Лютнева демократична революція

Лютнева демократична революція.

У Росії на початку 1917 р. дедалі сильніше розгорталася боротьба з прогнилим самодержавним ладом. Соціальна напруженість у суспільстві, стомленому від нескінченної війни, швидко наростала.

 
Причини і передумови Української  революції

 
Революція розпочалася в Петрограді з масових мітингів і зборів, організованих 23 лютого. Мітинги блискавично перетворилися на страйки і заворушення. На третій день подій, коли до робітників приєдналися десятки тисяч солдатів петроградського гарнізону, зокрема і солдати Волинського полку, який складався головним чином з українців і перебував під впливом української студентської громади у Петрограді, загальний політичний страйк переріс у збройне повстання. Використовуючи досвід революції 1905 p., 28 лютого повсталі створили раду робітничих і солдатських депутатів. До неї увійшли в основному представники есерів та меншовиків, делеговані підприємствами і військовими частинами.

Того самого дня у Державній  Думі утворився перехідний орган  влади — Тимчасовий комітет на чолі з М. Родзянко, одним із лідерів  партії октябристів, яка разом з партією кадетів (конституційних демократів) належала до Поступового блоку, який відстоював принципи верховенства права, пріоритету приватної власності, народового суверенітету і відповідального перед Думою уряду. 2 березня, у день зречення від влади Миколи II, Тимчасовий комітет за згодою Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів конституював виконавчий орган влади — Тимчасовий уряд. Його очолив князь Г. Львов, він також займав посаду міністра внутрішніх справ, товаришем (заступником) міністра внутрішніх справ був Д. Щепкін (кадет), міністром закордонних справ – один з лідерів і ідеологів кадетів П. Мілюков. Половина міністерських портфелів дісталася представникам кадетів (конституційних демократів). В уряді були також октябристи, наприклад військовий і морський міністр О. Гучков. Слід зазначити, що єдиним соціалістом виявився міністр юстиції О. Керенський (трудовик, згодом есер).

Мандат на владу уряд дістав тимчасово, до скликання Всеросійських Установчих зборів, що планувалися на осінь 1917 р., які, в свою чергу, мали затвердити форму державного ладу і прийняти конституцію. Депутати Установчих зборів повинні були обиратися демократичним шляхом, на основі загальних, прямих і рівних виборів при таємному голосуванні. 
6 березня Тимчасовий уряд, незважаючи на продовження війни з Німеччиною та її союзниками видав декларацію про гарантію демократичних прав и свобод громадян, в тому числі мовних, політичну амністію, скасування смертної кари. Завдяки цієї декларації М. Грушевський и В. Винниченко змогли повернутися на Україну з заслання (до цього вони вимушені були перебувати в Казані і Москві), крім того, розгорнулася легальна діяльність українських політичних партій.

Але треба зазначити, що діяльність Тимчасового уряду відразу, з  моменту формування, була поєднана з певними труднощами в організації  нової революційної влади. Треба  зазначити, що Державна Дума и Державна Рада, як палати російського парламенту, припинили своє існування, тому країна лишилася без законодавчої гілки влади до скликання Установчих Зборів. На цьому тлі почали формуватися нові представницькі структури – Ради робітничих депутатів, які претендували на роль інститутів влади. Таким чином в столиці склалося двовладдя: з одного боку, Тимчасовий уряд, з іншого, Петроградська Рада робітничих депутатів, де абсолютну більшість мали соціалісти (меншовики, есери, а згодом й більшовики). Рада нерідко втручалась у владні повноваження уряду, що призводило до дезорганізації суспільного життя. По-перше, наказ № 1 Петроградської ради від 1 березня передбачав створення військових комітетів і рад у частинах, які брали на себе контроль над діями і наказами командування, також вводилося обирання командирів, демократизацію військового життя. Цей наказ підривав дисципліну, сприяв розкладу армії. По-друге, якщо Тимчасовий уряд відстоював принципи спадкоємності права і держави, пріоритет прав особистості (громадянина) над правами народності чи класу, то Ради робітничих депутатів фактично сповідали правовий нігілізм і базувались на «революційної правотворчості мас», тобто між ними виникали суперечності, які базувалися на розбіжностях у ідеологічних цінностях (зокрема Ради не поважали приватну власність).і путях розбудови нового суспільства і нової держави. Протистояння урядом і Радами закінчилось перемогою останніх під час більшовицького перевороту 25 жовтня 1917 р.

Якщо в столиці було двовладдя, то на місцях створилося багатовладдя. Виникали різноманітні комітети громадських організацій, національні комітети тощо. Громадські ради та їх виконавчі комітети виникли в усіх губерніях. Це були представницькі органи місцевої влади. У них переважали представники торговельно-промислових кіл і управлінської бюрократії. Партійний склад комітетів був переважно кадетський. Після революції кадети назвали себе «партією народної свободи». Спочатку в українських містах вони мали великий вплив.4 березня 1917 р. в Києві у приміщенні міської думи було утворено Раду об'єднаних громадських організацій. 
Поряд із зазначеними органами влади і місцевого самоврядування формується і система рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Загалом в Україні їх нараховувалося 250-—300. Єдиного керівного центру в Україні вони не мали. Більшість рад (180) були зосереджені в Донбасі та великих промислових містах. За партійним складом вони були переважно есерівсько -меншовицькі. Значним впливом у радах користувалися : більшовики. У міру погіршення ситуації в країні їх вплив зростав. Ради— революційна форма самоорганізації робітництва, солдатських і селянських мас в умовах відсутності досвіду демократичної боротьби. Меншовики та есери вважали ради тимчасовими революційними органами до скликання Установчих зборів. Більшовики розглядали ради як органи революційної диктатури і відповідно прагнули створювати ради всіх рівнів — від місцевих до загальнодержавних, які згодом мала б перебрати на себе владу в державі.

Виконавчу владу, яка до революції  належала губернаторам і повітовим  справникам, Тимчасовий уряд передав своїм комісарам. Ними ставали голови губернських і повітових земських управ, тобто виборні особи. У волостях старшин, які користувалися всією повнотою влади, змінили виборні виконавчі комітети. До їх складу Тимчасовий уряд пропонував своїм комісарам залучати «місцевих землевласників і всі інтелігентні сили села».

Але вже впродовж літа та восени майже у всіх містах , повітах та губерніях України пройшли перші демократичні вибори на принципах рівного, прямого і тайного голосування й були сформовані нові органи місцевого самоврядування. Треба зазначити, що посади губернських і повітових комісарів уряду також стали виборними.

Таким чином, ми можемо констатувати, що Лютнева революція поклала  кінець існуванню монархії Романових. У стислі строки Тимчасовий уряд провів ряд демократичних реформ, зокрема у сфері прав та свобод російських громадян. Були ліквідовані найбільш одіозні органи центральної влади, реорганізована місцева влада. В цілому Тимчасовий уряд декларував свою відданість демократичним перетворенням державного ладу Росії.