Конституція Пилипа Орлика

 

3. ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного права

 

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції  законів та вольностей Війська Запорозького»  написані під значни впливом ідей західноєвропейського парламентаризму  закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей східного патримоніалізму.

Конституція складається  з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані  головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено  історію Війська Запорозького —  всього малоросійського народу. Тут  Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв  християнство каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославич.

Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія  на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський), імператор,замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину)

У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української  держави, першість у ній віддавалася  козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських  земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійеького-українського народу та його природного права на власну державу.

У першому параграфі розглянуто питання віри, заявлено про православ'я  як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Тому теперішній новообраний  Ясновельможний Гетьман ... буде зобов'язаний і примушений у законному порядку  особливо дбати про те, щоб жодна  чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман) повинен буде сам з власної  ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості  її прихильників…докладаючи особливих  зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина  Віра Православна Східного Обряду під  священним Апостольським престолом  у Константинополі… А задля більшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зручнішого керівництва  духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування  владі Константинопольского Апостольского  престолу, щоб таким чином відновити  зв'язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного  Апостольского Константинопольского престолу, удостоєного Євангельською  проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони  держави, визначені Зборівською  угодою 1649 р. Гетьман зобов'язаний оберігати  територіальну цілісність країни.

Принциповий характер має  шостий параграф, де закладені принципи управління та діяльності органів державної  влади. Конституція певною мірою  грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча  влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від  всіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада повинна збиратися тричі на рік—на Різдво Христове, Свято Великодня і Покрови, а також за рішенням гетьмана. Всі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджуваті «на власний розсуд нічого не повинне ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман “не повинен карати сам, із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати розгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусит підкоритися, як переможений законом» (пар. 7).

Зміст шостого параграфу  однозначно вказує на вплив ідей західноєвропейського парламентаризму. У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного та антикорупційного законодавства та нерідких в наш час порушень прав людей дуже цікавими є параграфи 9 та 10:Пар. 9 Оскільки відомо, що з давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і всіма публічними прибутками, податками і сплатами і розпоряджалися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такий порядок і ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під свою опіку державну скарбницю, відав би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своє право обертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю часткою прибутків, які належать на Гетьманську булаву і особу…. Більше того, Ясновельможному Гетьману виділяється (частина) із спільних володінь і земель Війська Запорозького, але так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї заслуги перед батьківщиноею менші, а саме: ченців, священиків, бездітних удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. При цьому повинен бути обраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьмані й постійно знаходиться у Гетьманській столиці, але також одночасно (слід обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку від приватних осіб, і публічні податки, й зобов'язані опікуватися видатками, щороку складаючи звіти — звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники, перебуваючи у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завданням і обов'язком виплачувати у своїх Полках борги з державної скарбниці, визначати її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального Скарбника. А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками й пільгами свого уряду. Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усіма атрібутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами і корупцією. Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог. Через це нехай пани Полковники, Сотники Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи в їхньому особистому підданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи збирати врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продажу земель, за якусь незначну провину все рухоме й нерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватних відпусток. Ясновельможний Гетьман повинен заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір'ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність гетьмана підступними дарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички.

Особлива увага приділялася  соціальному забезпеченню родин  військовослужбовців, в тому числі  вдів та сирот, що випливає з тексту статті 11: Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків.

 

 

ВИСНОВКИ

Який же висновок ми можемо з усього, що було прочитано вище? Можна довго сперечатися з  приводу того, що було б, якщо Україна  почала жити за законами Орлика. Але, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Того, чого не трапилось, на мою особисту думку, бути не могло – такий закон  часу ,– а, з того що було можна і треба робити висновки. На жаль у 18му сторіччі Україна не перетворилася ні на Англію, ні на Францію, ні на США, та це ще зовсім не означає що ми щось незворотньо втратили. У 1991 році доля знов дала українській нації ще один шанс стати на ноги та йти своїм, вільним шляхом, яким би важким і теренистим він не був. І щоб пройти цей шлях до кінця нам перш за все треба вивчати та пам'ятати історію, свою та чужу, бо легше вчитися на помилках попередників, ніж на своїх. Ми повинні знати все, що було в історії доброго та поганого, славетного та ганебного, реального та нездійсненного, бо тількі тоді будемо точно знати кто ми, куди ми йдемо та чого прагнемо. І обов'язково в цій книзі судеб українського народу однією і найславетніших і найсумніших сторінок буде спроба гетьмана Орлика дати своєму народу не світле майбутне, а світле сьогодення, і зробити це не на крові, а цивілізованим шляхом демократії та закону, загальної злагоди та добробуту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. –М.,1996. -С. 62.

2. Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. \\ на CD-ROM “Антологія історії України”

3. Конституции зарубежных государств.- М.: Изд-во БЕК, 1996 - С.137.

4. Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173.

5. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. – С. 9

6. Субтельний О. Україна. Історія \\ на CD-ROM “Антологія історії України”

7. Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.: «Зерцало»,1998.-С.29, 27.