Костянтин Василь Острозький
І місце народження, і точна
дата народження останнього українського
православного князя із старовинного
роду Острозьких Василя-Костянтина не
відома, названі роки народження (кінець
1526 р. або початок 1527р.) згадуються однаково
часто. У володінні К.К. Острозького
було 25 міст, 10 містечок і 675 сіл, прибутки
з яких сягали величезних на ті часи сум,
з яких немало коштів вділяв князь Острозький
на цілі українського культурного життя.
Він збудував 600 церков, 20 монастирів, заложив
академію, збудував друкарню, фабрику
паперу, латинський костел парафіяльний
(1582), мечеть для татарів, синагогу.
З середини 1540-х років в офіційних документах
К. В. Острозький починає іменуватися батьковим
ім'ям — Костянтин. Залишившись фактично
єдиним спадкоємцем свого багатого батька,
отримав у володіння величезні маєтності
на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток
понад 1 мільйон злотих. К. В. Острозький
володів також значними земельними маєтками
в Угорщині та Чехії.
У 18 років (1543–1544 рр.) розпочав військову
службу під керівництвом маршалка Волинської
землі Федора Санґушка. Політичну кар'єру почав 1550 року, отримавши від великого
князя Литовського посаду старости Володимирського
і маршалка Волинського. Найкращий захисник
від татарських нападів після смерти батька.
В 1559 році К. В. Острозький став воєводою київським; значно сприяло посиленню
його впливу на політичне життя України.
Не прагнучи військової слави, проводив
енергійну колонізаторську політику в
порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи.
1569 р. став сенатором. Був фактичним
провідником Руси-України під час Люблінської унії 1569 року, підписав Люблінську унію.
Сім'я. Січень 1553 р. одружився із Зофією з Тарновських гербу Леліва — донькою Яна Амора Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана. Діти: Костянтин — крайчий литовський, староста володимирський,
підчаший литовський, був одружений з
Олександрою Тишкевич. Януш — останній представник роду Олександр — волинський воєвода Єлизавета — дружина Івана Кішки.Катерина Анна
— дружина Христофора «Перуна»
Радзивілла.
Ставлення до українського козацтва. Було своєрідними;
розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі як форпосту
проти турецько-татарської небезпеки,
намагався підтримувати з козаками партнерські
стосунки, зокрема, приймаючи їх на службу.
Позиція Костянтина
Василя Острозького в релігійній сфері
В перший день великого посту замикався
в Дубенському монастирі, знімав панські
шати, переодягався в скромний одяг, постив
та молився не один день та ніч. Гідний
продовжувач справи свого батька; ретельно
дбав про українське православ'я. За нього Острог — один з двох титулярних
центрів єпархії Східної Волині — стає
центром православної духовності. Відзначаючись релігійною
толерантністю, К. В. Острозький цікавився
творами католицьких богословів, певний час знаходився під
впливом протестантизму.
Костянтин Василь Острозький
і піднесення української культури
У 1570 р.
він заснував в Острозі, на Волині, школу,
де православна молодь здобувала освіту
в православному дусі. Це не була вища
школа, бо не було власних вчених, а неправославних
князь остерігався запрошувати.
В Острозі
та при монастирі в Дермані було відкрито
друкарні, де, між іншим, знайшов собі пристановище
та роботу перший у Москві друкар, диякон
Іван Федорів, який був змушений утікати
звідти, бо темний натовп спалив його друкарню.
У заснованих князем Острозьким друкарнях
побачили світ багато церковних книг.
Найвидатнішою
пам'яткою видавничої діяльності князя
стала "Острозька Біблія" (1580–1581
рр.), уперше надрукована церковнослов'янською
мовою (до того книги Святого Письма переписували
від руки).
Школу-академію
в Острозі відкрив князь К. Острозький
на власні кошти у 1576 р. її називали «тримовним
ліцеєм» або слов'яно-греко-латинською
академією. Власне, її заснування було
початком компромісу між представниками
східнослов'янської просвітньої тенденції
та «латинської науки». Тут, очевидно,
як і згодом у Києво-Могилянській академії,
існувало 7 класів, хоч окремого класу
богослов'я не було. Вчителями були православні
греки і протестанти.
В Острозькій академії, як і в інших тогочасних
європейських закладах такого типу, викладали
знамениті “сім вільних мисте3тв”, тобто
предмети “Тривіуму” (граматика, риторика,
діалектика) та “квадривіуму” (арифметика,
геометрів, музика, астрономія). Провідне
місце в програмі займало вивчення трьох
мов: слов’яно-руської, грецької й латинської.
Проте Острозька академія істотно відрізнялася
від західноєвропейських. У ній чи не найбільше
уваги приділялося греко-візантійській
і, власне,
національній традиції та старослов’янській
мові
Професорсько-викладацьку
й наукову роботу тут вели українці: ієромонах
з Острога Купріян, який здобув освіту
в Палдуї та Венеції, педагоги письменники
Йов Княгиницький (друг Івана Вишенського)
Василь Суразький, Клірик Острозький,
Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка).
Працювали у ній і зарубіжні вчені світового
рівня – Кирило Лука ріс, Діонісій Палеолог,
Ян Лотос та ін. Це був солідний загін вчених,
який, як уже зазначалося вище, підняв
Острозьку школу до рівня академії і розгорнув
широку письменницьку та наукову діяльність.
Острозька
академія користувалася великою популярністю
серед українського народу й набула широкого
світового визначення. У ній училися не
тільки шляхетські діти, а й селянські.
Про педагогічні успіхи академії свідчать
імена її славетних вихованців, таких
як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний,
учений та письменник Мелетій Смотрицький,
українські культурно-освітні діячі Іван
Борецький та Дмитро Самозванець.
Одночасно
із освітою князь Василь-Костянтин починає
розвивати в Острозі і друкарство, запросивши
в 1575 р. зі Львова до «міста мудреців» Івана
Федорова (Федоровича) і навіть заснував
для його потреб власну папірню. Це була
перша в Україні стаціонарна друкарня,
яка проіснувала майже півстоліття.
І коли потім, через більше як 80 років,
у 1663 р. спромоглася на друковану Біблію
Москва, то вона скопіювала нашу Острозьку
Біблію, яка незабаром поширилась серед
усіх слов’ян, скрізь маючи велику шану.
У друкарні Острозької академії, крім
першої повної слов’янської Біблії, було
надруковано також першу граматику церковнослов’янської
мови, три видання часослова та низку полемічної
літератури на захист православної віри.
Та все ж Острозька академія відіграла
видатну роль у поширенні освіти серед
українського народу, в розвитку педагогічної
думки й організації національної школи
в Україні, а також мала великий вплив
на організацію й розгортання навчально-виховної
роботи братських шкіл, активізацію діяльності
шкіл дяківських, церковних, монастирських,
народних мистецтв, ремесел і промислів.
Заслуги князя Василя-Костянтина в галузі
освітній полягають у заснуванні та утримуванні
ним Острозької академії. Більшість вчених
схильні роком її відкриття вважати 1576,
хоч у чисельних працях цей час розширено
від 1575 до 1580 р. Першою ж фундаторкою навчального
закладу вважається його племінниця Гальшка
Острозька. Першим Острозьким друком вважається
«Буквар», виданий 1578 р. із передмовою
самого Івана Федорова. Він орієнтований
не на початкове навчання грамоти, а на
підготовчі класи у самій академії, оскільки
містить у собі грецькі та церковнослов'янські
тексти для перекладу і вивчення.
М. Грушевський назвав діяльність К. В. Острозького «першим
національним відродженням України».
Останні роки княжіння
Поступово відійшов від участі в політичному
і культурному житті країни, доживав в Дубенському замку.
Збайдужіння К. В. Острозького до людських
справ неґативно позначилося на діяльності
академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає.
Помер в 1608 році; був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.
. Найбільшу пам'ять в історії
України серед князів Острозьких і княжих
родів загалом залишив князь Василь-Костянтин
Костянтинович Острозький, воєвода Київський
( 1608).
Маючи величезні маєтки
та використовуючи своє становище в державі,
він очолив православних у Польщі в їхній
боротьбі за віру та національне визволення
проти окатоличення та ополячення українського
народу.
11 липня 2008 р. фундатор
Острозької академії князь Василь-Констянтин
Острозький був причислений до лику святих
.
Братства - рух в Україні у XVI — першій
половині XVII ст.
Наприкінці XVI - на початку XVII ст. освіта
в Україні стає одним із найважливіших
засобів у боротьбі проти полонізації
і окатоличення, за збереження етнічної
цілісності. Діяльність, що її започаткували
і розгорнули в цей час братства на ниві
освіти, науки, книгодрукування, дає право
віднести їх до громадських організацій
нового, ренесансного зразка.
Водночас братський рух мав
і ряд вад: відсутність стабільних організаційних
форм та узгоджених дій між окремими братствами,
фінансові проблеми, постійне втручання
у внутрішні справи церкви, чому різко
противилися православні ієрархи. Саме
суперечки з вищим духовенством стали
одним із чинників укладання Берестейської
унії.
Ідея об'єднання християнських церков
постала чи не відразу ж після їх розколу
в 1054 р. на православну та католицьку вітки.
Коли стало відомо про наміри православних
єпископів, українська громада вибухнула
від обурення. З осудом виступив навіть
князь Василь-Костянтин Острозький, який
досі, в принципі, підтримував ідею об'єднання
церков. Для остаточного вирішення
проблеми у жовтні 1596 р. у м. Бересті був
скликаний церковний собор. Із самого
початку він розколовся на два непримиренні
табори, які провели фактично два собори.
Православні засудили унію й ухвалили
рішення про усунення з посад митрополита
та єпископів-відступників. Уніатський
собор проголосив об'єднання з католицькою
церквою, визнавши її догмати й зверхність
Папи Римського, але зберігши православні
обряди й церковнослов'янську мову в богослужінні.
Відповідну грамоту підписали митрополит,
п'ять єпископів і три архімандрити. Словом,
Берестейська унія спричинила великий
духовний розкол української нації.
Про існування і працю братств
в Україні вперше довідуємося з письмових
джерел XV ст., а найбільше з XVI-XVII ст., коли
то розгорнулась уперта боротьба з католицькою
реакцією і з єзуїтами. Спочатку були це
переважно організації міщан і ремісників,
що організувалися при церквах для утримання
зовнішнього порядку в храмах, забезпечення
його матеріальних потреб, піклування
хворими парафіянами, опікою над вбогими
і т.п. Вони платили членські внески, за
які влаштовували свої свята. Згодом вони
поширили свої завдання й почали виступати
перед судами і королем в обороні православної
віри й Церкви, а бачачи занепад освіти,
стали організувати братські школи.
Перші братства виникли у Львові, при львівських
церквах у 30-40 pp. XV ст., а найстаршим з них
було братство при Успенській (т.зв. волоській)
церкві, що ймовірно було основане в 1439
p., але його статут не зберігся. Щойно з
1542 р. маємо „устав”, тобто статут братства
Благовіщенської церкви у Львові, а з 1544
р. — церкви св. Миколая.
Братства - це всестанові, загальнонаціональні
організації, що створювались навколо
церкви, сприяючи культурно-національному
відродженню. Братства - це світські організації,
які відстоювали релігійні, політичні,
національні, культурні, станові права
українців. Їм належать великі заслуги
у справі збереження української православної
традиції, у становленні громадянського
суспільства, його етнонаціональної консолідації,
у підвищенні рівня освіти та культури.
Об’єднуючи освічених міщан та шляхтичів,
братства розуміли необхідність розвитку
української науки й літератури і залучали
до своїх установ діячів культури з різних
частин України. Саме при братствах почали
свою діяльність найвизначніші представники
української культури кінця XVI-початку
XVIIст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило
Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький
та ін. Усі вони як тогочасні керівники
братств є типовими людьми Відродження.
Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське
братство, розквіт діяльності якого припадає
на 80-і р. XVI ст. Від 1585 р. його покровителем
став князь К. Острозький, а згодом - князі
Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також
заможні купці та ремісники. 3окрема Костянтин
Корн, який заповів львівському братству
4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці
на той час була досить значна сума - близько
50 тис. золотих.
Найсприятливіші умови для розвитку
української освіти створилися в Києві,
оскільки школи тут були під захистом
козаків. Київська братська школа, заснована
близько 1615-1616 рр., була створена одночасно
із організацією Київського
Богоявленського братства; це засвідчує, що для фундаторів братства
і школи головним було саме створення
школи. Школа перебувала під постійною
опікою видатних політичних і культурних
діячів України - Петра Сагайдачного, Петра
Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита
Йова Борецького), Мелетія Смотрицького,
Касіяна Саковича та інших просвітителів,
які взяли активну участь у її реформуванні
в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що
за своєю навчальною програмою був близьким
до західноєвропейських університетів.
Київський колегіум у першій половині
XVIIст. став центром згуртування найкращих
національних сил у науці, літературі,
філософії
Братства перетворити православну
церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних
позицій, братства виступали як проти
необмеженої влади церковних феодалів
– православних єпископів, так і проти
польсько-шляхетського та католицького
наступу. Одночасно братства розгортали
велику культосвітню діяльність. Вони
відкривали школи, друкарні, навколо яких
збиралися культурні сили. На базі Київської
братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську
колегію (з 1701 р. – академію). З братських
шкіл вийшов ряд письменників, учених,
політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування,
митців, які сприяли зміцненню зв’язків
українського та білоруського народів.
Братські школи – навчальні
заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися
при братствах – громадських організаціях
православних міщан з метою зміцнювати
православ’я і чинити опір денаціоналізаційним
впливам латинських (єзуїтських) і протестантських
шкіл. Першу школу заснувало Успенське
братство у Львові 1586 р.. |