Київська Русь за часів Володимира Великого
Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2012 в 11:02, реферат
Описание работы
Князювання Володимира Великого (980-1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою. Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов’янських земель,Володимир військовими походами завершив тривалий процес формування території Київської держави. Мета. Проаналізувати основні напрямки політики князя Володимира, визначити роль його діяльності для зміцнення держави на Русі.
Содержание работы
Вступ
1. Початок управління Володимира Великого.
2. Реформи Володимира Великого
2.1 Адміністративна реформа.
2.2 Зовнішньополітична реформа.
2.3 Воєнна реформа.
2.4 Фінансова реформа.
2.5 Запровадження християнства на Русі.
2.6 Значення реформ Володимира.
3. Князь Володимир Великий та його державотворча і освітня діяльність
Висновок
Список використаної літератури
Файлы: 1 файл
Міністерство освіти науки молоді та спорту
Рівненський Державний Гуманітарний Університет
Кафедра Історії України
Реферат на тему:
«Київська Русь
за часів Володимира Великого»
Виконав студентісторико-соціологічного
факультету
групи ІЮ-11
МельничукВ.О
Перевірив викладач Прищепа О. П.
Рівне 2012
План
Вступ
1. Початок управління Володимира Великого.
2. Реформи Володимира Великого
2.1 Адміністративна реформа.
2.2 Зовнішньополітична реформа.
2.3 Воєнна реформа.
2.4 Фінансова реформа.
2.5 Запровадження християнства наРусі.
2.6 Значенняреформ Володимира.
3. Князь ВолодимирВеликий та його державотворча і освітня діяльність
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
КнязюванняВолодимира Великого(980-1015) стало початком новогоетапу в історії Київської
Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе
як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він
ніби уособлював якісноновий рівень управління державою. Продовжуючи політикуруських
князів щодо збирання навколоКиєва слов’янських земель,Володимирвійськовими
походами завершив тривалий процес формування території Київської держави.
Мета. Проаналізувати основні напрямки політики князя Володимира, визначити роль його
діяльності для зміцнення держави наРусі.
1. Початок управління Володимира Великого.
Володимир Великий (980—1015). Зійшовши на київський престол у 980 р.і зосередивши в
своїх руках неподільнувладу, Володимир (по скандинавськи Вальдемар) започаткував нову
добу в історії Київської Русі. Невгамовні варязькі князі вже не дивилисяна Русь лише якна
аренуподальших завоювань чи край, який можна лише визискувати. Володимирупровадив
далеко конструктивніший підхід до управління державою. На відмінувід попередників у
центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збірданини.
Власне за його князювання Русь почала підноситися якцілісне суспільствой держава.
Щоправда, на початку правління Володимир, здавалося, малочим відрізнявся від
попередників. Він обдаровував свою численнудружину, підтримував традиційні язичницькі
культи, ходив на непокірних в’ятичів і поширив свою владуна радимичів. Які його батько,
Володимир посадив власних синів (мав він12 законних синів) повеликих містах і землях
своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключноуруках
своєї династії. Коли йоговарязька дружина стала вимагати більшихвинагород, Володимир
улаштував так, щоб вона перейшла на службудо візантійців.
Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Щоб
протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережуукріплень, а також нові міста
на південь від Києва. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув погляд на захід і
додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок
тривалому суперництвуз поляками за цей регіон. Він також змусив литовських ятвягів
визнати йоговерховенство. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками,
мадярами і чехами. В основі цієї нової західної орієнтації лежалойогопрагнення
підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на
Константинополь. Внаслідокцих надбань володіння Володимира стали найбільшими в
Європі, охоплюючи близько800 тис. кв. км.
Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період
поділу і міжусобної боротьби Київської держави. Безсумнівно, це зажадаловід Володимира
сильної напруги та енергії. Ряд походів йогозаписані улітописах, але вони, звичайно, не
дають повного поняття про цю кипучу військовудіяльність новогокиївськогокнязя. З
літописних джерел видно, що в той час якСвятослав звертав особливу увагуна східні границі
держави, Володимир дуже багатоуваги приділяв західним. Сучасний польський документ
дає нам указівку на західну границю Російської держави, встановленуцимипоходами
Володимира: на північно-заході вона доходила дограниці прусів, на південно-сході
підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з
Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князь Болеслав.
2.1 Як і батько, Володимирпосадив по великих містах і землях володінь своїх синів, а він їх
мав 12. Відтаквони вели ту ж політику, що й батько. Ця реформа зразуж дала свій
позитивний ефектадже було усуненовід влади місцевих князів. Влада тепер, навіть на
місцях, була зосереджена виключноуруках династії Володимира. Коли ж йоговарязька
дружина почала вимагати більших винагород, тоВолодимир зробив так, щоб вона перейшла
до рук візантійців.
Володимир також залучав місцевуаристократію до своєї ради і з нею вирішував питання
законодавства та адміністрації, а також війни
Яке було значення цієї реформи?Зосередження влади в руках однієї князівської родини
дало можливість усунути племінний сепаратизм. ВідтакРусь стала державою із сильною
князівською владою, в якій всі рішення приймалися із єдиногоцентру.
2.2 Відповіднодо змін увнутрішній політиці, Володимирповів також зовнішню політику. Він
залишив далекі воєнні походи, які залюбки проводили його попередники. Він пішов за
голосом громади, яка вимагала від князя, щоб він беріг народні сили. Тож Володимирвів
тільки оборонні війни. Зновупорушуючи традицію попередників, він звернув свій погляд на
Захід і також додав до своїх володінь землі сучасної західної України. Можливо, в цьому є
один негатив, адже цим булопокладено початок довготривалому суперництвуз поляками за
цей регіон.
Важливими були також і зв’язки з західними племенами. Західніплемена – дуліби, хорвати,
тиверці, вже за Олега були у зв’язках з Києвом, і як союзники брали участь упоході на
Візантію. Потім вони увійшли доскладуКиївської держави. Лдя Русі західні землі мали
значення передусім якпостачальники солі, якої багаті поклади були на Підкарпатті. Час від
часу, коли печеніги опанували степи і почали замикати дорогу до чорноморських соляних
озер, галицька сіль здобула ще більшуціну. Через західні землі проходили також торгові
шляхи – на Волинь, до Польщі та Німеччини і на Перемишль доУгорщини. Це було причиною
того, що 981 року Володимир пішов походом на Захід і зайняв Перемишль, Червен та ін.
Пізніше Володимирзайнявся дальшим забезпеченням західногофронту. В 982 році було
підкорено в’ятичів. 983 року він здобув землю ятвягів, войовничоголитовськогоплемені між
Бугом і Німаном. 993 року Володимир ходив на хорватів. Власне, ці походи викликали
напруження між Києвом та Польщею. Він також змусив литовських ятвягів визнати його
верховенство. Пізніше літопис зафіксував, щоВолодимир ходив також походом у Польщу.
Згодом дві країни перестали ворогувати, і Володимир навіть одружив свогосина Святополка
з дочкою польського князя Болеслава Хороброго.
Все це свідчилонасамперед про його дипломатичний хист. Володимиртакож встановив
загалом дружні стосунки з поляками, угорцями і чехами. Імовірно, були встановлені зв’язки з
Німеччиною, щотакож мала провідне становище в Європі. В основі цієї західної орієнтації
лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на Константинополь –
важливий політичний, культурний, торговий центртогочасної епохи.
Внаслідоквиваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом
охоплювали близько800 кв. км.
2.3 Величезна увага приділялася захистові кордонів. Особливогозначення при цьому
надавалося укріпленню південних кордонів. Для захиступівденних земель Київської Русі від
печенігів булонаказанозбудувати цілунизкуукріплень по річках Трубеж, Сула, Стугна, та ін.
Підступи до Києва прикривали потужні земляні укріплення з дерев’яними конструкціями, так
звані Змійові вали.
Після відходуварягів з місцевогоелементупостала і княжа дружина. Володимир особливо
дбав про її розвиток та добробут. Літопис передає характерний епізод. Одногоразу дружина
почала нарікати для князя:«Лихонашим головам – мусимоїсти дерев’яними ложками, не
срібними». Тоді князь наказав викувати для дружини срібні ложки і при тому сказав:
«Сріблом і золотом не здобудудружини, але дружиною здобуду срібло і злото!». Цей епізод
показує, що Володимир особливодбав про боєздатність і благополуччя війська. Тож
значення цієї реформи саме собою очевидне – адже без боєздатної армії годі булодумати
про свій авторитет, а значить, про перетворення Русі на могутню державу.
2.4 Володимир розпорядився карбувати золоті та срібні гроші – золоті монети «златники»і
срібні монети – «срібники». На аверсі цих монет поміщено зображення Володимира, а також
напис:«Володимир на столі, а се його злато (сребро). Ця реформа дозволила значно
зміцнити становище Київської Русі.
2.5 Найголовнішим досягненням Володимира стало, без сумніву, прийняття християнства.
Власне, цією реформою Володимир завершив розбудовудержави. Християнська віра вже
з’явилась учорноморських країнах вже в перших століттях нашої ери і також досить швидко
вона дійшла доКиєва. Є відомості, що князі, що ходили походами на Крим та Малу Азію, на
початку ІХ століття, навернулися дохристиянства;християнином був також Аскольд.
Знайомствослов’ян з християнською релігією відбулося, за не зовсім чіткими свідченнями
письмових та археологічних джерел, ще в антськуепоху. Цьому сприяли економічні та
політичні контакти з римським світом та Візантією. Вчені вважаютьза цілком достовірний
факт хрещення слов'янськогокнязя Бравлина наприкінці 8 – на поч.. 9 століття в м. Сурож над
Чорним морем. Розуміючи, щоРусь вже пережила свою традиційнуанімістичнурелігію,
Володимир став замислюватися над тим, яквіднайти більшвитончені способи вираження
духовних, соціальних, політичних прагнень суспільства. Тим більше, щовся Європа була
християнською і виявляла явнупогордудо язичницьких народів. Християнствомогломати
для Київської держави також внутрішньополітичне значення, бовоно, якзазначав
І.Крип’якевич, «нівелювалопартикулярні вірування і ставалоцементом, щов’язав усі
племена, а при тому підносилоавторитет князя, якого благословила церква.». Володимир
також чудово розумів культурне значення запровадження християнства. Якщопровести
аналогію із сучасністю, Володимирпотрапив установище однієї із держав так званого
«третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни і відтакзмушені змушений
вибирати однуз провідних ідеологій. Для Володимира цими двома високорозвиненими
системами віри, які потрапили до йогополя зору, були християнствота іслам, тобто релігії
тих країн, з якими Русь мала і намагалася утримати якнайтісніші торговельні і політичні
стосунки. Існує й інша точка зору на цю проблему. У «Повісті временних літ»вказується, що
посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої і начебто
спинив свій вибірна християнстві з Візантії. Цей зразокхристиянства з йогорозкішними
релігійними обрядами викликав захоплення уВолодимира. Проте якби не описували ці події
літописці, за вибором Володимира стояли конкретні політичні і економічні чинники.
Як свідчить хрещення Ольги, християнствовже пустилоглибокі корені в Києві. Сусідство
Київської Русі з християнізованими болгарамиі новонаверненими поляками та уграми лише
прискорило цей процес. Проте прийняття християнства і саме йоговізантійськогорізновиду
насамперед пояснювалося політичними причинами. У987 році за наданувізантійцям
допомогу у придушенні повстання Володимирстав вимагати за ньоговіддати їхнюсестру
Анну. Побоюючись, щозгода на шлюб із «варваром»похитне престиж Візантійської імперії та
імператорської династії, візантійцівсіляконамагалисявиправити становище, домагаючись
від Володимира прийняття християнства. Але навіть після хрещення Володимира у988 році
вони зробили спроби відтягнути шлюб. І все ж після того, як русичі завоювали в Криму
візантійське містоХерсонес, шлюб нарешті відбувся.
У 988 році, прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимирнаказав позаганяти
юрби киян упритоку Дніпра р. Почайнуі там усіх разом вихрестити. Літопис вказує на слова
Володимира: «Хто не зайде завтра на ріку, багатий чи убогий, прошакчи робітник, буде моїм
ворогом». Пізніший митрополитІларіон оповідав: «Не було нікого, хто спротивився б його
благочестивомунаказові, - якхто не з любові, тозі страхуперед княжим наказом хрестився,
бо йогоблаговірність із владою була з’єднана». Вказується також на тому, що в Києві
християнствоне зустріло ніякогоопору, адже давнє язичництвоне малоколишньої сили і
мусило відступити перед релігією новоготипу. Проте в деяких містах християнство
доводилося запроваджувати насильно. Так, уНовгороді залишилася приказка про
Володимирових воєвод: «Путята хрестив вогнем, а Добриня – мечем». Християнствоне
могло одразу всюди вкоренитися, бой не було достатньої кількості місіонерів, що могли б
опанувати простори Східної Європи.
У деяких регіонах ще довгий час залишалося двовірство:люди одночасношанували і
язичницьких богів, і нових святих. Християнські святі набувалиобразустарих божеств. Так, св.
Власій став опікуном худоби, яким був язичницький бог Велес;св. Ілля зайняв місце Дажбога
та ін.
Незважаючи на опірлюдей, ламалися язичницькі ідоли, натомість будувалисяхристиянські
церкви. Церква, організаційні структури і служителі якої були цілком запозичені і привезені з
Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила
крім того, десята частина княжих прибутків. Перше духовенствоприйшло з Кримупід
проводом Настаса, корсунянина, щодопоміг Володимирові здобути Корсунь і через те
дійшов великого значення при київськомудворі. Князь наказав будувати церкви, а в Києві
поставив церкву Богородиці, на утримання якої призначив десятучастинусвої володінь –
відтоді стала називатися вона Десятинною.
Внаслідоктаких нововведень значнозріс престиж династії Володимира. Вона тепер стала
пов’язаною із славетним домом візантійських імператорів. Тіснішими ставали стосунки
Володимира, що тепер належав до«християнської сім’ї правителів», з іншими монархами.
Прийняття християнства малопозитивні наслідки і для всьоговнутрішньогожиття країни.
Оскільки вчення візантійської церкви підтримуваломонарше право на владу, київські князі
знайшли в ній туідеологічнуопору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною
внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими методами
управління. Ав самомусуспільстві Київської Русі з’явилася активнодіючаустанова, щоне
лише забезпечувала незнане раніше духовне та культурне єднання, а й забезпечувала
величезний вплив на культурне та господарське життя. Завдяки виборуВолодимира, Русь
стала поєднаною з християнським Заходом, а не з мусульманським Сходом. Цей зв’язок
зумовив її небачений культурний, історичний, суспільний розвиток. Важкопереоцінити те,
що християнствоприйшлодо України не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний
розкол між цими двом а центрами, Київ став на бікКонстантинополя, відкинувши
католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між найближчими
сусідами католицької віри – поляками.
2.6 Яке ж значення цих реформ?Насамперед, в результаті адміністративної, фінансової,
оборонної, воєнної реформ значнозміцніла Київська держава. Вона стала нарівні з
розвиненими європейськими країнами. Значнознизилася небезпека нападів східних кочових
племен. Князь міг впевненіше проводити внутрішню політику, що безперечно позитивно
позначилося на добробуті людей. Високого розвитку набула також освіта,культура. За
правління Володимира Русь перетворилася в найбільшуєвропейськудержаву, яка
простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного моря.
Проте найбільше значення має все ж таки релігійна реформа Володимира. Запровадження
християнства унеможливилоплемінний сепаратизм. Тепервсе населення Русі поклонялося
одному богу, а не багатьом язичницьким богам. Це, звичайно, сприялоконсолідації всього
давньоруськогосуспільства. Крім того, прийняття християнства вивелоРусь в один ряд з
європейськими країнами. Тепер Руська держава була в очах європейців високорозвиненою
державою з сильним князем. Відтакзв’язки Русі з іншими державамипожвавилися.
Важливим булотакож і те, що зміцніли зв’язки із Візантією. Це сприялополітичному,
економічному, культурному розвиткові країни.
3. Немає сумніву, щоВолодимир — це людина велика, одна з найбільших, щоїї висунуло
життя на горизонті нашої історії. Є люди, які ніколи не забуваються, —не тільки тому, що
залишають пособі здобутки своєї діяльності, але передовсім тому, що вони самі, якявище,
мають у собі щось незрівняннобільше ніж свої досягнення. Доцьогороду людей належить
Володимир. На тлі його доби йогоособистість променіє направдуясноі величаво. "Тому
історія, така вередлива в оцінці заслуг і скупа в роздаванні титулів, надала йомуназву
"Великий", спільнуз дуже нечисленними, а при тім дуже заслуженими одиницями".
Безперечно, велику роль відігравали тутприродні здібності Володимира. Широкий горизонт
думки, що охоплював усі потреби великої імперії, і молодої Церкви, що належнозрозумів
далекосяжне значення християнства не тільки для внутрішньої політики Русі та її культурного
розвитку, але й для міжнародного її становища і рівноправності в колі європейських країн, —
все це вказує на геніальністьВолодимира. Томузовсім слушнокаже М. Чубатий:"З його
(Володимирового) життя і діл бачимо, щоце був геніальний ум, який виразнобачив усе, що
добре, й уводив це в життя".
Не менше великою була також воля Володимира, загартована в численних боях і небезпеках.
Уже митрополит Іларіон ствердив, щоВолодимирове "правовір'я було споєне з властю".
Володимир залишив улітописах пам'ять про себе, як людинуімпульсивнуі енергійну, що
вміла зосередити всі зусилля для однієї мети.
Володимир був у першу чергутипом активної, діяльної людини. В йогодіяльності дивуємось
передовсім величі йогодуховної експансії і всебічності йогозацікавлень.
Таким був той природний підклад психіки Володимира, на якому пізніше такгарно
розвинулись йоговеликі надприродні прикмети. Як віра Христова перетворила його
геніальний ум і на якувисочінь піднесла йоголаска Божа, вказує йогопізніша діяльністьпісля
охрещення.
Літописи стверджують, що хрещення цілком зміниловдачуВолодимира. Цей колишній
суворий поганин у дуже короткому часі став ідеальним християнином:щедрим, лагідним і
побожним. Колись він любив тільки дружину, а тепер йоголюбов звернулася до хворих,
убогих і нещасних. Володимирпісля охрещення став батьком усіх бідних, нещасливих і
голодних. Слава про його щедрість і милосердні діла переходила поза межі держави.
Митрополит іларіон так вихваляє Володимира:"Ты быль одеждею нагимь, ты быль
питателемъ алчущихъ, быль прохладою для жаждущихъ, ты быль помощникомъ вдовицамъ,
ты быль успокоителемъ странниковъ, ты быль иокровомъ не имеющимъ крова, ты быль
застугпшкомъ обидимыхъ, обогатителемъ убогыхъ". Ці слова могли б бути тільки
панегіричною риторикою, якби їх не потверджували також літописці.
Лагідність Володимира після охрещення не раз переходила межі державної конечності;
наприклад, Володимир зніс кару смерті на розбійників;злочини каранотільки грошевою
"вирою". Але незабаром прийшли наслідки розбіжності між життям і законом: розбої і
розбійники намножилися так, щонавіть єпископи нахиляли князя повернути кару смерті. А
Володимир відповів на це словами:"Боюся гріха"[7, c. 18-19].
Побожність Володимира проявлялася у той спосіб, що він, яккаже літописець, будував Божі
храми "на кожному кроці". Вище ми згадували пробудову церков: Десятинної, св. Василія у
Києві на горбі, Преображення уВасилеві, а напевноїх булобільше. Митрополит Іларіон каже,
що Володимир "возгорілся духомь и возжелалъ сердцемъ быты христіанином". Аде Яків
Мних5 думає, що святості Володимира не треба доводити чудами, боїї "оть дель познати, а
не оть чудесь". Тому Іларіон гак величає Володимира:"Радуйся, учителю нашъ и наставниче
благовірія. Ты былъ облеченъ правдою, преіюясаиь кріпостью, вінчаньсмысломъ и
украшенъ милостыней, какъ кгивной и утварью златой".
Тому треба признати рацію нашим предкам, що скоро почали поширювати культ
Володимира. Літопис каже: "Сего бов память держать русьстии людье". Також скоро
почалися заходи до канонізації Володимира. ОднакВолодимирмав завзятих противників і
після смерті. В цій справі Томашівський каже таке:"По всьомусудячи, ці противники
гуртувалися біля візантійських митрополитів київської Церкви. Свою опозицію проти
почитания князя-хрестителя мотивували вони, мабуть, живою ще пам'яттю пройогобагаті
бенкети;в дійсності ж причини тієї неприхильності візантійських сфермусили бути інші, а
саме:церковно-політичні зв'язки Володимира з Болгарією та Римом. Тому зрозуміло, що
Візантія ніколи не признала святості ні Володимира, ні Ольги, а святість таких чистих
християн, якБорис і Гліб, терпіла тільки вимушено.
Ще більше, в пізніших легендах проВолодимира, складаних при участі греків і з очевидною
тенденцією показати, що єдиним джерелом християнства на Русі була Візантія, —не
пожаліли для Володимира чорних, навіть просто ганебних фарб. Без уваги на це, культ
Володимира — Яків Мних, як ми згадували вище, переконував своїх сучасників просвятість
Володимира, називаючийогонаслідувачем чеснотпатріархів і пророків: Авраама, Якова,
Мойсея і Давида, а митрополит Іларіон вихвалював надприродні чесноти Володимира. Коло
1240 року складено Володимирові окрему церковну службу. Іпатський літопис згадує про
Володимира якпро святогоперший раз під роком 1254. Лаврентіївський літопис згадує
зовсім позитивнопро Володимира як святогопід роком 1263, але йогокульт напевновже
поширювався перед тим. Отже час канонізації Володимира, яктвердить Баумгартен, можна
усталити між 1250 і 1263 pp. Багатоцерков на Русі посвячуванона честь св. Володимира, а,
мабуть, найстаршою церквою на йогочесть, згаданою в літописах, є церква св. Володимира в
Новгороді г, що її збудував архієпископ Давид. Католицька Церква завжди признавала культ
св. Володимира, навіть після декретупапи Урбана VIII з 1634 року.
Таким був св. Володимир. А тепер ще кілька слів про те, чим св. Володимир був і є для
нас?[1, c. 54-58]
Володимир був найперше могутнім володарем і монархом Руської імперії. Часи Володимира
— це епоха найбільшої експансії Київської держави. Могутній князь провів низкууспішних
походів на Захід, на Балкани і на Чорне море, з успіхом розбивши всі сили, щоставали на
його шляху. Ці воєнні походи тісно в'язалися з господарськими цілями, мали наметі усунути
торгових конкурентів і здобути для Києва комунікаційні мережі сусідніх земель. Це епоха
великих здобутків і тріумфів. У результаті цьогоВолодимир не тільки об'єднав під своєю
владою всі землі свогобатька Святослава19, але і значноїх поширив. Держава Володимира
простягалася від Фінської затоки до Азовського моря, від гирла Ками доКарпат. Такої великої
держави не було в Європі тих часів. Томуцілком слушно говоримо вже не про державу, але
про імперію, територіальну експансію якої завершив Володимир. Правити з Києва цією
величезною Імперією буловажко і вимагаловеликогохисту, залізної волі та організаційних
здібностей. Володимирправив своєю імперією понад тридцять років уміло й успішно. Саме
це правління довело, що Володимир був геніальним монархом.
Забезпечивши державуззовні, Володимирподбав продобробут, розвиток освіти,
письменства й культури всередині своєї держави. Володимир став батьком нашої культури.
Хоч приймав візантійськукультуру, але не приймав її наосліпі старався зберегти духовнуі
культурну самостійність.
Все те, про що ми досі писали — це тишки другорядна діяльність св. Володимира. Все сяйво
його генія і конденсація йогодинамічноговиливузосередилися передовсім на великомуділі
хрещення Русі. Тогочасні письменники залюбки порівнюють Володимира доКонстантина
Великого. "Съ єсть новый Константинъ великагоРима, иже крьстився и люди своя кръсти", —
пише літописець. Всі історики стверджують, що хрещення Руси мало епохальне значення якв
історії Руси, так і всієї Східної Європи, бо "воно сприяло об'єднанню держави і піднесенню
авторитету князя20. Церква вчила про божественне походження княжої влади. Між князем і
Церквою встановився тісний союз:князь став патроном Церкви, дбав про її потреби, будував
та прикрашував церкви... Християнствовідбилося на всьомупобуті: воновнесло
пом'якшення уставленні дорабів, уродинні відносини, припинилополігамію і піднесло
значення жінки в родині. Через схрещення Київська держава ввійшла якрівноправна в коло
європейських країн. Тому один з найбільш почесних титулів, щоїх історія надала св.
Володимирові, звучить:Хреститель Руси21.
З цим в'яжеться титул організатора Церкви на Русі, бо Володимирбув дійснофактичним і
правним організатором нашої Церкви. Спровадження перших священиків, утворення перших
єпархій, священича школа, інституція десятини, "Устав Володимира"і будова численних
Божих храмів, — все це повнотою підтверджує слушність цьоготитулу[6, c. 23-25].
Інші історики називають Володимира ще дипломатичним генієм, щовмів вдержувати зв'язки
з Візантією і з Римом, а, одружуючи своїх дітей, нав'язував родинні зв'язки з могутніми
володарями Європи.
Підсумовуючи все досі написане, можемоповторити за одним чужим істориком:
"Володимир дав своєму народові те, що він мав найкраще, тобто святувіру". З Києва світло
цієї віри про дісталося довсіх східних слов'ян. Це світлопровадило їх крізь усі їхні скитальські
мандрівки аж до Сибіруй Америки. Через мандрівки слов'ян ця віра дісталася донародів
середньої Азії, до Японії і на. острови Тихого Океану. Ця віра опанувала ті терени немов на
доручення Володимира. Тому з усією правдою можна називати Володимира також:
"рівноапостольним".
Такою незрівнянною постаттю, таким велетом духу стає перед нами св. ВолодимирВеликий.
Тож не диво, що він — творець нових»перспектив, нової епохи, "золотої доби" в нашій
історії.
Для нас сьогодні св. ВолодимирВеликий — це символ і програма. Ця програма зобов'язує
нас до мужньої боротьби за Володимирову віру на теренах його колишньої держави.
Для будівничих української державності Володимиртеж програма. Вона зобов'язує їх
будувати державуна тих основах, що їх поклав Великий Володимир — тобто на основах
християнства. Тільки християнська Україна буде сильнаі довговічна[8, c. 10].
Висновок.
Роки князювання Володимира в Києві дехтоз істориків називає богатирською добою в історії
Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава
й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь
середньовічний світ. Я погоджуюся з думкою істориків і вважаю , що ВолодимирВеликий був
тією постаттю за правління якої Київська Русь стала нічим не поступатися європейським
державам , а в дечому навіть вигравати.
Список використаної літератури
1. Новий довідник:Історія України./За заг. ред. С. Крупчан, О.Скопенко. – К.: ТОВ «Казка»,
2005.
2. Історія України:Посібникдля вузів / За ред.Ю.Зайцева. – Львів:Світ,1996.
3. Лотоцький А. Історія України. – Львів:Фенікс, 1992.
4. Рибалка І. Історія України: Підручникдля вузів. – Харків: Основа, 1995.
5. Короткий довідникз історії України /І.Курас, М.Багмет, І.Федьков та ін. – К.,Вища
школа,1994.
6. Ричка В. За літописами рядком: Історичні оповіді про КиївськуРусь. – К.: Радянська школа,
1991.
7. ТараненкоМ., Левітас Ф. Історія України від найдавніших часів допоч.. ХХ ст.: Методичні
рекомендації. – К.: Магістр S,1992. Бесплатноскачать реферат "Реформи Володимира
Великого та Ярослава Мудрого" в полном объеме
Информация о работе Київська Русь за часів Володимира Великого