість міст - від 20 (ІХ-Х ст.), 32 (XI ст.) до 300 (XIII ст.). 

5.  Політична й адміністративна  система Київської  Русі.

Політична й адміністративна система Київської  Русі базувалася на князівсько-дружинному устрої за тривалого збереження органів  самоврядування міських і сільських громад. Громади об'єднувалися у волості - адміністративно-територіальні одиниці, до яких входили міста та сільські округи навколо них. Групи волостей об'єднувалися в землі. Київська Русь сформувалася як одноосібна монархія. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосередив в своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. Радниками князя були «княжі мужі» з верхівки його дружини, які діставали титул воєвод, а з XI ст. їх називали боярами. Згодом виникли династії бояр, що обіймали важливі державні посади. 

Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни та ін.). Князівська влада  спиралася на постійну військову  організацію - дружину. Дружинникам-посадникам доручалися в управління окремі волості, міста і землі. Народне ополчення формувалося за десятковим принципом. На чолі окремих підрозділів стояли десятник, соцький, тисяцький. «Тисяча» становила військово-адміністративну одиницю. У ХН-ХІІІ ст. форма держави змінилася. Відносини між окремими князівствами розвивалися на засадах федерації або конфедерації. 

6.  Соціальна структура  Київської Русі.

Соціальна структура Київської Русі відповідала  її економічній системі. До панівного  стану входили воєводи (бояри), тисяцькі, соцькі, тивуни, огнищани, сільські старости, міська верхівка. Вільна категорія сільських виробників називалася смердами, Феодально залежним населенням у Київській Русі були рядовичі, закупи та ізгої. Холопи і челядь перебували на становищі рабів. 

7. Політична роздрібненість  Київської Русі та її наслідки.

Київська  Русь була однією з могутніх держав свого часу, що значно вплинула на розвиток європейської цивілізації, однак після  смерті сина Володимира Мономаха Мстислава  Володимировича (1132 р.) вона почала втрачати свою політичну єдність і розділилася на 15 князівств і земель. Серед них великими й впливовими були Київська, Чернігівська, Володимиро-Суздальська, Новгородська, Смоленська, Полоцька та Галицька землі й князівства. 

Політичні передумови роздрібненості були такими:

- престолонаслідування серед князів Київської Русі було різним: в одних землях влада передавалася від батька до сина, в інших - від старшого брата до молодшого; 

- були  ослаблені політичні зв'язки між  окремими феодальними володіннями  й окремими землями, розвиток  окремих земель спричинив виникнення місцевого сепаратизму;

- в окремих  землях місцеве боярство для  забезпечення захисту своїх прав  вимагало сильної влади князя;  з другого боку - посилювалася  реальна влада удільних князів  і бояр, влада київського князя  була ослаблена; багато бояр ставили місцеві інтереси вище за загальнодержавні;

- у Київському  князівстві не була створена  власна династія, тому що ' Боротьбу  за володіння Києвом вели представники  всіх княжих родів;

- посилилась  експансія кочовиків на руські  землі.  

Соціально-економічні передумови роздрібненості:

- натуральний  характер господарства Киівської  держави призводив до ослаблення  економічних, торговельних зв'язків  між окремими землями;

- стрімко  розвивалися міста, що ставали  політичними, економічними і культурними центрами князівств;

- перетворення  умовного землеволодіння удільного  боярства на спадкове значно  підсилювало економічну роль  місцевої знаті, яка не бажала  ділитися своєю владою;

- зміна  торгівельної кон'юнктури, унаслідок  чого Київ утратив роль центру торгівлі, а Західна Європа стала безпосередньо торгувати з близьким сходом. 

Сучасні дослідження  вчених доводять, що феодальна роздрібненість закономірним етапом у розвитку середньовічного  суспільства. Про це свідчить і та обставина, що всі народи і держави Європи пережили її. Роздрібненість була викликана подальшою феодалізацією давньорусько-і іі суспільства, поширенням соціально-економічного розвитку на місцях. Якщо раніше Київ був осередком усього суспільно-економічного, політичного, культурного та ідеологічного життя країни, то із середини XII ст. з ним уже суперничали інші центри: старі - Новгород, Смоленськ, Полоцьк - і нові - Володимир-на-Клязьмі та Галич. 

Русь роздирали  княжі усобиці, великі та малі війни, що постійно точилися між феодалами. Однак усупереч поширеній думці Давньоруська Держава не розпалася. Вона тільки змінила форму: на місце одноособовій монархії прийшла монархія федеративна, за якої Руссю спільно правила група найбільш впливових і сильних князів. Історики називають такий  спосіб правління «колективним сюзеренітетом». 

Роздробленість  послабила державу політично, але  сприяла розвитку економіки та культури на місцях. Вона, певною мірою, заклала  підвалини трьох східнослов'янських  народностей: української, російської та білоруської. Періодом припинення роздробленості на східнослов'янських зем-іиіііі|)ішнято вважати останні десятиріччя XV ст., коли утворилася Россійскьа централізована держава, а українські та білоруські землі потрапили під владу Литви, Польщі, Угорщини та Молдавії. 

8. Значення Київської Русі.

Значення  Київської Русі полягає в наступному: